Принцип театралізації у романі Теккерея Ярмарок тщеславия

Однією з найбільш відомих імен як і англійської, і у світової літературі є ім'я Вільяма Теккерея. Він увійшов у світову літературу зі своїм романом «Ярмарок Марнославства». Це — твір стало вершиною творчості письменника. «Ярмарок Марнославства» увібрала у собі усе те, було зроблено Теккереем-художником за ці десять попередніх років, продовжила то, було заплановано в «Книзі снобів» [4, 237]. Яким є задум письменника? У одному з листів до матері він пише: «Все, що хочу, — це створити ряд осіб, які живуть без Бога (саме це — лицемірнофарисейське фраза), жадібних, пихатих, низинних, цілком самовдоволених в своїй більшості і упевнених у своєму перевагу» [3, 100]. Іншими словами, він створює світ снобів, Ярмарок Марнославства. «Письменнику вдається, малюючи початок уже минулого століття, подати його як аналог інших історичних епох. Він б це зробити без театралізації розповіді» [2, 75]. Отже, принцип театралізації є дуже важливим для «Ярмарку Марнославства» елемент сатиричного зображення світу. «Сам образ Ярмарку Марнославства узятий із книжки Д. Бэньяна „Шлях паломника“ (1678)… На ярмарку, представленої Бэньяном, „продаються вдома, землі, професії, почесті, привілеї, титули, країни, королівства, хіть, задоволення і ті розваги, як публічні жінки, звідниці, дружини, чоловіки, діти, господарі, слуги, життя, тіла, душі, срібло, золото, коштовним камінням і що інше…“ У образ Ярмарку старий автор вкладає, по крайнього заходу, три взаємозалежних сенсу: це „сатанинський“, мирської спокуса, суєтність всього земного, це образ міста Київ і торгівлі, і, нарешті, втілення „театральності“, тобто ілюзорності земного буття» [2, 68]. Нас цікавить передусім третій момент, що й знайшов свій відбиток у «Ярмарку Марнославства» Теккерея. Передмова роману зветься «Перед завісою». У ньому світ подається як Ярмарок, де в балагані і розігрується уявлення, що займає основне місце у романі. Лялькар скликає глядачів, представляючи їм деяких ляльок: Ребекку, Емілію, Доббина. Як справжнісінький зазивала він запрошує людей подивитися видовище, у якому все: «кровопролитні бої, величні і пишні каруселі, сцени зі великосвітської життя, і навіть із цивілізованого життя дуже скромних людей, любовні епізоди для чутливих сердець, і навіть комічні, в лёгком жанрі» [1, передмову]. Герої, які у романі, це лише ляльки, маріонетки, якими керує Лялькар, дёргая за ниточки марнославства. І саме думають, що діють абсолютно автономно. Наприклад, Ребекка навіть уявила себе Лялькарем, розігруючи ляльками кумедні сценки перед глядачами (II гол.), вміло граючи на почуттях людей, з їхньої слабкостях задля досягнення мети (Родон Кроулі, Емілія). Беккі, відчуваючи всю порожнечу світського суспільства, сама визнається, що найбільш доречним неї було б «надіти яка рясніла блёстками костюм і танцювати ярмарку». Вона все життя веде складну гру з оточуючими і з собою, лицемірить і відіграє різні ролі дивлячись по обставинам: «Коли неї нападали, Беккі спритно приймала вид сором’язливої ingenue (простушки) і під цим маскою була особливо небезпечна». «Яке безсоромність виявляє ця жінка», — говорили одні… «Ну й чесне і добродушне істота!» — говорили інші. «Яка хитра кривляка!» — говорили треті. Усі вони, мабуть, мали рацію" [1, 72]. Набагато менші надходження до романі моментів, коли Ребекка Шарп веде себе природно. Приміром, коли він усвідомлює, що, вийшовши заміж за Родона Кроулі, згаяла нагоду стати міледі, місіс Кроулі: «Протягом нашого роману ми вже жодного разу бачили, щоб він втрачала цілковите самовладання. Але тепер справа зрушила, і її заплакала найбільш неподдельными сльозами, які коли-небудь лилися з її очей» [1, 169]. Прикладом як і є сцена скандалу у домі полковника Кроулі. Тут щирі все. Лорд Стейн разоблачён, Родон і Беккі несподівано виявляються здатні на сильні почуття: «Все сталося раніше, ніж Ребекка могла втрутитися. Вона стояла біля, тремтячи всім тілом. Вона милувалася своїм чоловіком, сильним, хоробрим — переможцем!» [1, 567]. А чим обумовлена стала гра героїв роману? «Снобізм, у сенсі Теккерея, — це ёмкая соціально-психологічна категорія, що з відчуженням і одна із аспектів театралізації життя. Сноб — людина, явно завышающий значення цінностей соціальної ієрархії, і грає чужі єству роль суспільстві. У снобізмі дві взаємозалежні боку — низькопоклонство перед вищестоящими і зневага до нижчим» [2,60]. На Ярмарку Марнославства у гонитві по свої гроші, почестями, становище у суспільстві забуваються істинні цінності. Людина цінується за ліком у банку, титулу й можливості щось дати: «У ваших дружніх почуття до багачеві стільки ж щирості, як у його відповідному після того розташуванні. Ви любите гроші, а чи не самої людини!» [1, 160]. Тому й підлещуються родичі перед багатою міс Кроулі, тому й розриває Осборн-старший заручини свого з дочкою збанкрутілого ділка. «Подібно багатьом заможним, міс Кроулі звикла користуватися послугами нижчих до того часу, доки це було їй потрібно, і, анітрохи не замислюючись, відпускала їхню відмінність від себе, ледь ця потреба проходила. Деяким багатих людей органічно невластива подяку» [1, 160].

Як тільки людина перестає за потрібне, він відсувається убік. Такі плани міс Кроулі щодо Ребекки, так Ребекка надходить із сином і Родоном.

Такий світ п'єси, розігруваної Лялькарем, такий світ Ярмарку Марнославства. І автор і мить Демшевського не дозволяє читачеві, вірніше, глядачеві забути у тому, що і він перебуває в цієї Ярмарку, що він лялька, керована марнославством. Найчастіше він звертається до глядачів у відповідь: «…Не гадаю, пані, що ми можемо хоч якийсь засуджувати її…», оскільки всюди «ловлять» наречених, потішають сварливу, але багату родичку, аристократи, нічого з не які мають, хизуються своїми героїчними предками, продають себе за можливість книги стати дружиною баронета дівчини, мають шанс стати щасливими у шлюбі із рівними собі по громадському положению.

І глядачі грають ролі вже у свого життя. Отже втілюється фраза Шекспіра: життя — це театр, і у ньому актёры.

Дія роману віднесено до початку ХІХ століття, повного важливих подій. На долі героїв впливають в тому разі, коли безпосередньо їх стосуються (смерть Джорджа). У своїй більшості герої живуть звісно ж. Ні зумовленості характерів історичної епохою. «Відсутність принципової різниці між історичним і сучасним романом у Теккерея пояснюється лише тим, що минуле він сприймав як варіант сьогодення й майбутнього» [2, 72]. Герої «Ярмарку Марнославства» — це сноби «всіх часів і народів», котрі живуть за закону досягнення успіху будь-якою ціною в кожній країні й у будь-яку епоху. «Герої книжки — актори, яких легко перенести у будь-якій період історії» [2, 77]. І саме «принцип театралізації дає можливість закарбувати в героїв, представників конкретної історичної епохи, загальнолюдські якості» [2, 82].

Гротескно виведений Джоз Седли, расхваливающий свої подвиги в битву біля Ватерлоо, це Хвалькуватий Воїн Плавта. Ребекка постає маємо Психеей, Клитемнестрой. Але трагічні образи зводять у її особі до фарсу. Амур, котрий стояв навколішках перед Психеей, це огидний старий сер Пітт. Клітемнестра вбиває чоловіка, бажаючи помститися доньку, складену на поталу, а Ребекка з жадібності зраджує Родона.

Взагалі, всі у романі свідомо чи несвідомо грають якісь ролі, обманюючи і себе й інших. Такий принцип Ярмарку Марнославства. «Роман став для Теккерея експериментальної сценою, де його поставив і розіграв трагікомічний спектакль Ярмарку Марнославства» [2, 83]. «Романіст бачить життя її стоминутной конкретності й під знаком вічності» [2, 82].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. У. Теккерей. Ярмарок Марнославства. М.: Худож. літ., 1983, 734с.

2. Вахрушев В. С. Творчість Теккерея. Саратов, 1984, 150с.

3. Медянцев І.Т. Англійська сатира ХІХ століття (типологія і традиции).

Ярославль, 1974, 279с. Ивашева В. В. Теккерей — сатирик. М., 1956, 303с.