Не минула година

О ліричної природі авторського свідомості у романі А. З. Пушкіна «Євґєній Онєґін «.

О. У. Черкезова.

Я тепер пишу не роман, а роман віршем — диявольська разница.

А. З. Пушкін (з листа П. А. В’яземському) Оригінально перефразовуючи це відоме пушкінське самовизначення, А. Синявський добудовує його непогрішимого з погляду формальної логіки умовиводи, принципово спростовує приналежність «Євгенія Онєгіна «до романному жанру як такого: «ne roman (nota novel) = neroman (a nonnovel) = antiroman (the antinovel) «1 .

Антироманная трактування «Євгенія Онєгіна «загалом дуже й у закордонного пушкінознавства і має явним дисонансом з досить міцно — починаючи з класичного визначення У. Р. Бєлінського — укоріненим поглядом пушкінознавства вітчизняного. Саме йому, «знаменитому, але безталанному Виссариону Бєлінському «2, засновнику соціологічного напрями, чи «громадянської критики », у Росії, належить, на думку У. Набокова, сумнівна заслуга визначення жанру «Онєгіна «як роману, всупереч загальну тенденцію ранньої російської критики, схильною вбачати у реформі новому творі Пушкіна зовсім на зображення «російського суспільства на одному з фазисов його розвитку «3, але «поетичний альбом живих вражень автора «4. Озброївшись методологічними ідеями Бєлінського, пушкінознавство у Росії, на думку колег, пішло по явно односторонньому шляху, зосередившись здебільшого аналізі оповідального сюжету і системи персонажів роману, що ні могло б не призвести до очевидною деформації сприйняття: «Один видатний радянський критик зайшов не треба, що проголосив «Євгенія Онєгіна «першим реалістичним романом у світовій літературі «5. Проте, «хоч скільки ми не намагалися, дуже важко, якщо взагалі можливо, знайти в «Онєгіні «соціальної спрямованості Тургенєва чи Толстого. По вірному зауваженню Набокова, як «енциклопедія російського життя він неспроможним ««6. Відкидаючи романну концепцію жанру «Євгенія Онєгіна », більшість зарубіжних дослідників наполягає на необхідності ліричного прочитання пушкінського твори. «Євґєній Онєґін «- це «ліричний щоденник «Пушкіна, у якому «романні елементи утворюють лише зручний каркас для ліричних виливів автора «7. Єдине прямий шлях сприйняття «Онєгіна «- це «прочитання його як ліричної поеми «8, яка має поруч специфічних жанрових ознак — таких, наприклад, як, «знижений «тип героя, буденність тематики, відсутність драматичної напруженості розповіді, особливості сюжетно-композиционного побудови, заснованого на кругообразности і симетрії і т. буд. Отже, характер співвідношення лірики і епосу в жанрової структурі «Євгенія Онєгіна «сприймається як антагоністичне протистояння двох взаємовиключних можливостей, а «ліричний «і «романний «способи його прочитання — як жорстка альтернатива двох взаємовиключних методологічних підходів. І те й інше безумовно суперечить та власне авторському визначенню жанру (якщо, звісно, його повністю, а чи не явно однобічно), і об'єктивної логіці «двостулкового «пушкінського розповіді, існуючого лише як органічне єдність лірики і епосу. Саме собою залучення особливого уваги до ліричної стихії роману (актуалізація ліричної проблематики) представляється дуже важливою і плідним, бо дозволяє подолати справді дуже стійкий стереотип сприйняття «Онєгіна «як «сюжетного розповісти про долях вигаданих героїв, ускладненого численними «ліричними відступами ««9 автора. Погляд на лірику як у щось вторинне, одиничне, випадкове у структурі романного розповіді нині практично вичерпався й у вітчизняному пушкиноведении. «Лірика пушкінського роману, — заявляє З. Бочаров, — над «ліричні відступи «(у разі, не головним чином них), не так на периферії чи окремі ділянки, а насамперед під аркушами цілого «10. У. З. Непомящий, здійснюючи «поглавное «ліричний дослідження пушкінського твори, розмірковує так, що у «Євгенії Онєгіні «ліризм диктує всю художню логіку роману, а «» відступу «- лише найбільш очевидні прояви, опорні точки наскрізь ліричної структури «11. Ліричний стихія з розряду другорядного і випадкового переходить, в такий спосіб, до розряду закономірного та значущого, претендуючи на роботах деяких дослідників звання «первоэлемента «роману (див. роботи Л. А. Степанова, Ю. М. Чумакова, Р. Л. Гуменною, У. Д. Сквозникова, Л. З. Билинкиса та інших). Однак цьому, на відміну від західного пушкінознавства, спроби ліричного прочитання «Онєгіна «аж ніяк не означають відмови від романного розуміння його жанрової структури. Унікальність і той самий «диявольська різниця », яку пише і яку очах читача творить у своїй новому творі Пушкін, таки пов’язані з ліричної природою традиційно не ліричного жанру. Ліричний авторське свідомість, освоюючи в «Євгенії Онєгіні «приналежну епічного роду жанрову форму, творить у своїй не ліричний, але саме романний, поліфонічний образ світу. «Один з парадоксів Онєгіна, — зазначає У. Маркович, — у тому, що саме лірика створює епос (курсив наш. — Про. Ч.). Саме лірична стихія з її не обмеженою суб'єктивністю будує тут справді епічні образи, які мають нескінченно ємним об'єктивним здоровим глуздом і цілісним жизнеподобием «12. У цьому, вступаючи на чужу йому «територію «романного жанру, ліричний свідомість зазнає надзвичайно серйозні внутрішні зміни, сутність яких залежить від ускладненні змістовної структури традиційно моносубъектного ліричного переживання. Одне з найважливіших художніх відкриттів, скоєних Пушкіним в «Онєгіні «, є формування особливого, унікального типу романного ліризму, що і котрий розширює кордону ліричної суб'єктивності. Діапазон суджень ліричного суб'єкта романного розповіді вражає своєї широтою, розмаїттям та воістину епічної об'ємністю, чи це розгортаються протягом усього роману традиційні ліричні теми дружби, любові, творчості, сенсу життю або вражаючі своїм внутрішнім багатоголоссям окремі ліричні фрагменти (відомий пасаж «про ніжках », приміром). Можливості романної трансформації лірики не обмежуються, проте, структурним ускладненням переживання ліричного суб'єкта. Об'єктивізація ліричної свідомості здійснюється й у сюжетно-фабульном розповіді «Онєгіна », у цьому «як охоплено епос героїв чином авторського свідомості «13. Для сучасного пушкінознавства неабияк актуальною є думка необхідність дослідження «ліричного способу розгортання епічного змісту «14 «Онєгіна ». Такий їхній підхід, зазначає У. З. Непомящий, дозволяє «перевернути структурну перспективу роману. Через війну саме ланки сюжету героїв можна буде потрапити осмислити свого роду «відступу «від сюжету автора, точніше інобуття цього сюжету «15. Така методологія представляється надзвичайно плідної. Прагнення побачити «епос героїв «як «інобуття «авторського сюжету дозволяє уникнути безліч прикрих неточностей і похибок сприйняття й інтерпретації пушкінського роману. Від логизированной, шкільної однодумності вивчення авторського сюжету і сюжету героїв, закінчуючи загадково приреченими на невдачу спробами кіноі театральних версій «Онєгіна », переважно своєму зводяться до спроби «поза автора «розповісти історію романних персонажів. Ліричний прочитання роману дає можливість прозирнути в долях героїв історію душі самого автора, переживає протягом «онєгінського семиріччя «надзвичайно тяжкий світоглядний криза 1823 року, художньо осмислений їм у образах Онєгіна, Ленського й Тетяни. Розмаїття форм авторського присутності розповіді (ліричний суб'єкт, епічний коментатор, персонаж) виявляється в своєрідною ліричної умотивованості характерів і доль епічних персонажів роману. В мені весь чисельніших дослідженнях того, присвячених цієї проблеми (див., приміром, роботи Про. М. Скачковой, Про. І. Видова, І. Кудлиньской, Р. Л. Гуменною та інших), мова колись всього про Онєгіні і Ленском, чиї позиції виявляються соотносимы з наданням про ліричному герої різночасних етапів творчості Пушкіна. Образ Ленського, по думці більшості дослідників, орієнтовано восторженно-романтический тип світосприймання героя ранньої пушкінської лірики (1817-го — початку 1820-х років), образ Онєгіна — на «демонічний «характер романтичної поезії Пушкіна. Знайомство з головним героєм роману, безумовно, тягне у себе цілий ланцюг асоціацій із ліричною творчістю Пушкіна, які обмежуються, проте, лише «демонічним «напрямом його поезіях. Герой вбирає у себе та інший досвід, соотносимый із ліричною циклом про щоденникових віршів Пушкіна. У його поезіях початку 1820-х років, тобто безпосередньо попередньої «Онєгіну », далеко не останнє його місце займає лірична маска пересиченого «знавця «життя, двадцятирічного джиґуна, досвідченого переважають у всіх тонкощах світського поведінки. Тон і утримання її суджень цілком відповідають того штибу «генія… науки пристрасті ніжної «, який малює авторка у першому розділі роману, зображуючи Онєгіна. Образ романного героя на початку розповіді більшою мірою орієнтований, з погляду, відтворення світського, салонного типу культури. Демонізм — доки більш ніж ззовні засвоєна, чужа маска. Характер Онєгіна перших глав роману (до події дуелі і смерть Ленського) насамперед і утворює її між видимої розчарованістю, зовнішньої пересиченням життям і внутрішньої органічної приналежністю до того самого стереотипу світського існування, закони якого він ніби намагається подолати. Не випадково тому утримання і стиль першого розділу роману, метою котрої, на думку Пушкіна, є «…опис світського життя петербурзького молодої людини наприкінці 1819 року «16 , — до центрального її питання: «Але був щасливий мій Євген? », переводящего розповідь у іншій, внутрішній план, — визначаються інтонацією перерахування зовнішніх прийме життя Онєгіна, його щоденних звичок і звичаїв, найменших подробиць повсякденного побуту (опис дня Онєгіна, зображення його кабінету). Цікаво, що це описи якраз відбивають характері і тон численних журнальних публікацій на той час, присвячених характеристиці класу про світських чепурунів. Наприклад, на сторінках «Московського телеграфу «розділ «Модні звичаї «спробуємо цілком серйозно обговорювалося питання, «скільки повинен мати галстухов «справжньому чепуруну, якщо в одного нарахували лише кольорових сімдесят два, а й у іншого — всього сто п’ятдесят чотири. Не останнє місце обіймав і перелік «суконь », що має мати чепурун: «сюртук ранковий, з однією поруч гудзиків », «сюртук з пелериною », дві різні - для «простих «й у «верхових «прогулянок, «сюртук білий англійський з перламутровими гудзиками », «прусський з круглим коміром, з шаллю і хутряної узліссям », і, нарешті - «сюртук гусарский з бранденбургами і снурком «17. Так само докладно обговорювалися плащі, яких має не меншим п’яти, фраки, головні убори й інші предмети туалету. Ліричний вмотивованість образу головний герой роману не вичерпує, в такий спосіб, її змісту загалом. І не лише про багаторазово підкресленою самим Пушкіним «різниці «, що існує між них самих і його «непоетичним «героєм (сцена тут, на балу тощо.) У способі створення характеру проявляється загальна естетична закономірність — стійка польсько-українська рівновага лиро-эпического синтезу, здійсненого пушкінському романі і що становить його жанрову домінанту. У образі Онєгіна своєрідно з'єднуються і взаємодіють якась, і дуже істотна, частина душі самого поета і духовно-практический досвід цілої епохи. Объективируя у собі деякі риси авторської індивідуальності, Онєгін є до того ж час носієм певного історично значимого типу культури. «Недуга », який вразив Онєгіна і є дійсним об'єктом творчого дослідження автора роману, воістину став знаменням часу для Росії першої чверті ХIХ століття. «Це байдужість до життя і до її насолодам », «передчасна старість душі «, які - нехай навіть у масочном варіанті - втілилися у образі головний герой роману, зробившись, на думку його автора, «відмітними рисами молоді ХIХ століття «(9, 52)18. До цього типу належали багато близькі знайомі Пушкіна: П. Я. Чаадаєв, П. П. Каверін, А. М. Раєвський та інших. Настрої розчарованість і байдужого скептицизму нерідко звучать українські й у власних листах періоду початку роботи над романом: «Прощавай, душа моя, — в мене хандра… «(там-таки, 67−68), «…в мене хандра, і єдиної думки у голові моєї… «(там ж, 140), «…часто буваю піддається так званої хандри. У такі хвилини злий аж на світло, й взагалі ніяка поезія не ворушить мого серця «(там-таки, 53). Позиція героя багато в чому відтворює стан душі самого поета, переживає наслідки болісного духовного кризи 1823 року. Однак цьому позиція Онєгіна ідейно не вичерпує авторської і хронологічно не з нею. Стан Онєгіна на початку роману, як точно помічає У. А. Грехнев, «це предкризисное стан душі, яка перебуває за порогом вибору. Воно потенційно конфліктно і у перспективі загрожує душевної боротьбою «19. Стан автора на початку роботи над романом — це пік грандіозного світоглядного кризи і почав поступового виходу з нього, початок здобуття нової картини світу, хронологічно збігалася з «онегинским «семилетием. У фіналі роману — після пояснення з Тетяною — Онєгін, переживає «хвилину злий «усвідомленого сьогодні вже краху колишніх поглядів на життя, ще тільки наближається до вирішення вічних, «клятих «питань людського буття, які породили ідейно-філософське задум пушкінського роману віршах. По вірному зауваженню У. З. Непомнящего, «життя героя, його час і включені у авторське час і як «колишнього «її аспекту — колишнього й у хронологічному сенсі програми та в ідеологічному «20. Проте ставлення до цього минулого своєму досвіду зовсім на вичерпується, з погляду, формулою, запропонованої дослідником, — то, «чого їй хотілося уникнути «21. У цьому вся реалізується ще одне найважливіше творче й людську відкриття, скоєне Пушкіним у період роботи над «Онєгіним » :

И з відразою читаючи життя мою, Я тремчу і проклинаю, І гірко скаржуся, й гірко сльози ллю, Але рядків сумних не змиваю (2, 137).

В цих рядках відомого пушкінського вірші 1828 року сформульовано найважливіше подальшого розвитку всієї російської літератури відкриття, геніально цілком осмислене пізніше великими російськими романістами («діалектика душі «Л. М. Толстого, «підпільний людина «Ф. М. Достоєвського тощо.). У історії душі людської немає важливого і неважливого. Про те, що можна пам’ятати, і ще, що потрібно забути. Весь досвід — значущий. А «гіркий «досвід помилок і розчарувань, можливо, значущий подвійно. Душа — є процес («Люди — як річки… »), відмовляючись від «сумних «сторінок своєї пам’яті, людина цурається себе самої. Онегинский скептицизм виступає, в такий спосіб, як пережите самою авторкою стан, сприймається їм тепер як невід'ємна, хоч, то, можливо, і не світла сторінка його душі. Объективированное — через героя — осмислення певної частини свою власну «колишнього «досвіду допомагає автору подолати безвихідність суб'єктивності і усвідомити закономірність подібних періодів туги та внутрішньої спустошеності у житті будь-якого що розвивається істоти. У першому з пушкінських листів періоду роботи над романом читаємо: «Нудьга — є одне з приладь мислячого істоти «(9, 148). Ця по-пушкински лаконічна формула багато в чому доповнює і поглиблює авторську характеристику його «нудьгуючого «героя. Отже, Онєгін постає маємо у романі непросто але тільки носієм певного історично значимого типу культури. Його позиція виявляється соотносима з наданням про найзагальніших, вічних закономірності людського існування, неминуче який струменіє через етап внутрішнього «розпадання «(користуючись визначенням У. Р. Белинского)22, наступаючого внаслідок втрати гармонії духу із дикою природою. Саме у цьому полягає «подвійний статус героя «(користуючись термінологією М. Д. Тамарченко)23 в поетичному світі пушкінського роману. Представляючи собою объективированное вираз різних граней ліричного авторського свідомості, кожен із центральних епічних персонажів містить у собі універсальне зміст, висловлюючи деякі загальні закономірності людського буття. Якщо характер Онєгіна висловлює ідею «дисгармонії «, «розпаду духу », наступаючого по мері усвідомлення особистістю протиріч життя, то образ Ленського втілює у собі ідею «непритомною гармонії «духу з дикою природою, складової зміст початкового — самого світлого і самої короткочасного — етапу пізнання дійсності. Саме тому смерть Ленського — ця сама неминуче і саме пронизливе подія роману. Идейно-композиционная кульмінація, символізуючи завершення певного періоду у долі самого автора («Так полудень мій настав… »), і навіть яка втілює ідею закономірною неминучості зміни етапів усякої людської існування. На зміну идеально-восторженному світовідчуттям Ленського приходить охолоджене досвід онєгінського світосприймання (у сенсі загибель Ленського саме з руки Онєгіна набирає особливого символічного значення). Ленський і Онєгін виступають, в такий спосіб, як своєрідних світоглядних антиподів, безпосередньо соотносимых цьому з особистістю самого автора. Це можливим, завдяки внутрішній неоднозначності, полифоничности вираженого у романі ліричної свідомості. Відтворюючи в «Онєгіні «свій власний образ, Пушкін свідомо й послідовно — до епічної персоніфікації окремих сторін свого «я «- моделює його як сукупність різноманітних, часом взаємовиключних способів ставлення до світу, їхнім виокремленням тим щонайменше неподільну цілісність авторської особистості. Объективируя в характерах двох центральних чоловічих персонажів істотні етапи свого власного «колишнього «досвіду, він чітко усвідомлює їх у своїй як універсальну закономірність людського буття взагалі: «У кращий час життя серце, ще не охолоджене досвідом, доступно для прекрасного. Воно легковірно і ніжно. Поступово вічні протиріччя суттєвості породжують у ньому сумнів, почуття болісне, але нетривалий. Воно зникає, знищивши назавжди кращі і надії поетичні забобони душі «(6, 233). Герої виступають, в такий спосіб, як своєрідних художніх посередників, подключающих індивідуальний досвід авторського існування до світу загального, уселюдського буття. Ідея подолання стану «болісних сумнівів «та здобутки втраченої гармонії із світом втілено образі центральної, улюбленої пушкінської героїні - Тетяни. Саме її позицію найближча душевного стану самого автора під час роботи над «Онєгіним «(«Тетяна — це є Пушкін » , — писав Кюхельбекер). На відміну від Онєгіна і Ленського, образ Тетяни символізує собою не минуле, вже пережите, але нинішнє, справжнє, сьогохвилинне стан поета. Саме тому її явище у романі хіба що «оточене таємницею й у самого автора таємниця… Ця нова точку відліку ще внеположена автору, ще не належить його свідомості «24 як ще завершений, але совершающийся етап його власного духовного становлення. Романний доля героїні пушкінського твори багато в чому повторює етапи духовної біографії самого поета. У пошуках виходу зі стану духовного кризи, який народився зіткненням її идеально-книжных уявлень з «вічними протиріччями суттєвості «, Тетяна б'ється над розгадкою Онєгіна, знаходячи при цьому іншу, раніше приховану від нього правду та мудрість життя. Сутність еволюції образу Тетяни полягає у здобутті нею усе ж внутрішньої, особистісної свободи, на які спрямована, але що її остаточно й не знаходить що залишається «на роздоріжжі «головним героєм роману. Саме Тетяна на завершення роману виявляє перед Онєгіним існування «інших, незнайомих йому підстав моральної життя «25. Ціною цієї свободи стає усвідомлене зусилля, требующееся від чоловіка до ухвалення думку про своєї підпорядкованості якимось вічним, універсальним законам уселюдського буття, які залежать ні з його суб'єктивних бажань, ні від ідеальних уявлень про належному. Саме цим шляхом, хоч і багато в чому інтуїтивно, йде героїня пушкінського роману, яка, засвоївши і перейнявши зовнішній спосіб існування свого нового оточення, цим відгородила і зберегла в мовчазної недоторканності свій внутрішній «я «як головне джерело і основу морального самостоянья особистості. Цим самим шляхом відбувається і сам Пушкін під час роботи над романом, моделюючи в сюжеті героїв виконану внутрішнього драматизму ситуацію розпаду та поступового подолання власної духовного кризи. Відкривши і майстерно освоївши в «Онєгіні «творчу можливість объективированного зображення ліричного переживання, в неї з’являються під час створення роману нову картину світу, засновану на усвідомленні об'єктивної взаємозв'язку, включеності будь-якого, зокрема і власного уникально-неповторимого «я «у загальний процес універсального духовно-практического буття. Отже, ліричний прочитання пушкінського роману дає можливість прозирнути у ньому як «енциклопедію російського життя », але ще — і - енциклопедію душі самого автора. Честь цього відкриття належить в чому того самого «знаменитому, але безталанному Виссариону Бєлінському », літературно-критична репутація якого то, можливо легко реабілітована, якщо його судження, справді дуже постраждалі внаслідок багаторазового і тенденційного вживання, буде відновлено у усією їхньою змістовної цілісності. Не забуваймо, що його класична восьма стаття про «Онєгіні «, справді яка містить у собі гарну оцінку суспільно-історичної значимості нового пушкінського твори, починається словами, не залишають й сумніви щодо розумінні критиком істинної природи його художній унікальності: «» Онєгін «є саме задушевне твір Пушкіна, найулюбленіша дитя його фантазії, і можна вказати занадто на деякі твори, у яких особистість поета відбилася б із такою полнотою, світло та ясно, як позначилася в «Онєгіні «особистість Пушкіна. Тут усе життя, вся душа, вся любов його, тут його почуття, поняття, ідеали. Оцінити таке твір отже — оцінити самого поета в усьому обсязі його творчої діяльності «26 .

Сегодня, в ювілейний пушкінський рік, який, на думку Гоголя, має стати початком його істинного «явища світу », потреба у такому оцінці необхідна як никогда.

Список літератури

1Синявский А. Прогулянки з Пушкіним. L., 1975. Р. 81.

2Nabokov V.V. «Eugene Onegin »: A novel in verse by Alexandr Pushkin: In 4 vol. N.Y., 1964. V. 1. Р. 137.

3Белинский У. Р. Твори Олександра Пушкіна. Стаття 9. «Євґєній Онєґін «// І. Повне зібр. тв.: О 13-й т. Т. 7. М., 1955. З. 501.

4Надеждин Н.І. Огляд «Євгенія Онєгіна ». Глава 8 // Телескоп. 1832. № 9. З. 107.

5Hoisington Sona P. S. Eugene Onegin: An inverted Byronic poem. // Comparative Literature, 1975. V.27, Pt. 2. Йдеться Г. А. Гуковском, Див.: Гуковский Г. А. Пушкін і проблеми реалістичного стилю. М., 1957. З. 130.

6 Цит. по: Clayton J. Douglas. Ice and Flame. Alexandr Pushkin «p.s Eugene Onegin. Toronto, 1985. P. 193.

7 Див.: Lo Gatto Ettore. L «Onegin come «diaro lirico «di Puskin // Analecta Slavica: A Slavonic Miscellany. Amsterdam, 1955. Р.91.

8 Див.: Clatyton J. Douglas. Ice and Flame. Р. 191.

9 Див.: Бродський Н. Л. «Євґєній Онєґін ». Роман О. С. Пушкіна. М., 1964. С. 13. Див. про це також: Поспєлов Г. Н. «Євґєній Онєґін «як реалістичний роман // Поспєлов Г. Н. Питання методологією й поетики. М., 1983. С. 262.

10Бочаров З. Р. «Форма плану »: Деякі запитання поетики Пушкіна // Питання літератури. 1967. N 12. С. 119.

11Непомнящий В.С. Поезія і щаслива доля. М., 1983. С. 252.

12Маркович У. Гумор і сатира в «Євгенії Онєгіні «// Питання літератури. 1969. N 1. С. 81 .

13 Див.: Бочаров С. Г. «Форма плану ». С. 119.

14 Див.: Чумаков Ю. Н. До историко-типологической характеристиці роману віршах: («Євґєній Онєґін «і «Спекторский «Пастернака) // Болдинские читання. Горький, 1977. С. 111.

15Непомнящий В.С. Поезія і доля цього. С. 252.

16Пушкин О. С. Передмова до першого видання (1825) глави першої [Євгенія Онєгіна] // І. Повне зібр. тв.: У 10-му т. Т. 4. С. 385.

17 Модні звичаї // Московський телеграф. Додатку. 1825. N 6. С. 103.

18 Тут і далі в дужках даються посилання номер томи і сторінки за вид.: Пушкін О.С. І. Повне зібр. тв.: У 10-му т. 4-те вид. Л., 1977;1979.

19Грехнев У. А. Діалог з читачем у романі Пушкіна «Євґєній Онєґін ». Л., 1979. С. 108.

20Непомнящий У. З. Поезія і доля цього. З. 266.

21 Саме там. С. 274.

22 Див.: Бєлінський У. Р. Гамлет, драма Шекспіра // І. Повне зібр. тв.: О 13-й т. Т.2. М., 1953. С.253−345.

23 Див.: Тамарченко Н. Д. Статус героя і «мову сюжету «в «Євгенії Онєгіні «// Болдинские читання. Горький, 1983. С.4−16.

24Непомнящий В.С. " …На роздоріжжі… ": «Євґєній Онєґін «у Московській духовній біографії Пушкіна: (Досвід аналізу 2 глави) // Зап. літ. 1987. N 2. С.143−144.

25Непомнящий В.С. Поезія і доля цього. С. 272.

26Белинский В. Г. Твори Олександра Пушкіна. Стаття 8. «Євґєній Онєґін «// І. Повне зібр. тв.: О 13-й т. Т.7. М., 1955.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.