Бани Київської Русі

Бани Стародавньої Руси.

Первые лазні на Руси

На Русі лазні були відомі із дуже давнину. У межах своїх літописах Нестор відносить їх виникнення до першого століттю нашої ери, коли св. Апостол Андрій, проповідуючи у Києві євангельський слово, вирушив потім у Новгород, де він побачив диво — парившихся в лазні. За описом Нестора люди, парившиеся в лазні, схожі були, на кольору шкіри на зварених раков:

«…Накалив піч в дерев’яних лазнях, туди входили нагими де він обливалися водою. Потім брали різки (віник) й починали себе бити, і доти сікли, що мало виходили живими. Потім, обливши себе з голови холодною водою, оживали».

Нестор у своїй літописі укладає: «Ні ким який був мучимы, самі себе мучили, і робили не омовіння, а — мучение».

…Водные процедури як купання, обливання і парення з похлестыванием віником тілом широко використовувалися і слов’янськими племенами Київської Русі. З давніх літописів ми дізнаємося, що у Русі лазня з’явилася набагато раніше хрещення слов’ян. Одні історики вважають, що лазня на Русь завезена, нібито, арабами чи спартанцями. Інші историки-археологи припускають, і геть обгрунтовано, що російська лазня є власним винаходом слов’ян. На підтвердження останньому каже цілком особливий, не схожий який інший, ритуал миття славян.

Но деякі дослідники стверджують і зворотне — що як перша лазня виконала шлях на Північ через слов’янські племена зі Сходу. Ще древне-греческий вчений і мандрівник Геродот писав у тому, що скитяне, які мали лазні як куренів, отримували пар, кидаючи на гарячі каміння конопельне насіння. Є в Геродота згадка про те, що ще скіфи після поховання небіжчика очищали себе парної баней.

Византийский історик Прокопій Кесарійський, котрий у V в. н.е. пише, що лазня супроводжувала древніх слов’ян все життя: туйки їх омывали й у дня народження, і для весіллям, і… після смерти.

«И немає вони купалень, але влаштовують собі будинок із дерева і законопачивают щілини його зеленкуватим мохом. У одному з кутів вдома влаштовують осередок із каміння, але в верхівці, в стелі, відкривають вікно для виходу диму. У своїй хаті завжди є ємність для води, якої поливають раскалившийся осередок, й порушується тоді гарячий пар. На руках кожного зв’язка сухих гілок, якої, махаючи навколо тіла, викликають рух повітря, притягаючи його себе… І тоді пори з їхньої тілі відчиняються й течуть із них річки поту, але в їхніх обличчях — і усмішка». Так писав про древніх слов’ян один арабський мандрівник і ученый.

На Русі у лазню ходили все.

В літописах X-XII століть часто згадується лазнях на Русі. Лазні у ті далекі часи древні називали по-своєму: мовь, мовня, мовница, мыльня, влазня і др.

Из літописі 966 р. ми узнаем:

…В статуті князя новгородського та Київського Володимира, запровадивши на Русі християнство, і назване на народі — «Червоне сонечко», лазні іменувалися закладами для немогущих. Це був, свого роду, народні лікарні, у всій ймовірності, перші на Руси.

В 1091 року єпископ Єфрем, згодом — Київський митрополит, повелів «заводити будова — лазневе врачево й модернізації всіх які приходять безмездно (тобто., безплатно. Прим. авт.) лікувати». У ці ж роки чернець Києво-Печерського монастиря Агапий, що прославився як майстерний цілитель, зцілював хворих травами і лазнею. По монастирському статуту хворих потрібно було мити в лазні тричі на месяц.

В Лаврентьевской літописі, складеної в 1377 року, згадується лазні при дворі Княгині Ольги. Цікаво назва цієї лазні — «истобька». Напевно, створено від слова — истопить?

Известный діяч, історик і вчена Росії Карамзін у своїй праці «Історія держави Російського» наводить свідчення іноземних мандрівників, що побували землі у часи:

…"Житель опівнічних земель любить рух, зігріваючи їм кров свою. Звикає зносити часті зміни повітря і терпінням зміцнюється… Зневажає негоду, властиву клімату північному… Загартовується своєї вогненної баней".

В літописах XI-XII ст. згадується водогін, побудований для «Ярославового дворища». Московські князі брали воду для лазні з Москви-ріки або з річки Неглінній. Пізніше, на початку XVI в., за наказом Івана Каметы проклали від річки всередину берега за стіни Кремля дубову трубу і подавали воду до глибокому колодцу-тайнику, із якого вже бадейками її розносили куди нужно.

" Чому урусуты здорові, й сильні? «.

Зимой 1237 р. онук Чінгісхана Батий підійшов зі своїми кіннотою до Москви. Його погляду постали бревенчатые зруби біля річки, у тому числі валив густий пар. Звідти часто, поспіхом, вискакували люди зовсім оголені, кидалися в крижану ополонку і занурювалися, інші ж — валялися у кучугурах снега.

Вот як описує цей епізод письменник і історик Василь Ян у романі «Батый»:

«Бату хан метнув батогом на зруби:

— Що робить ці безумцы?

— Будиночки ті називають мыльни, — пояснив тлумач. — Там жителі Мушкары (Москви) б’ють себе березовими віниками, миються гарячою водою і квасом, потім — занурюються в ополонці. Це дуже корисно здоров’ю. Від урусуты (русичі) такі сильные".

Еще у першій половині XII століття онука київського князю Володимиру Мономаха — Євпраксія, з дитинства захоплюючись народної медициною, звернула увагу до користь здоров’ю російської лазні. Збираючи різні, корисні в людини, цілющі трави, вона готувала їх відвари і лікувала ними як знатних людей, але і найпростіших селян. «Леками людям добро робила», — наголошували на Євпраксії в народі, внаслідок чого її й прозвали Добродеей.

В віці п’ятнадцяти років у неї засватана за Візантійського царевича. Переїхавши до чоловіка Царгород, Євпраксія вивчила за стислі терміни грецьку мову, зачитувалася книжками грецьких учених: Гіппократа, Галена і Асклепиада. З часом, ставши видатним лікарем свого часу, вона зібрала і вивчила численні рецепти народної медицини, боролася за дотримання чистоти людьми, без чого «же не бути здорову». Євпраксія що тоді говорила про «особливості «лазні, її користь, яка «охороняє від хвороби та зміцнює тело».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.