Феномен маргінальності у культурі

Феномен маргінальності в культуре

А.А.Оганов Понятие маргінальності з нашого наукову літературу на відміну до західного (введено американським соціологом Р. Парком) з’явилося порівняно недавно. Незабаром воно поширилося і жодних підстав став вживатися із явним оценочно-негативным відтінком. Феномену маргінальності в нас у тієї чи тієї інший ступеня придавался акцент сторонності, безпідставність, культурної ущербності. Причина цього найімовірніше у ідеологізації національно-культурних цінностей. Якщо чоловік у повною мірою не вписується в контекст пріоритетного для даного співтовариства культурну орієнтацію, випадає потім із нього — отже, він маргинал.

Отчасти таке трактування терміна пояснюється буквальним перекладом з латини marginalis — розташований за українсько-словацьким кордоном, на краю. Звідси хибне розуміння соціокультурної неповноцінності відповідного шару як свого роду бомжів від культури. Але маргінал — це необов’язково декласований культурно дезорієнтований людина. Найчастіше вона просто більше не належить будь-якої культурі, співтовариству. Нерідко він перебуває в перетині різних культур і це створює високі твори поза скільки-небудь певних національних координат.

Весьма примітно у сенсі творчість наших відомих композиторів — А. Шнітке, Еге. Денисова, З. Губайдуліної. А. Шнітке говорив: «Я постійно бачу висячий переді мною питання. Шукаю нього, але що знайшов. І це пов’язаний із тим, що, який був російським за кров’ю, я пов’язаною з Росією, проживши тут все життя. (Останніми роками А. Шнітке жив у Німеччини, — А.О.) З іншого боку, багато речей, що написав, якось пов’язані з німецької музикою і з що йде із німецького логікою, хоча я спеціально і хотів цього «1. Характерно, що схожі висловлювання зустрічаються в сучасного російського з походження Едісона Денисова, який жив останнє десятиліття мови у Франції до недавньої смерті, і навіть татарки Софії Губайдуліної, місце перебування якої за Росією — Германия.

Следует помітити, що у наш час поруч із национально-самобытными творами мистецтва існують такі, національну своєрідність яких знайти досить проблематично. Це музика авангардистів А. Шенберга і А. Веберна (австрійці), П. Булеза (француз), Л. Ноно (італієць), К. Штокхаузен (німець), Дж. Кейджа (американець), К. Пендерецького (поляк), Я. Ксенаксиса (грек). З тих самих ознаками може бути довгий ряд імен живописців чи скульпторов.

Здесь правомірно говорити про особливу художественно-эстетической парадигмі — вненациональной зі своєї основі. Загальнолюдське проявляється туп на певному сенсі, через космополітичне. Прояв національного у тому мистецтві настільки малий уловимо, або навіть зовсім проблематично, що суть справи не змінює. У разі причетність художника до світову культуру мало опосередковується культурою национальной.

В світі дедалі більше нагадують про себе інтегровані культурні освіти, виникаючі внаслідок поступальної еволюції цивілізацій, прискорений розвиток комунікативних зв’язків, дифузних міжнаціональних процесів, посилюється міграції народів, взаємопроникнення і злиття культур. Ми які з правом говоримо сьогодні культуру загалом європейської, азіатською, африканської, латиноамериканської, хоча кожна з яких всередині себе надзвичайно національно мозаїчна. Інакше висловлюючись, одночасно з процесами диференціації наростають інтегративні процеси, певною мірою нівелюють національні розбіжності у культурі. Така історична закономірність, результатом якої є феномен маргінальності, коли людина неспроможна з усією визначеністю віднести себе на конкретної культурі. Сама позиція у тому, добре чи погано, некоректне. Природно, що великий шар маргіналів США, що це країна емігрантів. У СРСР та сучасного Росії з причини багатонаціонального складу населення безлічі мов, різнорідних традицій і звичаїв, наростаючих міграційних процесів людина весь частіше стає за українсько-словацьким кордоном, проміжку різних культур, їх пересечении.

Весьма поширені випадки, коли людина силою різних обставин не був закоріненим у культурі своїх покійних предків (включаючи рідна мова, звичаї, традиції), успішно ввійшов у культуру близьку або зовсім инородную, і одну протягом усього своєї жизни.

В описане контексті, можна вважати, очевидна спроба вийти далеко за межі переважно негативного розуміння феномена маргінальності. На закінчення зазначимо, що у научно-методологическом плані було б продуктивно співвіднести це поняття із вмістом поняття «космополітичне », прагнення реабілітації якого автору доводилося предпринимать.

Список литературы

1 Розмови з Альфредом Шнітке. М., 1994. С. 13.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.