«Cиндром згоряння»: позитивний підхід до проблеми

«Cиндром згоряння»: позитивний підхід до проблеме

Обычно «синдром згоряння» сьогодні як зміни може й особистості консультанта, чимось далеке, завдаючи шкода консультанту та її роботі. (Такий собі «монстр», який підстерігає консультантів з їхньої професійному шляху.) Слово «синдром» свідчить про переважно медичний підхід до цієї проблемі, і симптоми «згоряння» сприймаються, переважно, як перешкоди, від яких слід позбутися, потрібно подолати, із котрими потрібно боротися. Однак я геть хотіла б поглянути на «синдром згоряння» із трохи іншої сторони і уявити симптоми «згоряння» як зовнішній прояв деяких природних процесів, які у консультанті під час його роботи.

Слово «позитивний» в заголовку статті позначає ставлення до симптомів «згоряння» як до сигналам, що йде з «внутрішньої сфери» в «сферу свідомості», як засобу комунікації між «прихованим» і «зрозумілим», несознаваемым і усвідомленим. У певною мірою це — друзі консультанта, оскільки вони йому дізнатися у тому, що з нею відбувається. Сприйняття цих сигналів як ворогів означає відмови від наданої змозі глибокого розуміння себе та своєї діяльності. Інший аспект «позитивності» у тому, що згадані процеси, які у консультанті і висловлені зовні в симптоми «згоряння», не є тільки патологічними, і навіть позитивними, тобто які виконують позитивну функцію.

Защитные механизмы

Во час своєї роботи консультант перебуває далеко в комфортних умовах. Тут є через як фізіологічні чинники, пов’язані з хворими умовами праці: гіподинамія, підвищена навантаження слуховий і голос тощо. Насамперед, йдеться про психологічних і організаційних труднощі, що з консультуванням, саме: екстрений характер роботи, необхідність постійно «бути, у формі», неможливість вибору клієнтів, неможливість емоційної розрядки і ще. Один із функцій організму (тіла, і психіки) у тому, щоб пом’якшувати ці чинники, уникати їх або вчасно сигналізувати про майбутніх проблемах. Це прийнято називати захисними механізмами.

Приведу кілька прикладів.

А. Багато звернень за зміну — це нескінченний потік нових і нових людей. Зустріч пройшла з кожним абонентом і з «єдиною й імідж неповторної особистістю» загрожує консультанту небезпекою «потонути» у враження, «втратити себе». На насправді будь-який організм набагато раніше приходу цього стану різними способами скорочуватиме потік інформації, або зовсім перерве його. Ось лише деякі шляхи вирішення цієї проблеми: підміна продуктивної праці формальним виконанням своїх зобов’язань, небажання на роботу, скорочення робочого дня, запізнення змінюють тощо. Звісно, є дуже відповідальні і «вольові» консультанти, які вміють змушувати працювати свій організм всупереч його можливостям. І тут активізуються психосоматичні варіанти захисних механізмів: втома, апатія, головний біль та інші симптоми.

Б. Негативні емоції (страх, роздратування, розпач та інших.), що охоплюють консультанта у певний час чи після консультації часто пов’язують із негативними переживаннями абонента. Погане стан консультанта є хіба що наслідком «емоційної залучення до негативні переживання абонента». Це дуже зручне пояснення, бо вона найпростіше. У його основі лежить метафора «зараження», тобто ідея «безпосереднього переходу» емоцій абонента до консультанту. Але це прямолінійне пояснення веде вбік від складніших і тонких процесів, які у консультанті під час зустрічі абонентом, які у кризової ситуації. Навіть поверховий аналіз «негативних переживань» консультанта у разі виявляє, що є зовнішнім вираженням різних менш усвідомлюваних станів самого консультанта. Прикладом може бути страх консультанта постати перед абонентом (і між собою) безпорадним і некомпетентним. Більше глибокий аналіз переживань консультанта наводить Тамар Крон: «…не відчуваємо ми тривогу за схоронність власних схем і аксіом і намагаємося їх захистити? Не намагаємося ми віддалитися від „небезпечного“ нашим схем досвіду клієнта?».

В. Велике кількість різноманітних ситуацій, схем і поглядів на життя, із якими зустрічається консультант, повинні спричинить сознаванию консультантом своєї суб'єктивності. Принаймні набуття досвіду таке відчуття не зменшується, а, навпаки, зростає. А з нею зростає сознавание своєї некомпетентності («Я знаю, що щось знаю») та в крайній відповідальності за долю клієнта. Мабуть, лише одиниці можуть комфортно переносити ці почуття, тому паралельно йдуть процеси, які захищають людини від «різноманіття досвіду» і «хаосу буття». Я маю на увазі узагальнення і систематизацію свого досвіду, типологизацию абонентів, створення своїх колег та використання чужих схем роботи з різними проблемами, пошук критеріїв ефективності своєї праці та т.д. Такі симптоми «згоряння» як формальний підхід до абонента, спроби «втиснути» його звичну напрацьовану схему — це лише інший бік вищезгаданих явно позитивних процесів. Якщо всі абоненти здаються однаковими («В усіх один і той ж»), — отже їх занадто багато, щоб належить до них індивідуально.

Изменения мотивации

Представим людини, який був до кінотеатру нового фільм. Подивившись їх у перебігу певного часу, людина розуміє, фільм його прізвища більше не приваблює. Що робитиме людина?

Если його перебування на кінозалі зумовлено однієї «пізнавальної потребою», — він стане піде. Якщо за цьому існують інші досить значимі йому мотиви (наприклад, правила пристойності, бажання бути, у курсі культурних подій, інтерес до фільму його супутниці та інших.), то людина залишиться дома, буде в більшої або меншою мірою відчувати дискомфорт. Цей приклад — свого роду мікромодель освіти симптомів «згоряння», обумовлених змінами у мотиваційної сфері консультанта.

Выбирая консультування телефоном ролі своєї роботи, людина, природно, керується якимись мотивами чи бажаннями. Таких мотивів дуже багато. Окремі вважаються «благородними» («Хочу допомагати людям», «хочу змінити світ» ін.), інші — «ні доречними» (працевлаштування, рішення особистісних труднощів і ін.) і навіть «негідними» (прагнення до влади з людей, цікавість до приватного життя й ін.).

Дело у цьому, що основу рішення бути консультантом завжди лежить кілька мотивів. Одні мотиви («правильні») скоріш приймаються, отже — усвідомлюються. Інші мотиви («неправильні») скоріш відкидаються чи, по крайнього заходу, рідко вербалізуються. Принаймні роботи індивідуальний спектр мотивів неминуче змінюється, оскільки мотиви — це рухливі освіти. Вони можуть посилюватися і слабшати, зникати і з’являтися. Таке зменшення мотивації може виникнути, коли:

1) мотив входить що суперечило з конкретною ситуацією. Наприклад, романтичне бажання допомагати людям «насправді» стикається з рутинної тематикою чи реальними професійними труднощами.

2) мотив вичерпується. Задоволення потреби (реалізація мотиву) призводить до зникнення потреби у цій роботі; вона стає «выжимающей сили» тягарем. Наприклад, консультант вирішив свої проблеми, задовольнив цікавість, пробувала себе тощо.

Уменьшение (зникнення) мотивації може усвідомлюватись консультантом, хоча зовні буде проявляється цілком конкретними симптомами «згоряння»: небажанням працювати, втратою інтересу й т.д. Вони засвідчують у тому, що з консультанта більше немає внутрішньої потреби у продовженні своєї діяльності (чи цієї необхідності вочевидь не досить). Чому ж цьому випадку консультант не постає і йде? Адже існують інші мотиви, що перешкоджають цьому, які він також може усвідомлювати. Наприклад, деяких випадках консультанту зручніше «горіти», ніж змінювати своє справжнє місце роботи з невизначене майбутнє, свою маленьку зарплату на відсутність вона такою й т.д.

Трудоспособность консультанта великою мірою залежить від розуміння (сознавания) їм спектра своїх бажань, потреб в очікуванні, що з консультуванням. Якщо розглядати психологічне консультування як полі діяльності, спрямованої задоволення особистісних потреб людини, то симптоми «згоряння» можуть сигналізувати про закінчення цього життєвого етапу, чи інакше кажучи — про проходженні чергового етапу у розвитку особистості людини, реализовавшегося в консультативної роботі.

Взаимоотношения з абонентом

Если консультант «зафіксовано» на ситуації, яку пропонує абонент, він перестає перейматися до тих процесів, що відбувається безпосередньо останнім та її співрозмовником. І саме симптоми «згоряння» можуть можуть свідчити про деяких особливостях цього взаємодії. Натомість, розуміння цих особливостей сприятиме більш продуктивної, більш раціональному витраті сил під час консультування.

А. Пошук «підхожих» почуттів.

Один з засад роботи на ТЭПП говорить: консультант може бути эмпатичным. У цьому «эмпатичность» часто перетворюється на якість, яким людина має мати незалежно від обставин, подібно кольором волосся. Насправді, спроможність до емпатії (як співпереживання й уміння «співпереживати» в абонента) в однієї й того консультанта різна у кожній конкретній ситуації, з кожним конкретним абонентом. Вона залежить багатьох обставин: починаючи з власного настрої консультанта, закінчуючи виразними засобами абонента. У цьому важливо враховувати, що позитивний стан консультанта може бути ідентично стану абонента.

Конечно, консультант мусить уміти «налаштовуватися на хвилю» абонента. Проте чи означає чи це, що він має переживати те, як і співрозмовник? У «гонитві за емпатією, яку сьогодні вже стоїть називати «псевдоэмпатией», консультант забуває про не менш важливе принципі — щирості, — адже «переживати» неіснуючі почуття означає вводити на манівці себе і абонента. Але можливо, ця брехня «свята», оскільки він необхідна абоненту?

Действительно, поділяючи свої відчуття зі консультантом, абонент перестає відчувати себе наодинці відносини із своїми бідами. Одному завжди важче. Однак «бути разом» — це обов’язково «переживати разом» чи «переживати один і той ж». Є кризові абоненти, що найбільш непідходящий момент можуть заявити: «Вам однаково не зрозуміти мене». І мають рацію і вони, а чи не ті консультанти, які захищаючи свою «професійну честь», намагаються довести зворотне собі, й іншим, витискаючи із себе відповідні почуття, чого власне і «згоряють».

Иногда ефективніше та економічніше то, можливо щире заяву типу: «Так, справді, мені важко зрозуміти, що відчуваєте. Навіть в мене чи знайомих були ситуації, все-таки що це інші люди та інші обставини… Ви могли б варто детальніше сказати те, що приміром із вами?» Почувши таку фразу, абонент зрозуміє, що у протилежному кінці дроту їх намагаються виміряти чужими мірками і приймають унікальність його переживань.

Б. Боротьба власними почуттями.

Наряду з необхідністю мати «підходящі» почуття, консультанту нерідко доводиться приховувати свої спонтанно виникаючі природні відчуття, які «не відповідають ситуації». Чимало «емоційного палива» йде, наприклад, на придушення почуття роздратування, втоми, злості, які виникають за спілкуванні з абонентом, на переховування свого неприйняття будь-яких якостей абонента тощо.

Чаще всього консультант не вирішується висловлювати абонентам подібні «непідходящі» переживання, керуючись формулою «Не шкодь!» і власними уявлення про шкоду і користь. За інших випадках консультант гребує руйнувати що встановилися добрі, зіпсувати враження абонента себе і служби у цілому.

Иногда консультант приховує «неприйнятні почуття» тільки від абонента, а й від себе. Можливо, тому, що у іншому разі він почуватися нещирим, і може уже тому, що «так і не має бути». Проте як б недоречні ці переживання не були, існують і їх існування нагадують про себе як симптомів «згоряння».

Позитивное сприйняття цих симптомів — перший крок було шляху до розумінню себе й розв’язання проблем, які виникають за спілкуванні з абонентом. Щирість стосовно самому собі випереджає зустріч із своїм почуттям і з «екзистенціальним посланням» від себе. «Неправильне ставлення» до абонента приймається консультантом як природне — природне при цьому консультанта у цій ситуації — і такою чином, цей показник отримує бути.

Другой крок — надання абоненту зворотний зв’язок про своє враження. Необхідність в цьому кроці та її доречність залежить багатьох обставин. У окремих випадках (гадаю, що й набагато більше, ніж заведено думати) у телефонному консультуванні щира і виражена зворотний корисніше, ніж «пластикові почуття» (вираз Ф. Перлза). Що глибша і триваліша контакти з абонентом (наприклад, постійний абонент), тим більший ефект ще більшу необхідність має відкрите висловлювання почуттів і для консультанта, й у абонента. Значення має тут не скільки «тон» почуттів (позитивні, негативні, «ранящие» тощо.), а вміння консультанта висловлювати їх. У переважній більшості випадків відчуття можуть виражені у такому формі, що вона буде нести негативного впливу, відтінку «жорстокої правди». Одним із прикладів можуть бути принципи, призначені основою конструктивного висловлювання бажань, і почуттів — «Я-утверждений» .

Более того, я вважаю, що ця відкритість із боку консультанта має психотерапевтичне значення. Зворотний зв’язок, надана співрозмовником, необхідна кожній людині. Вона має екзистенціальну функцію («Я почутий іншим») і функцію комунікативну («Мені відомі, як інший до мене належить»). Проте найчастіше люди позбавлені цієї інформації, або мають справу з «неякісної» зворотної зв’язком, нездатною виконувати цих функцій. Це різного роду оціночні і директивні затвердження («Ты-высказывания»).

Отношения, складаються між абонентом і консультантом — це окреме питання взаємовідносин абонента коїться з іншими людьми, які швидше за все так само «намагаються щадити» його (і може просто «не опускаються до неї») і розповідають йому про своє негативних враження. У разі вони обмежуються директивними вказівками чи уникають контакту, не пояснюючи про причини і надаючи абоненту самостійно заповнити цю прогалину (своїми численними проекціями). Гадаю, що правильно виражені почуття консультанта допоможуть абоненту пролити світло на хвилюючі це запитання: «Як до мені ставляться люди?», «Чому вони так до мене ставляться?», тобто зрозуміти механізм, що приховується за «незрозумілими» діями оточуючих.

Может бути корисніше витрачати енергію не так на придушення природних вражень, але в пошук підходящої форми їхнього висловлювання. (Хоча, можливо, останнє набагато важче.) Тоді питання, який ставить перед собою консультант у кризовій ситуації «неприємного враження» від абонента — «Як я зрозумів йому (їй) звідси скажу?» — перетвориться з риторичного в конкретний.

Итоги

Тема «синдрому згоряння» велика і неоднозначна. Під цим жертвенно-романтическим назвою ховаються різні гніву й внутрішні процеси, які потрібно розрізняти і розмежовувати у кожному даному випадку, оскільки вони теж мають різні причини і вимагають своїм рішенням різних підходів. Вище спробував уявити симптоми «згоряння» як вияв лише деяких із цих явищ і процесів, саме:

1. Симптоми «згоряння» як вияв захисних механізмів, вкладених у ослаблення несприятливих професійних чинників.

2. Симптоми «згоряння» як наслідок змін — у мотиваційної сфері консультанта.

3. Симптоми «згоряння» провісниками деяких особливостей взаємодії консультанта і абонента.

На погляд, саме позитивне ставлення до симптомів «згоряння» допоможе консультанту усвідомити і прийняти важливу інформацію про собі, яка залишається під час його роботи «за кадром». Чим менший усвідомлюються і те, що відбувається з консультантом, тим паче чужими і «нав'язаними» стають симптоми «згоряння», то швидше вони перетворюються на ворогів. І, навпаки, ніж миролюбнішим консультант стосуватиметься до цих «сигналам», тим більше в нього зрозуміти їх значення і отримати від них підмогу в своєї праці та собі.

Список литературы

Дмитрий Геннадьевич Трунов. Лікар-психотерапевт, кандидат філософських наук, член Арт-терапевтической асоціації. «Cиндром згоряння»: позитивний підхід до проблеме.