Русская архітектура XVIII століття

Русская архітектура XVIII века.

XVIII століття було знаменний для Росії помітними змінами значними досягненнями в сфері мистецтва. Змінилися його жанрова структура, зміст, характер, кошти художнього висловлювання. І на архітектурі, й у скульптурі, й у живопису, й у графіці російське мистецтво виходило на загальноєвропейські шляху розвитку. Ще надрах XVII століття, в петровські часи, відбувався процес «обмирщания» російської культури. У становленні та розвитку світської культури загальноєвропейського типу не можна було покладатися на старі художні кадри, котрим нові завдання виявилися під силу. Запрошують на російську службу іноземні майстра як допомагали створювати нове мистецтво, а й були вчителями російських людей. Іншим щонайменше важливим шляхом отримання професіональною підготовкою була посилка російських майстрів навчання на Західну Европу.

Так багато російські майстра отримали високий вишкіл мови у Франції, Голландії, Італії, Англії, Німеччини. Гадаю, що саме цьому етапі російське мистецтво вступило на більш тісне зустріч із стильовими тенденціями, виробленими в західноєвропейському мистецтві нової доби, якими потрібно було пройти свій шлях збереження та йому. Проте спочатку процес перебудови художньої свідомості російських майстрів протікав з великими труднощами, в методі його роботи ще позначалися традиційні уявлення, закони середньовічного творчості формі монументально-декоративных розписів і іконопису.

Идея підстави у Росії своєї школи різних мистецтв ще при Петра -I, що дало вказівку про розробку проекту такий Академії, хоча минуло ще бракує часу, як вдалося реалізувати згадану ідею. Спочатку підготовка майстрів велася в різних місцях і. Це був і Петербурзька друкарня, і Збройова палата у Москві, проте необхідність її подальшого розвитку художньої школи стала дуже очевидним у середині XVIII століття. І на 1757 р., у Петербурзі відбулося відкриття Академії трьох знатних мистецтв. Вже 1758 р. стараннями М. У. Ломоносова і І. І. Шувалова (президент Академії 1757 р. — 1763 р.) сюди прибула група московських і петербурзьких юнаків, схильних до мистецтвам. Викладання в Академії вели й іноземні вчителя: скульптор М. Жилле, живописці З. Тореллі, Ф. Фонтебассо та інших., яким багатьом зобов’язана російська культура. У 1764 р. Академія трьох знатних мистецтв перетворилася на Російську імператорську академію мистецтв. Саме тоді Академія стає законодавцем художніх ідей, і навчальним закладом. У його середовищі виросло нове покоління художників, що прославили згодом Росію увесь світ, це були й архітектори І. Старов, У. Баженов, скульптори Ф. Шубін, Ф. Гордєєв, художники А. Лосенко, Д. Левицький та інших. З підставою Академії мистецтв епізодичні поїздки російських учнів зарубіжних країн перетворюються на постійну практику навчання й досвід роботи по закордонах, якої удостоювалися кращі випускники.

Русское мистецтво, як побачимо нижче, продовжує в у вісімнадцятому сторіччі розвиватися на нових європейських засадах, як і залишалося виражено національним явищем зі своїм специфічним обличчям, і факт цей сам собою дуже знаменний.

Своеобразно наростає і динаміка стильового розвитку російської архітектури XVIII століття. У країні, із запізненням що виходила на загальноєвропейський шлях розвитку, освоєння західноєвропейських стилів неминуче протікає прискорено, причому вже у початковій стадії розвитку, в пєтровскую епоху, існують зачатки всіх стильових ліній, якими потрібно було пройти російської архітектурі на протяг століття. Сутність перехідного часу виражалася станом многостилья, коли російське мистецтво умовно кажучи «приміряло» себе на різним європейським стилям, ще зробивши вибору, поєднуючи у собі риси бароко, класицизму і рококо. Поглиблення поділу праці, формування всеросійського ринку зростання в промисловості й торгівлі призводить до того, що у феодальної по укладу ще стані й зростають міцніють елементи нової, капіталістичної формації, посилюється значення у життя в країні в цілому.

Эпицентром передових віянь в архітектурі й містобудуванні стала російська столиця Санкт-Петербург — ровесниця віку, задумана. за взірець нову культуру. Майбутня столиця зводилася на порожньому місці, що значно полегшувало впровадження прийомів регулярної планування і забудови. У небувалих раніше масштабах використовувався досвід іноземних фахівців, мобілізовані матеріальні і людських ресурсів країни. У роки існування Санкт-Петербурга розгорнулося широке мазанковое будівництво. У результаті будівництва майстра освоювали дерев’яні конструкції з так званого «прусського зразка» т. е. полегшений характер стін, плоскі перекриття у, суспільних соціальних і житлових будівлях. Технічною новинкою Петербурга з’явилися надзвичайно високі шпилі, закінчують найважливіші міські будинку, було поширене в северно-европейских країнах. Визначним спорудою подібного типу був шпиль Петропавлівського собору, висота якого досягала 45 м. З розмахом ж кам’яного будівництва вдосконалилися та її інженерні основи, стало можливо зменшити товщину стін. що будувалися будинків без істотного зниження міцності будинків. Наприклад, в палаці А. Меншикова на Васильєвському острові товщина стіни у верхніх поверхах лише у півтора чи навіть бодай одну цеглину. У цей час в Петербурзі було налагоджено виробництво як звичайного цегли, і особливого, влагоустойчивого, по голландської рецептурою. Усе це не уповільнило дати результати. Місто було створений рекордні термінитимчасовий дерев’яний Петербург швидко змінився кам’яним. Наприкінці царювання Петра-1 вона вже дивував приїжджих іноземців величчю і бездоганною красою. У створеному 1751 р. праці про Петербург автор мав підставу записати: «цей град стільки поширений, прикрашений і звеличений, і багатьма великими і давниною превозносящимися містами в Європі має знатне перевагу». У Петербурзі уперше був в розроблений регулярний план забудови міста Київ і став містоутворюючий його основою. План П. М. Еропкина (1737) й наступні його проекти закріпили цю закономірність розвитку міста. Якісно нове обличчя придбали та петербурзькі площі. Вони отримали географічні обриси з обостройкой їх протяжними фасадами вітальнях будинків, колегій та інших громадських будівель. Так виглядала Троїцький площа на Петроградській стороні. У століття усилившаяся стильова тенденція до скульптурної експресії форм позначилася на силуеті Петербурга, що збагатився безліччю нових, високо порушених дзвіниць і церков. Причому їх вигляді замість шпилів з’явилися підкреслено національні мотиви пятиглавия. ярусности, башнеобразности, чому силует міста отримав нові объемно-пластические акценти і невластиві йому раніше мальовничий характер. «Регулярна» російська столиця Петербург стає символічним втіленням образу самої абсолютистській імперії з її ідеєю загального порядку. Сферою, де також знаходився досвід регулярного регламентованого будівництва, були започатковані першій половині століття «містафортеці» і «города-заводы». Особливе значення мало досвід будівництва Таганрога, Воронежа, Азова, перепланування таких міст як Оренбург, Твер і багатьох інших.

Неоценимую роль у цьому відіграли великі росіяни й іноземні архітектори. Однією з найвідоміших представників західної архітектурної школи, працював у Росії був Растреллі Франческо Бартоломео (1700—1771 р.), син італійського скульптора До. Ф. Растреллі, служив при дворі французького короля Людовіка XIV, проте архітектурно-будівельний досвід набув у Росії, будучи обдарованим художником, він зумів проявити себе, немов майстерний зодчий і підприємців посів найвищу в архітектурному світі Росії становище «обер-архитектора». Його творчість досягла апогею в 1740—1750 р. Найвідоміші його твори — те й ансамбль Смольного монастиря у Петербурзі (1748−1764 р.), створений традиціях російських монастирських ансамблів попередніх століть, та палаци елизаветинских вельмож М. І. Воронцова і З. Р. Строганова у Петербурзі, але у найвищого ступеня його талант виявився у створенні таких шедеврів як Зимовий палац (1754−1762 р.) у Києві, Великий палац у Царському Селе і Петергофі (Петродворце), і в чому що свідчить іншому. Усі вони яскраво характеризують стиль бароко середини XVIII в. і еволюцію творчості чудового зодчого. Ще однією яскравим іноземним представником що у Росії був Антоніо Ринальди (1710−1794 р.). У межах своїх ранніх спорудах і ще знаходився під впливом «старіючого і минаючого» бароко, однак у повною мірою можна сказати що Ринадьди представник раннього класицизму. До його витворам ставляться: Китайський палац (1762−1768 р.) побудований для великої княгині Катерини Олексіївни в Ораниенбауме, Мраморный палац у Петербурзі (1768−1785 р.), относимый до явища в архітектурі Росії, Палац в Гатчині (1766−1781 р.) став заміській резиденцією графа Р. Р. Орлова. А. Ринальди вибудував також кілька православних храмів, які поєднали у собі елементи барокко-пятеглавие бань і високої багатоярусної дзвіниці. Відомим російським представником епохи раннього класицизму в архітектурі був учень архітектора Коробова — Кокоринов А. Ф. (1726−1722 р.). До відомим його творах, де із найбільшою виразністю проявився стиль класицизму відносять будинок Академії мистецтв у Петербурзі, вибудуваного на Невської набережній Василівського острова (1764−1788 р.). Надзвичайно гарний фасад і багатофункціональні кабінети і зали цього будинку відповідали дедалі зростаючого престижу російського мистецтва. Відомим московським архітектором, украсившим образ Москви з праву вважається Баженов У. І. (1737−1799 р.). Початкові знання з зодчестві він одержав у архітектурної школі Д. У. Ухтомського й у гімназії Московського університету. Дипломат Французької академії мистецтв, присвоєння звання професора Римської національної Академії мистецтв, членство в Флорентійської і Болонської академіях художеств-поистине світове визнання його таланту. Після повернення Петербург (1765 р.) У. І. Баженова обрали академіком Петербурзької Академії мистецтв, а в 1799 г. він став її віце-президентом. До перших роботам У. І. Баженова ставляться спорудження будинку петербурзького Арсеналу (нині немає) і досі пір не розгаданий проект Смольного інституту (не здійснено). З 1767 р. все увагу широко освіченого зодчого поглинуло відповідальне доручення — проектування й будівництво колосального споруди — Великого Кремлівського палацу будинку колегій біля Московського Кремля. У зв’язку з цим у 1768 р. була створена спеціальна Експедиція кремлівського будівлі, головним архітектором якої було призначений У. І. Баженов. У його архітектурну команду ввійшли найвідоміші проектувальники на той час, однією із був великий згодом архітектор — М. Ф. Казаков. Новий палац виник таким грандіозним (відповідно престижу великої держави), що міг приховати за собою древні будівлі Соборній площі, але це б порушило традиційний образ Кремля, саме з цього своєї «Інструкцією до спорудження…» сам Баженов проголосив необхідність заощадження древніх будівель Кремля. У 1772 р. були завершено все проектні роботи, а 1. червня 1773 р. зроблена офіційна закладання палацу. У. І. Баженов писав: «народи європейські, побачивши повсталий з надр земних новий Кремль, обійняті будуть подивом величавості і величезності нього і побачать вже красот власних пишнот «. Однак далі урочистій закладання будівництво палацу справа не пішло, й у 1775 р. була навіть розпущена архітектурна команда У. І. Баженова. Широко розрекламований проект і будівництво палацу були засобом зміцнення державного престижу Катерини II, яка прагнула показати. що Росія під її владою здатна вести виснажливу війну, і одночасно затівати грандіозне будівництво. І, тим щонайменше, як і раніше, що видатний задум У. І. Баженова здійснено ні. його значення російській культурі був дуже велике, і для остаточне затвердження класицизму як основного стилістичного напрями у розвитку вітчизняного зодчества. З іншого боку, на проекті перебудови Кремля, пройшли професійну підготовку багато відомих майстра. Відмова від будівництва, У. І. Баженов переніс стоїчно, невдачі не зломили зодчого. Він зайнявся розробкою проектів приватних будівель на замовлення московського дворянства. До значимим будовам цього періоду стоїть віднести ансамбль садиби і панського вдома Пашкова у Москві (1784−1786 р.), неподалік Кремля. Це визначило компактну і у вищій ступеня оригінальну планувальну композицію. Під час проектування вдома Пашкова Баженов виступив блискучим послідовником ідей французького класицизму. З маєткових міських будинків, у Москві, створених у останній період її життя Баженовим, треба сказати будинок Юшкова на М’ясницькій. Завершенням творчості У. І. Баженова постає проект будівництва Михайлівського замку на Петербурзі, проте завершити його Баженову зірвалася, і зі значними змінами палац добудовано архітектором У. Ф. Земне. Ще одна видатний російський архітектор — Казаков М. Ф. Своє освіту він одержав у архітектурної школі Д. У. Ухтомського у Москві, велику роль розвитку природного обдарування М. Ф. Казакова зіграла робота у Твері, а потім семирічне перебування, а архітектурної команді У. І. Баженова під час роботи над проектом Великого Кремлівського палацу. Творчим кредо сформованого Казакова був класицизм у його суворому прояві. Яскравим прикладом служить величезний будинок Сенату московському Кремлі, майстерно споруджений їм у 1776 — 1787 р. Не виключено, що характер архітектурного вирішення цього будинку було навіяний архітектурою нездійсненого Кремлівського палацу У. І. Баженова. Наступним великим громадським будинком, зведеним Казаковым у Москві, було чотириповерховий будинок Університету на Мохової вулиці (1786 — 1793 р.). Цей будинок є взірцем класицизму, відповідне престижу російської науки, має суворий і репрезентативний вид. Важливе місце у архітектурі московського класицизму також у творчості М. Ф. Казакова займає відоме громадське будинок — будинок Шляхетного Збори, майстерно перебудований архітектором. Також Казаковым було побудовано церква Филлипа Метрополита на Другий Міщанській вулиці (1777−1788 р.). У її зведенні майстер як і використовував класичну круглу композицію стосовно православному храму. Ще дуже багато видатні росіяни й іноземні зодчі трудилися для Росії, саме їхній стараннями за красою міст і величі будинків, Росія XVIII стала один ряду зустрічей за західноєвропейськими странами.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.