Щит і маска

Щит і маска

Макарова Віолетта Леонидовна Наше дослідження присвячено аналізу невеликого вірші Архілоха:

Носит тепер гордовито саиец1 мій щит безупречный:

Волей — неволею довелося кинути його мені кустах.

Сам я смерті зате уникнув. І хоча пропадает Щит мій. Не гірше нітрохи новий можу я добыть2.

Мы доки коментуємо наведений раніше текст. Порівняємо його з певним аргументом Йосипа Флавія про достовірності єврейського і недостовірності грецького переказів. Флавій написав, що євреї вмирають за свою батьківщину, але й один грек стане вмирати за, скажімо, Геродота3.

На погляд, вірш Архілоха — блискуча ілюстрація про що писав Флавій. Проте, з погляду, мотив кинутого щита зовсім не від свідчить про цинізмі поета Архілоха стосовно батьківщині чи письмовій традиції. Річ тут вже у другом.

Архилох шанувався греками як великий ліричний поет. Відомо, що він — иониец, жив на острові Паросе у середині VII в. до зв. е.

Эпиграфическое свідчення про життя Архілоха належить тільки в III в. до зв. е. Це — знаменита «напис Мнесиеп, а ». Вона розповідає про зустріч поета з Музами, які вручили йому ліру, а із нею — поетичний дар. Дослідники вважають, що напис належить до паросской традиції, спирається більш ранні источники4. Паросцы на вшанування Архілоха спорудили святилище, від якого дійшли залишки написи, що містить біографію поета (написану кілька століть тому). Саме там містилися й шматки з віршів поета.

В 1974 р. було опубліковано папірусний лист ІІ. до зв. е. — «Кельнський папірус », який містить близько 40 віршів Архілоха. Однією з його видавців був англійський філолог Д. Пейдж. Він помістив цікавить нас вірш — два елегійних дистиха — на початок свого збірника і відніс до епіграмам Д. Пейджа вважав, що вірш Архілоха про залишеному щиті було написом на щите5. Грецька слово епіграма означає напис. Епіграма завжди робилася якою — або меморіальному предметі, найчастіше — на надгробках, т. е. предметі, який мав жити у людській голові бути продовженням померлого особи на одне землі.

Обратимся до епохи, у якому жив Архілох. Це — час культурного і міністерства соціального перелому між микенским і архаїчним періодами грецької історії. Я. Ассман назвав цей перелом переходом від культури «обрядової когерентності» до культури «національних идентичностей"6. Микенское (гомеровское) суспільство пов’язувалося навколо релігійних ритуалів, а архаїчне (послегомеровское) — навколо літератури театру. Літературні тексти від ритуальних практик тим, які потребують режиму особистого переживання.

В культурологічному аспекті стадіям «обрядової когерентності» і національних ідентичностей" відповідають поняття «культура сорому «і «культура провини », запроваджені стосовно давньогрецької культурі англійським філологом — класиком Еге. Р. Доддсом. Зазначимо, що поняття носять умовний характер. Під «культурою провини» Еге. Р. Доддс розуміє появу в греків ставлення до «внутрішньому я», далекому від християнської концепції «внутрішнього людини». Проте дослідник цілком переконливо свідчить, що у в архаїчному грецькому суспільстві складаються уявлення особистості 7. про.

В грецькій мові є слово prosopon, що означає обличчя, зовнішній вигляд, зовнішність. Один із початкових значень — машкара, маска. Вживалося словом, і в значенні драматична роль. Виходить, що із усієї термінології особистості греки вживали термін, який би або на зовнішній бік людини, або на його маску, але не його субстанцію. Таке матеріально — тілесне розуміння греками особистості збереглося до перших століть зв. э.8.

Набор значень слова prosopon викликає думка, що спочатку грек почувався лише як набір соціальних ролей, чи, кажучи метафорично, як набір тих одягу (тіло, предмети), які надіває нею суспільство. Є підстави вважати, що щит для воїна є невід'ємною частиною його зовнішності, тобто. частиною особистості сенсі prosopon.

В світлі викладеного вище, за доби Ахілла і Гектора герой вірші Архілоха «втратив «б обличчя. Навіть боги в «Іліаді «стурбовані захистом від своєї гідності - time. Втратити щит — означало померти. У цьому відоме побажання воїну «З щитом чи щиті «можна розгледіти як алегорію. Ганьба в «культурі сорому «переживався як фізична смерть.

Но у вірші Архілоха бачимо, що щит непросто втрачено, він переходить до ворогу, а смерті особистості не настає - ні символічною, ні фізичної. Воїн повертається без щита, але й на щиті. Зруйнована дихотомическая максима традиційного суспільства. Архілох фіксує виникнення третього варіанта — «без щита — до придбання нового щита ». Чому саме такий варіант став возможен?

За відповіддю звернімося згаданому вище дослідженню Еге. Р. Доддса.

В гомеровскую епоху вважалося, що людина діє сам, а результаті втручання у його життя надлюдських сил, які вкладають щось в чоловіки й цим впливають з його думки і справи.

В архаїчний період відчувала свою незахищеність, безпорадність, звану amehania, і навіть ворожість бога. Божество уявлялося не як зле, але, як зневажливу і перешкоджає. Існувало уявлення про заздрості богів, яку гомерівський людина не всерйоз. Однак у епоху архаїки дане уявлення стає джерелом релігійної тривоги. Люди знають, що бути щасливим — небезпечно. Гріх універсальний, відплата для неї - смерть. Функції бога видаються людям політикою переважно як караючі.

В Великої Греції архаїчний період людина мала причини, щоб відчувати свою незахищеність. Маленькі перенаселені держави почали виходити зі злиднів і бідності - спадщини дорийского навали, як вибухнув економічну кризу YII в. до зв. е., задевший всі прошарки давньогрецького суспільства. Умови життя сприяли вірі в даймонов, заснованої на почутті безпорадності людини перед примхливої долею. Популярною темою в літературі стає що тяжіє з людини рок. Релігійне почуття періоду архаїки — що зростає відчуття провини, з яких, вважає Еге. Р. Доддс, зросла грецька трагедия9. Те, що відбувається з людьми — результати їхньої власних діянь та його внутрішньої злагоди. Дії ж людей змушують їх страждати.

Вернемся до висловом Йосипа Флавія про греків. Греки після Гомера, справді, навряд чи заходилися б вмирати за священні тексти. Священні тексти у єврейської культурі порузумівались як певна продовження тіла святого народу. Священні тексти греків — це звані класичні тексти, які можна навіть необхідно критикувати, т. е., власне, відкидати будь-які елементи цих текстів, як відкидає щит воїн.

Так, мотив кинутого щита був дуже популярний у минулому. Він зустрічається у Алкея, Анакреонта, Горація. Але в у перших двох авторів прямі аналогії з текстом Архілоха отсутствуют10. У Горація є ода, присвячена другу Помпею Вару. Наведемо уривок із листа нее:

С тобою Филиппы, втеча проворное, Узнал я, кинувши щит зганьблений, ;

Как впала доблесть як і постыдно Грозные колись до землі припали, Но сам Меркурій швидко проніс меня Сквозь військо вражье…11.

Гораций, безумовно, читав Архілоха. Але написання вірші його спонукали особисті мотиви. У 42 р. до зв. е. брав участь у битву біля Филиппах в війську Марка Брута. Військо розбили, і Горацій, кинувши щит, біг з поля бою. Розповідь Горація автобіографічний, чого було дозволити його попередник Архілох. У римлян склалися інші, ніж в греків, ставлення до особистості. Римський поет міг писати себе і говорити я12.

Гораций, як бачимо, вклав свій зміст у сюжет Архілоха. Проте, але це означає, що класичний текст дискредитований чи умерщвлен. Парадоксальним чином вона продовжує жити саме відкиданню частини смислів та їх заміну новими. Цей своєрідний тип культурного канону виявив Я. Ассман і назвав би гиполепсисом13. Так працював Горацій з грецькими текстами, так інші автори працювали з Горацієм. У 1835 р. вірш Горація перевів А. З. Пушкін, вклавши в переклад свої чувства:

Ты пам’ятаєш годину жахливою битвы, Когда я, трепетний квирит, Бежал, нечесно кинувши щит,.

Творя обітниці і молитвы?

Как я боявся, як бежал!

Но Эрмий сам раптової тучей Меня покрив і вдалину помчав,.

И врятував від смерті неминучей.

На думку, саме гиполептические цінності демонструє Архілох, коли каже: мій щит священний, але ці якість годі було ототожнювати з моїм конкретним щитом. Є Священним моє ставлення до захисту батьківщини, і мій патріотизм носить не зовнішній, а внутрішній характер. Тож цей конкретний щит дістанеться ворогу. Я візьму собі інший.

Список литературы

1 Фракиец.

2 Переклад У. Вересаєва. Фрагмент 5. Грецька епіграма. СПб.: «Наука», 1993. З. 5.

3 Contra Apionem. I, 42 — 45. Висловлення наводиться в кн.: Ассман Я. Культурна пам’ять. Лист, пам’ять про минуле і політичний ідентичність у «високих культурах давнини. М.: «Мови слов’янської культури», 2004. С. 293 — 294.

4 Поплавська Л. Б. Поет та її образ у творчості Архілоха. Автореферат дисертації на здобуття ученого ступеня кандидата філологічних наук. М., 1987 З. 8.

5 Epigrammata Graeca /Ed. D. L. Page. Oxford, 1975. P. 1.

6 Ассман Я. Указ. Тв. 317 — 326.

7 Див: Доддс Еге. Р. Греки і ірраціональне. СПб.: «Алетейя», 2000.

8 Лосєвим А. Ф. Історія античної, естетики. Результати тисячолітнього розвитку. Кн. II. М.: Мистецтво, 1994. З. 507. Цікаво, що у тексти «Нового Завіту «батьками церкви цей термін запроваджено ні. Його замінили терміном upostasis (іпостась) — з — за те, що термін prosopon мав небажане значення машкари. Слово іпостась є дослівний переклад латинського терміна substantia, означавшего конкретне (на відміну від загального) бытие.

9 Доддс Еге. Р. Указ. Тв. З. 80.

10 Чистякова М. А. Грецька епіграма. У кн.: Грецька епіграма. СПб.: «Наука», 1993. С. 369.

11 Carmina. II, 7. Переклад М. І. Шатернікова.

12 Особистість у римлян відзначалося словом persona, що спочатку теж означало маска. Але в римлян, на відміну від греків, була розвинена юридичне свідомість, і з часом термін став означати особистість. У латинських перекладу Нового Завіту в живається термін persona.

13 Гиполепсис — від грецьк. upolepsis — змагання рапсодов. Про теорії гиполепсиса — див.: Ассман Я. Указ. Тв. З. 304 — 315.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.