Римське право

Римское право

Контрольная робота з держави і право зарубіжних стран

Ласковая Любов Викторовна Оренбургская обл.

КАЗУС I..

Римский юрист Аві Гелій повідомляє про якомусь Вирации, який через задоволення вважав ходити вулицями і роздавати перехожим пощёчины. Далі йшов раб з мішком від грошей і відразу виплачував кожному потерпілому по 25 асів. Цей випадок стало приводом до преторскому эдикту, изменившему порядок призначення штрафу за протиправне зазіхання личность.

Задание: Розкажіть про відповідальність за инюрма по квиритскому і преторскому праву, спираючись на закони XII таблиць й положення III Інституцій Гая.

Какой відповідальності може зазнати Вераций претором? Від чого залежатимуть його размеры?

Частным правопорушенням у Римі називалося таке правопорушення, розглянута як порушення переважно правий і інтересів окремих приватних осіб, а чи не держави (на відміну ніякого кримінального злочину) і тому породжувало зобов’язання особи, вчинила делікт (приватне правопорушення), сплатити потерпілому штраф чи з крайнього заходу відшкодувати убытки.

Надо відзначити, що у коло приватних правопорушень римське право включає й такі, які, з сучасної погляду, є кримінальними злочинами (наприклад каліцтво, крадіжка і другие).

Обязательства з правопорушень є найдавнішим виглядом зобов’язань. Система деликтных зобов’язань характеризувалася у Римі тим, який існував перелік випадків, в яких виникали такі обязательства.

Виды приватних деликтов:

· Iuiuria (неправомірне дію) — у спеціальній сенсі - особиста образа. Ще за законами XII таблиць були відомі окремі види особистих образ. Таблиця VIII: «Якщо заподіє калічення членів і помириться з потерпілим, то йде і його самому теж буде саме». «Якщо рукою чи палицею переломить кістку вільному людині нехай заплатить штраф 300 асів, якщо рабові - 150 ассов»;

· Furtum (крадіжка) — під цю категорію потрапляли й ті делікти, які у сучасному праві іменуються крадіжкою, і, які іменуються втрат, присвоєнням розтратою. Отже, до futrum ставилася всяке протизаконне корисливе зазіхання чужу вещь;

· Damnum iniuria datum (неправомірне знищення чи ушкодження чужих вещей) Теперь зупинимося на змінах які у тлумаченнях инюрма і санкції за делікти за класичним римському праву.

В класичному римському праві делікт инюрма був обобщён (всяке навмисне протиправне нанесення особистої образи). У цьому з одного боку, поняття деликта було розширене, оскільки инюрма большє нє обмежувалося образою дією, але охоплювало всяке образу; з другого боку — звужене, що було висунуто як необхідного елемента намір обидеть.

Изменилась і санкція деликта: цього разу місце фіксованих сум штрафу було запроваджено визначення штрафу судом у кожному окремому разі залежність від обставин дела.

Книга III Інституцій Гая: 220 «Порушення права відбувається як тоді, коли хтось кулаком чи палицями буде біт і навіть викарбовано, однак і тоді, коли хтось бесчестен».

224 «Претор дозволяє нас самих оцінювати образу, і суддя присуджує таку суму, яку ми оцінюємо образу менше відповідно до свого усмотрению».

225 «Образа вважається тяжкої чи з дії, якщо хтось, наприклад, будь-ким поранений, викарбовано чи побитий палицями; чи з місцеві, якщо, наприклад, образа нанесена площею чи тут; чи з особистості, якщо, наприклад, зазнає образу магістрів чи коли образа буде нанесена сенатору простим человеком».

В випадку з Верацием відповідальність по законам XII таблиць обмежувалася виплатою штрафу в 25 асів: таблиця VIII: «Якщо заподіє образу нехай штраф буде 25 асів», а, по Інституції Гая суму штрафу встановлював потерпілий, звернувшись до суду з позовом про (см. ст.224 Книги III Інституцій Гая). Розміри відповідальності Верация залежатимуть від тяжкості образи дією чи з місцеві нанесення образи, чи то з особистості постраждалого (див. ст. 225 Книги III Інституцій Гая).

КАЗУС II.

Наниматель, використовуючи крайню потребу робочого, найняв його за умовах гірших, ніж властиві даної місцевості. У цьому договір був заключён з усіх вимог, пропонованих законом.

Задание: Чи можливо розірвати договір з Кодексу Наполеона 1804 года?

По Німецькому Укладенню 1900 года?

В 1804 року Наполеон і запровадив на дію Цивільний Кодекс Франції. Він складалася з трьох частин: Особи, Речі, Зобов’язання, які регулювали майнові відносини буржуазної Франции.

В центрі зобов’язальних відносин урегулировавшихся Цивільним Кодексом Франції перебував договір. Відповідно до ст. 1101 «Договір є угода, у вигляді якого одне чи кілька осіб зобов’язуються перед іншою особою чи перед кількома іншими особами дати щось, зробити або робити что-либо».

Условиями дійсності будь-якого договору з ст. 1108 признавались:

· «Згода боку, яка обязывается»;

· «Здатність укласти договор»;

· «Певний предмет, що становить зміст обязанности»;

· «Дозволене підставу обязательства».

Договор зізнавався недійсним, якщо згоду було исторгнуто силою чи обманом (ст.1109).

Гражданский Кодекс Франції тримається принципу суворої старанності договору, незалежно та умовами. Стаття 1134 :"Угоди, законно ув’язнені, займають місце закону тим, хто їх уклав". Єдиним випадком, коли розірвання договору припустимо є обопільне згоду сторін (абз.2 ст.1134).

В Цивільному Кодексі Франції є статті присвячені договору найму, у яких ідеться про видах найму (ст.1708) — наём речей і наём роботи, а статті 1710 розкривається поняття найму роботи. Умов розірвання договорів найму нет.

Таким чином, під час вирішення казусу по Цивільному Кодексу Франції необхідно використовувати загальних положень про договори. Якщо суду вважатиме, що робочий був явно обмануть, то договір найму може визнаватися недійсним (ст.1109). Розірвати ж договір можна лише з взаємною згодою робочого і вільного роботодавця (ст.1134).

Крупнейшей кодифікації буржуазного громадянського права є Німецьке громадянське звід уложень, введённое на дію в 1900 году.

Он не із трьох частин як Цивільний Кодекс Франції, та якщо з п’яти: загальна частина, й чотири спеціальних: Зобов’язальне право, Сімейне право, Речове право і Спадкове право. Характерною рисою Німецького громадянського уложення є висування перше місце зобов’язального права, що подчёркивало зросле значення товарно-грошових взаємин у той період. Обязательственному праву в Німецькій цивільному уложенні відведено 600 параграфів, свобода дійсності договору була обставлена великими стеснениями, ніж у Цивільному Кодексі Франції. Недійсними зізнаються угоди та договори, порушують норми громадської моральності (&138); параграф 157 дозволяє суддям витлумачувати договору як цього потребує добра совість, і обычаи.

В тому самому параграфі 138 у другому абзаці сказано, що кожна угода, з якої одну особу набуває вигоди, використовуючи потребу іншої особи, то, можливо розірвано по суду.

Экономически найважливішим є договір найму послуг (найму робочої сили в), у якому виражаються відносини з експлуатації чужої праці. Цивільний Кодекс Франції містить подання у відповідно до принципу свободи договору, формально рівноправним сторонам дозволили самим регулювати умови і зміст договору. Ніяких юридичних кордонів не передбачалося. У Німецькій цивільному уложенні містяться поступки із боку наймачів, надані робочому гарантії збереження свого місця та заробітної плати у разі хвороби, сімейних обставин (&616, 618, 629). Тут позначається розвиток буржуазних відносин також дедалі більшу значення робітничого класу. Німецьке громадянське звід уложень визнає наявність «соціальних обов’язків», лежачих на нанимателе, в такий спосіб, відбувається зародження «соціального» права.

В це водночас відбувається своєрідний криза принципу незмінності договірних зобов’язань, суду дають можливість широкого розсуду у цьому, що стосувалося исполнимости договорів (&157). Виконання договорів залежить від цього, як стосовно даному випадку суд витлумачить «добру совість» і «звичаї обороту». Як вже було зазначалося, Цивільний Кодекс Франції договір дорівнював до закону.

Что стосується вирішення даного казусу по Німецькому цивільному укладенню, то &626 конкретно свідчить, що «за наявності шанобливій до того що причини кожна сторона вправі у всяке час заявити про яке припинення його найму». Причину того, що умова роботи гірші ніж зазвичай, у даної місцевості, можна вважати шанобливій, отже, спираючись на параграф 626, робочий може розірвати договір найму ще, договір може бути розірваний і з параграфу 138, у якому зазначається, що кожна угода, по засобом якої обличчя набуває вигоди, використовуючи потребу іншої особи то, можливо розірвано по суду, вона визнається ничтожной.

Список литературы

Казус I:

1. Новицький І.Б. Римське право. М. 1993 г.

2. Черниловский З. М. Загальна історія держави й права. М. 1973 г.

3. Хрестоматія з держави і право розвинених країн. (Під ред. З.М.Черниловского). М: ЮЛ. 1984 г.

Казус II:

1. Савельєв В.П. Німецьке громадянське звід уложень. Навчальний посібник. М.1983г.

2. Черниловский З. М. Загальна історія держави й права. М. 1973 г.

3. Хрестоматія з держави і право розвинених країн. (Під ред. З.М.Черниловского). М: ЮЛ. 1984 г.