Богородиця

Богородица

Б. Кисин.

Богоматерь, божа матір, святая діва, діва Марія — здавна образ російської словесності. Поява їх у апокрифах належить до початку християнської ери. Найвідоміші апокрифи «Ходіння Б. по муках» (записано вперше у збірнику Троїцької лаври XII в.) і «Сон Б.». Народне творчість створило з цих апокрифів низку пісень, змов, віршів, розповідей та т. п., у яких Б. — головна дійова особа.

Не слід проте думати, що образ Б. з’явився новиною. Ставлення до владычественном жіночому суть віддавна існувало в народному свідомості. До образу землі як на живу істоти, — загальної годувальниці, джерела сили та життя, — згодом приєдналися решта 2 образу — зорі і громовницы (обидві — богині родючості). Синтезом цих образів стала богиня родючості — Лада.

Такое обожнювання землі зрозуміло. Славянин-землепашец повністю залежав від нього, у ній був і життя й смерть. Слова «жити» і «жито» — від однієї кореня. При тих відносинах до землі, при землеробстві з первісними знаряддями — сохою і бороною — людина нічим було проводити врожай, усе було надано за грати випадку. Ця фатальна випадковість змушувала його всіляко умилостивляти землі і незрозумілі йому сили природи. Б. так. обр. прийняла у спадок вже готовий образ язичницької богині. І це дійсно, найбільше Б. шанували як цариця піднебіння та землі, цариця всіх царств природи, повітряних явищ (грози), як подателька плодів земних й у з цим — покровителька плодючості тварин і звинувачують шлюбу людей. У першому змові говориться: «Святий Адам тиснув, Христос насіння давав, бог сіяв, і матір божа поливала і всім православним на спомин давала». У змові про збереження і розмноженні худоби говориться, що Б. укриває людини її худобу, «милої, улюбленої селянський живіт». Існував також звичай в Благовіщення ставити образ Б. до діжки з зерном, залишеним ратай на посів, щоб хліб дав багатий врожай. А селянські дівчини зверталися до Б. з проханням — дати нареченого: «Матушка-покров, покрій сиру землю сніжком, мене женишком» тощо. п. Слід відзначити, що офіційна церква, прагнула поєднувати церковне поняття про Б. з народним, повторює поганські вірування. «Первісна, незаймана земля… произрастила й усе розмаїття і пишноту рослинної природи. Це є першим зазначенням на діву Марію».

У древнього слов’янина, крім неврожаю, крім посухи, була одна страшний ворог — вогонь, який злизував цілі села, дерев’яні вдома під соломою. І це ряд — спека — посуха — вогонь, і навіть гроза, часта винуватиця пожеж, змушували знову вдаватися до Б., володарці стихій. Вона отримає назва «неопалимої купини», палаючого, але з сгорающего куща. Ікону «Неопалимої купини» виносили під час пожежі.

Земля здавна вважалася подательницей сили та здоров’я. У билині розповідається, що Ілля Муромець, повергнутий богатирем на грішну землю, від торкнутися ній знаходить знову силу (порівн. боротьбу Геркулеса і Антея у грецькій міфології). Звідси й Б. стала вважатися целительницей будь-яких хвороб Паркінсона й що з ними страждань. Особливо зверталися до Б. під час пологів (див. «12 П’ятниць» і «Змови»).

Любопытна народна картинка XVII в., де Б. є до особливо почитавшему її клірику і рятує його від смертної хвороби, «зціпивши сосцу своя» і окропив вуста болящого. Цей незвичний спосіб лікування стане нам зрозумілий, коли ми пригадаємо статую халдейской богині Іштар, яка уособлювала вічне родючість землі. Іштар представленій у вигляді оголеною жінки, стискивающей руками обидві грудях, з яких «заб'ють ключем два джерела життя». Напис говорить: «Іштар, матір та годувальниця, богиня, яка втішає людство». Це звучить зовсім, як і справу Б. У різних народів богиня родючості стає утішницею і помічницею взагалі. Однакові ставлення до землі змушують однаково працювати фантазію. І Б. починають поступово звертатися по медичну допомогу в усьому. «Врятуй і помилуй ти мене, мати пресвята Б., а живу зробив у крайньої хаті в селі». Тут вказується навіть точна адреса, щоб Б. не помилилася.

Подтверждение вшанування Б. переважно у зазначених значеннях ми бачимо у деяких зображеннях Б. — як матері, втратила сина. Ми, як стираються з Б. все риси божественності щойно вона виступає над образі земли-кормилицы. Досягаючи великий глибини і трагізму, описи ці трактують Б. як людський образ. Це не всесильна цариця, а придавлена горем жінка, яка так само як сільська осиротіла мати журиться: хто ж саме «її старість прибереже, хто її приспокоет». Вона не є далекоглядною, і Христос каже: «Усього ти у бога, матір, не знаєш, мою живоносную смерть не відаєш».

Христиански налаштовані дослідники проти становища, що образ Б. розвився з поганського уявлення. Вони свідчить про виняткове милосердя Б., якого неможливо було у язичницької богині. Але Б. не малювалася спочатку особливо милосердної, хоча в творах, що виникли з урахуванням «Ходіння Б. по муках». Б. молиться за «душі грішні, які з роду матірним словом не сварилися», молиться за християн, але з молиться за іновірців. Але коли його за прощення грішників потрібно вторинне розп’яття її сина, в ній йдеться:

«Не шкода мені такого народу многогрешного, А шкода мені сина свого родимого, Христа царя богоравного».

Милосердие її визначається землеробськими потребами російського селянина. Селянку, котра працювала в неділю на полі, очевидно за нужді, а, по жадібності, щоб не тільки «ситій», а й «багатою» (прообраз кулака), Б. карає тим, що «весь хліб дав великий прибыток», лише з стиснутого в неділі навіть «насіння не повернули». Кара, що начебто уявлення про милосердя Б. Але в інший жінки за недільну (неземледельческую) роботу «оніміли ноги її й пригнулися до самого сідниці, й дуже було дві року». У першому випадку автор оповідання було допустити, щоб за гріхи Б. карала страшної карою, погубивши, скажімо, весь хліб, усі його «жито», т. е. «життя». У другому випадку покарання надто жорстоке. Весь образ Б. визначено в такий спосіб землеробським характером Русі.

Даже уявлення про Б. як захисниці ворогів, яке пояснювали раніше впливом історичних подій, насправді випливає безпосередньо з ставлення до богині родючості — до подання сили та здоров’я. Факти історичної дійсності визначали лише деталі (порятунок від Тамерлана, від татар тощо. буд.).

Это підтверджується тим, що багато народів богиня родючості була це й богинею війни, наприклад згадана вище Іштар. У нашій іконопису, поруч із зображеннями Б., яка уражує ворогів, характерна трактування її як богині родючості. На іконі «Усіх скорбних радості» навколо Б., розростаючись з-під її рук, пишно розпускаються квіти. На інший іконі, пізнішого походження, з-під рук Б. виростають величезні, вырывающиеся з масштабу всієї композиції, пучки злаків. На іконі псковського листи XV в. («Б. — неопалима купина») колірне дозвіл зображення робить Б. центром. Б. як центр всього який живе зображено на іконі строгановского листи XVI в. «Про тобі радіє, обрадувана, всяка тварина». Б. у центрі ікони, по колу, серед янгольських і людські сили, і натомість міста, оточеного деревами (символ рослинності взагалі?). Згори, також у колі, зображений бог. Бог вище, він панує, але основа, точка, коли всі зібрано, Б., матінка-земля.

В основних рисах образ Б. зберігся незмінним до революції. «Наша давня писемність, — каже Пипін, — майже знає хронології: велика безліч пам’яток залишалася у спілкуванні ще впродовж цілих століть, ми інколи з XI-XII до XVII і навіть ХІХ століття», навіть XX, скажімо ми. Історія робила своє, відбувалися події — цілі перевороти у житті народу, але писемність зберігала самі традиційні форми. Так напр. «Ходіння Б. по муках» існувало до списків як XII, і ХІХ ст. Причина цієї постійності лежать у економічних умов. «Міська Русь, виснажена власними грабежами, підбите передвижкой світових можливість порозумітися з у Чорному морі і Дніпра на Середземне морі та на Рейн, була остаточно добита татарами і після татарського розгрому… стала тієї сільської країною, якою ми звикли її бачити» (Покровський).

Деревенская Русь дожила донині з здавна що існували способами обробки землі. Сошник XIV в. із музею і сошник XX в. — одні й самі, борона — сама й той самий, трипілля — один і той ж. Тож і посуха і вогонь, який знищуватиме солом’яні хати, такі ж, за своїм значенням, як багато сторіч тому, і всі, визначаючи свідомість, залишає дієвими і з повними живого сенсу старі образи і її уявлення і особливо образ Б., тісно спаяний, як ми бачили, з землею, із хлібом. Б. у її традиційному, нітрохи не зміненому розумінні, зустрічаємо ми й у літературі, близькій нас за часом. Коріння творчості багатьох поетів, що йдуть із села і південь від села, йдуть у вікові традиції. Такі напр. Кольцов, Єсенін, Клюєв. У Кольцова страшна для селянина дума хліб пов’язують із Б. — «Смаження свіча селянина перед иконою божої матері». У Єсеніна — цілий ряд віршів з традиційною богородицею, що з образами землеробства:

«Кроют зорі райський терем, У віконця божа мать Голубей скликає до дверям Рожь зернисту клевать.

Клюйте, ангельські птицы, Колос — життєвий політ…".

Но ясніше всього безперервність і незмінність ставлення до богородиці виражені Клюєвим:

«Богородица — ваша землица, Вольный хліб мужику вроди».

Одно вірш з «Песнеслова» він, перерахувавши різні предмети, кінчає так:

«Под порогом прихована «Богородицын сон», —.

От біди — худорлявості нас помилується він".

Упомянутый вище «Сон Б.» мала у минулому значення змови. Тому, хто носив з собою, «становитиме від мене (т. е. від Б.) велика благодать і милість, здоров’я і добробут, і полях безліч і врожай у кожному його хлібі, і луках трава і покоси сухі і щасливі будуть». І ось XX в. селянин зариває під поріг цей «Сон» такою ж вірою на той ж випадок, як він предок майже тисячу років тому вони. Не в селі, а й у місті «Сон Б.» не втратила своєї значення. Бабуся у Горького «казала напам’ять „Сон Б.“, щоб жінки заучували його за щастя» («Дитинство»).

Горький взагалі показує, як чіпко був закоріненим у свідомості міського міщанства що йде від села образ Б. У тому ж «Дитинстві» вона «преславна… радості джерело, красуня пречиста, яблуня у кольору… сердечушко моє чисте небесне… сонечко золоте». «Богородиця завжди була, передусім. Від нього народився бог… Я любив богородицю… І коли було побачити ручці її… я трепетно поцілував ікону межи очі, в губи» («У людях»).

Деревенская, первобытно-земледельческая Русь позначилася і у свідомості людей не які вийшли безпосередньо з його гущі. У Достоєвського в «Бісах» читаємо: «Богородиця, що є, як думаєш?» — «Велика мати, відповідаю, сподівання роду людського». — «Так, каже, Богородиця — велика мати сыра-земля є, і велика у цьому в людини полягає радість». У цих словах — майже вичерпний переказ народного ставлення до Б.: образ її неизме? нен. У першому вірші Ф. Сологуба,, де Б. простеляє своє «святе покривало» над обидевшим її селом і тих рятує його від гніву Іллі-пророка, все строфи закінчуються словами: «Заря-заряница, червона дівиця, мати пресвята Б.». Цей вислів стануть зрозумілі й повними сенсу, якщо пригадати пісенне звернення до світанку, яка вважалася богинею родючості та сестрою сонця: «Зоря — заряница, червона дівиця, полунощница» тощо. буд. У А. Блоку ми бачимо:

«О, исторгни ржаву душу, Со святими мене упокой, Ты, що тримає морі та сушу Неподвижно тонкої рукою».

Характерно з цього вірші:

«Ты в поля відійшла без повернення…».

У нього й Б., у одязі, «світло струящей», йде з Куликову полю, і його «образ нерукотворний» сяє на щиті. Тут доречно пригадати древній «Вірш про Дмитрієвій суботи» про ту ж битві. Б. ходить по «изустланному мертвими тілами» поля і «кадить на мощі православних». І. Бунін в «Втечу до Єгипту» вживає навіть звичайний прийом народної творчості — перенесення біблійного події у російську обстановку: Б. біжить, «в кунью шубку загорнувши немовляти», і далі деякі картини природи Росії, з ведмедями і лосями.

Как захист ворогів, як допомогу у перемозі Б. з особливою силою виступає у літературі періоду війни 1914−1918. Буржуазія охоплена ура-патриотизмом, і його література черпає образи з народного сховища. Ці образи навіваються «мужицьким» характером війни — веде її армія, що перебуває головним чином із крестьян-землепашцев. А. Білий в вірші «Батьківщині» надає Росії риси Б., «неопалимої купини». У А. Ахматової «супостат» не розділить нашої землі, бо.

«Богородица білий расстелит Над скорбями великими плат».

Революция (Лютнева) не внесла скільки-небудь помітного зміни у образ Б. Образ цей за інерцією продовжує свою шлях, залишаючись старим, з усіма встановленими вікової традицією властивостями. Цьому сприяє та обставина, що корінних змін — у виробничих відносинах хлібороба Лютнева революція не принесла. У вірші Еге. Германа говориться, що генерал молиться Б. про допомогу проти повсталою «голоти». Але «допомогла вже іншим богородиця, запізнилася благання генералова». Б., яка допомагає пролетаріату в революції, — це дуже характерне для на даний момент. І. Еренбург, вороже який зустрів Жовтень, виводить Б. із її атрибутами. В нього пресвята Б., «простромлена стрілами нашими», напуває свою кров’ю голубицу, щоб угамувала цієї кров’ю спрагу вмираючого площею солдата, який «вистрілив до церкви сумну». Б. просить сказати йому, що «приходить богородиця, коли чекати вже нікого».

Изменились обставини, обстановка, але з образ. Після Жовтневої революції відбувається корінна перебудова всіх відносин, та спосіб Б. розшаровується. Нове життя потребує нових як за змістом, а й у формі пісень. А нові форми можуть бути виготовлені лише новою побутом, і поки лише складається котрі й повільно. І на літературі старі форми приспособляются до нового змісту. У. Кирилов говорить про свободі: «Свобода — діва вогнева» (порівн. зі старовинним зображенням Б. на тлі з вогню), «її дихання — троянди раю». Вірш про дівчині він закінчує: «Про, богородиця, співають мої вуста: народи веселого і буйного Христа». Ів. Филиппченко говорить про матері, починаючи це слово з великої літери:

«На всім Твої черты, Твоей руки печать, Ты бытие, Ты обличчя собі таїш, про Мати».

Представления про матір, про діві, про велич материнства й чистій красі невинності століттями були нерозривно пов’язані з Б. Вона була традиційно для висловлювання всіх таких понять, і пролетарський поет піддався впливу, сутнісно йому далекого, якому він має міг би протистояти.

Интересный приклад словотвори, де уявлення, що з Б., втратили свій початковий сенс, стає лише словом, ми зустрічаємо у солдатській пісні епохи війни 1914−1918. Свистять кулі, та солдатів просить деревце:

«Припокровь головоньку победную, Припокровь руки-ноги робочі».

(Ср. зі зверненням до покриву Б.). Тут ми стикаємося з тим самим явищем, як і в сучасних кустарів, колишніх іконописців. Життя дала їм нові теми, але технічні прийоми залишилися колишні, освячені віковими звичаями. Зображують орача, але вона сам, та її костюм, та її кінь — зовсім, як у іконі. Орачу потрібно лише взяти спис і сісти верхом на цього ж коня, щоб вийшов Георгій Побєдоносець. Однак під старої зовнішністю зовсім інший зміст. — Навіть у наші дні Б. збереглася як як слово, а й як образ — в частівках. Частівки у разі служать доказом від протилежного. Висміюючи Б., вони цим показують, що образ цей мають ще якусь живучість і пружність, із якими випадає боротися.

Традиция живуча як у житті, і у літературі. І Б. близька і дорослій із коренів патріархального побуту, з його реакційної містикою, Клычкову («над головою раскинуто вишиваний сусальными зірками… домоткане небо, і з середині його котиться… золотим канительным колесом сонце світу, і… тримаючись для неї рукою, з блаженної і скорботній усмішкою дивиться вниз на грішну землю пречиста матір») і «заумному» У. Хлебникову («чи коли, як божа мати, ховаєшся сина від обліку… тріпоче рана, вся загинув у вогні, шлях кулі через богородице»). Живий струм нашої літератури здолає це далеке вплив.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.