Право Інтернету у країнах: концепції оподаткування суб'єктів електронну комерцію

Право Інтернету у країнах: концепції оподаткування суб'єктів електронної комерції (електронної економічної діяльності).

А.А.Тедеев, канд. юрид. наук, податковий адвокат, кафедра державно-правових дисциплін МГСА, кафедра ЮНЕСКО по авторському права й суміжним галузям права інтелектуальної власності при ИМПЭ їм. Грибоедова Отсутствие чіткої державної політики у сфері регулювання громадських відносин, цих у процесі використання Інтернету реалізації економічної діяльності призвело до масовому невиконання норм російського права. Найбільш гостре значення цю проблему в галузі оподаткування. Для цілей встановлення законодавчого регулювання проблем оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльності російським податковим правом вважається за необхідне проаналізувати основні правові проблеми встановлення законодавчого регулювання оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльності, так само як зарубіжний досвід у цій сфере.

Правовая проблема вибору механізму регулювання електронної економічної (господарської) діяльності, у цілому, інформаційних відносин, цих у процесі використання з допомогою глобальної комп’ютерної мережі Інтернет, а як і головна налогово — правова проблема у цій сфері - проблема оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльності, стають дедалі актуальнішими, як більшості індустріально розвинених держав світу, зокрема від імені їх фіскальних органів, та Міжнародних організацій, так споживачів різних послуг, які надають з допомогою Інтернету, а як і фізичних і юридичиних осіб, здійснюють підприємницьку діяльність із використанням мережі Інтернет — потенційних платників податків.

На сьогоднішній день немає як напрацьованої і визнаної у різних країн світу практики регулювання оподаткування названої діяльності, а й значимих досліджень цієї проблеми в юридичної науці (і зокрема — теоретично податкового права). Разом про те, глобальна комп’ютерна мережу Інтернет досягла цього рівня розвитку й у такої міри спроможна чинити вплив на життя суспільства, який передбачає неминучий перехід від саморозвитку до державного регулювання діяльності, що з цієї глобальної мережею, й у першу чергу — регулювання економічних взаємин у мережі. Наприклад, по оцінкам фахівців невраховані обертів щодо реалізації товарів, робіт й нових послуг лише у російському сегменті глобальної комп’ютерну мережу Інтернет у 2000 р. становили близько 0,5 млрд. дол. [1] .

Решение проблеми оподаткування результатів економічної діяльності, здійснюваної з допомогою глобальної комп’ютерну мережу Інтернет, ускладнюється в усьому світі тим, що діюча національне податкового законодавства всіх країн ориентированно на регулювання традиційних правовідносин. Тому, за використанні як інструмент одержання прибутку глобальних комп’ютерних мереж але його норм виявляються не застосовними.

Кроме того, потрібно вирішувати проблему юрисдикції, яка обумовлена, передусім, экстерриториальностью Інтернету, яка дозволяє повною мірою здійснювати податковий контроль не більше конкретної держави. Рух інформацією Інтернеті у через специфіку цієї мережі найчастіше то, можливо регламентовано законодавством лише якийсь однієї країни, у зв’язку з якій виникає учений необхідність підготовки міжнародно-правових актів. Слід відзначити, що розв’язання цієї названої проблеми міжнародною рівні, безумовно, заслуговує підтримки, але це не виключить для Російської Федерації необхідність розробки адекватного національного законодавства.

Еще 1998;го — 99 рр. експертами нью-йоркською урядової робочої групи з електронної торгівлі (США) і ОЕСР розроблено кілька проектів Міжнародних Конвенцій по електронним угодам і Директив з оподаткування угод, здійснюваних в глобальної комп’ютерну мережу Інтернет. Автори проектів походять від прив’язки «електронних послуг» до фактичному місцеві перебування комп’ютерного серверу, запропонований визнавати постійним представництвом. У цьому, так як більшість що у мережі веб-сайтів (зокрема і що належать господарюючих суб'єктів, що є податковими резидентами Російської Федерації і більш Європейського союзу) розміщені серверах, фізично розташованих на території США, то, при використанні даної правової конструкції і відповідне оподаткування відбуватиметься у цій державі, що грубо суперечить як національних інтересів Російської Федерації і більшості індустріально розвинених країн світу, і загальновизнаним принципам міжнародного права.

Следует відзначити, що на європейські держави, чиї джерела податкових надходжень, в результаті агресивного проведення Сполучені Штати через контрольовані міжнародних організацій проамериканської податкової політики у сфері електронну комерцію, виявилися під загрозою зацікавлені у пошуку інших правових конструкцій регулювання оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) деятельности[2] .

По нашому думці, ініціатором встановлення якісно іншого підходи до правовому регулювання й оподаткуванню суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльності, спрямованих захист державних інтересів, а також із урахуванням економічних інтересів російських організацій корисною і індивідуальних підприємців, повинна виступити Російської Федерації. Рішення названої проблеми можна шляхом зміни чинного національного законодавства. Після цього, з урахуванням цих змін національного законодавства, накопиченого правоприменительного досвіду, і повинні формуватися відповідні міжнародно-правові ініціативи Російської Федерации.

В цьому сенсі важливим видається вивчення існуючого закордонного досвіду у цій сфері, і виявлення основних підходів різних країна світу та Міжнародних організацій до розв’язання проблем правовим регулюванням економічної діяльності, здійснюваної з допомогою мережі Інтернет та оподаткування суб'єктів такий електронної економічної (господарської) діяльності. У цьому слід враховувати те обставина, що вибір переважаючого підходу до вирішення названих налогово-правовых і общеправовых проблем істотно залежить від рівня розвитку і форми політичного режиму на аналізованому державі (аналізованої групі держав) [3] .

Подходы провідних країн до проблем загальне твердження правового і налогово — правового статусу електронної економічної (господарської) діяльності неоднозначні. У світі кілька концепцій державного регулювання електронної економічної (господарської) роботи і оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) деятельности.

1. навіть інші держави, що займають лідируючі позиції з царині інформаційних технологій (Японія, Канада, Південну Корею, Австралія та інших.) вважають за необхідне встановлення у світі режиму не втручання (чи мінімального втручання) держав в електронний сегмент (національних героїв і світової) економіки (принцип саморегулювання електронну комерцію) і мораторію запровадження оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльності, з єдиною метою максимізації вигод від використання економічного потенціалу мережі для економік лише названих стран.

Государства цієї, за словами Р. А. Маршавина, «попри всі нюансах в підходах цих країн до створенню глобальних правовими рамками для електронну комерцію… єдині розумінні те, що приватного сектора треба прийняти він провідної ролі в розвитку мережі Інтернет та електронної торгівлі. На думку перелічених країн, система саморегулювання цієї індустрії (особливо у таких областях, як встановлення стандартів, захист інформації та контролю над її змістом) повинна стати нормою, окрім тих випадків, коли … виникає потреба у реалізації державних заходів чи… міжнародних угод. Для цього він знадобиться налагодити координацію діяльності урядів лінією відділу міжнародних організацій (ОЕСР, СОТ, ВОІВ, ЮНСИТРАЛ та інших.) з адаптації існуючих торгових законів і положений"[4]. Йдеться, в такий спосіб, повинна бути про перенос центру ваги з функцій державного регулювання на функції «полегшення» і «спрощення» порядку здійснення електронної економічної (господарської) деятельности.

В справжнє час у США діє мораторій запровадження оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльності, здійснюваної з використанням глобальної комп’ютерну мережу Інтернет, запроваджений рішенням Верховного Судна Сполучених Штатів Америки 1992 р. Відповідно до цим рішенням компанії, продають товари у мережі Інтернет за каталогом (Інтернет — магазини), належали до пільгової категорії. У 1998 р. під назвою мораторій продовжено до жовтня 2001 г.

В останні роки уряду багатьох штатів стали висловлювати дедалі більшу занепокоєність тим, що в міру розвитку електронну комерцію через наявність мораторію в першу чергу страждають бюджетні інтереси штатів. Натомість, представники компаній, здійснюють економічну діяльність у мережі Інтернет (електронні компанії Інтернет — компанії) запевняють, що жорсткість у цій частини податкові законодавства, і що скасування мораторію будуть перешкодити подальшому розвитку вказаної вельми значущої для США сектору економіки. Ті ж міркувань дотримуються і федеральні власти.

В 2000 р. Конгрес США досить прийняв рішення про продовження чинного мораторію. Коментуючи це рішення, конгресмен від штату Техас Ллойд Доггетт (Lloyd Doggett) зазначив, що «даний мораторій прийняли із метою заохочення зростання індустрії електронної комерції та питаннями захисту молодого бізнесу від різних федеральних і місцевим податкам США. Електронна комерція досі переживає період дитинства, і може реалізувати весь свій потенціал, якщо вцілить під податковий пресс"[5]. «Податковий мораторій» продовжений до 2006 р., цебто в 5 наступних років тому після закінчення термін дії поточного мораторію у жовтні 2001 р. У результаті розгляду питання про мораторій на оподаткування електронну комерцію були відкинуті поправки оговаривавшие право одинадцяти штатів не вводити у такий мораторій з їхньої території.

Следует відзначити, що адміністрація США наполегливо рекомендують наслідувати приклад Сполучених Штатів та політичного керівництву інших індустріально розвинених держав. Разом про те американські економісти — противники мораторію, відзначають, що відсутність оподаткування суб'єктів електронну комерцію обертається для США суттєвими бюджетними втратами. Так було в відповідність до дослідженнями, проведеними професором Університету Теннеси Дональдом Брюсом (Donald Bruce) бюджети кожного з штатів США недоотримуватиме до мільярда доларів. Дослідження проводили на запит Мережі із управління державним боргом Національної асоціації міністрів штатів (State Debt Management Network of the National Association of State Treasurers) [6] .

Вместе про те, в 1998 — 99 рр. експертами Нью-Йоркській урядової робочої групи з електронної торгівлі (США) і ОЕСР розроблено кілька проектів Міжнародних Конвенцій по електронним угодам і Директив з оподаткування угод, здійснюваних в Інтернеті. Автори проектів походять від прив’язки «електронних послуг» до фактичному місцеві перебування комп’ютерного серверу, запропонований визнавати постійним представництвом. Оскільки більшість що у Інтернету веб-сайтів розміщені серверах, фізично розташованих на території США, те й відповідне оподаткування у майбутньому, при загальносвітовому визнання американського підходу до розгляду цієї проблеми, буде здійснюватися у цій державі. І тут, як очікується, бюджетні втрати, викликані сьогодні чинним мораторієм, у майбутньому можуть бути легко заповнені. Натомість, «завданням сьогодні», адміністрація США іменує реалізацію концепції «Глобальної інформаційної безподаткової інфраструктури» (GIAI) [7]. Слід підкреслити особливо, що близькі у своїй національної та міжнародної позиції, до американським, займає адміністрація Канады[8] .

В липні 2001 р. у Канаді оголошено початок збору пропозицій за реформі законодавства у сфері охорони авторських прав, інтелектуальної власності і місцевих податкових пільг. Очікувана реформа законодавства покликана прояснити правової статус Інтернет — компаній, здійснюють мережні тіліі радіотрансляції. З іншого боку, передбачається визначити рівень застосовності даного законодавства до діяльності компаній — провайдерів, які надають третіх осіб послуги з підключенню до Інтернету. Пільги, що сьогоднішній день була в країні норм із охороні авторських прав багато в чому відповідають стандартам Всесвітньої організації з інтелектуальної власності (ВОІВ), проте як зазначає перший віце — директора Інституту порівняльного правничий та світових економічних процесів (р. Монреаля) А. Пашканица (Alen Pashkuniza), «Канаді необхідно законодавство, орієнтоване на регулювання быстроменяющихся не статичних глобальних економічних процесів, що враховує всі наші національні мікроекономічні особливості». Так, нове законодавство «має врахувати такої канадський феномен, як правова невизначеність з онлайнових телевидением"[9]. Найзначимішим прикладом у цій царині було названо канал iCraveTV та її правонаступник JumpTV. Зокрема, залишається не дозволеним питання, чи маємо поширяться податкові пільги, передбачені канадським законодавством для телекомпаній та інших засобів масової інформації, функціонуючих поза мережею Інтернет, на компаній, здійснюють своєї діяльності виключно чи переважно у сети[10]. Ця проблема останніми роками набуває особливого значення у зв’язку з тим, що чинне законодавство, як Канади, і інших держав (зокрема чинне законодавство Російської Федерації) зовсім позбавлений юридичних критеріїв віднесення таких «телекомпаній» та інших інформаційних джерел, розповсюджуваних з допомогою Інтернету (про «електронних друкованих видань» і «електронних газет») до засобів масової інформації, а так ж порядок їх звітності по податковим льготам.

Представляют також інтерес консолідовані акти, такі, як, наприклад, закони Сінгапуру чи Південна Корея. Такі закони присвячені, по-перше, загальному регулювання електронну комерцію, зокрема: висновку і правовому визнанню електронних угод, і навіть юридичному статусу, правам, обов’язків і відповідальності осіб, що займаються електронною комерцією, та інформаційних (мережевих) посередників. По-друге, названі законодавчі акти включають дуже багато норм, що регламентують застосування електронних підписів, а також діяльність центрів сертифікації ключів електронного цифрового підпису. Такі закони діють й у Канаді, Малайзії та інших стран[11] .

2. Держави — члени Європейського союзу зацікавлені у якнайшвидшому усуненні прогалини оподаткування у сфері електронної економічної (господарської) діяльності, будують внутрішню й зовнішню податкову політику з урахуванням концепції максимального державного регулювання електронних економічних відносин, з визнання примату бюджетних і місцевих податкових интересов.

Таким чином, держави другої групи, на чільне місце своїм внутрішнім і до зовнішньої політики у області електронної економічної (господарської) діяльності, ставлять розуміння те, що «стягування податків із оборотів комерційних угод, здійснюваних у глобальній Інтернету може бути у найближчій перспективі важливою, а на певної стадії розвитку світової електронної економіки — найважливішої статтею поповнення як національного бюджеті цих країн, і консолідованого інтеграційного бюджету Європейського союзу» [12]. У цьому, для досягнення поставлених завдань пропонуються різні налогово — правові конструкции.

Например, експерти Эшмановского інституту (Бельгія) пропонують «запровадити так званий «побітовий податок» — поставити лічильники і стягувати гроші за обсяг переданої інформації (трафік), точніше «перекачаних бітов», незалежно від цього, які відомості вони надають надають взагалі. По зробленою свого часу оцінці бельгійського міністерства комунікацій, за ставки такого податку 1 долар за 100 мегабіт податкових надходжень цієї країни могли становити близько 10 млрд. дол. на рік (4% ВНП Бельгии)"[13] .

Во Франції в червні 2001 р. з метою наступного оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльності розглядається можливість обов’язковій державній сертифікації торгових Інтернет — компаній. У доповіді комісії з фінансів Національного зборів Франції пропонується запровадити спеціальний «пізнавальний знак», яким відзначалися б ті торгові Інтернет — компанії, які пропонують достатні гарантії податкової прозорості й технологічної безпеки під час здійснення платежів з допомогою банківських карт[14] .

Вместе про те, ще у травні 2000 р. французьким користувачам Інтернету було заборонено здійснювати угоди у придбанні товарів у Інтернет — крамницях та аукціонах, організатори яких немає отримали установленому порядку дозволу ведення торгівлі, і проведення аукціонів і стали податковий облік з метою обліку оберту і сплати податку додану вартість. Правовим підставою запровадження такої заборони послужило Рішення муніципального суду р. Париж «У справі про оподаткуванні Інтернет — аукціонів, здійснюваних як реального часу» від 5 травня 2000 р. № 456/7/А7. Судовий розгляд розпочато по тому, як компанія Nart.com переступила на продаж творів французької живопису через веб — сайт свого американського представництва.

Вместе про те, в вересні 2001 р. у Франції уведено підрозділи до оборот спеціальні небанківські пластикові карти Easysmartcodes вартістю 50, 100 і 200 франків, призначені на оплату вартості придбаних з допомогою Інтернету товарів (послуг). Такі небанківські пластикові карти мають індивідуальний номер і 25 кодів, що вказуються на товарів (послуг), придбаних з допомогою Інтернету. При кожній покупці використовуватися із цих кодів.

Достоинством такої системи електронних розрахунків фахівці й називають її анонімність — використання карти не пов’язані з особистістю покупця не потребує створення спеціального банківського рахунки. Власник системи — компанія SEP-Tech, уклала домовленості про запровадження такої системи оплати із низкою сайтів порнографічного содержания[15]. З іншого боку, по оцінкам податкові органи Франції впровадження таких карт ускладнить встановлення загальноправового (зокрема налогово-правового) контролю за електронної економічної (господарської) діяльністю, та, крім того, розвиток подібних передоплачених фінансових продуктів у майбутньому може істотно послабити стабільність банківської системи та емісійною політики Франции.

В Німеччини з травня 2000 р. розглядається можливість доповнення діючої системи податків новим фіскальним платежем — «Податком використання мережі Інтернет на ділових цілях». У цьому з метою оподаткування названим податком мережу Інтернет зі економічної погляду передбачається розглядати як засіб виробництва. Як платників податку (суб'єктів оподаткування) можуть виступати лише юридичних осіб — податкових резидентів Німеччини, використовують глобальну мережу Інтернет для одержання прибутку («в ділових цілях»). У цьому вся разі об'єктом оподаткування виступатиме час, протягом якого комп’ютер юридичної особи був підключено до мережі Інтернет та використовувався для здійснення підприємницької діяльності. Передбачається, що з складанні відповідної податкової декларації співробітники фінансових підрозділів компаній будуть додатково заповнювати графу «Інтернет». У названої графі вказуватиметься час, проведене мережі («тривалість роботи у Інтернет»), тематика відвідуваних сайтів і т.д.

При цьому найважливішим обставиною стає дозволена поки проблема порядку здійснення відповідного податкового контролю над достовірністю наданих сведений[16] .

В своє чергу, аналогічні ідеї було закладено й у основі низки законопроектів й у Швейцарії. Однак у липні 2000 р. цієї країни категорично виступив проти «запровадження загальнонаціонального оподаткування економічної діяльності (електронних банківських послуг CSFB та Інтернет — банкинг), здійснюваної в Интернет"[17]. З іншого боку, було заявлено, що реалізація нематеріальних товарів (інформації про курсах валют, біржових котируваннях, новин тощо.), придбаних через мережу Інтернет, не оподатковуватиметься на додану вартість.

Претендующая на входження у Європейського Союзу Туреччина виступає апологетом жорсткішого підходу до правовому регулювання електронного сегмента національної економіки. У відповідність до Законом Туреччини від 7 червня 2001 р. «як базової схеми по аналогії, з якою передбачається здійснення правовим регулюванням і оподаткування інформаційних обмінів (електронної економічної (господарської) діяльності - О.Т.) у межах турецького сегмента глобальної комп’ютерну мережу Інтернет избранна правова конструкція, использующаяся сьогодні для регулюванні діяльності друкованих видань. …Інтернет прирівняли до засобів масової інформації та пригрозили штрафами. Так, під назвою Закон Туреччини передбачає штрафи розміром до 100 млрд. турецьких лір (близько 85 тис. дол. США) за публікацію на веб-сайті, власником якого є юридичне чи фізична особа — податковий резидент Туреччини невірних новин ділового характеру, образ та інших подібних матеріалів. Проте уряд відмовилося затвердити положення закону, потребують дозволу місцевої влади для відкриття веб — сайту (за аналогією з процедурою створення і державної реєстрацією звичайного друкованого видання чи електронного ЗМІ (юридичної особи)). Обраний м’якший — уведомительный порядок відкриття веб — сайтов"[18] .

Кроме того, треба сказати, що у початковому проекті Закону передбачалася обов’язок власників веб — сайтів щодня надавати друкований варіант сайту відповідному органу влади, наділеному відповідними контрольними повноваженнями. Передбачалося, що така контроль у майбутньому дозволить безболісно можливість перейти до поширенню чинного турецького податкового законодавства на суб'єктів господарювання, здійснюють електронну економічну діяльність. І тут основні контрольні функції у цій сфері поступово передбачалося перерозподіляти на користь податкові органи страны.

3. Держави, політичні системи яких немає є демократичними (чи можна вважати токовыми почасти), насамперед Куба, Китай, Монголія, Іран, Афганістан та інших. реалізують концепцію максимального контролю за інформаційними (а чи не над економічними) відносинами у глобальній комп’ютерній Інтернету. Електронні економічних відносин розглядаються ні з погляду податкової політики, а крізь призму загальнодержавної політики моноидеологичности. Серед зарубіжних провідних вчених — спеціалістів у галузі інформаційного права є досить поширена думка, що широке надання доступу до інформації, розповсюджуваній з допомогою Інтернету, веде до розвитку свободи слова демократії. Тому більшість американських дослідників передрікали неминучий крах політичних режимів держав третьої аналізованої нами групи (Куба, Іран, Китай, Афганістан за талібів та інших.) принаймні «проникнення» нових інформаційних технологій завезеними на територію таких держав. Разом про те, «авторитарні політичні еліти названих держав, знайшли способи контролювати політичні дебати у мережі Інтернет на межах своїх стран"[19] .

При цьому використовуються різні стратегії контролю над інформаційними і економічними процесами у глобальній комп’ютерній Інтернету. Так було в Китаї уряд заохочує бажання своїх громадян виходити до мережі, у своїй, старанно контролюючи чати і веб — сторінки. 12 липня 2001 р. голова Китаю Дзянь Дзе-Минь (Jiang Zemin) закликав посилити контролю над використанням мережі Інтернет біля Китаю [20]. Нині в китайському сегменті глобальної комп’ютерну мережу «зведено» так звана «Вогняна Китайська Стіна», блокирующая доступом до небажаним веб — сайтах. Список закритих сайтів визначається спеціальної комісією Центрального комітет Комуністичної партії Китаю. З іншого боку, кілька «кибердиссидентов», разместивших у мережі критичні зауваження на адресу уряду, засудили до різним термінів тюремного заключения[21]. Разом про те проблема вибору механізмів правовим регулюванням оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльність у Китаї доки вирішена. Міністерство фінансів Китаю у квітні 2000 р. преступило до розгляду питання про можливість оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльності китайських компаний[22]. На Кубі, навпаки, доступом до Інтернету мають лише університети і пояснюються деякі державних установ. Отже, у зв’язку з обмеженим доступом до Інтернету електронна економічна (господарська) діяльність із території Куби практично немає. У Афганістані заборона використання Інтернету скасували зі зниженням влади талибов[23] .

В Ісламської Республіці Іран, уряд країни не за заборона глобальної комп’ютерну мережу Інтернет у принципі, проте намагається «убезпечити себе і населення від появи у рамках кордонів Ірану небезпечні ісламістській партії матеріалів, а як і неконтрольованої державними органами внутрішніх доходів (податковими органами Ірану) економічної (насамперед торгової) діяльності. До 1997 р. в Ірані Інтернет було заборонено. Після його легалізації в країні сталі надзвичайно популярними закладу, де іранцям надається можливість корис тування мережею Інтернет. Проте якщо з травня 2001 р. країни розгорнуто громадська кампанія, спрямовану посилити контроль над використанням мережі Інтернет та регулювання діяльності єдиної країні провайдерської служби. Для цього він зараз в Ірані, як й у Китайської Народної Республіки, повністю блокований доступ певні іноземні веб — сайти, насамперед аморального і фінансово — економічного змісту. Іранська телекомунікаційна компанія, яка монополіст у сфері послуг підключення до Інтернету, згідно з рішенням уряду країни постійно фільтрує небезпечні національної безпеки Ірану матеріали, поширювані в глобальному інформаційному просторі, і покликана припиняти комерційні наміри іранців у мережі Интернет[24] .

Кроме того, особливо треба сказати, що дедалі більшу значення електронної економічної (господарської) роботи і наростаюча гострота проблем, породжуваних існуючими прогалинами у праві і прогалинами оподаткування цій сфері, стають предметом пильної уваги відділу міжнародних організацій: Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), Світової організації (СОТ), Комісії ООН з міжнародного торговельному законодавстві (ЮНСИТРАЛ), Міжнародній торговій палати (МТП), Організації економічного співробітництва вчених та розвитку (ОЕСР), Міжнародної асоціації електронної комерції (ИАЕК), Міжнародної асоціації фінансового законодавства (ИАФЛ) та інших. Наприклад, під егідою Європейського центрального банку і ИАЕК, у червні 2001 р. м. Гаазі (Голландія) відбулася Міжнародна конференція країн Європейської Союзу, учасники якої спробували визначити принципи, які потрібно керуватися розробки міжнародних міжурядових актів у галузі оподаткування суб'єктів електронної економічної (господарської) діяльності (електронну комерцію). Однак про єдиної законодавчої у сфері електронну комерцію домовитися доки удалось.

Вопрос, у суді якої держави, і згідно із законодавством якої повинен розглядатися позов, у разі, якщо позивач і відповідач зареєстровані у ролі юридичних чи підприємців у різних країнах, завжди був одним з найважливіших аспектів міжнародного права. Розвиток електронної економічної (господарської) діяльності (електронну комерцію) гранично загострило названу правову проблему. Тому основними темами обговорення конференції стали проблеми юрисдикції, підвідомчості і підсудності справ за суперечкам, які виникають у процесі здійснення електронної економічної (господарської) діяльності, зі використанням глобальної комп’ютерну мережу Інтернет.

Кроме того, більшої уваги приділялася розробці основних параметрів проекту першого міжнародного міжурядової угоди (конвенції) у сфері електронної економічної (господарської) діяльності, зі використанням глобальної комп’ютерну мережу Інтернет. Пропозиції, безпосередньо які заторкують електронну комерцію, стосуються регулювання секторів B2B, B2C, відносин із роботодавцями та інтелектуальної власності. Відповідно до пропозиціями учасників Гаазької конференції розгляд суперечок, що випливають із угод на так званому секторі B2B передбачається зарахувати до підсудності суду будь-який обумовленої в контракті країни. Якщо юрисдикції не визначено, по вмовчанням діє законодавство країни місцезнаходження постачальника товару (послуг). Тим більше що, угоди секторі B2C запропоновано відносити до юрисдикції суду держави, у якому постійно (чи переважно) мешкають покупець. Проте слід зазначити, що така підхід де-факто визнаний лише Європейському Союзом. Проти такої правової конструкції виступають Сполучені Штати Америки. Європейська конвенція у сфері регулювання електронної економічної (господарської) діяльності, здійснюваної з допомогою глобальної комп’ютерну мережу Інтернет (електронну комерцію) має вступити не пізніше, ніж у 2003 р. У цьому важливим поступом шляху до уніфікації підходів до правовому регулювання й оподаткуванню даної сфери економічної діяльності можна припустити триваючу роботу Європейського Союзу з створенню єдиної правова база укладання гражданско — правових угод на названий сегменті економіки, і зокрема узгодженої цінової політики у сфері застосування электронно-цифровой подписи[25]. У цьому, як цілком слушно вказує Н. И. Соловяненко, поширення складних технологічних схем на громадське життя зумовлює необхідність створення особливого законодавства. Тож у інших країнах електронна комерція і її найважливіша зі складових — використання електронних підписів — стали регулюватися спеціальними законами.

В цілому, правової режим електронного обміну даними у міжнародних комерційних операціях подано у вигляді зразкового зводу правив у модельному законі UNCITRAL «Про електронну комерцію» 1996 р., соціальній та європейських Директивах ЕС/20/1997 «Про заочній торгівлі» від 20 травня 1997 р. і ЕС/19/2000 і «Про електронну комерцію» 2000 р. Прикладами спеціальних актів, регулюючих електронні підписи, можуть виступати: Закон Італійської Республіки № 59 від 1 березня 1997 р. «Закон Бассанини», Закон Німеччини «Про електронний цифровий підписи» 1997 р. Закон Естонії «Про електронний цифрового електронного підпису» 1999 р. Закон штату Юта (США) «Про електронний цифрового електронного підпису» 1996 р., закони штату Каліфорнія (1995 р.) і штату Массачусетс, постанови штату Флорида «Про електронної цифрового електронного підпису 1996 р.» і, нарешті, прийнятий у 2000 р. США Федеральний закон «Про електронних підписах у глобальній і національної комерції», а як і Директиву Европарламенту та Ради Європи «Про електронних підписах» 1999 г[26] .

Список литературы

[1] Див. Петровський З. Правове регулювання надання інтернет — послуг. / Російська юстиція, 2001. № 5.

[2] Глобальний бізнес, і інформаційні технології. Сучасна практика і / В. М. Попов, Р. А. Маршавин, С. И. Ляпунов; Під ред. В. М. Попова. — М.: Фінанси і статистика, 2001. З. 87 — 89.

[3] Див. напр.: Ohmae Kenichi. The Evolving Global Economy. Boston, MA: Harvard Business School Press, 1995. P. 12.; Kalakota Ravi, Whinston A.B. Frontiers of Electronic Commerce. Reading, MA: Addison — Wesley, 1996.

[4] Глобальний бізнес, і інформаційні технології. Сучасна практика і / В. М. Попов, Р. А. Маршавин, С. И. Ляпунов; Під ред. В. М. Попова. — М.: Фінанси і статистика, 2001. З. 87 — 89.

[5] Див. подр.: Тедєєв А.А. Правові проблеми регулювання оподаткування результатів економічної діяльності, здійснюваної з допомогою мережі Інтернет на різних країн світу. // Сучасне право, 2001. № 10.

[6] Operkent A. The Law Problems of Electronic Economy. Journal of Monetary Economics. 2001. № 12. P. 89−90.

[7] Див.: Brown K., Siegl P. The World Economics and Internet. Sydney., NUS Commerce Press, 1999. P. 24−25.

[8] Див.: Глобальний бізнес, і інформаційні технології. Сучасна практика і / В. М. Попов, Р. А. Маршавин, С. И. Ляпунов; Під ред. В. М. Попова. — М.: Фінанси і статистика, 2001. З. 93.

[9] Див.: Brown K., Kaya P. S. The problems of International Finance Law & Electronic Commerce. Sydney, NUS Commerce Press. 2000. P. 124−125.

[10] Див.: Brown K., Siegl P. The World Economics and Internet. Sydney., NUS Commerce Press, 1999. P. 233.

[11] Див.: Соловяненко Н.І. Юридична роль електронного підпису в електронну комерцію. // У вашій книзі: Підприємницький право в ХХІ столітті: наступність та розвитку. — М.: Академічний правової університет при Інституті держави й права Російської академії наук, 2002. З. 71−83.

[12] Lejeune Bvanham I., Verlinden I., Verbeken A. Does Cyber — Commerce Necesitate a Revision of International Tax Concepts // European Taxation. — 1998, — Feb., P. 58.

[13] Глобальний бізнес, і інформаційні технології. Сучасна практика і / В. М. Попов, Р. А. Маршавин, С. И. Ляпунов; Під ред. В. М. Попова. — М.: Фінанси і статистика, 2001. З. 87.

[14] Див.: Ellinger Є., Lomnicka Є. Modern Banking and Taxation Law. Oxford, 2000. P. 451−457.

[15] Див.: Business Briefing: Global Electronic Commerce. — World Markets Research Centere, 2000. P. 156.

[16] Див.: Numgard W. World Of Electronic Commerce. New York, ABC Publishing, 2002. P. 139.

[17] Reed З. Electronic Finance Law & Tax Strategy. London, LBC: Elder, 2001. P. 367.

[18] Див. там же.

[19] Див.: Numgard W. World Of Electronic Commerce. New York, ABC Publishing, 2002. P. 156−165.

[20] Див.: Electronic Commerce in APEC Economies. — Japan External Trade Organization, 2000. P. 453−455.

[21] Див. там же.

[22] Див.: China Report., 2000., # 67. P. 3−5.

[23] Див.: Numgard W. World Of Electronic Commerce. New York, ABC Publishing, 2002. P. 198.

[24] Див. подр.: Тедєєв А.А. Електронні банківські послуги та Інтернет — банкинг: правове регулювання і оподаткування. — М.: Новий Індекс, 2002. Він також Електронна комерці я (електронна економічна діяльність): правове регулювання і оподаткування.- М.: Приор-издат, 2002.

[25] Див.: Numgard W. World Of Electronic Commerce. New York, ABC Publishing, 2002. P. 20−34.

[26] Див.: Соловяненко Н.І. Юридична роль електронного підпису в електронну комерцію. // У вашій книзі: Підприємницький право в ХХІ столітті: наступність та розвитку. — М.: АПУ, 2002. З. 71−83.