Жизнь і творчість Гюстава Флобера

Доповідь з літератури на тему:

Гюстав Флобер.

Роман «Саламбо».

Выполнил.

учень 10 класу «Б» середньої школи № 4.

Ханакин Павел.

Пенза, 2000 год.

Флобер (Flaubert) Гюстав (12.12.1821, Руан, — 8.5.1880, Круассе, біля Руана), французький письменник. Народився 12 грудня 1821 року талановитого хірурга. Виходець із Шампані, батько письменника Ашиль Клеофас Флобер (1784−1846) пройшов курс навчання у Санском коледжі й закінчив освіту у Парижі. Ашиль був бідний, але здібності його виявлялися настільки блискуче, що з замилуванням викликали ревнощі і заздрість багатьох знаменитих лікарів Парижа. Почасти через це Ашиль був у Руані, де він працював головним лікарем у лікарні. Людина великих знань, широкої душі, й сильної волі, Ашиль безроздільно любив свою професію. І це відданість Ашиля Флобера до науки передалася його синові. Сучасники дивувалися освіченості Гюстава Флобера, його воістину енциклопедичним знань. Закінчивши Руанский ліцей, влаштувався юридичний факультет Паризького університету, проте розвинена в 1844 нервова хвороба змусила його перервати заняття. Батько купив маленьке маєток Круассе біля Руана, в якому й оселився Флобер, де прожив аж до смерті. У Круассе створено основні художні твори Флобера, міститься велика листування — безцінний джерело даних про філософських, естетичних і суспільно-політичних поглядах письменника. Перші літературні досліди Флобера (повісті «Мемуари безумця», 1838, «У листопаді», 1842) не самостійні, написані дусі традиційного романтизму. Проте вже них чітко виражається антибуржуазна спрямованість, настільки характерна флоберского творчості. Відхід від романтичних уявлень намітився в ранньому варіанті роману «Виховання почуттів», однак розчарування романтичних ідеалах юності відбулося під впливом революційних подій мови у Франції 1848−51.

Надалі його творчості розвивається би за спіралі - він використовує старі задуми і постійно повертається до них. Важко зробити чітку грань, де закінчується юний і розпочинається зрілий Флобер. Найімовірніше, цю межу слід зарахувати до початку 1950;х років, на момент завершення його поїздки по Востоку.

Значення Флобера та на французьку та світові літературу велике. Продовжувач реалістичних традицій Про. Бальзака, уважний читач російської літератури, він виховав плеяду талановитих письменників, деяких, наприклад Р. Мопассана, безпосередньо навчаючи письменницькому ремесла. Великий стиліст, він став зразком творчої сумлінністю, відданості своє покликання, гарячої любові до речі, рідному языку.

Творчий доробок Флобера невелика. Він повільно й важко. Велич популярність Флобера чимало зарубіжних критики намагалися пояснити досконалістю його стилю. Сам Флобер багато в чому сприяв цієї думки. Він невпинно й з полемічним запалом повторював, що «форма — це саме твір», що «нічого немає, крім стилю», що твір стає безсмертним що завдяки композиції і стилю. Флобер у самому справі створив твори скоєні за формою і з мови. Він був переконаний, що задум твори можна відлити лише одно-единственную, притаманну йому форму, що з точного висловлювання сенсу існує одне-єдине слово, одна-єдина фраза, які художник зобов’язаний знайти. Флобер болісним працею досяг досконалої письменницької техніки, досконалої композиції. І все-таки не можна пояснити неминущу цінність його книжок лише винятковим письменницьким майстерністю. Творчість Флобера було знаменням часу, у ньому знайшли собі вираз вельми суттєві елементи історії французького общества.

Як було зазначено, Флобер продовжив справа Бальзака. З його появою реалізм стверджується у французькій літературі як провідне напрям. Відтепер дедалі краще, що створюють письменники Франції, нерозривно пов’язані з правдивим зображенням дійсності, з устоїв буржуазного общества.

Флобер, його однодумці і продовжувачі роблять багато у тому, щоб правильно осмислити і витлумачити творчість Бальзака. Захист спадщини Бальзака відбувається на умовах складної ідейній боротьби, у цій боротьбі важливе його місце займає Флобер, його естетичні позиції і, його чудові романи, такі, як «Пані Боварі» і «Виховання почуттів». Творчий доробок автора «Людської комедії» Флобер намагається освоювати критично. Йому вдається сказати нове слово у літературі, сказати це слово за умов тієї епохи, проявивши у своїй в усій широті свою творчу индивидуальность.

Нині у історичної перспективі, Гюстав Флобер здається постаттю майже символічною. Прикріплений до самої середині минулого століття (29 років життя до 1850 року, 30 — після), цей гігантський маятник своїм ходом, своїм ритмом позначав момент зміни епох, зміни часів, позначав перехідну пору, коли утрачалися ілюзії, але ще виникали надежды.

«САЛАМБО». Роман «Саламбо» був написаний 1862 року. Сюжет узятий із історії Стародавнього Карфагена (III в. е.). Але це не історичний роман у традиційному для ХІХ століття розумінні. Автор піднімає своїм завданням показати логіку обраної їм історичної епохи, розглянути історичні закономірності. Тут центральны є й психологічний конфлікт, пов’язані з зображенням любові між Саламбо, високошляхетної жрицею богині Танит, і Мато, вождем лівійських військ. За суттю, їх долі аналогічні сумну долю Емми Боварі: вони у душі мрійники, які від сутички з життям, по-своєму нелюдської різанини чеченців. Людина єдиної живої душі стає жертвою релігійної одержимості та військовою жестокости.

Збираючись працювати над «Саламбо», письменник відвідав до Північної Африки і вловив колорит чужій далекої землі. Достеменно відтворено їм побут і «культуру тієї епохи, виразні його описи східної розкоші та пишності обрядів. У цьому вся романі в усьому багатстві проявилося стилістичне мистецтво Флобера. Грандиозно-декоративные замальовки чергуються з картинками, написаними дрібними мазками, подібно стилю імпресіонізму, який розцвітає тим часом у французькій живопису. Перші зазвичай супроводжують гострим сюжетним ситуацій: «Вони пішли назад між двома довгими, паралельно тянувшимися галереями. Скраю відкривалися маленькі келії. Їх кедрові колони були обвішані тамбуринами і кімвалами. Жінки спали, розтягнувшись на циновках перед келіями. Тіла їх, лоснившиеся від притирань, поширювали запах прянощів і погаслих палінь; вони були такі нарум’янені і насурьмлены, що, але здіймалася груди, їх можна було б взяти за лежачих землі ідолів… промені коштовного каміння грали між розфарбованими колонами на обличчях сплячих жінок» (Мато у храмі Танит). Імпресіоністичні замальовки у романі найчастіше супроводжують зображення душевного стану героїв: «Місяць піднялася поруч із морем, й у місті, ще вкритому мороком, заблищали світлі крапки й білих плям: дишло колісниці у дворі, полотняна ганчір'я, развешанная на мотузці, виступ стіни, золоте намисто на грудях ідола. Скляні кулі сидять на дахах храмів спалахували місцями, як величезні алмази. Але невиразні обриси руїн, насипу чорної землі та ботанічні сади здавалися темними брилами в темряві…» (Саламбо на молитве).

Використана литература:

1. Велика радянська енциклопедія, т.27.

2. Гюстав Флобер, «Виховання почуттів» — М., Худ. література, 1977.

3. Гюстав Флобер, «Пані Боварі» — М., Худ. література, 1981.

4. Історія зарубіжної літератури ХІХ століття — М., Просвітництво, 1982.