Суспільна думка

Общественное мнение

Общественное думка — поняття, протягом десятиліть практично цілком отсутствовавшее з політичної лексиконі радянського суспільства. Сьогодні, в процесі перебудови, навколо неї йдуть палкі суперечки: існувало чи громадську думку на країні епоху Сталіна і Брежнєва? Існує воно сьогодні? Одні ці запитання відповідають позитивно, інші негативно. Проте праві ті, та інші, якщо у межах європейської цивілізації дане поняття наділене не одним, а двома різними смислами: з одного боку, це — політичний інститут, який стало й ефективно бере участь у здійсненні влади, є одне із визнаних, узаконених механізмів процесу прийняття рішень всіх рівнях життя суспільства, з другого — це лише сукупне судження, поділюване різними соціальними спільностями щодо тих чи інших подій, явищ действительности.

Увы, праві ті, хто під сумнів існування у СРСР громадської думки минуле і теперішньому, якщо мають на увазі перший аспект проблеми. Саме висування лідерами перебудови гасла «вчитися демократії», крім іншого, означає, що цим демократії у країні досі не було, що був майже повністю відторгнутий від механізмів управління і був або брати участь у принизливих маскарадах загального схвалення, або демонструвати традиційне безмовність. Разом про те ці сумніви зовсім не від виправдані, якщо йдеться про друге, більш широкому значенні аналізованого понятия.

В цьому плані громадська думка собою стан масової свідомості, заключающее у собі ставлення (приховане чи явне) людей до подій і явищам соціальної дійсності, до діяльності різних соціальних інститутів, груп, і окремих осіб. У плані стосунки з об'єктами свого впливу вони виступають в експресивній, контрольної, консультативної, директивною функціях, тобто займає певну позицію, дає рада, ухвалює рішення тощо. буд. Відповідно з погляду змісту судження опінії може бути оцінними, аналітичними, конструктивними, нормативними, і з погляду форми — позитивними і негативными.

Общественное думка діє практично в усіх галузях життя суспільства. Проте предмети його висловлювань визначаються поруч кордонів. Передусім це — природні кордону освіти суспільної думки, які вона будь-коли може переступити і переступає. Так було в ролі об'єкта висловлювань громадськості виступають лише ті події та явища дійсності, що викликають суспільний інтерес, відрізняються соціальної значимістю і актуальністю. Крім того, проблеми, якими висловлюється думку, припускають можливість розбіжність у оцінках, тобто укладають у собі більший чи менший момент дискусійності. Так звані логічні кордону здібності судження суспільної думки збігаються з об'єктивними пізнавальними можливостями масової свідомості (наприклад, мірою його компетентності); межі постійно «порушуються» стихійно функціонуючим громадської думки, але із необхідністю повинні враховуватися в оцінці (аналізі) висловлювань громадськості. Нарешті, зміст суджень суспільної думки й, як кажуть, штучними межами його функціонування — певними соціальними умовами, у яких фактично доводиться діяти громадської думки, в першу чергу обсягом і широтою що циркулювала у суспільстві відкритої, доступною всім і кожному информации.

Общественное думка складається й функціонує як у межах суспільства загалом, і у рамках які у ній різноманітних (групових й масові) спільностей — соціальних, регіональних, професійних, політичних, культурних та інших. У цьому сенсі можна не лише про думку країни) а й про думку, наприклад, робітничого класу, населення району, осіб однієї професії, аудиторії телепередачі й т. буд. У межах кожній такій спільності носієм (суб'єктом) суспільної думки може бути як спільність в цілому, а й будь-які складові її «частини» — незалежно від вмісту суджень, від цього, висловлюються вони «за» чи «проти», утворюють чи «більшість» чи «меншість». Відповідно до цим за своєю структурою думку може бути більш більш-менш монистическим, одностайним, і плюралістичним, що складається з низки не які збігаються друг з одним точок зрения.

В ролі джерела формування суспільної думки можуть виступати численні форми громадського досвіду, передусім досвіду найближчого соціального оточення людей, і навіть наукові знання, офіційну інформацію, відомості, що їх установами освіти й економічної культури, засобами масової інформації та пропаганди тощо. буд. Оскільки кожна з самих джерел відбиває дійсність із різною мірою адекватності, її базі цього думку можливо, у більшої або меншою мірою «істинним», відповідним реальним інтересам соціального розвитку, чи «хибним», иллюзорным.

В розвиненому суспільстві звичними каналами (і формами) висловлювання суспільної думки є: вибори органів влади, пряме участь мас в управлінні, пресу КПРС і інші засобу масової комунікації, зборів, маніфестації та інші. У цьому активність функціонування та фактичне значення громадської думки життя суспільства визначаються існуючими соціальними умовами — загальними, пов’язані з рівнем розвитку на суспільстві продуктивних сил, характером виробничих відносин, станом масової культури та т. п.; і специфічними, пов’язані з рівнем розвитку демократичних інститутів власності та свобод, насамперед свободи висловлювання думок — слова, друку, зборів, маніфестацій тощо. д.

Общественное думка — явище історичне. З розвитком людської цивілізації змінюються економічні, соціальні, політичні, технічні та інші умови його функціонування та водночас і самий її статус і в життя суспільства, підвищується його роль, ускладнюються функції, розширюються сфери роботи і т. буд. Всі ці процеси, які відзначають саме перетворення суспільної думки з простого судження мас, має сили лише в обмежених тих чи інших спільностей, в політичний інститут житті суспільств загалом, стають особливо значними за останні десятиліття й роки життя світу. У тому основі - відкритий До. Марксом закон історії, за яким разом із грунтовністю історичного дії зростатиме обсяг маси, справою якій це дію є («Святе сімейство»). І саме з цим загальним і об'єктивних законом, із соціальної активністю мас, а чи не з різноманітних суб'єктивними настановами й устремліннями окремих прогресивних політичним лідерам варто було б першу чергу пов’язувати надії людей для досягнення якісного прогресу в устрої життя на Земле.

Под терміном «думку» мови у Франції XVIII століття малися на увазі публічні висловлювання особистих думок обмеженою, але досить значної частини населення, яка, володіючи великим економічним і культурним капіталом, претендувала щодо участі в управлінні, і мала намір впливати на політиків з допомогою пасквілів й дуже званої «громадської» преси. У ХІХ столітті під впливом демократичних поглядів, заснованих на виключно тому, що із єдиним джерелом законності політики є воля народу, публічно виражені думки «соціальної еліти» перетворюються на народне думка; представницька система правління призводить до з того що еліта, що складається з обраних представників, вважає себе природною виразницею інтересів «народу» і розглядає свою думку як вираз спільних інтересів й добробуту, виключивши вузькі місця і обмежені інтереси певного класу, або группировки.

И лише нещодавно у зв’язки України із появою винайдених громадськими науками таких нових методів дослідження як опитування суспільної думки, анонімне анкетування, швидка і автоматична обробка відповідей комп’ютером, — поняття громадського думки стало майже зовсім збігатися із вмістом, хоча існування об'єктивного референта продовжує залишатися незрозумілим. Цей метод дає можливість назвати «думку» і «демократичним», оскільки безпосередньо чи опосередковано опрашиваются усе й «науковим», оскільки думка кожного методично реєструється і враховується. Спочатку використаний політиці виявлення намірів виборців напередодні виборів, його зміг надати дані, разючі точності передбачення й досконалі з наукової погляду, оскільки точність і достовірність перевіряли самими виборами. Ці передвиборні опитування уловлюють й не так «думки», скільки наміри в поведінці за сфері політики, де опитування досить вдало відтворює становище, створене виборами. Інша річ, коли на прохання високих осіб, а найчастіше найважливіших органів преси інститути опитування суспільної думки виконують опитування з метою визначення, як «думку», тобто думка більшості, належить до надзвичайно різним та складних питанням, таких як питання міжнародної та економічної політики, куди в багатьох опитаних немає чіткого думки і вони просто не замислювалися з них. Але й перебувають у меншості, що специфікою питань, однозначні заяви про відсутність думки та його випадкове розподіл залежно від статі, рівня освіти та соціального становища достатні, аби зрозуміти, що ймовірність наявності думки розподіляється нерівномірно. Не приділяючи цьому ніякого уваги, Інститут суспільної думки, не обмежуючись збиранням вже існуючих думок, створює часто із різних верств «думку», що є найчистішим артефактом, одержаними під час допомоги запису і статистичної агрегації позитивних і негативних відповіді вже сформульовані, часто в розпливчастих і двозначних висловлюваннях, думки, які провідні опитування пропонують узятим навмання і підхожим для голосування віку людям. Опублікування цих успіхів у «громадських газетах», які часто і замовляли опитування, здебільшого є політичним кроком, у яких видимість законності, науковості і демократичності, з допомогою якого громадська чи приватна угруповання, що володіє засобами сплатити проведення опитування, може надати своєму приватному думці видимість загальності, що й мається на увазі під «громадським мнением».

Распространяясь, практика проведення опитувань суспільної думки призвела до змін у політичної грі: політики тепер змушені рахуватися з нової, що під контролем політологів інстанцією, що найкраще, ніж «представники народу», має сказати, чого хоче, і що він думає народ. Інститути опитування суспільної думки тепер втручається у політичного життя всіх рівнях: вони відчувають конфіденційні опитування для політичних угруповань з єдиною метою з’ясування, дотримуючись логіки маркетингу, самих плідних тим виборчої кампанії, оцінки найперспективніших для висування кандидатів; вони також у центрі передач, якими засоби інформації, присвячуючи їх політиці, намагаються перетворити телеглядачів в суддів «клятвених обіцянок» політиків; національна преса регулярно замовляє проведення опитувань про актуальних питаннях політики України з метою опублікування їх результатів. Принаймні того й усе ширше використовуються нібито наукові методи, які претендують здатність виміру, впливає на «думку» впливу політики комунікації основних лідерів, стає помітним виникнення нового поняття політики: політичне вплив дедалі більше стає мистецтвом управління всього комплексу розроблених фахівцями «комунікативної політики» методів, вкладених у «управління громадською думкою». Під цим мається на увазі поширення більш-менш підтасованих думок, які створюються інститутами з урахуванням особистих та порожніх приватних відповідей, зібраних серед населення, що у здебільшого мало знає про тонкощах політичної гри. Отже, опитування суспільної думки дозволяє видати за вирішене будь-який найважливіший питання політичної акції, використовуючи техніку нав’язування проблематики і підтасування окремих відповідей, вважаючи за такі як особисті думки, і виражені у вигляді представників колективні мнения.

Список литературы

Пьер Бурдьє, Патрік Шампань. Громадське мнение.