Французские просвітителі XVIII століття

Французские просвітителі XVIII століття

В суспільно-політичного життя Франції в XVIII в. визначальну роль грали традиції, і звички, успадковані від феодального минулого. У Франції просвітителі або не мали такого впливовості проекту та суспільного стану, як і Англії. Їх долею було свого роду відщепенство, порождавшее політичний радикалізм, і месіанські настрої (уявлення особливої ролі, призначення). французьке Просвітництво відчувала сильний вплив, аристократичної культури. Це в витонченості і вишуканості літературних творів, що склали його славу.

Однією з найбільш відомих літераторів того був Мари-Франсуа Аруэ (1694—1778), подписывавший свої твори псевдонімом Вольтер. Широкую популярність принесла йому книга «Філософські листи» (1733), де він критикував консерватизм політичних установ й високою мораллю Франції, різко відгукувався про католицькій Церкві. Ухвалою парламенту «Філософські листи» були публічно сожжены.

Важливе значення у розвиток громадської думки мала висунута Вольтером концепція освіченої монархії: «Найстрашніше велике щастя для таких людей, коли гоcударь — філософ». Французький мислитель був впевнений, що у волі освіченого короля товариство може зажадати бути швидко перелаштовано на засадах розуму. Ряд європейських монархів (особливо прусський король Фрідріх II і російська імператриця Катерина Велика) з великою симпатією ставилися до ідеям Вольтера, підтримували з нею дружню переписку.

Пересмотр основних ідеалів французького Просвітництва пов’язаний з ім'ям Жан-Жака Руссо (1712—1778). У його творчості етика невіддільні від політики, мораль безпосередньо пов’язують із суспільної відповідальності і державної життям. Руссо я виступав проти приватної власності і породженого нею громадського нерівності. Він вважав, що «золоте століття» людства був, як його перебував у «природному стані» і жило відповідно до законами природи. Він вважає, що це досягнення цивілізації сприяють викривлення моралі. Висловлені їм міркування щодо перевагу блага суспільства над інтересами особистості, і навіть виправдання повстання тираноубийства дозволили деяким історикам оголосити Руссо предтечею революційних диктатур.

Епоха Просвітництва мови у Франції дала цілий ряд яскравих особистостей: політичного мислителя Шарля-Луи Монтескье (1689—1755), котрий обгрунтовував сучасний принцип поділу виконавчої, законодавчій і судової влади, священника-вольнодумца Жана Мелье (1664—1729), творця багатотомної «Енциклопедії» Дені Дидро (1713—1784).

Зазвичай на згадку про столітті Просвітництва у Франції називають одні й самі імена — Монтеск'є, Вольтера, Дідро, Руссо. Але водночас у формуванні просвітницького світогляду значної ролі грали та інші особистості, яким, справедливо, не можна відводити друге місце. Маркіз д’Аржан, граф де Кейлюс, Тома-Симон Гелетт багато зробила пізнання світу і людської суспільства, майбутньої своєї країни, для вказівки шляхів до прогресу, користуючись досвідом життя, досягнення науки, філософії, культури. Энциклопедизм їх знань, як і енциклопедичність своєї діяльності, є характерною ознакою епохи Просвітництва, їхні праці і готували поява «Енциклопедії» Дідро і Даламбера.

Життя маркіза д’Аржана, автора численних романів, історичних і розширення політичних трактатів, творів з питань науки, релігії, і моралі, була сповнена пригод, про які він не розповідав у своїх романах. Пізнання маркіза д’Аржана були глибокі і різнобічні (при дворі Фрідріха-II була він директорував королівського театру, главою відділення словесності Берлінської Академії наук, очолював гурток філософів). Переконаний прибічник Просвітництва, маркіз д’Аржан проповідував антиклерикальний деїзм і політичні свободи. Його естетичні погляди викладені у численних трактатах і багатотомних романах: любов до древнім він поєднав з конкретно-историческим пізнанням дійсності. Його епістолярні романи, на кшталт философско-обличительные, вміщають у собі воістину великий звід знань їх творця: в них малюється широка картина традицій і звичаїв різних народів, обговорюються проблеми пізнання світу, політичного устрою, релігії, філософії, моралі, відносин. Недарма у далекої Росії. І. А. Крилов, натхненний романами маркіза д’Аржана, створить свою «Пошту духів», куди невід'ємною складовою частиною ввійдуть що з философических глав епістолярних романів д’Аржана. Для маркіза д’Аржана принцип порівняння став методом розуміння громадських закономірностей. Ознайомлення з іншими допомагало йому спростовувати що встановилися політичні та релігійні погляди і заперечувати всяке абсолютне початок. стосувалося це віджилих норм абсолютної монархії, церкві як громадського інституту, моральних і естетичних вимог, і норм. Велику роль такому випадку відіграло і його інтерес до Росії (значимість Петра I, зміна моралі московитів, долі Московии).

Археолог, історик мистецтв, романіст граф де Кейлюс був характернейшим типом писателя-ученого століття Просвітництва. Нащадок старовинного феодального роду, невтомний трудівник, член Академії живопису та Академії красне письменство, Кейлюс був автором понад п’ятдесят наукових мемуарів, безлічі трактатів з естетики, автором та мистецьких творів, що є дванадцять томів. Він узяв в суперечках про призначенні мистецтва у створенні нового вчення про прекрасне. Кейлюс однією з перших поклав початок наукової археології й історію мистецтва, прагнучи більш повного, історичному розумінню античності, вивчення якій він хотів поставити на службу сучасності. Він безсумнівно підготував діяльність Винкельмана, який, як відомо, користувався працями Кейлюса. Як письменник Кейлюс був автором новел, романів, літературних казок (окремі могли уплинути творчість Катерини II). Його твори були відомі російському читачеві мовою ориґіналу і перекладів XVIII века.

Велику роль створенні просвітницького роману мови у Франції зіграв магістрат, ученый-легист, ерудит Тома-Симон Гелетт, автор наслідувань східним казкам і стилізацій. Він вів просту життя мудреця і працьовитого вченого, був відомим колекціонером матеріалів з історії кримінального законодавстві, йому властиво наукове ставлення до тексту і літературі, що в перевиданні їм спеціально підготовлених творів стародавніх французьких письменників. Художні твори Гелетта відрізнялися сатиричної спрямованістю, велике місце у них відведено міркуванням на теми політики, релігії, філософії, пізнання людини, його моралі. Казки Гелетта переводилися у другій половині XVIII в. російською мовою і користувалися успіхом, про що свідчать їх переиздания.

Ми згадали лише імена трьох, нині несправедливо забутих французьких просвітителів. Їх історико-культурні, свої інтереси і, із нею пов’язані, не виникали раптом: у яких висловився активний дух французького Просвітництва, ідеї якого надихали кращі уми, — у тому числі д’Аржан, Кейлюс, Гелетт.

Список литературы

1. Нова історія. 7—8 кл.: Короткий курс/Авт.-сост. З. Р. Антоненко. — М.: Дрохва, 1997.

2. «Французькі просвітителі» М. В. Разумовская. Альманах «Катерина ІІ» 96'4.