Чеська мова

Чешский мову

Широков Про. З.

После смерті Болеслава Хороброго (1025), у Чехії, як в Польщі, як у це водночас на Русі, почалися усобиці, а княжому роді Пшемысловичей — боротьба за престол й інтриги. Князь Вратислав домігся від німецького імператора в 1086 р. особистого королівського титулу, але у 1158 р. король Владислав дістав листа від Фрідріха Барбароссы визнання цього титулу спадковим, це був початок чеської государственности.

По часу витоки чеської популяції збігаються з національними джерелами Малої Русі - з початком вивищення Галича при Ярославі Осмомысле (прав. 1152—1187) і Великої Русі - перше літописне нагадування про Москві 1147 р., піднесення Ростово-Суздальского князівства при Андрія Боголюбском (прав. 1157—1175), а і з виділенням і підйомом різних самостійних південнослов'янських держав — сербської Рашки: жупанство Стефана Ненадь (прав. 1164—1190) і Другого Болгарського царства (1185—1187). Саме тоді завершився останній общеславянский звуковий процес — падіння скорочених. У чеському, як й у інших западнославянских мовами, сильні ъ і и збіглися у єдиному [e] (sen, mech, dest', den).Наибольшего значення межах Священною Римською Імперії Німецької Нації Чеський (Богемское) королівство досягло при Пржемысле (Оттокаре) II (прав. 1253—1278), сучасника Данила Галицького, Олександра Невського, Івана II Асена (у Болгарії). Наприкінці його управління всередині королівства посилилися феодальні усобиці, зросла знімеччене, а до 1306 р. династія Пржемисловичів иссякла.

К років останніх Пржемисловичів ставляться перші пам’ятники чеської писемності. У XIII—XIV ст. стався низку дуже важливих для чеської специфічних фонетичних змін. Завершилася, в частности, начавшаяся в XII в. переогласовка—передвижение під впливом попередніх м’яких згодних гласних a, u в e, і (cizí, ‘чужій', lid ‘народ (люди, людъ)', klí,č, ‘ключ', .č,í,š,e ‘чаша', duš,e ‘душа', ulice ‘вулиця', pě,t ‘п'ять'), дифтонгизация який отримав позиційну довготу *o в *uo /ů, яка пізніше стала произноситься як простий ú: vů,le ‘воля', vů,z ‘віз', dů,m, ků,ň, — порівн. підлогу. wó, z, укр. вiз, дiм, кiнь, дифтонгизация удлинённой * .u (doubek ‘дубок', soud, moucha, trouba). Твёрдая і м’яка латеральна злилися в «середню «l, а м’яка r' стала произноситься з пришепётыванием ř, = рж.

Средневековый чеський літературну мову розвивався в XIV—XV ст. Він надав великий вплив на створення старопольского літературної мови. У 1348 р. у Празі відкрили перший слов’янських країн і Німеччини Карлів університет. А до того часу належить творчість видатного богослова, філософа і історика Томаша (Фоми) Штитного. Найбільшого піднесення чеська середньовічна культура досягла під час діяльності великого духовного вождя ранньої європейської Реформації Яна Гуса (1369—1415), осуждённого і сожжённого католицькими клерикалами. Його загибель викликала народне обурення, вилився в широке духовне, культурне, суспільне становище і політичне рух і селянську війну (що тривала до 1452 г.).

Ян Гус залишив як богословські твори ідеологічні проповіді, але переклад на чеську мову Біблії і трактат «Про чеської орфографії «, він став основоположником чеської латинської графіки з диакритическими значками, яка згодом була запозичена та інші мовами — серболужицким, словацьким, словенським, також балтійськими. У церкві гуситы (послідовники Яна Гуса) запровадили вимога богослужіння рідною і «чаші для мирян «- причащання кров’ю Господньої як для духовних осіб, але й мирян, як в православных.

После придушення гуситських повстань (в 1434, 1437, 1452 рр.) ідейні спадкоємці Яна Гуса на чолі з Петром Хачитским об'єдналися в громаду «Чеські брати «(1457), вони проповідували соціальну рівність, смиренність і аскетизм, духовну свободу. Після долучення в 1526 р. Чеського королівства в Австрійську імперію «брати «основну увагу стали приділяти організації національного освіти, розвитку освіти, збереженню чеського національного духу. Під керуванням однієї з «братів », Яна Богуслава, створили їх самий великий труд—шеститомный переклад на чеський мову безпосередньо зі староєврейської і грецького Старого й Нового Завіту (Кралицкая Біблія, 1579—1593), цим чудовим перекладом, і навіть написаної Яном Богуславом чеської граматикою, було затверджено нормативи літературної языка.

Однако за поразку в 1620 р. протестантських чеських військ біля «Білої Гори (початок Тридцятилітньої Війни) владу у країні перейшла безпосередньо до імператорської католицької династії Габсбургів, протестанти, зокрема великий идеолог-просветитель Ян Амос Коменський (1592—1670), було вигнано, німецьке вплив посилилося в усій суспільної відповідальності і культурному житті, чеську мову став витіснятися з широкого спілкування. Його відродження почалося з кінця XVIII в. і пов’язані з наукової діяльністю засновника слов’янського порівняльно-історичного мовознавства Йозефа Добрівської (1753—1829) і видатного філолога Йосефа Юнгеманна (1773—1847). Новий чеський літературний мову втілився у творах письменниці Божены Немцовой (1820—1862), поета Карела Гавличка-Боровского і др.

В сучасному чеському вокализме п’ять коротких гласних -і, e, a, o, u — і п’ять довгих, позначених надстрочным значком. í, é, á, ó, ú,. Гласні і, í, можуть позначатися також через y,ý, там, де їх сягають и. Довга гласний ú, може позначатися написанням ú, чи ů, де перегукується з расширяющемуся рівноважному дифтонгу *uo й нині переважно відповідає генетично польському ó, [uo], отчасти—украинской і, що сталася з про: bů,h, dů,l, nů,z, sů,l, vů,l, vů,z. У сучасному чеською мовою зберігся сужающийся спадний дифтонгou (svou rukou ‘власноручно', порівн. зап.-укр. їх діалектне своу] рукоу.

Ударение в чеською мовою залежить від довготи гласного і завжди посідає перший стиль слова. Отже, як й у польському языке, где звичайно ставиться на передостанньому складі, соціальній та словацькому, де вона на першому складі, чеське наголос виконує делимитативную (розмежування слів) і кульминативную (відлік кількості повнозвучних складів з тексту) функцію. Такої ж характеру, як і чеському і словацькому мові, одноместное початкова наголос з незалежним від наголоси розрізненням гласних по довготі є у сусідньому угорською мовами, який належить до финно-угорской (уральської) сім'ї та не що має ніяких генетичних зв’язків і з слов’янськими, ні загалом із індоєвропейськими языками.

Здесь щодо одного географічному (среднедунайском) ареалі виробилися загальні явища у цілком різних за походженню мов, мали тривалі історичні взаємодії і взаимовлияния.

В чеському галасливому консонантизме 17 (18) фонем: f, p. s, ,š, ch, b, d, d', p, t, t', з, č, k, v, z, ž, h. М’які t', d' набагато краще палатализованы, ніж у російському, й утворять не додатковий до зубного, а основний палатальный ряд, оскільки інші ряди немає протиставлення по твердості / м’якості: стара м’якість була «передано «наступному голосному у процесі специфічної чеської перегласовки, яка завершилася до XIV в.:č,í,š,e ‘чаша', mí,ć, 'м'яч'. М’якість t', d', а також вимову губних як pj, bj, vj позначається написанням апострофа ' чи літери .e (ká, d' ‘діжа', tĕ,ž,ký, ‘важкий', dĕ,d, pĕ,t [pjet] ‘п'ять', mĕ,d' ‘мідь', mĕ,sto [mn'esto]).

Основной палатальный ряд є й у словацькому і сербо-хорватском мовами в суміжному географічно, але чужому генетично угорському, й у албанському. Інші чеські згодні не палатализованы і веляризованы (промовляються як і німецькою мовою, оказавшем великий вплив на чеський). Споконвічна слов’янська g змінилася за h, як і верхнелужицком, словацькому, українському, білоруському, але g вживається у численних запозичених словах.

В чеською мовою 7 сонорних: носові m, n, ň, ņ, латеральна l («середня », як німецька), тремтячі r,ř, (рж) після глухих вимовляється як рш), ковзна j. Со-норные l, r між приголосними стають складовими, а початку слова потрапляють під наголос: vlna ‘шерсть', prst ‘па-лец', Plzeň, Brno, vrchní, ‘верхній', š,krtl ‘закреслив', vlk prchl skrz tvrz ‘вовк пробіг через крепость'.

Как і всі западнославянские мови, в тому числі східнослов'янські, чеську мову добре зберіг семипадежную систему схиляння і має розбіжності у типах схиляння, схожих з польськими, і навіть українськими, білоруськими, русскими.

Подобно іншим западнославянским мовам як у російському, білоруському, українському, в чеською мовою спростилася глагольно-временнaя система. У цьому времени—три типу дієвідміни: nesu, -eš, -e, neseme, -ete, -ou, prosí, m ‘прошу', — í,š, — í, prosí, me, — ete, — ou, piji ‘п'ю', -eš, -e, pijeme, -ete, — í,. Просте проведене 3-му особі утворюється від форм старого причастя наl, причому, подібно польському і словацького, у 1-му і 2-му особі приєднується повинний: од. год. nesl (nesla, neslo) jsem, jsi, 3-тє обличчя nesl (-la, -lo), мн. год. nesli (nesly, nesla) jsme, jste, 3-тє обличчя nesli (-ly, -la). Як і інших западнославянских, є форма предпрошедшего часу: byl (jsem, jsi) nesl (-a, -o), byli (-y, -a) (jsme, jste) nesli (-y, -a). Є особливі форми умовного нахилення (nesl, -a, -o bych, bys, by, nesli, -y, -a bychom, byste, by). Майбутнє час утворюється подібно російському: budu (-eš, -e), budeme (-ete, -ou).

Современное чеське сільське просторіччя розпадається на два наречия—собственно чеське ніяких звань і моравское (ганацкое) — на востоке.

Собственно чеське наріччя складається з среднечешского діалекту (навколо Праги), западночешского (Пльзень) і близького щодо нього южночешского (Табір, Ческе Будеёвице) і північно-східного (Пардубице, Градец-Кралове), перехідного від чеського до моравскому. До моравскому прислівнику (Брно) із північного сходу примикає особливий ляшский діалект (біля Остравы і далі на північний захід біля Польщі, у південно-східної Сілезії), перехідний від чеського (моравского) до польському мови (до силезскому прислівнику), південніше ляшского, зі сходу Брно йде смуга перехідних моравско-словацких (восточноморавских) говірок (у Бєлих Карпат).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.