Вещественные докази на цивільному процессе

Курсовое завдання 2 Запровадження. 3 1. Судові докази. 5 1.1. Поняття судові докази. 5 1.2. Предмет і змістом судові докази. 8 1.3. Класифікація судові докази. 13 2. Речові докази. 17 2.1. Поняття речові докази. 17 2.2. Витребовування речові докази. Збереження, розпорядження речовими доказами. 20 2.3. Процесуальний порядок дослідження речові докази. 24 3. Проблеми оцінки речові докази. 28 4. Cравнительно правова характеристика інституту речовинних доказів у Україні та інших країнах. 32 Укладання. 37.

УТВЕРЖДЕНО:

Керівник стар.преподаватель.

Врембяк Л.А.

«___» _________ 1999 г.

Курсовое задание.

3 курс, група Ю-161 Середы Елены.

1. Тема: «Речові докази: поняття, особливості дослідження та оцінки». 2. Завдання отримано 5.03. 1999 р. 3. Основними завданнями даної праці є: розкрити поняття, сутність, зміст судові докази; поняття речові докази, особливості дослідження й оцінки речові докази. 4. Теоретичне завдання: вивчити наукові праці, монографії, що стосуються проблеми речові докази. Вивчити нормативно — правову базу України, що регулює доказову діяльність, і навіть використання речові докази у цивільному процесі. 5. Практичне завдання: вивчити практику застосування норм, регулюючих відносини з доведенню у суді, порівняти інститут речовинних доказів у Україні та інших країнах, визначити проблеми, пов’язані з допомогою речові докази у суді, ні з їх дослідженням і оцінкою. 6. Дата здачі курсової роботи: 1. 05. 1999 г.

С прийняттям українській конституції було встановлено основні засади судочинства, однією із є змагальність сторін і свобода у наданні ними своїх доказів, і навіть свобода в доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129 Конституції Украины)[1]. Доведення становить основну частину процесуальної діяльності, спрямовану для збирання об'єктивних даних, необхідні виконання завдань громадянського судопроизводства.

Здійснення правосуддя полягає у застосуванні судом закону до встановленим у процесі судового розгляду фактичним обставинам. Перш аніж зробити акт застосування права, треба знати, що виявлені в суді обставини цілком відповідають дійсності. Явища, події, які у сьогодні або мають що триває характер, можна, звісно, завжди пізнати безпосередньо. Так досліджуються, наприклад, фізичні чи хімічні процеси, відповідні явища чи факти. Є, проте, низку областей людської діяльності, де, як правило, необхідно пізнати події, які мали минулого. Саме з цими об'єктами мають справу археологія, історія. Пізнання минулих явищ — основне завдання суда.

Безпосереднє сприйняття явища складом суду — рідкісний випадок. Ознайомлення з особистістю сторін, місцевий огляд — ось нечисленні приклади такого безпосереднього пізнання. Переважна більшість випадків суду припадати пізнавати необхідних нього факти і що явища дійсності не прямо, а опосередковано, з допомогою доказательств.

У гражданско — правової науці до нашого часу немає єдиної думки про сутності та цілях, змісті доказової діяльності, її суб'єктів, етапах доведення, його елементах. У вивченій мною літературі досить розроблено проблеми всього доказательственного процесу, зокрема, правове становище у ньому речовинних доказательств.

Під час написання роботи я спиралася наукові праці Треушникова, Селиванова та інших., вивчала законодавчі акти України та практику судів, пов’язану із застосуванням тих чи інших норм, регулюючих доведення в цивільному процесі. Слід зазначити, що розкриваючи тему «Речові докази», мушу звернутися до кримінальному процесу. Тож у свою роботу неодноразово звертатись і до кримінально — процесуальному законодавству, і до кримінально — процесуальної практике.

На початку своєї роботи я постараюся розкрити сутність судових доказів взагалі, цьому присвячений перший розділ. У ньому розкриваються поняття та ознаки судові докази, і навіть основні способи доведення, передбачених у законі. З вивченій мною літератури тут визначається предмет, зміст судові докази, їх класифікація. Слід зазначити, що всі автори підкреслюють важливого значення доказів у судовий розгляд цивільних справ, і навіть свідчать, судові докази є з чинників дотримання законності й обгрунтованості судових решений.

Однією з видів судові докази є речові докази. Цьому правовому інституту присвячені інші розділи курсової роботи. У другому розділі розкривається сутність речовинних доказів, їх відмінності між інших засобів доведення, процесуальний порядок витребування, зберігання речових доказательств.

Особливо цікавими є особливості дослідження й оцінки речові докази, т.к. опікується цими питаннями практично викликають масу проблем. При розкритті цих питань, я сопоставляла гражданскопроцесуальне і кримінально-процесуальне законодавство ще й практику.

Етап оцінки речові докази є найважливішим, при винесенні рішення. Правильна оцінка речові докази є гарантом дотримання судом принципу об'єктивної істини, і навіть винесення у справі законного і обгрунтованого рішення. Які є проблеми, у теорії та практиці, щодо оцінки речовинних доказів я постаралася показати у третій разделе.

Важливим є зіставлення українського процесу доведення з доказової теорією та практикою від інших країнах. Порівняно — правової аналіз інституту речові докази різних країн дає зробити висновок про рівень його розробленість, і навіть про його значенні потребують доведення й у цивільному всьому процесі. Я звернулася до нормам англійського, французького, американського, чехославацкого гражданско-процессуального правничий та постаралася порівняти його з нашим українським процесуальним законодавством. Цьому присвячений четвертий розділ курсової работы.

Слід зазначити, що з зверненні до практики застосування судами норм, регулюючих процес доведення, зокрема застосування речовинних доказів у цивільному процесі дозволить зробити власні висновки та судження за тими або іншим суб'єктам питанням. Їх я постараюся викласти в заключении.

1. Судові доказательства.

1 Поняття судових доказательств.

Судове доведення займає центральне місце у стадії судового розгляду громадянського справи. Питання, пов’язані з дослідженням і оцінкою доказів мають важливого значення в стадіях перевірки законності і обгрунтованості судових рішень, визначень і постанов. Тому правильне розкриття поняття судові докази і науковий аналіз їхній характерних ознак нададуть позитивний вплив на правосвідомість людей, суддів та його діяльність з дослідження й оцінки доказів, будуть сприяти зміцненню законності у цивільному судочинстві, правильному вирішенню судами цивільних справ, посиленню охорони прав громадян і юридичиних лиц. 2].

Відповідно до ст. 27 ЦПК України доказами у цивільному справі є будь-які фактичні дані виходячи з що у установленому порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для рішення справи. Ці дані встановлюються такими способами:. Поясненнями сторін і третіх осіб;. Показаннями свідків;. Письмовими доказами;. Речовими доказами;. Висновками экспертов.

При визначенні поняття судові докази необхідно виходити із ознак судові докази. Їх виділяють четыре:

— будь-які фактичні дані (перший признак),.

— стосуються справи (другий признак),.

— отримані з повним дотриманням процесуального порядку, встановленого законом (третій признак).

— із передбачених законом коштів доведення (четвертий ознака). Відповідно до ст. 27 ЦПК основна ознака судові докази у тому, що є фактичними даними (перший ознака), тобто. фактами об'єктивної дійсності, і навіть інформацію про них. Факт перебування особи в певний час у однієї місцевості доводить неможливість особистого здійснення ним будь-якого дії це водночас на другий місцевості (алібі). З знання про існування самого факту можна дійти невтішного висновку про існуванні чи неіснування іншого факту чи фактів. Уся судова діяльність спрямовано те що з’ясувати фактичний бік справи, тобто. порівняти і проаналізувати співвідношення між одними відомими суду фактами та інші фактами, підлягають установлению.

Разом про те факти об'єктивної дійсності відбуваються поза процесу у справі і тому пізнати їх лише з допомогою даних про фактах. А, аби з’ясувати, наприклад, алібі, треба мати інформацію про тому, де було обличчя момент скоєння правопорушення, яким займалося і які обставини виключали можливість його присутності іншому месте.

Правдивість даних, які у ролі судові докази, суд перевіряє шляхом дослідження процесу формування, збереження та відтворення, шляхом зіставлення цих даних із іншими фактичними даними, з експертизи й іншими законними способами, що дозволяє встановити істинність її змісту. Остаточну оцінку істинності суд дає у дорадчій кімнаті під час винесення рішення з делу.

Деякі автори розглядають судові докази як відомі факти з допомогою яких, можливо встановлення невідомих фактів, наприклад С. В. Курылёв стверджує, що доказ — це відомий суду факт, що у певній зв’язки України із неизвестным. 3].

Крім названого ознаки судового докази повинен мати та інші ознаки. З допомогою доказів встановлюються не будь-які факти і що обставини, а лише ті, які потрібно встановити тому чи іншому цивільному справі (другий ознака). Тому істотним ознакою доказів і те, що вони теж мають значення на вирішення громадянського справи. Наприклад, позивач за позовом, який виник із договору продажу-купівлі, спростовує факт платежу відповідачем. Свідок ж показує, що сторони в його присутності уклали угоду. Викладені свідком дані і безпосередньо обгрунтовані з одного боку, відсутність юридичних фактів, які у основі вимог позивача, з іншого — наявність юридичних фактів, які у основі заперечень відповідача, і є доказательствами.

Правильному визначенню складу всі обставини справи сприяє правило (принцип) относимости доказів, закреплённое в ст. 28 ЦПК. Правило относимости доказів спрямоване виділення істотних обставин у справі, у зв’язку з ніж суд приймає до розгляду лише ті докази, які можуть підтвердити дані обставини. Питання относимости вирішує суд при справи, в стадіях підготовки й судового розгляду. Наприклад, після ухвалення позовної заяви про суддя перевіряє, викладено у ньому обставини, які обгрунтовують вимоги позивача, визначено докази, що підтверджують позов (пп.4,5 ст. 137 ГПК).

У літературі іноді стверджується, що фактичні дані є доказами лише тому випадку, якщо вони у в зв’язку зі шуканими фактами і є достовірними. Проте запитання про наявність чи відсутність зв’язок між доказом і потрібним фактом, тобто. питання достовірності докази, то, можливо остаточно вирішене лише після завершення процесу доведення. Якщо доказом вважати тільки те, що «доводить», то, що достовірно, проблема збирання, дослідження, оцінки докази взагалі знімається, оскільки досліджувати й оцінювати можна тільки те, що потребує оцінки, «достовірне» доказ оцінювати не потрібно — його вже визнано таковым.

Істотним ознакою судові докази і те, що з допомогою їх встановлення наявність або відсутність обставин, які обгрунтовують вимоги, заперечення сторін й інші обставини, які мають значення для справи лише у передбачені законами процесуальних формах, тобто. у встановленому законом порядку (третій признак). 4].

Законом передбачена порядок отримання доказів дотримання якого треба у тому, щоб отримані відомості у суді про факти мали доказову силу. Так закон передбачає порядок опитування свідків (ст. 182−184 ЦПК), порядок дослідження укладання експерта (ст. 190) і др.

У судової практиці іноді помилково розглядається як висновків експертів консультації фахівців, отримані суддями в стадіях касаційного і наглядового виробництва. Ці консультації суд отримує без дотримання процесуального порядку виробництва експертизи й дослідження укладання експерта. Фахівець, який дає консультацію в стадіях касаційного і наглядового виробництва, не користується процесуальними правами експерта та не несе покладених на експерта процесуальних обов’язків. Тому його висновок має значення консультації, що допомагає вищим судам перевірити правильність оцінки доказів судом першої инстанции.

Процесуальним законодавство передбачає, що обставини в цивільному справі встановлюються над довільним шляхом, а лише способами доведення, що названі самим законом: поясненнями сторін, показаннями свідків, письмовими, речовими доказами, висновками експертів (четвертий признак).

Кошти доведення тісно пов’язані з фактичними даними. Саме кошти доведення є джерелом отримання даних про те фактах, які потрібно встановити у справі. Між фактичними даними і засобами доведення є відмінності: фактичні дані є змістом судового докази, а кошти доведення — його формою. Нерозривна зв’язок форми та змісту докази означає, що, з одного боку, у кожному засобі доведення мають утримуватися фактичні дані, з другого боку, фактичні дані можна отримати судом лише за допомогою встановлених законом коштів доведення. Кошти доведення, які містять даних про фактах або містять відомості, отримані ні з встановлених у законі джерел, доказательственного значення не имеют. 5].

У цивільному судочинстві передбачені законами випадках деякі обставини справи можуть підтверджуватися лише певними засобами доведення. Цивільний кодекс України у інтересах стійкості цивільних правовідносин і правильного вирішення суперечок встановлює обов’язковість укладання низки операцій із дотриманням письмовій форми і забороняє у разі спору встановлювати факт укладання таких операцій із допомогою свидетельских показань (ст 46 ЦК України). У таких випадках доказами є лише фактичні дані, отримані з допомогою вказаних у законі коштів доведення, тобто. отримані з повним дотриманням правил допустимості коштів доведення.. Отже, судовими доказами є всі фактичні дані (факти, інформацію про фактах), і навіть кошти доведення, які у передбачені законами процесуальних формах використовують у суді для всебічного й повного дослідження обставин винесення законного і справедливого рішення. Не є судовими доказами не мають доказательственного значення ні фактичні дані, не стосуються справи, ні фактичні дані, джерело яких невідомий або допускається законом, ні кошти доведення, які містять фактичних даних, які стосуються делу.

2 Предмет і змістом судових доказательств.

Розкриваючи суть судові докази необхідно розглянути питання тому, що має бути доведено, тобто. визначити предмет доведення. Закон встановлює, що доведенню підлягають обставини, обгрунтовують вимоги, і заперечення сторін, і навіть інші обставини, мають значення для справи (ч.4. ст. 49 ЦПК). Слід зазначити, що предмет доведення включає у собі складну сукупність різних фактів і обставин. Насамперед предмет доведення визначається юридичними фактами, лежать під аркушами позову або у підставі заперечень у ній. Отже предмет доказів у таких випадках «зорієнтований» на норму матеріального права. Наприклад, обличчя, предъявившее позов про відшкодування шкоди, причинённого здоров’ю має довести, що він справді заподіяно каліцтво чи інше пошкодження здоров’я; після цього ушкодження він втратив заробіток (дохід), що мав або виразно міг мати; потерпілий вимушений був понести додаткові видатки лікуватися, додаткове харчування, придбання ліків, протезування, сторонній те що, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних транспортних засобів і т.д. (ст. 455 ДК Украины).

Закон іноді прямо перераховує ті юридичні факти, які для відповідача можуть бути підставою його заперечень. Власник джерела підвищеної небезпеки може посилатись на нездоланну силу чи умисел потерпілого (ст. 450 ГК).

Отже, предмет доведення визначається змістом позовних вимог, і заперечень сторін. Проте з цією не вичерпується предмет доведення, оскільки закон прямо свідчить про необхідність установлень крім підстав вимог, і заперечень сторін та інших обставин, які мають значення для справи. Такими обставинами може бути, по-перше, коли самі боку над стані вірно знайти підставу своїх вимог чи заперечень і послатися попри всі необхідні факти. У разі ініціативу у визначенні предмета доведення може проявити суд, може включити в предмет доведення й такі факти, куди боку не посилаються. По-друге, в предмет доведення включаються як юридичні факти, а й факти процесуальні. Так, за деякими справам позивач має довести факт дотримання претензионного порядку. Що стосується заяви будь-якого процесуального клопотання (про відвід, про призупинення виробництва, про застереження заяви без розгляду тощо.) обличчя, використовується у справі, має довести ті обставини, куди воно посилається як у підставу своїх процесуальних вимог. По-третє, в предмет доведення належать факти й доказательственные факти, тобто. такі фактичні обставини, які у суді задля встановлення шуканих фактів, хоча самі в собі ці обставини будь-яких матеріально-правових наслідків не влекут.

Питання, чи процесуальні обставини і доказательственные факти в предмет доведення, спірне. Деякі автори вважають, що у предмет доведення входять лише юридичні факти матеріально — правового характеру. Треба мати у вигляді, що у зв’язки України із поділ громадянського судочинства на трп виду предмет доказів у неисковых виробництвах (у справі, які виникають з адміністративних правовідносин) визначається просто у законі. Наприклад, ст. 247 ЦПК прямо зобов’язує суд з’ясувати факти, пов’язані з правильністю і законністю дій адміністративного органу, з обґрунтованістю постанови про накладення адміністративного стягнення. Суд, у разі, зобов’язаний перевірити: накладено чи стягнення правомочним органом, чи є ознаки проступку у діях скаржника, чи стягнення меж, встановленим у законі, не закінчився чи термін давності застосування стягнення, враховані чи за визначенні міри покарання характер проступку, особистість порушника, рівень провини, майновий стан, обставини, пом’якшувальні і обтяжуючі відповідальність. Ця обставина перевіряються, з аналізу адміністративного законодавства, постанови про адміністративному стягнення, пояснень представника органу чи посадової особи, подвергнувшего адміністративному стягненню, свидетельских показань, інших документов.

Особливу виробництві предмет доведення визначається підставами вимог заявника і підставами заперечень зацікавлених осіб, якщо вони були ними зроблено. Приміром, заявник у справі встановити факту утримання, яке необхідне отримання спадщини, повинен довести, що: і перебував утримує спадкодавця; б) утримання була повною; в) утримання тривало упродовж як мінімум року по смерті спадкодавця; р) утриманець є непрацездатним обличчям (ст. 531 ДК). У справах встановити деяких юридичних фактів заявник повинен крім самого установлюваного юридичного факту (наприклад, факту реєстрації народження, смерті" й т.д.) довести факти, що підтверджують неможливість отримання належних документів чи неможливість відновлення втрачених документів. (ст. 271 ЦПК). Натомість, за интересованные особи, привлечённые до діла особливого виробництва, можуть доводити факти, призначені основою їх заперечень. Приміром, у справі про визнання особи недієздатною внаслідок таки душевну хворобу чи недоумства громадянин, про визнання якого недієздатною розглядається справа, може доводити, що, попри наявність душевної долезши, її характер не заважає їй розуміти значення своїх діянь П. Лазаренка та керувати ими.

Формування предмета доведення починається вже у стадії порушення справи, триває під час підготовки справи й остаточно відбувається у стадії судового розгляду. Сторони та інші особи, що у справі, можуть розширювати чи звужувати коло фактів, які входять у предмет доведення, залежно через зміну характеру власних інтересів (зміна підстави чи предмета позову, визнання чи відмови від позову, мирову угоду тощо.). У касаційної і наглядової інстанціях предмет доведення може розширитися рахунок уявлення зацікавленими особами додаткових материалов.

Традиційному погляду щодо доведення було протиставлене судження, яким предметом доведення виступає сукупність версій, припущень про існування фактичних обставин, кожна з яких в змозі з’явитися правильної істинної, і тоді припущення суду перетворитися в достовірне знання про конкретне обставині, чи це водночас може з’явитися і помилковим, таким, яке чи реальні. Це судження суперечить ч.1 ст. 30 ЦПК, яка покладає на боку обов’язок уявити обставини, а чи не припущення (версії) про неї, куди вони посилаються як у підстави своїх вимог, і заперечень. Розгляд у суді обставин справи має мета встановити їх реальне існування, а чи не припущення щодо їх существовании.

Деякі фати не входить у предмет доведення, хоча і їх встановлення неможливо правильне дозвіл справи. З цього випливає, що предмет судового пізнання не збігаються з предметом доведення. У предмет судового пізнання належать факти й такі факти, які доводити непотрібно або у силу загальновідомості, або у силу преюдиции. Загальновідомість факту визначає суд (ч.1. ст. 32 ЦПК). У результаті розгляду справи суд вирішує, чи можна визнати факт загальновідомим, і якщо визнає її такою, то ми не жадає від сторін та інших осіб, які посилаються на цього факту, уявлення доказів у підтвердження. Здебільшого таких фактів виступають події, наприклад, землетрус Вірменії, аварія на Чорнобильської АЕС і ін. Распространённость знання факті, та й значимість самого факту можуть бути різними. Факти, пов’язані із подіями історії, (дати початку й кінця Великої Великої Вітчизняної війни, дата першого польоту людини у космос тощо.), відомі повсюдно. Слід, проте, враховувати, що з часом події знаної родини передусім втрачають якість загальновідомості. Не все залишається у пам’яті назавжди. Так було в кінці 40-х й у на і на початку 1960;х років були загальновідомі грошові реформи, але у час це відомо далеко ще не всім, у разі необхідності відповідні факти необхідно встановити з допомогою доказів. Іноді загальновідомість факту взагалі носить повсюдного характеру, вона локально, обмежена певній місцевістю. Було би вірним вимагати від зацікавлених осіб обов’язкового уявлення зобов’язань на підтвердження таких фактів, оскільки з їхньою популярність обмежена. Факт повені, землетрусу, лісового пожежі чи іншого стихійного лиха може бути досить відомий саме у даної місцевості, і суд може визнати подібні факти не які потребують доведенні з їх загальновідомості, зробивши відповідну посилання це у судовому рішенні. Преюдиция (вирішення) виключає зі предмета доведення факти, які вже було встановлено й інші справі і закріплені вступившими в чинність закону судових постанов. Преюдиціальність фактів полягає в законної силі судового вирішення й його суб'єктивними і об'єктивними межами, що їх сторони, і інші особи, брали участь у справі, і навіть їх правоприемники що неспроможні знову оспорювати й інші процесі встановлені судом у вирішенні факти і що правовідносини (ч.3 ст. 231 ЦПК України). Взаємної преюдицией пов’язані рішення суду з одному цивільному справі і рішення арбітражного суду з іншого цивільному справі, рішення з цивільному справі і вирок суду з кримінальної справи. Так, факти, встановлені хто розпочав законну силу рішенням Господарського суду за одним цивільному справі, не доводяться при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті ж обличчя (ч.2 ст. 32 ГПК).

При пред’явленні регрессного позову безпосереднє причинителю шкоди (шоферу) власник джерела підвищеної небезпеки (автопідприємство) не повинен вдруге доводити факт заподіяння шкоди потерпілому, коли цей факт було встановлено під час розгляду основного позову і зафіксований у рішенні в справі, що набрала чинності в законну силу. 6] Не вимагають доведення під час розгляду справ України та факти, котрі відповідно до закону передбачаються встановленими, тобто законні презумпції (ч.3ст.32 ЦПК). На відміну від загальновідомих і преюдиціальних фактів, законні презумпції можуть бути скасовані загалом порядку. Так, відповідно ст. 448 ЦК України за шкода, причинённый громадянином, визнаним недієздатною через суд знову, відповідальні за це його опікуни і організації, зобов’язаних здійснювати його нагляд, а то й доведуть, що «збитки причинён за їх вини. У цьому нормі вина опікуна презюмируется, але він може здійснювати процесуальну діяльність, спрямовану на доведення наявності провини інших, і скасування презумпції своєї віти. Законні презумпції стосуються лише юридичних фактів, а чи не доказательственных, які теж входить у предмет доведення. Отже, законні презумпції санкціонуються законом чи випливають із її змісту. Їх становлять юридичні факти, що входять у вимоги, і заперечення сторін, і може носити суперечливого характеру й можуть бути отменёнными. Законні презумпції не становлять об'єктивну істину, а приймаються на неї тому, що сформульоване законом становище набуває найбільш просте та найбільш виражене явище. По галузевої спеціалізації законні презумпції класифікуються на материально-правовые і процесуальноправові. Материально-правовые можуть класифікуватися також із правовим інститутам: щодо захисту честі й гідності громадян; статусу суб'єктів громадянського права; права власності; сімейних прав.

У судової практиці поширеним підставою звільнення з доведення виступає безперечність фактів. У понятійному апараті ЦПК таке поняття відсутня, але ст. 40 ЦПК закріпила правило, яким суд може вважати визнаний в суді факт встановленим, коли його не виникає сумнівів у цьому, визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує чиїхось правий і законних інтересів і зроблено під впливом обману, насильства, загрози, помилки чи метою приховування истины. 7]. Отже, беручи до уваги види судочинства громадянського процесу, і навіть характер всіх які підлягають встановленню обставин, предмет доведення слід з’ясувати, як сукупність фактів, встановлення яких забезпечує правильне, законне і обгрунтоване дозвіл громадянського справи. Правильне визначення предмета доведення, тобто. кола тих фактів та соціальні обставини, потрібно встановити у справі, має велику практичного значення до швидшого і правильного дозволу справи. Набуття та уявлення доказової информации.

3 Класифікація судових доказательств.

Поскольку поняття судові докази охоплює різнорідні явища (факти, інформацію про фактах, засобах доведення), остільки класифікація судові докази може здійснюватися з кількох підставах чи ознаками. Приміром, доказательственные факти класифікуються по одному ознакою, кошти доведення з іншого. Класифікуючи докази, ми упорядковуємо і відрізняємо їх науковий аналіз, звертаємо увагу до особливості дослідження й оцінки доказів у залежність від того місця, що вони зайняли в класифікаційної системі. Це має як теоретичне, і велике практичне значение.

Класифікація доказательственных фактів. Єдиним способом класифікації доказательственных фактів був частиною їхнього розмежування по характеру з потрібним фактом на (прямі и.

(косвенные. Доказами, як уже зазначалося вище, є передусім факти об'єктивної дійсності. Між тими фактами, які вже становил, і тих, потрібно ще встановити, існують певні зв’язку. У одних випадках зв’язку носять однозначний характер — це прямим доказам. За інших випадках характер зв’язку багатозначний, і тому доказ є косвенным.

Якщо з справі встановити батьківства відповідач називає очевидно: він протягом півтора року до народження дитини перебував поза межами країни і не не зустрічався з матір'ю дитини, факт відсутності є доказом винятку батьківства. Між цими фактами може лише одна зв’язок, і її носить негативний характер: один факт виключає другой.

У справі про відшкодування шкоди, причинённого джерелом підвищеної небезпеки, суд, наприклад, встановив, що: а) потерпілий в останній момент заподіяння шкоди був у стані сп’яніння; б) наїзд на потерпілого стався поза пішохідного переходу, на проїзній частині дороги; в) в результаті різкого гальмування, проведеного водієм, сталося зіткнення кількох машин тощо. Кожен із зазначених фактів сам собою не підтверджує провини самого потерпілого, але сукупно вони дають підстави висновку про наявність грубої недбалості у його діях та, отже, про відсутність провини в завдавача шкоди. З приведённого прикладу видно, що використання непрямих доказів зумовлено необхідністю використання кількох фактів, їхнім виокремленням замкнуту ланцюг. Не завжди вдається створити таку ланцюг і дійти невтішного висновку про існування шуканого факту. Тоді непряме доказ може мати значення для судна у ролі орієнтиру, подає увагу суду на недосліджений ділянку дела.

Будь-який доказательственный факт, грає роль як прямого, і непрямого докази, може бути достовірно встановлено судом, проте, якщо достовірність прямого докази обумовлює й достовірність шуканого факту, з яким пряме доказ перебуває у однозначної зв’язку, достовірність непрямого докази прямо не забезпечує достовірності шуканого факту, визнання якого необхідна ланцюг (система) кількох непрямих доказів. І це відмінність прямих доказів від непрямих, потребують від суду підвищеної зацікавленості до збиранню, дослідженню й оцінки непрямих доказательств.

Класифікація даних про фактах і засобах доведення. Оскільки інформацію про фактах є змістом докази, а кошти доведення їх формою, класифікація підходить і до тих і до іншим. По джерелу вони діляться на (особисті и.

(речові. Під джерелом розуміється певний об'єкт чи суб'єкт, у якому чи свідомості якого було використано різні факти, що мають значення для справи. Через війну, у разі джерелом відомостей людина, а й інші - предмет, річ. Особисті докази діляться на дві групи: а) пояснення сторін і третіх осіб; б) показання свідків. Речові докази (у сенсі) діляться на: а) письмові: б) речові. Особливе останнє місце посідають укладання експертів, які так можна трактувати в ролі змішаного виду доказів: джерелом відомостей, які у укладанні, є обличчя (експерт), сама ж висновок грунтується на дослідженні підданих експертизі речей, предметів, фізичних і хімічних процесів тощо. Експерт дає висновок виходячи із власних спеціальних знань, тому його висновок стосується особистих доказів. Розмежування доказів у джерелу має значення з місця зору методики їх процесуального оформлення, дослідження й оцінки. До особистим доказам ставляться як пояснення осіб, що у справі, показання свідків і укладання експертів, а й різні документи, оскільки вони надходять від відповідних осіб. Справді, пояснення сторін є особистими доказами і де вони перестають бути такими незалежно від цього, будуть вони одержані усній чи письмовій формі. (ст. 180 ГПК).

Особисті докази мають суб'єктивний характер, у пізнавальної діяльності необхідно враховувати психологію осіб, наявність материально-правовой зацікавленості у справі та особистих відносин із сторонами. 8] По способу освіти докази діляться на (початкові и.

(похідні. Відомості про фактах, знайшли оформлення у одному з коштів доведення (в показаннях свідків, письмових чи речовинних доказах тощо.), утворюються у результаті відображення будь-якого явища чи обставини в свідомості людини або шляхом відображення на відповідному неодушевлённом предметі. Це початковий етап освіти доказів. Залишивши слід на предметі чи свідомості обличчя, факт об'єктивної дійсності може знайти подальше похідне відбиток. Обличчя, безпосередньо восприявшее факт, може розповісти про нього іншим особам, очевидець будь-якого події може записати свої враження у щоденнику, викласти у листі. Предмет, на якому залишені сліди, то, можливо сфотографований, знято на киноплёнку і т.д. У початкових доказів є незаперечні переваги по порівнянню з похідними. Початковий доказ завжди виникає з першоджерела. Це справжній документ (договору, свідоцтво про народженні, смерті, квитанція про те як речей для зберігання тощо.), показання свидетеля-очевидца, сам спірний предмет тощо. Похідна доказ виникає з урахуванням початкового, вона також то, можливо достовірним, але оцінці суд повинен підходити обережно. Свідчення свідка — очевидця можна перевірити ще раз, уточнити, ці самі відомості, викладені свідком у листі або у щоденнику, іноді перевірити ще раз взагалі не можна (в разі смерті свідка). Копія документа, фотознімок предмети й т.д., звісно, можна використовувати у суді, але у кожній оказії вимагають особливо ретельної проверки. 9]. З вище сказаного слід, що докази на цивільному процесі мають різне походження, різну ступінь в зв’язку зі потрібним фактом, і тому різне правове становище у доказательственном процессе.

Однією з видів доказів є речові докази. Це докази, які засвідчують обставин своїми властивостями і мають якесь значення для справи. Про особливості цього виду доказів, його сутності зупинимося ниже.

2. Речові доказательства.

1 Поняття речовинних доказательств.

Действия людей, і навіть події, встановленням яких займається суд процесі судового доведення, відбуваються завжди у певній обстановці, ситуації, у взаємозв'язок харчування та взаємодії коїться з іншими об'єктами, вещами.

Ці дії можуть залишати себе інформацію (фактичні дані) як у свідомості людей, і на об'єктах навколишнього середовища шляхом безпосереднього на властивості, зовнішній вигляд, розташування цих объектов.

Відсутність дії, тобто. бездіяльність, він може викликати зміни у стані навколишніх предметів, наприклад, псування речі, доведення до старості строения.

Відсутність змін — у обстановці, в предметах, своєю чергою, може можуть свідчити про бездіяльності із боку і событий.

Там, коли суд процесі доведення користується відомостей про фактах, отриманими людей і переломленими у свідомості, він оперує особистими доказами (поясненнями сторін, показаннями свідків, висновками экспертов).

Якщо ж суд отримує фактичні дані шляхом зняття інформації з «німих свідків», тобто. з речей, зберіг сліди, відбитки дій, подій, бездіяльності, доведення проводиться за допомогою предметних доказів. Предметні докази діляться на два виду: письмові і речові доказательства.

Речі стають носіями доказової інформацією силу того, що відбивають різноманітних зв’язок між явищами: зв’язку причини слідства, тимчасові, просторові умови і обусловленности.

Речові докази від письмових. У документі, що є речовинним доказом, інформація міститься у вигляді матеріальних, наочно які сприймаються ознак (наприклад, документ зі слідами підчистки). У документі - письмовому доказі - ця інформація предаётся з допомогою знаків (цифр, літер і т.д.).

Речові докази іноді називають «реальними», безпосередніми доказами. У цих термінах знаходить відбиток процес створення речові докази, що полягає в вплив зовнішній вид, структуру, властивості речей. У юридичної літератури з теорії громадянського обов’язку і кримінального процесу саме сутність речові докази розкривається майже ідентично і визначення речові докази бракує принципових наукових суперечок і разногласий.

Речовими доказами називаються різні предмети, які своїми властивостями і зовнішніх виглядом, змінами, місцем перебування, приналежністю чи інших ознак здатні підтвердити чи спростувати існування обставин, які мають значення для правильного дозволу справи (ст. 52 ГПК).

Речові докази визначаються як предмети, які можуть опинитися служити засобом встановлення обставин, які мають значення для справи. До речові докази є факти про факти — діях, фактах — станах, фактах — бездействиях, які сприймає безпосередньо візуальним шляхом, або вдаючись по допомогу експертів, розкривають зміст речового доказу. Наприклад, факт підчистки, виправлення у документі, невідповідності якості продукції стандарту.

Що ж до інші елементи судового докази, саме процесуальної форми речового доказу і джерела, то ці елементи в матеріальному доказі збігаються. Якщо, наприклад, свидетельские показання є процесуальної формою доказів, а свідок — їх джерелом, подібна поділ в матеріальному доказі провести важко. Процесуальна форма і джерело в матеріальному доказі злиті воедино.

Речові докази займають однакову ситуація зі іншими засобами доведення, передбаченими в ГПК.

Головне у цьому, щоб використовувати речові докази у першій-ліпшій нагоді, коли вони можуть прислужитися для пізнання доказами і піддати оцінці разом з усіма іншими країнами у совокупности.

Теоретично доказів кримінального процесу саме надається важливого значення проблемі класифікації речові докази на початкові і похідні, дослідження питання можливість використання похідних речові докази в пізнавальних целях. 10].

У літературі висловлено думка, що похідних речовинних доказів може бути, оскільки характерною ознакою речовинного докази є його незамінність, оскільки речовинне доказ створюється самим фактом, самої обстановкою досліджуваного події. Проте, є і протилежної думки. Воно залежить від тому, що з речові докази можливо, й необхідна за окремих випадках зняття копії, точно відтворюючою риси та ознаки початкового речовинного доказательства. 11].

Так, слід від протектора автомашини дома події то, можливо втрачено, якщо своєчасно не зняти від нього зліпок. Відбитки пальців на предметах теж припускають можливість виведення з них копії для прилучення до кримінальної справи, інакше сліди можуть бути втраченими і суду не можна буде сприйняти речові докази. Похідна речовинне доказ можна використовувати лише у разі, якщо потрібно копія, зліпок, відбиток властивостей, які стосуються категорії зовнішніх поверхневих, піддаються відтворення. Не можна отримати повністю адекватну копію речі, тотожну самої вещи.

Характер які підлягають розгляду і вирішенню суду цивільних справ визначає вужчу сферу застосування речові докази в цивільному процесі проти кримінальним процесом взагалі, і похідних речові докази, в частности.

Як речові докази у цивільному процесі виступають, зазвичай, такі речі, які самі є предметом спору, і природно, що оперує дослідженням безпосередньо самих справжніх речей, а чи не їх копий.

Як речового доказу виступає, наприклад, майно, має значну історичну, художню або ту цінність для суспільства у разі пред’явлення позову про витребування вещи.

Речові докази на судової практиці у цивільних справах використовують у певних випадках й нині переважно виступати як предмети спору. Вони виступають доказами на ділі, у яких заперечується і їхня виготовлення за договором підряду, на ділі про відшкодування шкоди майну та ін. Їх місцезнаходження має доказательственное значення при розгляді вендикационных позовів. В багатьох випадках заборонена зокрема можливість використання речовинних доказів без фіксації їх зовнішніх ознак в письмових доказах. Наприклад, в комерційному акті, який складають організацією залізничного транспорту на утвердження псування вантажу, позначаються відомості про пломбах, ушкодження яких фіксується в акті як і письмовому доказательстве.

До коштів доказів у цивільному процесі, як і в українському, належить і речові доказательства.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, котрі своїми властивостями, зовнішнім виглядом, формою, іншими рисами здатні підтвердити і спростувати що мають значення у справі факты.

До речові докази відносять зовнішні риси людей, виступаючих сторонами, свідками або що у процесі. Портретна подібність між дитиною і гаданим батьком то, можливо доказом у справі встановити отцовства.

Огляд дома сприймається як особлива різновид речовинних доказів. Діяльність В. К. Пучинского «Англійський цивільний процес» підкреслюється практична необхідність розмежування письмових і речовинних доказів у цивільному процесі Англії. У окремих випадках порядок їх уявлення підданий различному правовому режиму.

Використання похідною інформації щодо речі залежить від того, перебуває вона в боку, що становить інформацію, іншого учасника процесу або в стороннього лица.

Зазначена сторона зобов’язана вимагати, щоб фактичний власник потрібного для справи предмета видав її вивчення. У цьому суттєва різницю між речовими доказами і документами. Встановлення з допомогою похідних доказів змісту документа припустимо, лише коли вичерпано можливостей отримання оригіналу. На речові докази таку норму не распространяется. 12]. На завершення цього питання слід зазначити, що речові докази декларативності й експертні дослідження є найперспективнішими забезпечивши об'єктивності процесу доведення. На важливого значення даних видів доказів у встановленні об'єктивної істини у справі вказували ще кінці минулого й на початку нинішнього століття російські процесуалісти. Будучи нездатними до навмисної брехні, котрі незацікавленості у результаті справи, ці «німі учасники процесу» — речові докази — кажуть нерідко краще організувати і рельєфніше багатьох свидетелей. 13].

2 Витребовування речові докази. Збереження, розпорядження речовими доказательствами.

Согласно п14. Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 1990 р. «Практику застосування судами процесуального законодавства під час розгляду цивільних справ за першої інстанції» при судовому розгляді предметом доведення є факти, які становлять основу заявлених вимог, і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню до ухвалення суднового решения. 14].

Виходячи з цього суд може зажадати лише стосуються справи речові докази, котрі за властивостями і розмірам може бути доставлені в суд.

Обличчя, ходатайствующее перед судом про витребування будь-якої речі в положення як доказ від осіб, що у справі, має описати цю річ і зазначити причини, що перешкоджають самостійного її отриманню, і підстави, якими воно, що річ перебуває в даної особи чи организации.

Речові докази, необхідні судом від громадян і організації, доставляються у суд.

Суд може також видати особі, ходатайствующему про витребування речового доказу, запит з його надання наступного подання у суд (ст. 30 ЦПК Украины).

Клопотання про витребування речові докази дозволяється суддею одноосібно, коли таке клопотання надійшло на стадії підготовки справи. У цьому стадії суд витребуються від організацій чи громадян речові докази або видає зацікавленим особам запити щоб одержати речові докази і її уявлення в суд.

Клопотання про витребування речі як речовинного докази, яке надійшло під час розгляду, дозволяється судом з урахуванням думок осіб, що у деле.

Запит одержати речового доказу видається у його випадках, коли истребуемая річ технічно нескладне значної цінності й коли така спосіб сприяє швидкому отриманню докази судом.

Службові особи організацій, і навіть громадяни, що у справі, несуть обов’язок своєчасного уявлення истребуемых судом речові докази. Ця обов’язок виникає, якщо витребовування вироблено у відповідно до закону, шляхом винесення визначення судом, листи судді чи видачі запиту отримання речовинного доказательства.

Що стосується боку, утримує в себе й не що становить по вимозі суду речові докази суд вправі встановити, що які у ньому відомостей про обставин, які мають значення для справи, стороною признаны.

Особи, які мають можливості уявити необхідну річ або уявити їх у встановлений судом термін, зобов’язані винищити звідси суд з зазначенням причин.

Що стосується неизвещения, і навіть вимога суду про надання речі невыполнено з причин, визнаним судом неповажними, винні посадові обличчя і громадяни, які беруть участь і що у справі, піддаються штраф на розмірі від однієї неоподатковуваного мінімуму доходу громадян (ст. 48 ГПК).

Накладення штрафу не звільняє відповідних посадових осіб і громадян обов’язки уявлення необхідної речі. При порушенні цих правил суд з’ясовує, чому зобов’язане обличчя не сповістило суд про неможливість своєчасно уявити истребуемую річ, і чи є причини невиконання вимоги суду поважними. Залежно від надання цього судом вирішується питання про застосування санкції до винним лицам.

Виконання обов’язки уявлення речові докази особами, які брали участі у справі, забезпечується санкцією як накладення судом штрафу з винних лиц.

Збереження витребуваних речові докази здійснюється у різний спосіб (ст. 54 ГПК).

Речові докази зберігаються у справі або по особливої опису здаються на камери схову речові докази. Речі, які може бути доставлені до суду, зберігаються у місці їхнього перебування. Вони повинні бути докладно описані, а разі потреби, сфотографовані й опечатано. Суд вживає заходів для збереження речей в незмінному состоянии.

Що стосується, коли речовинним доказом є саме спірне майно, його збереженню сприяє вжиття заходів забезпечення позову як накладення ареста.

Речові докази на вигляді малогабаритних (дрібних) речей зберігаються у конвертах (пакетах) у цивільному справі. Якщо ролі доказів використовуються великі речі чи його дуже багато, всі вони по особливої опису здають у камеру зберігання речових доказів суду (практично зберігаються у сейфах канцелярії суду України чи спеціальному шафі). Це має місце, наприклад, у разі, коли як докази виступає зіпсована річ, пальта й т.д.

Іноді як речові докази виступають речі, які неможливо знайти доставлені до суду. Наприклад, як спірною речі виступає картина, яка перебуває у музеї, або домобудівництво, автомашина, гараж. У розділі ст 54 ЦПК України встановлює, що у такі випадки речі зберігаються у місці їхнього перебування. Проте суддя гаразд підготовки справи до судовому розгляду чи суд порядок виконання судового доручення повинен провести огляд речей дома, докладно описати в протоколі огляду, а у необхідних випадках закріпити інформацію шляхом фотографування речі й її відбитки. Речі би мало бути обов’язково передані конкретній особі на зберігання з роз’ясненнями обов’язків із зберігання. Про передачі може бути складено акт.

Процесуальний порядок розпорядження представленими чи истребованными речовими доказами визначається поруч обставин: якістю речі (здатність до швидкої псування), вилученням речей із громадянського обороту громадян (золото, платина, срібло, алмази), приналежністю вещи.

Швидкопсувні продукти і речі оглядаються судом чи одноосібно суддею гаразд забезпечення доказів і як підготовки справи до судового розгляду, що ж складається докладний протокол з описом цікавлять суд фактичних даних (ознак, властивостей) речей (ст.55ГПК). Про огляді сповіщаються особи, що у справі. Проте їх неявка не перешкоджає проведенню огляду. Під час проведення огляду суд (суддя) може користуватися знаннями й навиками фахівця, і навіть залучати до фотографування речей кваліфікованого фотографа.

Після скоєння зазначених процесуальних дій речі повертаються особам, яких здобуті. Якщо вони самі неможливо знайти повернуті власнику, то передаються підприємствам, установам чи організаціям, які можуть опинитися їх використати за призначенням. Власникові згодом повертаються або вартість на даний момент повернення за державними цінами речей, або товари тієї самої роду свого і качества.

У цивільному справі має перебувати письмові документи, що підтверджують факт передачі речей і прийняття їх задля реализации.

Інші речові докази мають повертатися особам, яких здобуті, або фізичним особам, що їх суд визнав декларація про речі після набрання рішенням в законну силу.

Предмети, хто за законом що неспроможні перебувати у власності громадян (золото, платина, срібло в монетах, неопрацьованому вигляді, зливках, іноземна валюта, наркотичні речовини), передаються на відповідні державних установ, підприємства. Сумлінним набувачам повертається їхню вартість (ч.2ст.56ГПК).

Як виняток із загального правила повернення речові докази є підстави повернуті особі, від якої отримані, до набрання рішенням в чинність закону. Це у разі, якщо проговорилася особа, яке оприлюднило річ, клопочеться про її повернення, інші особи, що у справі, не проти этого.

У кожному разі повернення речового доказу до вступу рішення на чинність закону може з’явитися за умови, що не завадить об'єктивного дослідженню доказів і встановленню істини у справі, а теж перешкоджатиме перевірці фактичних обставин справи судом апеляційної, касаційної чи наглядової інстанції.. Отже, у тому, щоб речові докази було винесено на дослідження з оцінкою судом, суд повинен, клопотанням осіб, що у справі, їх зажадати. Порядок витребування доказів, і навіть їх збереження встановлено законом. Слід зазначити, що витребуються ті докази, які якимось чином можуть на справу (правило относимости доказів). Хоча точно з відповіддю впливає чи ні конкретне доказ на судове рішення в справі можна тільки на етапі оцінки доказів, промову про якому піде кілька ниже.

3 Процесуальний порядок дослідження речовинних доказательств.

Дослідження доказів у цивільному процесі є сукупність процесуальних дій зі безпосередньому сприйняттю і особами, що у справі, зібраних у справі доказів, і вилучення їх змісту, тобто. фактичних даних (даних про фактах).

Отримана під час дослідження речей доказательственная інформація усно доводиться до всіх учасників процесу заноситься до протоколу судового заседания.

Оскільки збереження і передачі інформації з допомогою речовинних доказів досягаються шляхом безпосереднього відображення об'єктів, процесів лежить на поверхні предметів, і навіть шляхом зміни їх властивостей і якостей, то способом зняття інформації, тобто. способом дослідження речові докази, є осмотр.

Речові докази оглядаються і пред’являються особам, бере участі у справі, а необхідних випадках — експертам, фахівцям, і свидетелям.

Якщо речові докази через громіздкість (наприклад, дім" і т.д.) неможливо знайти доставлені до суду, вони оглядаються судом за місцем їх перебування. Про виробництво огляду дома суд виносить определение.

Виробництво огляду може з’явитися гаразд забезпечення доказів, підготовки справи до судовому разбирательству.

В усіх випадках проведення огляду речові докази про час і піднятому місці огляду сповіщаються особи, що у справі, й Росії представники, проте, їх неявка не перешкоджає виробництву огляду. Під час огляду можуть давати пояснення, які заносять у протокол. До протоколу може бути долучено складені чи перевірені під час огляду плани, креслення, знімки. Якщо огляд речові докази виробляється у порядку забезпечення зобов’язань, підготовка справи до судового розгляду або іншими судом гаразд виконання судового доручення, дослідження даних речовинних доказів судом, що розглядає справу з суті втрачає безпосередній характер. Об'єктом прямого дослідження судом стають лише протоколи огляду, які оголошуються у судовому заседании.

Якщо протоколи не оголошені, суд зовсім не може у рішенні посилатися на речові доказательства. 15] Як бачимо, огляд речові докази є основним способом дослідження. Проте, суд до дослідження речові докази з допомогою огляду і під час огляду може виконувати та інші процесуальні дії, спрямовані до глибшого розкриття змісту речовинних доказательств.

Суд пред’являє речовинне доказ свідкам, якщо це необхідне усунення суперечностей у доказах або ще достовірного з’ясування фактов.

Огляд речові докази — це процесуальне дію, що полягає в сприйнятті і фіксації відповідних предметів з метою їхнього індивідуалізації чи складання груповий характеристики, посвідчення справжності й відображення стану, у якому предмети перебувають у момент огляду. Поняття огляду включає у собі як візуальне, зорове сприйняття предметів, але й сприйняття, здійснювані у вигляді інших відчуттів. Зокрема, інколи складається потреба у реєстрації запаху осматриваемого предмета. У окремих випадках може знадобитися у вигляді дотику визначити структуру поверхні предмета (гладка, шорсткувата) чи твердість матеріалу вироби. Нарешті, не виключена можливість сприйняття предмета з допомогою органів слуху (наприклад, визначення характеру звуку, виникає під час падіння металевого предмети й що у ролі однієї з ознак при розпізнаванні дорогоцінних металлов).

Слід сказати, що огляд речові докази необхідно виробляти своєчасно. Зволікання з оглядом іноді може викликати за собою втрату чи суттєва зміна важливих ознак речовинних доказів. Значення цієї вимоги можна проілюструвати прикладом з відбитками рук на неглянцевых паперах, часто зустрічаються в кримінальнопроцесуальної практиці. Експериментальні засвідчили, такі відбитки можуть бути встановлені часто через значний час після їх освіти. Проте, з часом настає такого моменту, коли виявлений слід володіючи достатнім контрастом не містить отчётливого изображения.

Важливо, щоб огляд був повний і всебічним, тобто. охоплював усі частини речові доказательства. 16].

Предмет, що у ролі речового доказу, то, можливо підданий експертному дослідженню, коли потрібні спеціальні знання для виявлення змісту речовинного доказательства.

Якщо під час підготовки справи до судового розгляду сторона заявить про підробці документа, суддя з урахуванням думок сторін призначає експертизу для встановлення факту подделки.

Експертиза як, яке доповнює огляд речові докази судом, може призначатися й під час судового розгляду. Наприклад, в разі спору про підміні хутра, зробленого замовником в ательє і під час замовлення на виготовленні пальто, суд крім огляду хутра вдається по допомогу експерта — товароведа.

Суд необмежений аналізом тих речові докази, які представлені сторонами. Він може, як у власної ініціативи, і по клопотанню сторін, прилучити нові предмети, які можуть мати доказательственное значение.

Проблемним теоретично доказів громадянського процесуального права є запитання про фахівців, не призначеного ролі експерта, у процесі дослідження речовинних доказательств.

Така необхідність виникає під час огляду земельних ділянок, безхозяйственно умістів будівель, у разі спору якість речей після хімічної чистки, якість виготовленої речі за договором підряду і т.п.

У призначення експертизи на дослідження даних речовинних доказів іноді - ні необхідності, тоді як може надати істотну допомогу у дослідженні доказів. У кримінальному процесі запитання про фахівця під час проведення окремих слідчих дій вирішене позитивно (ст.128', 92 КПК України). Наприклад, в ст.128' КПК передбачено, що у необхідних випадках, для долі у виробництві слідчих дій то, можливо привлечён фахівець, який зацікавлений у результатах дела.

Теоретично кримінального процесу саме участь фахівця аргументовано тим, що «застосування науково-технічних коштів диктує необхідність широкого залучення фахівців у цілях забезпечення повноти і всебічності расследования.

Застосування знань фахівця під час виробництва огляду, експерименту, розширює обсяг і підвищує якість одержуваних фактичних даних, дозволяє повніше й всебічно оцінити взаємозв'язок предметів, явищ, які мають значення для дела.

Фахівець у процесі залучається під час огляду місця події, місцевості, приміщення, предметів, документів тощо., у своїй не підміняє експерта. Його допомагає слідчому знайти, вилучити, закріпити доказательства.

У юридичної літератури з цивільному процесуальному праву також були пропозиції про запровадження цивільний процес учасника процесу у особі специалиста.

За наявності фахівця, як учасника процесу суд може використовувати її знання і у ході дослідження речові докази. Тому пропозиції про запровадження цивільний процес фахівця визнані обгрунтованими.. На завершення цього питання слід зазначити, що у судовому засіданні є широкі змогу й максимально глибокого вивчення речові докази. Суду надано дуже багато процесуальних коштів, дозволяють найповніше сприйняти важливі справи ознаки і з’ясувати їх справжню роль процесі доведення. Ось він необмежений власним сприйняттям і допомогою експерта. У зв’язку з дослідженням речові докази може бути опитано боку, треті особи, свідки, може звернутися по роз’яснення експерту. Вивчення речові докази у суді має на меті з’ясування істинної ролі дослідження предметів потребують доведення обставин аналізованого дела.

3. Проблеми оцінки речовинних доказательств.

Теоретично доказів як і кримінальному, і цивільному процесі оцінка речові докази виходить з тієї ж вихідних положеннях, як і оцінка від інших коштів доведення. Оцінці підлягають речові докази, безпосередньо досліджені судом.

Як виняток, судом оцінюються за протоколами фактичні дані, отримані внаслідок огляду речові докази, проведённого в порядку забезпечення зобов’язань або виконання окремого поручения.

Оцінюючи речові докази, природно, не припадати враховувати суб'єктивного чинника, присутнього для дослідження з оцінкою особистих доказів. Кожне обличчя викладає зі свого фактичні дані, приносить у процес пізнання елементи своє ставлення до фактам. По відношення до речовинним доказам елемент суб'єктивного збочення дійсності самим носієм інформації виключений. Проте, в оцінці речові докази є труднощі іншого порядка.

Суд, оцінюючи речові докази, тобто. сліди, зміни у предметі, у його властивості зобов’язаний з усіх можливих припущень про вплив щодо цього зупинитися одному достовірному выводе.

Він розкриває наявність об'єктивної зв’язку певного характеру між змінами на предметі, тобто. матеріальному доказі, і фактами, підлягають установлению.

Стосовно речовинні доказам, як зазначається у юридичної літературі, не виключена можливість фальсифікації, підробки, цілеспрямованого на предмети з метою створення удаваної інформації. Відомості про фактах, носієм яких є є речові докази, сприймаються судом безпосередньо минаючи проміжні етапи сприйняття їх на інших людей. Правильність сприйняття властивостей, якостей, змін предметах судом впливає істинність висновків суду про фактах, викликали ці зміни. Істинний висновок суду про факти є результатом зіставлення, аналізу всіх коштів доведення у справі. [17].

Процес оцінювання речові докази судом часом буває досить складною. Він є ланцюг логічних операцій, сукупність суджень й висновків, з яких з’ясовуються: справжність відповідного предмета, його относимость до діла, факт про якому дозволяє укласти як ознаки речі, і місце її виявлення, належність до визначеному особі тощо. Приміром, під час продажу неякісної продукції суд передусім переконується, саме цей відповідач є власником неякісної продукції, з’ясовує, заслуговують чи довіри показання свидетелей.

Оцінка ще більше ускладнюється, якщо доказательственный факт встановлюється не шляхом безпосереднього огляду речовинних доказів, а, по засобам укладання експерта. І тут з єдиною метою правильного встановлення значення речові докази для справи потрібно ще й правильно оцінити експертний висновок. У зв’язку з цим необхідно зупинитися на основні положення оцінки експертизи. Прийнято розрізняти юридичний і научно-фактический аспекти оцінки укладання эксперта.

Ведучи мову про юридичний аспект, мають на увазі перевірку підписання з точки зору додержання щодо призначення і проведення експертизи вимог Цивільно-процесуального законодавства. Перевірка повинна показати, в якій мірі дотримані права сторін, надані їм у зв’язки України із експертизою. Сторони вправі ознайомитися з постановою про призначення експертизи, експертним заключением.

Обов’язково перевіряються правильність оформлення експертизи: призначена чи вона ухвалою, вказані у ньому, з питань потрібні висновки експертів, зазначено чи конкретну особу, якому доручають зробити экспертизу.

Пильної уваги заслуговують питання, що стосуються особистості експерта і правомірності його дії. Конче важливо поцікавитися, чи достатньо компетентний експерт у вирішенні поставлених проти нього питань, безстороннім він, незацікавлений у результаті справи, не вийшов за межі власної компетенції, тобто. не чи вирішив питання правового характеру, не зробив певні висновки з урахуванням оцінки матеріалів справи, а чи не застосування своїх спеціальних знаний.

Статтями 18 та19 ЦПК передбачена можливість відводу експерта, в випадках, коли він особисто, безпосередньо чи опосередковано зацікавлений у результаті справи, якщо він родичем сторін чи інших, що у справі або за інші обставини, сумнівних у його неупередженості. З іншого боку, відвід експерта можливий за тому випадку, коли він перебувати чи перебував у службовому чи іншого залежність від сторін, інших, що у справі, якщо експерт проводив ревізію, матеріали якої були підставою до порушення даного громадянського діла чи ж експерт просто виявився некомпетентным.

Оцінка укладання експерта в научно-фактическом відношенні передбачає перевірку наукової спроможності тих принципових положень, якими експерт керувався у своїх висновках, і правильності застосовуваної їм методики исследования.

Зокрема, з’ясовується, чи достатньо доведені наукові становища, на які спирався експерт, не застаріли вони, апробовані чи практикою технічні засоби і силові методи, використані у процесі експертного дослідження, чи є применённая методика дослідження загальновизнаною, бракує чи сумніви її наукова состоятельность.

Надзвичайно важливий елементом оцінки укладання експерта є його перевірка з погляду обгрунтованості. У кожній оказії оцінки укладання потрібно усвідомити, наведено у укладанні всі необхідні підстави висновків, як проміжних, і кінцевих, чи є затвердження експерта голослівним, зовсім позбавлений чи досліджуваний об'єкт ознак, що є з цим виведенням у протиріччі. Експертиза оцінюється й у відношенні повноти произведённого дослідження. Для цього він з’ясовується, використовував чи експерт все матеріали, надані у розпорядження, і відповів він всі запитання, які проти нього були поставлены. 18].

Однак у судової практиці зустрічаються помилки в оцінці актів експертизи. Ось одна з прикладів, який був приведён у визначенні судової колегії у справах Верховного суду України від 20 березня 1996 года.

У 1994 р. З. пред’явив позов проти Б. про визнання заповіту недійсним і визнання права власності на частина житловий будинок, посилаючись на можливість те, що її батько був у такому ж стані, яке дозволяло б йому усвідомлювати значення своїх дій, становив заповіт, по якому всі своє майно заповідав Б. Позивачка просила визнати з ним право власності на 7/10 частини дома.

Рішенням Київського районного суду р. Сімферополя позов був задоволений. Президія Верховного Судна Автономної Республіки Крим протест прокурора залишили без задоволення, а рішення арбітражного суду — без изменений.

Проте з протесту заступника генерального прокурора судова колегія у справах Верховного суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав: суд неповно з’ясував обставини справи, які мають значення для рішення спору, назву потрібної оцінки зібраним у справі доказам. Відповідачка посилалася на довідки Сімферопольської міської та обласної лікарні і республіканського психіатричного диспансеру, якими видно, що М. будь-коли лікувався в цих лікувальних закладах з таких підстав психіатричного заболевания.

У самому акті судово-психіатричної експертизи не визначено, на основі яких медичних документів і майже інших доказів експерти дійшли висновку, що М. на даний момент складання заповіту був у такому психічному становищі, коли не здатна розуміти своїх діянь П. Лазаренка та керувати ими.

Суд всупереч вимогам ст. 15,30, 62 ЦПК обставини старанно не перевірив, назву оцінки всім зібраним у справі доказам, не допитав свідків із єдиною метою з’ясування психічного стану М., і навіть суд зовсім не дав належну оцінку актам експертизи, виходячи з яких доказів і медичних документів експерти зробили своє заключение.

Судові рішення в справі було заборонено Судової колегією Верховного суду України і передано на нове рассмотрение. 19]. Отже, оцінка речові докази виготовляють основі встановлення нею внутрішньої узгодженості чи неузгодженості коїться з іншими доказами. Наприкінці даного розділу слід вкотре наголосити на необхідності обережного підходу до оцінювання речові докази, якнайсуворішого дотримання правил оперування речові докази, які у кожній оказії повинні утворити замкнуту ланцюг. Постанови, визначеннях Пленуму Верховного суду України неодноразово зазначалися неприпустимість здобуття права рішення, постанови, визначення суду грунтувалося на укладанні експерта, не подтверждённой іншими доказами. Речові докази декларативності й відповідні їм укладання експертів би мало бути старанно перевірені шляхом від інших доказів у делу.

4. Cравнительно правова характеристика інституту речовинних доказів у Україні та інших странах.

Речові докази — це третя різновид коштів доказів у американському цивільному процесі (також передбачені письмові докази декларативності й свидетельские показання). Але у вивченні основних нормативних актів процесуального змісту ця різновид або взагалі немає згадки, або регулюють окремі, часто другорядні питання, що стосуються речові докази. Процесуальна теорія приділяє речовинним доказам йому деяку увагу, та все ж набагато менше, ніж свидетельским показанням і документам.

Речовими доказами США вважаються люди і предмети, які можуть впливати безпосередньо на почуття присяжних і суддів, тобто. яка своїм виглядом сприяти встановленню шуканих фактів. Приклади: спотворене обличчя, сліди крові на одязі, подібність дитини з ймовірним батьком, фотографія місця події. Сюди відносять такі невловимі, непідвладні закріплення судовими протоколами явища, як поведінка свідка під час допиту, що впливає надто на журі (зовнішній вигляд, манера триматися, тон голоси, впевненість чи коливання під час відповідей і т.д.).

Розмірковування про таке вплив зрозумілі, але їх зовсім не від випливає, поведінка свідка на засіданні має офіційно бути оголошено речовинним доказом. Сучасна психологічна наука і судова практика не підтверджує тези наявності безпосередньою й стабільної взаємозв'язку між манерами допитуваного і правдивістю сообщаемой їм информации.

Згідно з принципом змагальності процесу, розшук і уявлення суду речові докази здійснюють боку зі своєї ініціативи. Допомога судна у американському процесі виражається лише видачі повісток, що зобов’язують тих, хто має перебувають відповідні предмети, передати їх зацікавленим особам чи суду. Україна має обов’язки по доведенню розподіляються аналогічно: позивач зобов’язаний доводити обставини, яким він обгрунтовує позов, а відповідач — обставини, яким він обгрунтовує заперечення проти пред’явлених до нього вимог. Проте обов’язки судна у Україні з сприянню особам, бере участі у справі, по доведенню значно ширше, ніж у США. По-перше, суд повинен уточнити відповідно до гіпотезою матеріальної норми права, регулюючої дане спірне ставлення, коло фактів, які підлягають доведенню; по-друге, запропонувати сторонам у разі потреби послатися на додаткові докази; по-третє, посприяти разом додаткових доказательств.

Присяжні і судді у США знайомляться з речовими доказами шляхом дослідження під час розгляду справи. Якщо транспортування предметів скрутна чи неможлива, скажімо їх огляд там, де їх находятся.

Характерно, що суддя наділений правом заборонити використання деяких речові докази деяких випадках за мотивами необхідності запобігання небезпеки їх занадто сильного емоційного впливу членів журі. Вважається, наприклад, небажаним наочне демонстрування тілесних ушкоджень окремими случаях.

Актуальна проблема американського правосуддя — можливість використання їх у процесах речові докази, добутих незаконними методами, тобто. вилучених при незаконних обшуках та інших сумнівних поліцейських акціях. Проте, переважно цю проблему виникає стосовно кримінальних справ. У справах цивільним переважно зазначені докази застосовуються безперешкодно, а інших штатах й у федеральних судах є обмеження, які американська доктрина не саме й надає серйозного значения. 20].

У українському законодавстві тих доказів, які отримані незаконним шляхом, доказательственного значення для суду немає. Крім того, статтями 27 і 29 ЦПК України передбачено правило допустимості коштів доведення. Воно у тому, що обставини справи, хто за законом повинні підтверджуватися зазначеними у законі засобами доведення, що неспроможні підтверджуватися ніякими іншими засобами доведення. Приміром, відповідно до ст. 376 ЦК України у його випадках, коли договір позики може бути совершён в письмовій формах, оспорювання його за безнадёжности шляхом свидетельских показань не допускається. І тут на підтвердження договору повинні видаватись документи про його оформлении.

Особливості оцінки доказів мови у Франції полягають у тому, що юридичні угоди принципі недовідні свидетельскими показаннями чи законними припущеннями. Вони підтверджуються лише письмовими документами. Наприклад, доказ шлюбу, походження дітей, як правило, здійснюються лише актами громадського стану, свидетельские показання устраняются.

У Франції, як та інших країнах, суд під час розгляду справи зобов’язаний безпосередньо ознайомитися з усіма судовими матеріалами у справі і досліджувати докази. Проте, французькій цивільному процесі, є свої характерні риси. Наприклад, судові колегії цивільних трибуналів, постановляющие рішення, безпосередньо не виробляють допиту свідків: вони знайомляться зі своїми показаннями за протоколами допиту. Інший характерною рисою і те, що сторони зобов’язані уявити суду першої інстанції відразу весь наявний вони матеріал в спорі, всі докази. Дуже часто викликає кілька труднощів що в осіб, які мають докази. Проте, сторонам дозволили користуватися доказами, представленими у ході судового процесу. До таких доказам ставляться визнання, присяга, показання свідків, укладання експертів, огляд дома (ст. 295−301 ЦПК Франції). Судова практика допускає і огляд речовинних доказательств. 21].

У чехославацком праві поняття «речові докази» не міститься. Проте засобом доведення можуть виступати спонукувані чи нерухомі речі, а окремих випадках — й людську тіло. У чехославацком законі міститься таке як «огляд дома». При огляді дома засобом доведення, з погляду суду, є сприйняття їм певних пізнань про факти шляхом прямих відчуттів. Суд встановлює порядок огляду. Якщо мають на увазі спонукувана річ, огляд може здійснюватися й у судовому засіданні. Якщо ні можливості оглянути їх у суді, огляд роблять у місці перебування. Якщо огляду необхідні спеціальні пізнання, то огляд здійснюватися не судом, а експертом, який повідомляє суду результати досліджень, у своєму заключении.

Огляд людини проводиться експертом поза засідання. З цього метою суд зобов’язує обличчя, що має бути оглянуто, з’явитися на експерту для медичного обследования.

Якщо громадянин перестав бути задля обстеження або надає річ для огляду, це може викликати застосування примусових мер.

Іншими засобами доведення, з допомогою яких можна було одержати інформацію про фактах в чехославацком праві, може бути, наприклад: фотографії, фільми, діаграми, графіки, малюнки, статті у газетах та інші друковані тексти, магнітофонні стрічки тощо. Порядок використання коштів доведення визначається також судом відповідно до їх характером: прочитання, демонстрація, перегляд, прослуховування. Обличчя, налаштовує такі кошти доведення зобов’язане уявити суду на його вимогу. Ці цифри доведення необхідно досліджувати особливо ретельно, внаслідок можливого підробки (наприклад, фотомонтаж, монтаж під час запису на магнітофонну стрічку і т.д.). 22].

У англійському процесуальному законодавстві виділяються усні, документальні і речові докази. До усним тоносятся показання свідків, до документальним — уявлення різних документів, до речовинним — пред’явлення самих предметів задля обстеження їх судом. Різниця між документальними і речовими доказами має важливого значення, оскільки правило про найкращому доказі застосовується у першому випадку і застосовують у другому. Хоча ця різниця, зазвичай, самоочевидне, але виникатимуть складнощі у тому випадку, коли предмет містить якусь напис, наприклад, надгробний камінь, дощечка з номером автомашини. Питання тому, чи ці предмети як речові чи як документальні докази, залежить від заповітної мети, з якому вони пред’являються. Якщо потрібно підтвердити їх наявність, всі вони є речовими доказами, Якщо ж вони пред’являються для встановлення змісту написи, всі вони є документальными.

Правило «про найкращому доказі» одне з старих правил загального права в Англії. Він каже за себе: має бути представлено краще (чи саме пряме) доказ. Так, найкращим доказом утримання або існування документа є уявлення першотвору Основних напрямів; копія — це похідне доказ. Найкращий доказ цього у якому ж стані перебувати предмет, полягає у пред’явленні цього суду. Це застосовується також і того, аби внеможливити непрямі докази тоді, коли доступно пряме доказ. Правило про найкращому доказі зараз втрачає своє значення. Воно большє нє цьому перешкоджає до ухвалення непрямих доказів і тепер застосовується до речовинним доказам. Проте він усе ще застосовується на утвердження змісту документів особистої вдачі, хоча навіть у такі випадки ним користуватись з певними оговорками. 23]. Отже, з вище сказаного ми в змозі зробити висновок, що і України, і у інших країнах речові докази як правової інститут визначаються однаково. Ними може бути предмети, котрі своїми властивостями засвідчують про обставини, які мають значення для справи. Різними є у окремих випадках суб'єкти, зобов’язаних уявити речові докази суду (як, наприклад, в.

США) чи самі предмети, що потенційно можуть в ролі речові докази (наприклад, у багатьох країнах речовинним доказом можна вважати зовнішність людей). Також є невеликі особливості процесуального порядку уявлення та дослідження речові докази у країні. Але загальним громадянській процесу всіх країн і те, що з допомогою доказів суд повинен встановити і «винести у справі справедливе та обгрунтоване решение.

Заключение

.

Всякое судову справу полягає у встановленні судом фактів і застосування до цих фактів права. Доказательственное право має справу із засобами, з допомогою яких факти видаються суду. Речові докази є з коштів доведення, які мають особливості, про яких неможливо було йдеться у роботі. Можна дійти невтішного висновку, основним відзнакою речові докази і те, що перебуває у них же в вигляді матеріальних, наочно які сприймаються ознак. Порівнюючи гражданскопроцесуальне і кримінально процесуальне законодавство я дійшла висновку, що у кримінальному процесі значення речові докази значно більше, у теорії кримінального процесу саме цю проблему розроблена дуже широко. У цивільному процесі речові докази застосовуються не часто-густо. Вони виступають на основному у вигляді предмета спору або ж застосовують у справах, у яких заперечується якість продукції, на ділі про відшкодування шкоди і т.п.

А, щоб одержувати інформацію суд повинен досліджувати речові докази. І тому він використовує такі заходи, як огляд речовинних доказів, огляд їх у місці (поза суду), і навіть суд Київ може привабити для пояснень свідка чи направити речовинне доказ для отримання експертного висновку. Потрібно вкотре наголосити на важливості глибокого і сповненого вивчення речові докази, з’ясувати їх справжню роль доведенні шуканих фактов.

Найбільш відповідальним є етап оцінки речові докази. На цей етап доказової діяльності суду неодноразово звертає увагу Пленум Верховного суду України. Саме процесі оцінки виникають найчастіше судовим помилкам, які принципово впливають на результат справи. Постанова Пленуму № 9 от21 грудня 1990 р. «про застосування судами процесуального законодавства під час розгляду справ за першої інстанції» підкреслює, що будь-який рішення, постанову, рішення суду має бути обґрунтованим і спиратися попри всі докази, зібрані при розгляді справи. Оцінка доказів мусить бути всебічної, повної й уміти враховувати все особливості конкретного докази, тобто. чи є воно прямим чи опосередкованим, виходить від будь-якої особи, яка має може бути своє суб'єктивне ставлення до діла (особисті докази) чи ж це письмові чи речові докази. Речові докази по порівнянню з засобами доведення є найбільш об'єктивними, оскільки речові докази — це «мовчазний свідок», він несе інформацію шляхом наявності або відсутність власних свойств.

В усьому світ у доказательственном процесі як у кримінальним, і по цивільних справах використовуються речові докази. І треба сказати, що з правильному поданні, повному дослідженні і об'єктивного оцінювання, речові докази можуть виступати гарантом винесення справедливого і обгрунтованого рішення з будь-якої справи. А законність, справедливість, об'єктивність судових рішень є основним принципом здійснення правосуддя на Украине.

———————————- [1] Конституцію України від 28 червня 1996 року // «Голос Украины»,-1996, — 27 липня, — № 138 (1388) [2] Гуреєв В.П. «Про понятті судові докази у радянському цивільному процесі» // Радянське держава й право, — 1966, — № 8 [3] Курылёв С. В. Основи теорії доказів у радянському правосудии,-Минск, — 1969, — С. 139 [4] Цівільне процесуальне право України / ред. Комаров В.В.- Харків: «Основа», — 1992, — З. 181−183. [5] Цивільний процесс,-учебник для вузів / ред. Мусиной В. А., Чечиной Н. А., Чечота Д. М., — М.: «Проспект», — 1996, — З. 184−220. [6] Цивільний процесс,-учебник для вузів / ред. Мусиной В. А., Чечиной Н. А., Чечота Д. М., — М.: «Проспекта», — 1996, — З. 184−220. [7] Штефан М. И. «Цивільний процес» підручник для Вищих закладів освіти: Київ, — 1997 р., — С.246−272 [8] Штефан М. И. «Цивільний процес» підручник для Вищих закладів освіти: Київ, — 1997 р., — С.246−272 [9] Цивільний процес / ред Мусиной В. А., Чечиной Н. А., Чечота Д. М., — Москва: «Проспект», — 1996, — З. 184−220 [10] Теорія доказів у радянському кримінальному процесі, — М.- 1973, — З. 642. [11] Треушников М. К. Судові докази, — Москва «Городець», — 1997, — З. 245−262 [12] Пучинский В. К. Англійський цивільний процес. Основні поняття, принципи й інститути, — М., — 1974, — З. 157−159 [13] Тертышник В. М. Кримінальний процес, — Харків: «Арсис ЛТД», — 1997, — С153 [14] Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 21 грудня 1990 р. «Практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ за першої інстанції» //Радянське право, 1991, — № 4 [15] Радянський цивільний процес / ред. Треушникова М. К., — Москва-1989, — з. 181−184. [16] Селіванов Н.А. «Речові доказательства»,-Москва: «Юридична литература»,-1971, — С. 196 [17] Треушников М. К. Судові докази, — Москва «Городець», — 1997, — З. 245−262.

[18] Селіванов Н.А. «Речові доказательства»,-Москва: «Юридична литература»,-1971, — С. 196 [19] Ухвали судовоі колегіі в цивільнох справах // Вісник Верховного Суду України, — 1997, — № 2 (4), — З. 15−18 [20] Пучинский В. К. Цивільний процес США, — Москва: «Наука», — 1979 г, — З. 136−138 [21] Аверін Д. Д. Класова Природа і основні інституції громадянського процесу Франції, — Москва-1968, — З. 24−26. [22] Цивільний процес у соціалістичних країнах — членах РЕВ / ред. Добровольського А., Неваи Л., — Москва,-1978. З. 328−337 [23] Рональд Уолкер «Англійська судова система», — Москва: «Юридична литература»,-1980, — З. 555−558.