Менеджмент

Запровадження. Виконання управлінських функцій є необхідною передумовою для організації, збирається домогтися певного успіху. Дошедшая до відома наших днів історія свідчить про існування потужних древніх громадських організацій і досить вмілому управлінні ними. Характерно, що на початок сучасності практично хто б замислював системному управлінні організацією. У першу чергу людей цікавили меркантильні інтереси, а чи не проблеми розвитку та успішного функціонування організації. Ряд об'єктивних і піддається сприяли появі і оформленню науки про управлінні як області наукових досліджень про (наприклад: перевагу техніки; потреби великого бізнесу; ефективні засоби роботи). Але розвиток науки про управління був послідовним, скоріш концентрическим: з розвитком різноманітних галузей знань виявлялися все нові чинники, що впливають успіх у діяльності організації. З іншого боку, в ХХІ столітті з надзвичайною швидкістю змінювався і саме світ. Науково-технічна революція, активізація урядів у питаннях впливу бізнес, і багато іншого змусило звернути активне увагу до зовнішні чинники в управлении.

Хто ж управління? Сучасні словники стверджують, що управління — це функція організованих систем різної природи, забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм, тож целей.

За все своє історію людством було вироблено лише три принципово різних інструмента управления:

1. ієрархія — організація, де основним засобом впливу стосунки влада-підпорядкування, тиск на людини згори з допомогою примусу, контролю за розподілом матеріальних благ;

2. ринок — мережу равнонаправленных відносин за горизонталлю, заснованих на виключно купівлі-продажу продукції, послуг, на відносинах власності, на рівноправність інтересів продавця та покупателя;

3. культура — вироблювані і визнані суспільством, організацією, групою цінності, соціальні норми, установки, шаблони поведінки, ритуали, що змушують людини поводитися, а чи не інакше. Жоден із зазначених механізмів немає автономно. Усі вони переплітаються між собою при абсолютному домінуванні ієрархії чи рынка.

На жаль, до нашого часу ще виникло управління, заснованого переважно на культурі, хоч і ринку, і ієрархії сприяють свої, майже полярні характером, культури. Цим і визначається введення у сучасний російську мову, поруч із терміном «управління», нового — «менеджмент».

Змістовна частина. Визначення менеджменту та її задачи.

У першому наближенні менеджмент можна з’ясувати, як сукупність принципів, методів, засобів і норм управління підприємством в умовах ринкових відносин. Отже, менеджмент — це теж управління, але управління умовах на основі такий інструмент, як ринок. Метою менеджменту є збільшення ефективності виробництва, і збільшення цій основі прибутку. Власне, менеджмент характеризується повністю, відмінними від звичного нам стилем господарської діяльності, системою розподілу інтересів і прийняття рішень між різними учасниками процесу нововведень, децентралізацією, зосередженням ініціативи й відповідальності на середніх і нижніх ешелонах управління. Суттєвою рисою менеджменту є комплексность.

Отже, менеджмент — самостійний вид професійної діяльності, направлений замінити досягнення у будь-якій галузі діяльності фірми, діючу пенсійну систему ринкових умов, шляхом раціонального використання потребує матеріальних та трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій і методів економічний механізм менеджмента.

Сучасний менеджер зобов’язаний мати адміністративними навичками: вміти планувати роботи й мобілізувати співробітників їхньому виконання. Але менеджмент може бути зведений лише у системі безпосереднього управління колективом. Він передбачає створення максимально сприятливою соціально-психологічної середовища у розвиток його творчості полягає і ініціативи. Можна виділити основні види заходів, які у рамках менеджмента:

1. Визначення цілей і задач.

2. Встановлення методів та способів здійснення цих целей.

3. Виконання управлінських решений.

4. Підготовка та перепідготовка персонала.

5. Контроль реалізації решений.

6. Відповідна коригування решений.

У ХХІ столітті менеджмент виділився на самостійну галузь, науку, має свій предмет вивчення, специфічні існують, та підходи до розв’язання. Розуміння менеджменту як мистецтва управління виходить з тому, що організації - це складні социально-технические системи, на функціонування яких впливають численні скарги й різноманітні чинники як зовнішньої, і внутрішньої среды.

Менеджмент — це буде непросто наука, освоївши що можна однозначно і неухильно досягати цілей, поставлених перед керованої організацією. Менеджмент — це синтез науки, мистецтва і місцевого досвіду; це самостійна міждисциплінарна галузь знань, потребує вдумливого освоєння; це «управлінська думку», що сполучає у собі науку, досвід, «ноу-хау», управлінське мистецтво. На управлінську думку впливають досягнення багатьох наук, а еволюція управління у ХХІ столітті таки полягає у використанні цих набутків у рішенні головна проблема — як отримати бажані результати з урахуванням погоджених дій багатьох, які виробляють продукцію та послуги і використовують різноманітні ресурсы.

2. Основні наукові становища кожної із трьох підходів до управлению.

З погляду методології менеджменту розрізняють 3 основних підходу у розвитку теорії та практики менеджменту, кожен із яких пов’язаний з попереднім, формувався його основі й суттєво доповнював його: процессный, системного і ситуационный.

Процессный підхід уперше запропонований школою адміністративного менеджменту, яка намагалася описати основні функції менеджера, і широко застосуємо нині. Але якщо представники адміністративної школи розглядали цих функцій як незалежні, то процессном підході вони тісно взаимосвязаны.

Управління — це процес, серія безупинно взаємозалежних дій, кожна з яких — теж процес. Ці дії називають управлінськими функціями. Анрі Файоль — початковий розробник цієї концепції - вважав, що є 5 вихідних функцій. Інші автори розробили інші переліки функцій управління. З сучасної літератури варто виокремити такі: планування, організація, распорядительство, мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, ухвалення рішення, добір персоналу, представництво й ведення переговорів, укладання угод. У тому числі загальноприйняті і употребимы:

|планирование | |організація | |мотивація | |контроль |.

Координация Эти чотири первинні функцій управління об'єднані єднальними процесами комунікації і рішення. Керівництво у своїй сприймається як самостійна діяльність. Планування передбачає рішення: якими повинні бути мети організації та вони повинні робити з її співробітники їхнього досягнення. Ця функція відповідає на три основних вопроса:

1. Де ми знаходимось у час? Необхідно оцінити собі силу й слабкість таких областях як фінанси, маркетинг, виробництво, науководослідницькі та дослідно-конструкторські роботи, працю визначення — що ж може сягнути организация.

2. Куди хочемо рухатися? Це оцінка можливостей та загроз із боку довкілля, конкурентів, клієнтів, законів, політичні й економічні умов тощо. І на цій основі керівництво передбачає накреслення мети організації та можливі проблемы.

3. Як збираємося це? У найзагальніших рисах його і конкретно — що робити співробітники задля досягнення цілей організації. Отже, планування — це з способів забезпечення єдиних зусиль співробітників під час досягнення наших спільних цілей організації. При досягненні поставленої мети обов’язково нове планування. Отже, це процес безперервний. З іншого боку, невизначеність майбутнього змушує постійно конкретизувати наявні плани. Організація. Організувати — отже створити деяку структуру; визначити, саме виконувати кожне конкретне завдання; підібрати покупців, безліч делегувати їм певні повноваження; прийняти відповідальність він. Мотивація. Прекрасний план нічого очікувати виконано, коли хтось уже не виконує фактичну роботу у організації. Завдання функції мотивації у цьому, щоб співробітники виконували делеговані їм обов’язку відповідно до планом. Мотивація була завжди, і вважалося, що це: більше працюєш — більше отримуєш (нагороди і стягнення). Але суто економічні методи не завжди заможні. Керівники дізналися, що мотивація, тобто. створення внутрішнього спонукування дії, є наслідком складної сукупності потреб, які до того часто змінюються. Для ефективної мотивації своїх працівників керівнику слід визначити їх істинні потреби й забезпечити спосіб задоволення їх крізь хорошу роботу. Контроль. Планування здійснюється і одного дня, на рік, і більш тривалі терміни. Упродовж цього терміну багато може змінитися і під загрозу досягнення цілей, котрий іноді виживання організації. Контроль — це процес забезпечення досягнення організацією своєї мети. Існують три аспекти управлінського контроля:

1. встановлення стандартів — точне визначення цілей, що їх були досягнуті у визначений час відповідно до розробленими планами;

2. вимір і порівняння досягнутого з очікуваними результатами;

3. дію для корекції відхилень від плану. Це може навіть перегляд цілей. Єднальними процесами служать: прийняття прийняття рішень та коммуникация.

Робота менеджера переважно інтелектуальний характер. Керівникам доводиться перебирати численні комбінації можливих дій перебування єдино правильного. Для чіткої роботи організації керівник зобов’язаний зробити серію вірних виборів з кількох альтернатив: як І що планувати, організовувати, мотивувати і контролювати. Саме ця є основним змістом роботи керівника. А основним умовою прийняття об'єктивного рішення і навіть розуміння істинних масштабів проблеми служить наявність об'єктивною ситуацією і точної інформації. Єдиним способом отримання такої інформації є коммуникация.

Комунікація — це процес обміну інформацією між, її смисловим значенням між двома і більше людьми. Без налагодженою комунікації люди просто більше не зможуть домовитися про спільну мети, що є передумовою існування організації як такої. Інформація необхідна як для прийняття рішень, але й його виконання. При здібності довести обгрунтування своїх рішень до підлеглих керівник підвищує шанс успішності їхньої виконання. Інформація надзвичайно важлива й до виконання функції контроля.

Системний підхід. Теорія систем вперше застосували у техніці. Системний підхід — це набір принципів, і посібників до дії, а спосіб мислення стосовно організації та управління. Система — це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого. Усі організації - це системи, в яких люди є їхньою компонентами. Системи бувають відкритими й закритими. Закрита система має жорсткі фіксовані кордону. Її дії щодо незалежні від довкілля. Відкрита система активно обмінюється із зовнішнього середовищем енергією, інформацією і речовиною через свої проникні кордону. Вона залежить від цих коштів, вступників ззовні, компонентів. Відкрита система може пристосовуватися до змін у зовнішній середовищі і має це робити у тому, аби продовжити своє функціонування. Усі організації - відкриті системы.

Виживання кожної їх залежить від зовнішнього світу. Навіть для монастиря необхідно, щоб туди приходили люди, надходили продукти, підтримувався контакти з основавшей його церковью.

Будь-яка складна система складається з підсистем. Підсистемами вважаються соціальні й технічні складові організації. Підсистеми також можуть бути зі своїх підсистем. З огляду на цієї взаємозв'язку неправильне функціонування навіть маленькій підсистеми можуть призвести до збою у роботі всієї организации.

Модель організації, як відкритої системи складається з трьох компонентів: а) вхід; б) перетворення й у) вихід. Під входом (а) розуміються інформація, матеріали, капітал, працю. Обробка і перетворення входів (б) залежить від ефективності управління. Якщо організація управління ефективна, то, на виході (в) процесу перетворення утворюється продукція або ж послуги, додаткова вартість. Через війну з’являються додаткові виходи: соціальна відповідальність виникає, частка ринку, зростання організації, задоволеність работников.

Проте, теорія систем як така вона каже керівникам, за які ж саме елементи організації, як системи особливо важливими. Вона не визначає основні перемінні, що впливають функцію управління, вона каже, як довкілля впливає результати діяльності організації. Вочевидь, керівники маємо це знати у тому, щоб застосовувати теорію систем до процесу управління. Визначення змінних та їх на ефективність організації є основним внеском ситуаційного підходу, який став логічним продовженням підходу системного.

Ситуаційний підхід. Ситуаційний підхід зробив внесок в теорію менеджменту з допомогою створення можливості прямого докладання науки до конкретних ситуацій та технічним умовам. Його центральним поняттям є ситуація як набір обставин, максимально які впливають організацію в тепер. Дослідження конкретної історичної ситуації дозволяє керівнику краще зрозуміти, які прийоми будуть найефективніші під час досягнення мети організації. Саму ідею ситуації вперше введена в менеджмент Мері Фоллет, яка ще 20-ті роки свідчила «законі ситуації». Вона відзначала, що різні ситуації вимагають різних типів знань, а людина, у якого знаннями стосовно лише у однієї лише до ситуації, прагне бути, у добре керованих ділових організаціях, за інших рівних умов, халіфом на час.

САМІ Як і системний, ситуаційний підхід визнає, хоча загальний процес однаковий, специфічні прийоми, що має використовувати керівник для ефективного досягнення мети організації, можуть значно варіюватися. Наприклад, всім організаціям повинні створювати структури, аби домогтися своєї мети. Існує масу різноманітних способів побудови організаційних структур, а структура організації є логічною кінцівкою функціональних зон і рівнів управління, що використовуються досягнення мети организации.

Ситуаційний підхід прагне зв’язати конкретні прийоми і концепції з реальною ситуацією у тому, щоб найефективніше досягти цілей організації. Він концентрується на ситуаційних розбіжностях між організаціями та всередині самих організацій, намагається визначити значимі перемінні ситуації та як впливають на ефективність организации.

Методологію ситуаційного підходу можна розгледіти як четырехшаговый процес: 1. Керівник повинен бути знайомий із засобами професійного управління, які довели свою ефективність. Це передбачає розуміння процесу управління, індивідуального і групового поведінки, системного аналізу, методів планування і функцію контролю, кількісних методів прийняття рішень. 2. Кожна з управлінських концепцій і методик у певній ситуації має сильні й слабкі сторони — чи порівняльні характеристики. Керівник зобов’язаний вміти передбачити ймовірні наслідки (позитивні й негативні) від використання даної методики чи концепції. 3. Керівник мусить уміти правильно інтерпретувати ситуацію. Треба лише визначити, які є найважливішими у цій ситуації та який ймовірний то може спричинити зміну одній або кількох змінних. 4. Керівник мусить уміти пов’язувати конкретні прийоми з конкретною ситуацією, забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим за умов існуючої обстановки путем.

Успіх ситуаційного підходу значною мірою залежить від правильності виконання 3-го кроку. Інакше неможливо повністю оцінити порівняльні характеристики чи пристосованість методу до ситуації. Менеджери можуть роздивитися ті чинники, які найбільш значимі в організацію, які скоріш впливають їхньому успех.

3. Переваги й недоліки цих підходів. Практика управління має давню історію, але наукової дисципліною управління стала лише в ХХІ столітті. Школа наукового управління (визначні представники — Ф. У. Тейлор, Френк і Лілія Гилбрст, Р. Гант) сконцентрувала свою увагу проблемі зміни організації робіт для підвищення продуктивність праці на конкретному робоче місце. Класична чи адміністративна школа управління — 1920 — 1950 рр. — намагалася визначити ширші і універсальні принципи управління організацією (видних представників — Анрі Файоль, Линдалл Урвик, Джеймс Д. Муни). Позиція бихевиаристской школи (чи школи людських відносин, видними представниками якої у 1930 — 50 рр. були Мері Паркер Фолетт і Елтон Мейо, пізніше — Кріс Арджирис, Ренсис Лайкерт, Дуглас МакГрегор, Фредерік Герцберг, а дослідження Абрахама Маслоу та інших психологів допомогли зрозуміти причини основних проблем) у тому, що моє розуміння людських потреб та соціальну взаємодію має ключове значення задля досягнення успіху организацией.

Ці школи внесли суттєвий внесок у розвиток менеджменту, але, обстоюючи «єдиний найкращий спосіб», розглядали тільки п’яту частину внутрішнього середовища організації, або ігнорували зовнішню середу. Жодна їх не гарантувала повного успеха.

Школа науки управління (1950 р. і з н.в.), яка використовує кількісні методи, будь-коли претендувала зважується на власну винятковість і ставила мета подати допомогу у ухваленні рішення. Нині відчувається зростання її впливу управлінську мысль.

Процессный підхід під управлінням, що виник рамках класичної школи, застосуємо всім організацій. Основними функціями в процессном підході вважаються функції планування, організації, мотивації і місцевого контролю. Основна хиба — повна залежність організації від особистості керівника і повноти інформаційного поля, зосередження уваги лише на якомусь одному дуже важливому елементі, невміння бачити ціле за частным.

Системний підхід розглядає організацію як відкриту систему, що складається з кількох взаємозалежних підсистем. Організація отримує ресурси із зовнішнього середовища, опрацьовує видає товари та в навколишнє середовище. Теорія систем допомагає керівнику зрозуміти взаємозв'язок між окремими частинами організації, між організацією і середовищем. Ця теорія допомогла також інтегрувати вклади всіх шкіл, які у час домінували теоретично та практиці управління. Основна хиба — теорія систем не визначає основні перемінні, що впливають функцію управління, вона каже про який вплив довкілля на результати діяльності организации.

Ситуаційний підхід розширив практичне застосування теорії систем, визначивши основні внутрішні і його зовнішні перемінні, що впливають організацію. Його буква стверджує, що методи і концепції управління мають бути адекватні конкретної історичної ситуації. Основна хиба такого підходу — в розрахунок можуть бути взяті ті чинники, які найбільш значимі для організації та керівника. Але, як відомо, ідеальних людей, як і, як і ідеальних відносин, немає. Тому можливі проблеми морального плана.

Аналітична часть.

На погляд, менеджмент — це синтез науки (теорії, концепції, принципи) і мистецтва (досвід минулого і навички). Навіщо заперечувати досягнення науку й «винаходити велосипед», використовуючи вже застарілий метод спроб і помилок. Молодій керівнику завжди слід з аналізу, відбору застосування практично знань, а вміння говорити та досвід — за бажання — справа наживна. Метод спроб і помилок допустимий лише при інноваціях, та заодно завжди може бути виправданий з погляду визначення мети. Звісно, є генії, які суто інтуїтивно виходять дієві результати, але у основному мистецтво управління — вміння вибирати єдино правильне рішення й прогнозувати результати діяльності - завжди приходить із роками, на основі застосування досягнень науку й практичний досвід. Американський менеджмент створив дванадцять заповідей хорошого керівника, які можна знайти у будь-якому практичному посібнику з менеджменту. Природні дані, особистий досвід, велика чи менша відданість тій чи іншій менеджерської заповіді, оптимальний стиль своєї діяльності - це елементи мозаїки, з яких грунтується неповторний образ неабиякого управленца.

Моєму керівнику у роботі доводиться виконувати безліч функцій. Йому необхідна спланувати, організувати, скоординувати, проконтролювати і оцінку певному виду роботи. Усе це виконати якісніше, якщо застосувати функції мотивації, комунікації і добору персоналу. На кожному з етапів роботи необхідно ухвалити рішення, уявити проект і започаткувати переговори, при необхідності укласти угоду. Щоб виконати всі ці функції якісно, і вчасно, моєму керівнику необхідно мати «сім голів» і працювати 25 годин на добу. Виправити таке становище можна за умови делегування частини своїх правий і відповідальності найбільш підготовленим співробітникам. Наприклад, під час складання бюджету керівник прогнозує рівень обсягу прибутків і витрат, аналізує і перевіряє пропозиції щодо бюджету, розподіляє ресурси всередині організації. Відділи готують оперативних кошторисів і коректують їх залишилося після аналізу та перевірки керівництвом, готують підсумкові бюджети з постатейним урахуванням ресурсів немає і використанням фондів. Остаточно ці докладні розрахунки сопоставляются з продуктивністю конкретного працівника чи відділу, щоб визначити можливості керівництва виконати контрольні показники. Практично всі функції менеджменту у тому чи іншою мірою застосовуються для рішення поставленої задачи.

Системний підхід до управління у моїй організації, сподіваюся, будується на суворо науковій основі і то, можливо зрозумілий з нижче наведеної схемы:

|Информация про | |можливості та | |небезпеку для | |організації (конкуренти,| |споживачі, закони, | |політика, технологія, | |соціокультурні | |зміни). |.

|Руководите| |Спілкуються| |Функції |для |Координироват| |Цілей | |чи | |і |щоб |планирован|того|ь зусилля |Щоб |организа| | | |принимаю|выпол-|ия, |, |покупців, безліч |достич|ции | | | |т |нять |организаци|чтоб|использование|ь | | | | |рішення | |і, |и |ресурсів | | | | | | | |мотивації | | | | | | | | | |і місцевого контролю| | | | |.

|Информация про силу та | |слабкості організації |.

Здесь наведено процес управління з погляду відкритої системи, якої і є організація. Структура організації, що складається з відділів (підсистем), поведінка керівника і типи поведінки у групах дозволяють прогнозувати функціонування всієї организации.

Ситуаційний підхід залежить від прагненні зв’язати конкретні прийоми та концепцію з реальною ситуацією ще ефективного досягнення цілей організації. І тому необхідно визначити найважливіший у цій ситуації чинник та спрогнозувати ймовірний ефект від участі зміни змінних. Деякі ситуаційні перемінні може бути вичленовані, але не всі виділити неможливо. Буквально кожна грань людського характеру, кожне попереднє управлінське рішення і всі, що й під зовнішньому оточенні організації, певним чином впливає влади на рішення та перебіг його виконання. Наприклад, під час складання бюджету з’ясувалося, що видаткова частина значно перевищує дохідну. Отже, виникає дефіцит бюджету та взагалі, відповідно, ставиться цілком певний питання: «за рахунок якого джерела буде закрито дефіцит?» Варіантів відповіді то, можливо кілька, але при узгодженості управлінські рішення багатьох керівників, правильному прогнозуванні про дії з урахуванням різнопланових чинників можна бути впевненим у цьому, що прийнято єдино правильне рішення. Керівник зобов’язаний передбачити наслідки своїх поступков.

Успіхи й невдачі мого колективу, насамперед, залежить від особистості керівника. Якщо він, маючи певні знання і набутий прагнення вдосконаленню, велике значення надає стратегічного планування роботи організації, чіткому і дієвому контролю, постійно аналізує стан зовнішньою і внутрішньою середовища, сильні й слабкі боку організації, володіє алгоритмом управління — його організація мусить бути успішної. Але «як полі не воїн» — говорить російська прислів'я. Головне — люди! Менеджмент — це синтез технології, грошового розрахунку психології трудових відносин, тому у діяльності хорошого керівника завжди є двоє начал — організаційно-технічне і социально-поведенческое. Видатний менеджер сучасної Америки Лі Якокка подає цілком точно: «Усі господарські операції за кінцевому підсумку зводити до позначенню трьома словами: люди, продукт, прибуток. У першому місці стоять люди. Коли ви немає надійної команди, те з інших чинників малий, що вдасться». Пітер Дракер, оцінюючи причини успіху японських підприємців, зробив такий висновок: «Я навчив їх з того що люди — це ресурси, а чи не витрати виробництва, І що, отже, керуючи ними, треба нести за них же в тієї ж мері, як і за мети компанії, за виробництво… Сучасне підприємство чи установа — це передусім людська, соціальна організація. І менеджмент як наука як і практика оперує людськими і соціальними цінностями». Тому керівника члени колективу вправі вимагати створення необхідних умов і сприятливою атмосфери для праці, а й від колективу керівник вправі вимагати підпорядкування особистих цілей цілям організації, вправі здійснювати добір команди, бо «ніяка технологія може бути корисної й ніяка завдання можуть виконати без співробітництва людей». Невдачі можливі по суб'єктивним та об'єктивних причин, які виправлення залежить від злагодженості роботи команды.

Выводы на будущее.

У ринковій економіці цінність освіти зростає, і у життя забезпечується й не так зв’язками, скільки змаганням умів, працелюбством і ініціативою. Студентська лава — чудове час для підготовки до майбутньої ділової гри і підприємницької роботі. Непотрібних знань немає і то це вже важливе саме собою. А процес одержання цих знань — прекрасне умова у розвиток інтелекту та світу чувств.

Відомий закон управління, де йдеться: жодна організація неспроможна працювати краще, ніж її лідер. Колектив і менеджер — сполучені судини, й індивідуальна робота другого автоматично віддзеркалюється в роботі першого. Одному з закордонних фахівців із питань менеджменту належить ніким поки що не оскаржений висновок: по тому, як ви навчитеся організовувати свою працю, решта, чому ви маєте навчитися у сфері управління, здаватиметься дитячою забавкою. Цей вислів — менеджерський варіант сентенції «Найбільша перемога людини — це її перемога над собою». Культура роботи лідера за письмовим столом віч-на-віч із собою неминуче визначає культуру праці коллективе.

1. Висока техніка особистої роботи, підвищуючи рівень лідерства, сприяє продуктивність праці всього коллектива.

2. У трудовій діяльності ми самоутверждаемся, реалізуємо себе, живемо та хочемо задоволення від роботи. Воно визначається як кінцевими, хоч і дуже вражаючими, результатами зусиль колективу, а насамперед власними зусиллями. Сперечаючись, вродлива, що викликає в оточуючих добру заздрість праця дарує насолоду, їй ніколи не здається важкою, виснажливої. Важливо навчитися працювати у спосіб, щоб робота була легка. І щоб у неї постійної життєвої школою. Раціоналізація звільняє життя від пустяков.

3. Уміло організована особиста робота містить у собі потужний оздоровчий заряд. Канадський лікар Р. Сельє, відкрив явище стресу і присвятив багато років питання, як перемогти руйнівний стрес, у низці кількох ефективних прийомів допомоги поставив задоволення з посади. Відомо, що перестають виправдовуватися і знемагають й не так від цього, багато працюють, через це, що погане працюють. Отже, щоб стати успішним працівником, необхідно — під час першого чергу — опанувати технікою особистої роботи. Людина може багато. Лев Толстой, наприклад, орав, сіяв, воював, подорожував, вчив дітей, багато спілкування з на інших людей і Крим облишив по собі 90 томів художніх творів, філософських і публіцистичних робіт, щоденників і листів. Список прикладів настільки плідної творчого життя можна продовжити. Причини успіху кореняться у природної обдарованості синів людства. Якщо судити з особистим щоденникам, математик і філософ Р. Декарт, фізик І. Ньютон, натураліст Ч. Дарвін були високого думки про своє даруваннях. Кажуть, що розгадка генія — в методі роботи. Скільки народилося і пішов у небуття геніальних людей, ми навіть знаємо, що їх посаг ні підтриманий особистим ретельністю, умінням багато і цілеспрямовано работать.

Складові техніки особистої роботи доступні і може стати власністю кожного, хто побажає жити змістовнішим і эффективнее:

1. Головне — час, турбота про його економії. Влада над часом дається лише у безупинної боротьби з «расточителями часу». Уміння жити із людьми — це менеджмент, вміння ладнати згодом — самоменеджмент.

Причому риса останнього визначає ефективність первого.

Самоменеджментом називають послідовне і доцільне використання випробуваних методів роботи у повсякденної практиці, у тому, щоб оптимально і з змістом використовувати своє время.

2. Організація праці. Якщо наведемо своєму робоче місце лад і його постійно підтримувати, то подаруємо собі секунди, хвилини, годинник, дни.

— і навіть зробимо працю більш приятным.

3. Точна формулювання мети. Римському філософу Л. Сенеке належить афоризм: «Якщо корабель не знає, як і порт він пливе, жоден вітер нічого очікувати йому попутним». Постановка значимих цілей — постійний процес, а чи не одномоментний і одиничний факт творчої биографии.

Процес постановки цілі полягає із трьох етапів: перебування мети (у мене хочу?); ситуаційний аналіз (що здатна?); формулювання мети (на що конкретно приступаю?).

4. Зосередженість головному й уміння планувати. Головне — те, що сприяє досягненню поставленої вами мети. План — це перелік справ, виконання яких веде до досягнення мети, і тверді терміни виконання цих справ. Година, витрачений на планування, заощаджує 3 — 4 години і під час. Щоденний план допомагає уникнути безладдя, суєти. План дисциплінує, утримує від різних спокус і допомагає поєднувати справи. Перевагу варто віддавати важливої державної справи перед срочным.

5. Рішучість. «Сумнів — початок катастрофи» — кажуть досвідчені альпіністи. До такого ж висновку приходять й досвідчені менеджери: швидкі рішення дають перевагу — ви виграєте час і отримуєте більше шансів вчасно виправити можливу помилку у вирішенні. Заходьте в роботу відразу, навіть по великого перерви в работе.

6. Уміння говорити «Ні». З усіх відомих методів економії часу найдієвіший — часто вживання слова «немає». Навчіться відмовляти тактовно але рішуче у різноманітних проханнях та вимоги, які відповідають вашої мети й завданням. Ми боїмося скривдити відмовою колегу, боїмося можливої немилості керівника, вешающего на нас чергові справи, хоча наших рис і можливостей в момент заледве вистачає на сумлінне виконання попередніх доручень або своїх службовими обов’язками, не вміємо відмовитися від спокусливого пропозиції приятеля. На результаті?.. Щось не встигаємо зробити, щось робимо погано, розчаровані самі, терпимий глузування колег, «падаємо» у власних очах керівництва, коротше, терпимий фіаско як справи. Тому, чесно пояснивши, чому можете пристати на пропозицію, тактовно але рішуче відмовившись виконати відверто нездійсненну, вчините правильно. Нас поважають у тій ступеня, як і ми поважаємо себе і свій дело.

7. придбайте вміння «не потопати» в телефонні розмови; звичку до записнику зболені; організуйте інформаційну мережу; використовуйте певний час цілком; під час відпочинку — відпочивайте; ігноруйте прикрі дрібниці, але забувайте дрібниці; додумуйте собі стимули; змінюйте заняття; шукайте кращі способи, будьте рационализатором і творцем своєї діяльності. Гранична діловитість надає ту яскраву промовистість, ту переконуючу прозорість, які народяться з пристрасті до справи й з глибокої розуміння справи. Воістину прав французький художник Э.

Делакруа: «Треба невпинно вивчати техніку свого мистецтва, ніж думати скоріш про нею хвилини творчості». Реальний досвід людей, які опанували своїм часом, показує, що раціоналізм породжує ентузіазм, в методичності виникає щоденне подив перед дивом жизни.

Плануючи своє життя, своєї роботи ми намагаємося забезпечити доцільне, корисне використання своїх духовних сил. У зв’язку з переліченими вище способами роботи з себе цілком логічний питання: «Чи потрібно і чи можна бути організованим, коли навколо тебе люди, дуже безтурботно що стосуються і на час, і до про саму роботу?» Відповідь однозначний і категоричний: ТАК. Від високого рівня роботи одного виграють все. Суспільство тримається лише з самостійності кожного. З діловими, організованими, обов’язковими людьми все воліють мати справу. Це громадська сторона питання, але має значення й внутрішня соціальність. Давньоримський філософ-стоїк Эпиктет вважав, що людина має жити те щоб його щастя украй обмаль, наскільки тільки можна, чого залежало від зовнішнього світу. Вміла самоорганізація робить людини у більшою мірою залежним тільки від себе. Так почнемо будувати себе, не звертаючи увагу інших. І годі шукати винних у долі. Людина сама творець свого щастя — чи це керівник чи подчиненный.

1. М. Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. Основи менеджменту. Пер. з анг. М. Річ. 1992.

2. А. Т. Хроленко. Самоменеджмент М. Економіка. 1996.

3. А. Я. Пономарьов. Введення у адміністративний й економічна менеджмент. Санкт-Петербург. 1995.

4. Е. П. Копилов. Менеджмент (методичні вказівки для студентів заочній форми навчання. Ярославль. 1999. ———————————;

Внешняя среда Влияние цілей організації на зовнішню среду Влияние цілей організації на организацию.