Жизнь Стародавнього Риму: жінки

Жизнь Стародавнього Риму: женщины

Сергеенко М.Є.

Мы говорили вже, що брати і росли разом, і це спільне життя тривала і тоді, коли менш заможних класів відправлялися (хлопчики й дівчатка разом) до початкової школу, а багатих сім'ях сідали разом за абетку під керівництвом однієї й тієї ж вчителя. Чим більше, проте, йшло час, то більше вписувалося розходилися шляху брати і сестри: хлопчик дедалі більше з хати, готується до громадської і політичної життя, дівчинка живе вдома, близько матері, привчається до домашніх роботам, сидить за прядкою і поза ткацьким верстатом — вміння прясти і ткати вважалося серед жіночих чеснот навіть у аристократичних колах початку імперії, якщо сім'я підкреслено благоговіла перед звичаями предків, як це робив сам Август, не який носив інший одягу, крім тієї, що була виготовлено руками його сестри, дружини, доньки Раїса й внучок (Suet. Aug. 73). У заможних будинках дівчинка брала уроки в одного ж граматика, у шкільництві якого навчався її брат: освіту нею не закрито. У нас даних будувати висновки про його обсязі в жінок останнього століття республіки, Саллюстій, говорячи про Семпронии, матері Брута, майбутнього вбивці Цезаря, зазначає її знання латинської і грецької літератури. Це начебто свідчить, що таке знання був серед його сучасниць явищем звичайним. Вона грала на струнних інструментах і танцювала «витонченіше, чому це потрібно порядною жінці «(Sall. Cat. 25. 2), деяке ознайомлення з музикою входило, отже, у програмі жіночого навчання. Важко встановити, звісно, той рівень освіти буде, переступати який, з погляду [с.184] шанувальників старовини (а Саллюстій належав до них), не потрібно було порядною жінці. Батько Сенеки, людина старовинного гарту, не дозволяв дружині заглиблюватись у наукові заняття, розв’язав їй «долучитися до ним, але з занурюватись у них «(Sen. ad Helv. 17. 3−4). Поступово ця «стародавня жорстокість «виходить із моди, молода жінка вже у будинку чоловіка продовжує брати уроки у граматика, тобто. знайомиться з Літературою, рідних країв та грецької. Цецилий Эпирота, відпущеник Аттика, давав уроки дочки свого патрона, коли у неї вже була одружена з М. Агриппой. Сенека дуже жалкував, що батька свого часу перешкодив матері як варто вивчити філософію (ad Helv. 17. 3−4). Він якось висловився, що «жіноче нерозумне істота «то, можливо виправлено лише «наукою та очі великою освітою «(de const. sap. 14. 1). Квинтилиан хотів, аби батьки надмірно були людьми максимально освіченими, підкреслюючи, що він каже як про отців, і відразу згадав і згадувати Корнелію, мати Гракхов, і доньок Лелия і Гортенсия (I. 1. 6). У першому столітті імперії ми зустрінемо ряд жінок, отримали прекрасне освіту, передусім, це жінки імператорського вдома: сестра Августа, Октавия, покровителька Вергілія, дочка Юлія, «любила науку і дуже освічена «(Macr. sat. II. 5. 2), Агрипина, мати Нерона, залишила по собі «Записки », які читав, і Тацит (ann. IV. 53), і Пліній Старший, згадав їх у числі джерел для VII книжки своєї «Природною історії «. Стоїки, вчення яких користувалося в римських аристократичних колах таку популярність, вимагають однакового освіти чоловікам і жінок, жінки шукають розради у філософії і заглиблюються в філософські трактати і з математики, деякі самі беруться за ручку і пробують свої сили у литературе1.

Такое широку освіту обмежувалося, звісно, лише вищими колами. Що бідніша шар суспільства, тим скромніше освіту його жінок, що тільки вміють читати, писати і слід вважати. І тут, втім, як і й у колах аристократичних, не наука і література були долею жінки: сферою її діяльності, її справжнім місцем життя, були дім" і сім'я — чоловік, діти, хозяйство.

Замуж її видають рано, найчастіше між 15 і 18 роками, але [с.185] іноді навіть у тринадцятилітньому возрасте2, не справляючись про її виборі. Та й який вибір може зробити дівчинка, котра ще нікого й щось бачила і ще самозабутньо грає у куклы?

Браку передував змова, що від прийнятої за нього формули: spondesne? — «обіцяєш чи? «(звернення до батька чи опікунові дівчинки) — та її відповіді: spondeo — «обіцяю » , — отримав назву sponsalia. У звичаї було засватайте дітей, і тому між зарученням і весіллям проходило іноді кілька років. Зобов’язання одружитися з зарученням не соединялось3, письмове умова, якщо його й становили, підписувалося лише за скоєнні шлюбної церемонії. Змову був лише домашнім святом, який запрошувалися друзі і, які приходили й не так як свідків, скільки простих гостей. Наречений обдаровував наречену і одягав їй на четвертий палець лівої руки кільце, гладке, залізне, без каменів, золоту обручку стало звичним щодо поздно.

Девушка, одружуючись із старшим, переходила з-під влади батька під владу чоловіка, яка відзначалося спеціальним терміном — manus. Було три форми шлюбу, заснованого на manus: confarreatio, «купівля », (coemptio) і «спільна життя «(usus).

Древнейшим виглядом шлюбу (в історичний час) була confarreatio — урочистий шлюб, який чинять головним жрецем (pontifex maximus) і фламином Юпітера (flamen Dialis) під час читання молитов і жертвопринесенні. Жертвами були збіжжя вийшло з полбяной борошна (far — «полба », тому й назва — конфарреация) і вівця, присутність десяти свідків було обов’язково. У давнину шлюб у вигляді конфарреации дозволявся, мабуть, лише патриціям, встановлення його Діонісій Галикарнасский приписував Ромулу (II. 25. 2). «Не було священніші уз шлюбу, укладеного в такий спосіб » , — писав Пліній (XVIII. 10). Ця форма шлюбу дедалі більше зникала у побуті: в 23 р. н.е. не міг знайти навіть трьох кандидатів посаду жерця Юпітера, який, по древньому закону, мав відбуватися від своїх батьків, сочетавшихся шляхом конфарреации, і саме перебувати у шлюбі, укладеному так само (Tac. ann. IV. 16).

Другой формою шлюбу була coemptio — «купівля », фіктивна продаж батьком дочки майбутнього чоловіка, совершавшаяся у вигляді манципации: наречений як покупця в присутності п’яти [с.186] свідків бив монетою по вагам і оголошував дівчину, тримаючи за руку, своєї власністю. Власність це була, проте, іншого роду, ніж зазвичай: «куплена «дружина не опинялася в становищі купленої рабині, і «купівля «супроводжувалася наступним діалогом: «Чоловік запитував, хоче жінка стати матір'ю сімейства, вона відповідала, що хоче. Але ж і жінка запитувала, хоче чоловік стати батьком сімейства, вона відповідала, що хоче. Отже жінка переходила під владу чоловіка, цей шлюб називався «шлюбом через куплю »: жінка матір'ю сім'ї та займала стосовно чоловіку місце дочки » , — тобто. перебувала у його влади (Boeth. ad Сіс. top. p. 299). Ця форма шлюбу також постала зникати, востаннє ми зустрічаємося із нею половині I в. до н.э.

Брак у вигляді usus має основою своєї поняття користування (usucapio): якщо предмет, господар якого невідомий, перебуває у володінні у такого-то (одухотворений предмет протягом року, неживий протягом два роки), він стає власністю фактичного власника. Жінка, прожила безвідлучно у домі свого фактичного чоловіка рік, зізнавалася його законної дружиною, перебувала у його manus. Шлюб у такому формі рідко укладали вже за часів Цицероне, законами Августа він був формально упразднен.

Кроме цих форм шлюбу, існувала ще четверта, коли він дружина не перебував під владою чоловіка (sine in manum conventione) і при владі батька чи опікуна. Коли, проте, шлюб sine manu витіснив й інші форми, ця опіка стала втрачати своє значення: наприкінці республіки опікуваної було досить поскаржитися на відлучку свого опікуна, яке тривало хоча б що і вона вибирала собі іншого за власним бажанням, за законами Августа, жінка, мала трьох дітей, вивільнялася від будь-якої опіки, якщо дівчина скаржилася, що опікун не схвалює її вибору не хоче видавати їй посагу, то опікуна «знімали ». Про довічне перебування жінки під владою батька, чоловіка, опікуна законодавство промовляють на минулому: «Колись хотіли, щоб жінок і в скоєних роках функціонували на причини свого легкодумства [літер. «душевної легкості «] під опікою «(Gai. I. 144), і Цицерон грунтовно розповідає, які обходи цього закону придумані [с.187] «талановитими юрисконсультами «(pro Mur. 12. 27). Фактично заміжня жінка наприкінці республіки користується у приватному такого життя ж свободою, як і чоловік: розпоряджається самостійно своїм майном, може розлучитися, коли йому захочется.

Брачная церемонія складалася із багатьох обрядів, зміст яких іноді зовсім вислизає ми, іноді може бути пояснений шляхом зіставлення зі весільними обрядами інших народів. Вірою в щасливі й нещасні дні визначався вибір дня весілля: її було здійснювати в календи, ноны, іди і такі по них дні, оскільки саме для цієї числа падали жорстокі поразки, які мені довелося кілька разів потерпіти римському війську (Ov. fast. 1. 57−61). Несприятливими є були весь березень, присвячений Марсу, Богу війни («воювати їм не личить подружжю » , — Ov. fast. III. 393−396), травень, який припадав свято Лемурий (лемури — неуспокоенные душі покійних, скитающиеся ночами), й перша половина червня, зайнята роботами з наведення порядку і чистоти у храмі Вести. Дні поминання померлих, як дні суму чи трауру, природно, не підходили для весілля, як і дні, коли бував відкритий mundus — отвір, сообщавшееся, за поданням древніх, з підземним світом: 24 серпня, 5 вересня та 8 октября.

Когда день весілля призначили, наречена напередодні знімала своє дівоче вбрання і разом із іграшками приносила їх у жертву Ларам. Їй пов’язували голову червоним хусткою та вдягали її у особливу туніка, що призначалася й у дня весілля. Називалася ця туніка прямий (recta)4 і ткали її певним чином: на ткацькому верстаті старовинного зразка, працювати яка має треба було стоячи й роботу починати знизу (Fest. 364, Isid. XIX. 22. 18)5. Туніка була довгою, її перехоплював шерстяний (з овечої вовни) білий пояс, який зав’язувалася складним «геракловым вузлом «(кілька що нагадує наш «морської вузол »)6, вузол взагалі, а такий важко развязываемый в особливості був захистом від чаклунства й лихого очі, шерстяний пояс брали оскільки «як шерсть, обстрижена пасмами, щільно з'єднана між собою, і чоловік так складе з дружиною єдине ціле «(Fest. 55, p. s. v. cingillo). Волосся нареченій прибирали з допомогою особливого кривого інструмента (він називався hasta caelibaris)7: їх поділяли на шість пасом і вкладали навколо голови. На голову одягали [с.188] вінок з квітів, зібраних самої нареченою (що це вербена і майоран), і накидали покривало, кілька спускаючи його за обличчя. Покривало це з власного вогненному, желто-красному кольору називалося flammeum. На туніка надівалася палла такої ж яскравого кольору, як і покривало, жовтої був і обувь.

В цьому білій весільній сукні наречена, оточена своєю сім'єю, виходить нареченому, його друзям і рідним. Шлюбна церемонія починається з ауспиций. Треба було дізнатися, прихильно чи поставляться боги спілки, що зараз полягає. Спочатку стежили справді за польотом птиц8, але вже I в. е. у разі, і може бути, і зараз, ворожили по начинці тваринного, найчастіше свині. Про те, що знаки благополучні, нареченому і нареченій голосно повідомляли присутності присутніх, іноді численних гостей, весілля запрошували родичів і друзів, не з’явитися на запрошення було непристойно, серед «бездіяльних справ », які наповнюють його день у Римі, Пліній Молодший називає і це борг ввічливості (epist. I. 9. 2). Десять свідків підписували шлюбного контракту і розраховували щодо нього свої друку, хоча контракт це й ні обов’язковим: " …справжнім шлюбом буде той, який замуровано за бажання сочетающихся, хоча б жодного контракту і було «(Quint. V. 11. 32 з Цицероновых «Топік »). У цих «шлюбних табличках «(tabulae nuptiales чи dotales)9 вказувалося і визначалося то посаг, яке приносила з собою дружина. Наречений і наречена тут ж повідомляли про свою згоду одружитися, і наречена вимовляла знамениту формулу: «Де ти Гай, то й я — Гайя «10, присутні голосно вигукували: «Будьте щасливі! », pronuba (слово неперекладне) — поважна жінка, яка полягає у першому шлюбі, з'єднувала праві руки наречені й нареченої: dextrarum iunctio (цей символ приятельського і серцевого єднання це часто буває представлений саркофагах), і далі починався бенкет, затягивавшийся зазвичай до ночі, дотемна. Бував він іноді дуже розкішний, Август законом встановив норму витрат на весільне частування: тисячу сестерцій (Gell. II. 24. 14). За столом обов’язково подавалися особливі тістечка — mustacea11, які гості несли з собой.

После бенкету починалася друга частина шлюбного церемоніалу: deductio — проводи нареченої в будинок нареченого. Пам’ять про віддаленому [с.189] минулому, коли наречену викрадали, збереглась у звичаї «робити вигляд, ніби дівчину викрадають з обіймів матері, і якщо матері немає, то найближчій родички «(Fest. 364). Процесія, у якій брали участь все запрошені, рухалася при світлі смолоскипів під звуки флейт, наречену вели за руки двоє хлопчиків, обов’язково таких, які мають батько і були живими, третій ніс перед ній факел, ні з соснового дерева, як в усіх, та якщо з глоду (Spina alba): вважалося, що злі сили не сміють підступитися до цього дереву, запалювали цей факел від вогню на осередку невестиного вдома. За нареченою несли прядку і веретено, як символи її діяльність у будинку чоловіка, вулиці, якими йшла весільна процесія, оголошувалися співом глузливих і непристойних пісень, які називалися фесценнинами12. У натовп, сбежавшуюся подивитися, пригорщами жбурляли горіхи з того, як пояснювали древні, що наречений вступає нині у життя дорослого і кінчає з дитячими забавами (Serv. ad Verg. ecl. 8. 29, Cat. 61. 125). Точніше, звісно, інше: горіхи символізували родючість, і розкидання їх було символічним обрядом13, що був забезпечити новій сім'ї рясне потомство.

Подойдя до будинку свого чоловіка, наречена зупинялася, мазала двері жиром і оливковою олією і обвивала дверні стовпи вовняними пов’язками, жир та олію означали безліч і благоденство, пов’язки мали звичайне значення присвяти й освячення. Молоду переносили на руках через поріг, щоб він не спіткнулася (було б поганим знаменням), чоловік «приймав її водою і вогнем »: обляпував водою з домашнього колодязя й подавав їй факел, запалений на осередку його будинку. Цим обрядом молода дружина прилучалася до новій сім'ї і його святинь. Вона поводилася з молитвою до богів, покровителям її новим шлюбної життя: pronuba садовила в шлюбну постіль, і шлюбний кортеж удалялся.

Наутро молода дружина приносила на осередку свого нового вдома жертву Ларам й приймала візити родичів, яких вона, молода господиня, зустрічала частуванням, ця гулянка називалася «repotia » .

Сенека однієї із своїх злих хвилин (в нього бували такі, і тоді світ здавався йому скопищем одних пороків), згадавши [с.190] Аристотеля, назвав жінку «істотою диким і позбавленим розуму «(de const. sap. 14. 1). Це «позбавлене розуму істота «оточене, проте, великою повагою але тільки в сімейної життя. Ще Иеринг зауважив, що у легендарної історії Риму їй відведена велика і шляхетна роль (трохи раніше, щоправда, це побачив Лівій, який вклав у вуста народного трибуна Л. Валерія докази, яким він домагався скасування Оппиева закону, — Liv. XXXIV. 5. 9: жінки запобігли війну між Римом і сабинянами, мати не пустила Кориолана ввійти завойовником до Рима). Римська релігія високо ставить жінку: благоденство держави перебуває у руках девственниц-весталок, які охороняють вічний вогонь на вівтарі Вести. Нікому у Римі не надають стільки пошани, скільки їм: консул відносини із своїми лікторами сходить перед ними дороги, якщо злочинець, якого везуть на страту, зустрів весталку, його звільняють. Культ Ларов, богів-заступників дому та сім'ї, перебуває в опікуванні жінок, у батьковій садибі дівчина стежить те, ніж згас вогонь на осередку, і збирає квіти, якими її мати, у календи, іди і ноны і всі святкові дні прикрашає осередок, перша жертва, яку молода приносить в будинку чоловіка, ці жертви Ларам її новим сім'ї. Як flamen Dialis є жрецем Юпітера, то й її дружина, фламиника, є жрицею Юнони, й однозначні приписи, які зобов’язані виконувати обидва, майже однакові. Є, щоправда, культи, у яких жінка так само участі, наприклад культ Геракла, але вони мають зате є свої жіночі свята, куди не допускають чоловіків. Не сміють з’являтися на таємничому свято у честь Доброї Богині (Bona Dea), який щороку справлявся у домі консула. Коли рік консульства Цезаря Клодий, закоханий у його дружину, проник, перевдягнувшись жінкою, цей свято, у місті знявся шквал обурення. Культ цієї богині могли справляти, звісно, не тільки жінки, жінки були й жрицями Цереры.

До нас дійшли дві формули, у яких грек і римлянин висловили ставлення до шлюбу і свій погляд нього. Грек одружується, щоб мати законних дітей і господиню у домі, римлянин — щоб мати подругу і співучасницю усього життя, у якій відтепер життя обох зіллються у єдиний нероздільне целое14. До жінки ставляться з повагою і майже, та заворушень: у її присутності [с.191] не можна сказати брудного слів не можна поводитися непристойно. У своїй хаті вона полновластная господиня, яка розпоряджається всім, але тільки раби і слуги, однак і чоловік звертається до неї з шанобливим domina. Вона базікає по телефону, як грекиня, у жіночій половині, куди доступ дозволено лише членів родини, світ довкола себе не закритий нею, і її цікавиться тим, що відбувається поза стінами її вдома. Вона обідає з чоловіком та її друзями за одним столом (відмінність лише у цьому, що чоловіки лежать, а та її гостьи-женщины сидять), буває суспільстві, ходить разом із чоловіком у гості, і перший у людина, якого бачить відвідувач, — це господиня вдома: сидить в атрії разом із доньками та рабинями, зайнята, як і вони, прядивом чи тканням. В неї ключі від усіх замків і запорів, і її господарює з усім ретельністю і запропонував старанністю, вірна помічниця і добра радниця чоловіку. «У домі був нічого роздільного, нічого, що чоловік або дружина сказали б: «моє «. Обидва опікувалися своєму спільному достоянии, і жінка в ретельність своєму не поступалася чоловіку, трудившемуся, а поза домом «(Col. XII, praef. 8). Вона бере участь й у справах громадських. У справі розкриття Вакханалій багато допомогла консулу його теща, увічлива і тактовна Сульпиция (Liv. XXXIX. 11−14). Буса, «славна родом і багатством «громадянка Канузия (місто в Апулії), організувала допомогу воїнам, спасшимся після Канн (Liv. XXII. 52. 7). На нараді, яке влаштували Брут і Кассий і якому вирішувалась доля держави, були присутні матір та дружина Брута і жінка Кассия (Сіс. ad Att. XV. 11). Стіни будинків, у Помпеях испещрены написами, у яких жінки рекомендують таких-то і таких-то на муніципальні должности.

Неоднократно говорилося у тому, що не можна довіряти хвалебним эпитафиям, це безперечно, але беззаперечно і те, що ці похвали були підказані уявленням про те, що таке ідеальна дружина, а ці уявлення виникали з урахуванням реальної дійсності, нею були підказані, у ній здійснювалися. Бути домувальницею (domiseda), «обробляти шерсть «(lanam facere) означало то дбайливе піклування про господарстві, яке римлянина було істотною і високим якістю. Але це зовсім все: самі написи відзначають як високу похвалу, що померла була univira (дружина одного чоловіка), що, залишившись вдовою, вона вийшла вдруге заміж, зберігаючи вірність свого першого мужу15. Вірність [с.192] - цю рису не втомлюються славити написи, наскільки вона цінувалося в народному свідомості, про це свідчить те що, що тільки жінкам, состоявшим щодо одного шлюбі, дозволялося здійснення деяких обрядів, наприклад принесення жертв в каплиці богині Цнотливості (Pudicitia), лише вони могли укладати храм Богині жіночої долі (Fortuna muliebris) і торкатися її статуї, в святкуванні Матралий, справляемых на вшанування древньої богині Матері Матуты (богині світанку і народження), брали участь лише univirae. Другий шлюб — це порушення цнотливості і правильності, обидва поняття зливаються за одну. Почесну роль pronuba (російське «сваха «не передає значення латинського слова) може виконувати лише univira. Трагедія Дидоны не в тому, що її залишив Еней: вона розцінює свій новий любов як провину (Aen. IV. 19), її самогубство — це, що вона сама накладає себе, оскільки «не зберегла вірності, обіцяної праху Сихея «(Aen. IV. 551−553).

Мы можемо уявити, як виникала і росла ця вірність, збережена остаточно життя компанії з рішучим переконанням, що це борг, порушити який злочинно. Дівчину, майже дитини, видавали за людини, часто вдвічі старшу від неї, і якщо це був порядна людина, він, природно, ставав для своєї юної дружини тим, ніж просила стати залюбленої у життя її прийомна дочка юнака вмираюча мати: «чоловіком, іншому, захисником і батьком «(Ter. Andria, 295). Чоловік вводить їх у нове життя, знайомить із обов’язками, ще їй невідомими, розповідає про ту життя, яка у день стінами їх удома і про які її практично нічого досі не знала. Він змушує її на навчання далі. Вона дивиться нею, керівника і наставника, знизу вгору, ловить кожне його слово, слухається кожного розпорядження: чи можна не послухатись его16, б такого великого, такого розумного! Захоплене схиляння, з яких належить до Плинию Молодшому його молода дружина (epist. IV. 19. 3−4, VI. 7. 1), викликає посмішки своєї наївністю. Слід, проте, пам’ятати, що це наївні дівчинки в страшне час проскрипцій і імператорського сваволі залишалися несхитно вірні своїм чоловікам, йшли по них заслання і смерть і вміли вмирати, поєднуючи героїчне мужність з самовідданої ніжністю люблячого жіночого сердца17. При імператорі Тиберія Секстия, дружина Мамерка Скавра, якому погрожував уже смертний вирок, [с.193] умовила його заподіяти собі смерть і померла разом із, Паксея, дружина Помпония Лабеона, перерезавшего собі вени, пішла його приклад (Tac. ann. VI. 29). Коли Сенеке була прислана смертний вирок, його молода дружина Павлина зажадала розкрити вени і взагалі і залишилося жива лише оскільки Нерон наказав перев’язати їй рани й зупинити кров (Tac. ann. XV. 63−64).

В оповіданні про Аррии зупиняються зазвичай лише з його трагічному епілозі. Пліній Молодший починає оповідання про Аррии з епізоду маловідомого: " …хворів Цецина Пет, її чоловіка, хворів із сином, обидва, очевидно, смертельно. Син помер, вирізнявся виняткової красою та той самий душевної принадністю, батькам він був доріг як оскільки був продиктований їхніми сином, але такою ж ступені та за якості. Мати так підготувала його похорон, так влаштувала проводи померлого, що чоловік щось знав, більше, щоразу, входячи у його спальню, вона вдавала, що їх живий і навіть одужує, часто-густо на питання, що поробляє хлопчик, вона відказувала: «Він дуже добре спав, з задоволенням поїв ». Коли довго стримувані сльози долали її й проривалися, вона виходила і наодинці віддавалася суму, наплакавши досхочу, вона поверталася з сухим очима і спокійним обличчям, як залишивши своє сирітство за дверима ". Ця надлюдська витримка допомогла їй врятувати чоловіка, але у 42 р. його заарештували їхньому очах у Иллирике за у повстанні Скрибониана і посадили вздовж, щоб везти до Рима. «Аррия стала просити солдатів, щоб їх взяли разом із: «Ви ж дасте консуляру якихось рабів, щоб подавати йому до столу, допомагати йому вдягатися і взуватися, усе це я буду виконувати одна ««. Їй відмовили, вона найняла рибальське суденце й пішла за мужем.

Пет був засуджений до смерті, Аррия вирішила померти разом із. Її зять, Трасея, благав її відмовитися що від цього наміри: «Ти, отже, хочеш, коли мені доведеться загинути, щоб твоя дочка померла зі мною? «- «Якщо вона проживе з тобою тривалий час й у такому злагоді, який у мене з Петом, то хочу » , — була відповідь. Коли настав фатальний годину, «вона протяла собі груди, витягла кинджал і простягнула його чоловіку, вимовивши безсмертні, майже божественні слова: «Пет, неболяче «» (epist. III. 16). Пліній розповів ще про один разі героїчного самовідданості дружини, яка, [с.194] переконавшись, що хвороба її чоловіка невиліковна, умовила його заподіяти собі смерть і «по-рабському підкорялася йому в смерті супутницею, немає, вождем і прикладом: вона прив’язала себе на чоловіку разом із ним поринула у озеро «(epist. VI. 24).

Стоит розповісти ще одну жінці, пам’ять якій зберігся у довгому, але скаліченої епітафії. Раніше вважали, що це «похвала «Турії, дружині Лукреція Веспиллона, але знову знайдені уривки написи змусили відмовитися від цього припущення. Ім'я померлої, як і та її чоловіка, залишається невідомою, М. Дюрри, останній видавець цієї написи, уклав свою статтю прекрасними словами: «…тріщина камені зробила цю «похвалу «анонімної і символічною… Похвала невідомої дружині» — перетворилася на звеличення римської жінки » .

Надпись дозволяє простежити її життя. Її обручили з молодою людиною, що відразу ж поїхав за Помпеєм до Македонії: чоловік старшої сестри, Клувий, виїхав у Африку. Часи настали жахливі: починалася громадянської війни, серед розбрату партій та загального безладдя не доводилося прогнозувати захист законом і безпеку. Зграї розбійників бродили країною, елементи незадоволені, озлоблені, изверившиеся щодо можливості кращої долі, піднімали голову. Батьки обох сестер загинули від розбійницької рученята, рукою чи власних рабів, ми від цього будь-коли дізнаємося. Але обидві сестри виконали те що древніх було священним боргом: домоглися, що вбивці було віднайдено й покарані. «Якщо ми перебували вдома, — згадує чоловік покійної, говорячи про собі і привабливий Клувии, ми зробили набагато більше » .

Молодая дівчина переселилася, прагнучи «знайти охорону своєму целомудрию », в будинок майбутньої свекрухи. Нова напасти чекала її. Якісь люди, притязавшие на кревність із її батьком, оголосили зроблену ним заповіт недійсним, якби вони змогли довести це, то дівчина і всі стан що залишилося після батька, були б під опікою несподіваних претендентів, тобто. фактично на їх влади. Наречений, якого батько зробив співспадкоємцем дочки, і його сестра, якої виділено також була частина, не змогли б отримати нічого. «Маючи істину, ти захистила нашу загальну справу… твоя твердість змусила відступити [противників] «.

[с.195] До спокійного життя було, проте, ще. Цезар заборонив повертатися в Італію прибічникам Помпея, чи повернувся, порушивши цю заборону, наречений і був бігти, залишався він у вигнанні, цього ми сказати поспіль не можемо. Зрозумілим є одне: наречена або вже молода дружина відмовилася від своїх коштовностей, обдурила «вартою, поставлених ворогами », постачила всім необхідними вигнанця, знайшла йому могутніх покровителів серед цезарианцев, чоловік зміг безперешкодно повернутися, але почалися проскрипції 43 р., його занесли в списки проскрибированных. Дружина «врятувала його своїми порадами », сховала, ризикуючи життям (можливо, що у власний будинок), вирушила до Октавиану (якого було у Римі) і вимолила в нього прощення. З цією «відновленням «вона виявилася до Лепиду, распоряжавшемуся у Римі, але вона відмовилася визнати «благодійне рішення «свого колеги, в у відповідь благання бідної жінки, що кинулася до ніг Лепида, із нею «обійшлися, і з рабинею », обсипали образами. Октавіан, повернувшись у Рим, подбав, певне, у тому, що його розпорядження було выполнено.

" Земля була умиротворена, держава заспокоєно, нам випали, нарешті, спокійні і щасливі дні «, але ці щастя був затьмарений тим, що з подружжя був дітей (померли вони або зовсім був, з тексту неясно). І тут дружина подала чоловіку рада: у ньому, мов у фокусі, зібралися промені її любові, якої звично було шукати свого і думати лише улюбленого людині: запропонувала чоловіку розлучитися з нею і брати шлюб із інший. «Ти стверджувала, що люблять дітей, які народяться від послуг цього шлюбу, ти рахуватимеш своїми, що зі стану, яким досі ми володіли спільно, не выделишь частини собі, і це залишиться у моєму розпорядженні… ти будеш ставитися до мене, як любляча сестра і свекруха » .

История зберегла пам’ять як про те римських жінок, які, кажучи словами Каркопина, «втілюють у собі все земне велич ». Бували й інші, і них сказано було багато лютого: Марциал і Ювенал постаралися тут із задоволенням, щось зробив і Тацит. Майже з кожної сторінці у Марциала мелькає який-небудь мерзенний жіночий образ: ось розпусниця, навіть намагається приховувати свій розпуста (I. 34), безсовісна мати, [с.196] придбавши чоловіка своїм посагом і байдужа до того що, що її три сина голодують (II. 34), закохана стара, осыпающая коханця дорогоцінними подарунками (IV. 28), женщины-пьяницы (I. 87 і V. 4), дружина, що має в коханців побувало семеро рабів (VI. 39), мачуха, яка у любовної зв’язки й з пасинком (IV. 16), отруйниця (IV. 24) — галерея страшна! Шосту сатиру Ювенала кінчаєш читати з такою почуттям, як нарешті оклигав з вигрібною ями. Замальовки жіночих типів, їм зроблені, звісно, карикатурны, ніяка карикатура неможлива, для неї немає опори в дійсному світі. Ось вчена жінка, яка, щойно все розташувалися за обіднім столом, починає розумний розмова, порівнює Вергілія з Гомером, виправдати самогубство Дидоны, «її слова лунають у тому кількості, що здається, ніби навколо тебе б’ють мідні тази і телефонують в дзвіночки », балакуха і плетуха, що знає, хто закоханий, як веде себе з своїм пасинком мачуха, від когось і коли завагітніла вдова, що відбувається у Китаї та у Фракії, вона «підхоплює в міської воріт чутки та чутки, а іноді сама їх вигадує «. Ці жінки здаються цілком безневинними у тому страшному тлі, де вони проходять. Який сором’язливості очікувати від жінки, яка не виконує своєї підлозі, та в костюмі гладіатора дірявить мішень і обдирає її щитом, проходячи весь курс фехтування? У мріях вона себе на арені амфітеатру. Статут від фізичних вправ, вона із великим шумом, в оточенні натовпу прислужників і служниць, йде вночі до лазні і, повернувшись, накидається на їжу, і вино, яким впивається до рвоты.

Ужасны злісні мегери, які відправляють на хрест раба, тому що їм цього захотелось:

" Так хочу, і велю, що розум? бажання важливо " , — катують рабынь-прислужниц, оскільки один локон лежить негаразд, як пані завгодно, проводять своє ранок під свист бичів і різок, жінки, опускающиеся у безодню найстрашнішого розпусти, отруйниці, подносящие кубок з отрутою власних дітей, записні прелюбодейки, хитро й уміло обманывающие своїх чоловіків. Тема перелюбства звучить в усій сатири, це [с.197] єдина скріпка, стримуюча дуже пухку її композицію. І звучить вона недарма, тут було болять римського суспільства. Дружина кидала чоловіку гасло бьернсоновских героїнь, лише перевернувши його: «Ти робитимеш усе, що тобі хочеться, а не можу жити по-своєму! Кричи, скільки хочеш, перевертай усе зверху догори, я людина «(Iuv. VI. 282−284), і нестримні у цій «життя по-своєму «часто вже не було. Сім'я руйнувалася, і закони Августа, яким він хотів зміцнити й впорядкувати сімейну життя, не призвели до чему.

В старому Римі розлучення був нечуваним справою. У 306 р. е. цензори виключили з сенату Л. Анния, оскільки він, «взявши у дружини дівчину, розлучився зі ній, не скликавши ради друзів «(Val. Max. II. 9. 2). У 281 р. е. Сп. Карвилий Руга розлучився з дружиною, пояснюючи розлучення тим, дружина зі свого фізичному складу неспроможна мати дітей. Рік запам’ятали, як запам’ятовували року грізних битв і великих подій. Мабуть, ще впродовж багато років на розплід були потрібні вагомі причини, обговорюваних і зважувалися на сімейній нараді. Але вже у ІІ. розлучення перетворився на засіб позбутися обридлої дружини, причини, що існували як на розплід, сміховинні: в однієї дружина вийшла вулицю з непокритою головою, в іншого дружина зупинилася поговорити з отпущенницей, яку йшла неслава, у третього пішла у цирк, не спитавши чоловікової дозволу (Val. Max. VI. 10−12, — мабуть, з загубленою другий декади Тита Лівія). Шлюб sine manu дав повну свободу розлучення й у жінки. Целий разом з іншими міських новин і пліток повідомляє Цицерону, що Павла Валерія розлучилася зі своїм чоловіком зволікається без жодної до того що причини у той самий день, коли чоловік мав повернутися з провінції, і збирається вийти за Д. Брута (ad fam. VIII. 7. 2), не минуло й місяця, а Телезилла виходить за десятого чоловіка (Mart. VI. 7. 3−4). «Жодна жінка не постыдится розлучитися, — писав Сенека, — оскільки жінки з благородних і знатних сімейств вважають роки за числу консулів, а, по числу чоловіків. Вони розлучаються, щоб вийти заміж, виходять заміж, щоб розлучитися «(de ben. III. 16. 2).

От всіх таких заяв не можна відмахнутися: у яких відбивається справжня і жорстока щоправда. Мені хочеться лише нагадати розумну російську прислів'я про доброї слави, яка лежить під [с.198] каменем, і поганий, яка біжить доріжкою. Злочинна мати, що зробила сина своїм коханцем, жінка, замінивши нехай не десять, але хоча б трьох чоловіків, злочинниця, яка холоднокровно підносить отруєний кубок до безневинної жертви, — всі ці постаті і для світської балаканини, й у злий епіграми, й у сатиричного крику матеріал значно більше вдячний, ніж якась тиха жінка, яку тільки можна було говорити, що вона «сиділа будинки і пряла шерсть » .

Мы поспіль не можемо, звісно, встановити числового співвідношень між цими скромними, невідомими жінками і героїнями Ювенала. Можна, проте, не обинуясь, сказати, що перших була більше. Не слід, по-перше, меркою Риму міряти всю країну: в усі час і в усіх народів життя столиці йшла шумнее і распущеннее, з великим зневагою до встановленим правилам основі моралі й пристойностей, ніж у іншої країні. Пліній, наприклад, говорить про Північної Італії як про такий краї, «де досі зберігають чесність, поміркованість і старовинну сільську простоту «(epist. I. 14. 4). По-друге, обов’язково проводити межу між багатими аристократичними колами, де ледарство і відсутність насущних повсякденних турбот створювали атмосферу, у якій легко було збитися з правого шляху, й культурними шарами среднесостоятельными взагалі бідними, де на дружині лежав увесь дім і її старанності й уміння залежало добробут всієї сім'ї. Ювенал, малюючи жіночі типи, має на увазі лише Рим й усуціль жінок якщо не аристократичного, то багатого класу, а Сенека говорить про скандальних шлюборозлучних історіях саме у цій среде.

Мы маємо документальними свідоцтвами, на жаль, більше всього саме про цю середовищі: дружини простого люду, небагатих, або навіть зовсім бідних, не звертали він уваги за життя йшли з її непомітні і непомічені. Пам’ять про них залишалася у середовищі близьких, але висловити цю любов, свою смуток і подяку вони вміли лише у стертих від нескінченного повторення словах, які підозрілому погляду здаються лише трафаретом, благопристойним і лживым.

Не треба, сутнісно кажучи, ніяких документальних даних, аби уявити життя заміжньої жінки у середовищі, — одвічну жіночу частку часу і всіх народів, [с.199] повну непомітного праці та дрібних клопоту, які дають передихнути з ранку і дотемна і якими тримається дім" і сім'я. Вона, звісно, домувальниця: куди ж підеш, коли не треба зробити це то, то інше, сготовить, прибрати, полагодити. Вона сідає за прядку і, напряв ниток, переходить до ткацькому верстата, не що це освячена століттями шляхетна традиція, а оскільки одяг, виготовлена вдома, обійдеться дешевше покупною. Вона вираховує кожен ас, прикидає, хіба що дешевше купити хліба, і овочів, і цурок для жаровні. Чоловік щоранку вовтузиться в майстерні (каменотес, столяр чи чоботар), хлопці старші вийшли до школи. Наспів час наводити чистоту: комнатенка за майстерні чи напівтемна низенька мансарда миється (по воду треба бігати на перехрестя, що робити!), чиститься, выскребается: чистота її коник і пляма на підлозі наводить їх у жах. Потім слід подумати про сніданкові для його й для дітей, у сусідній лавчонке хитрец-грек продає палые маслини, видаючи за найкращий ранній сорт, ну її, звісно, не проведеш: вона купить модий-другой задешево й удома їх засолить і замаринует — буде дешевше покупних і смачніше. Старший син є зі школи з гіркими сльозами: неможливо виходили на дощечці дві гидких літери, і потім він смикнув за хвіст вчительську собаку — він і вцепись зубами! Від вчителя потрапило на разом. Мати перев’язує руку постраждалому, вчить, як треба чинити поводження з тваринами, бере дощечку і грифель (адже вона також у рідному селі навчалася у школі: і прочитає, і напише, і порахує), стає дедалі це й легко — лише поведи рукою вгору-вниз, — незрозуміло, чому ж ми виходило в школе.

В вихованні дітей у бідної трудовий сім'ї частку матері випадає роль більш важлива, ніж батькові, який постійно зайнятий, працює у майстерні, обходить з замовленнями клієнтів, забігає в терми, проводить годинку-другу в шиночку за доброзичливої бесідою. Діти при матері, перші уроки доброго поведінки, підкріплювані її власним прикладом, отримали від нього. Мати розуміла не лише у домашнє господарство: вона знала життя: вона мала той досвід, який купується приглядыванием до оточення і роздумом з того, що відбувається навколо. Син на віці, не послухавшись раз-два її ради і обпікшись, тепер уважно вслухувався у цю тиху добру і приймав [с.200] ці поради до керівництва. Тацит залишив зворушливу замальовку сімейному житті: син виховується «над комірчині купленої годувальниці «, але в материнському лоні, під наглядом шановної літній родички, у присутності «не міг сказати мерзенного слова, зробити непристойний вчинок «(dial. 28), як і приклад зразкових матерів він навів Корнелію, мати Гракхов, Аврелію, мати Цезаря, і Атию, мати Августа.

В той час, про який мова, таких матерів треба було шукати переважно у простих бідних сім'ях. Про неї хто б знав, крім сім'ї та сусідів, нема письменника, який би ними зацікавився і них написав, і ми можемо лише з туманному виглядом вилики у Катона (143) і з дружині пастуха, мандрівного зі своїми стадом майже у всій Італії, яким його хвилини промайнув у Варрона (r. r. II. 10. 6−7), до певної міри уявити, ніж було ці жінки. Пильні помічниці своїм чоловікам, які вміли турботою і ласкою скрашувати непривабливість бідності та пом’якшувати її жорстокість, хлопотуньи-хозяйки, що тримали дім у затишку і порядку, розумні й ніжні матері, добрі радниці і безвідмовні утішниці і у малій біді й у великій горі, завжди про пам’ятали і лише себе забывавшие, вони всім своїм життям виправдовували старовинну прислів'я, яка говорить, що дві кращих дару, які бог посилає людині, це хороша матір та хороша жена.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.