Деловая розмова і аналіз текста

Содержание 1. Ведення ділової беседы.

1.

Введение

.

2. Мета і завдання ділової беседы.

3. Види ділових бесед.

4. Проведення беседы.

5. Укладання 2. Стилістичний аналіз текста.

1. Лексика.

2. Синтаксис.

3. Фонетика.

4. Морфологія Список використовуваної литературы.

1. Ведення ділової беседы.

1.1.

Введение

.

Ділова розмова — це розмова переважно між двома співрозмовниками, відповідно її учасники можуть і мають вживати на увагу специфічні особливості особистості, мотивів, мовних характеристик одне одного, тобто спілкування носить багато в чому міжособистісний характері і передбачає різні способи мовного і немовного впливу партнерів друг на друга.

Теоретично управління розмова сприймається як вид ділового спілкування, спеціально організований предметну розмову, службовець рішенню управлінських завдань. На відміну від ділових переговорів, що значно жорсткіше структуровані і, зазвичай, ведуться між представниками різних організацій (чи підрозділів однієї організації), ділова розмова, хоча він завжди має конкретний предмет, більш особистісно орієнтована й частіше відбувається між представниками однієї организации.

1.2. Мета і завдання ділової беседы.

До цілей, потребують проведення ділової розмови, можна віднести, уперших, прагнення одного співрозмовника у вигляді слова надати певний вплив іншим людини чи групи до дії, з тим, щоб змінити існуючу ділову ситуацію або ділові взаємини Юлії, іншими словами, створити нову ділову ситуацію або нові ділові взаємини Юлії між учасниками розмови; по-друге, необхідність вироблення керівниками відповідних рішень виходячи з аналізу думок і висловлювань сотрудников.

Порівняно коїться з іншими видами мовної комунікації ділова розмова має перевагами: 1) швидкість реагування висловлювання співрозмовників, сприяє досягнення цілей; 2) підвищення компетентності керівника завдяки обліку, критичної перевірки й оцінці думок, пропозицій, ідей, заперечень і критики, висловлених на розмові; 3) можливість гнучкого, диференційованого підходи до предмета обговорення як наслідок розуміння контексту проведення розмови, а також цілей кожної з сторон.

Під час проведення ділових розмов бажано слідувати сформульованим правилам: 1) чітко визначати мети свого повідомлення; 2) робити повідомлення зрозумілий і доступний до готували різні групи працівників, знаходити конкретні ілюстрації загальних понять, розвивати загальну ідею, використовуючи яскраві приклади; 3) робити повідомлення наскільки можна короткими і стислими, відмовитися від змін інформації, привертати пильну увагу працівників лише до тих проблем, що стосуються їх конкретно; 4) у розмові з співробітниками слідувати правилам активного слухання, демонструвати їм сигнали вашого розуміння і готовність до спільним действиям.

У той самий час ділову розмову як безпосереднє взаємодія двох її учасників треба будувати з урахуванням наступних важливих принципів: 1) свідома настроювання до рівня співрозмовника, облік змісту виконуваних їм завдань, своїх повноважень та побутову сфери відповідальності, життєвого й трудовому досвіду, інтересів, особливостей його мислення та промови; 2) раціональна організація процесу розмови, що, передусім, означає стисле вищенаведене викладення співрозмовниками змісту інформації з обговорюваної темі, бо розлоге виклад і надлишкова інформація ускладнює засвоєння найсуттєвіше; 3) простота, образність, чіткість мови за умови дохідливості інформації до собеседника.

1.3. Види ділових бесед.

1. Розмова при прийомі працювати більшою мірою кримінальна «приёмного» інтерв'ю, головна мета якого оцінити ділові якості що надходить на работу.

2. Розмова у разі з роботи має чи два різновиди: ситуацію незапланованого, добровільного догляду працівники правоохоронних і ситуацію, коли працівника доводиться звільняти чи сокращать.

3. Проблемні і дисциплінарні розмови, викликані до життя або виникнення збоїв у діяльності працівника можна й необхідністю критичної оцінки його роботи, або фактами порушення дисципліни. У процесі підготовки проблемної розмови керівник повинен заздалегідь запитання про сенсі, мети, результатах, засобах і методи розв’язання проблеми, прагнучи, щоб у ході розмови підлеглий прийняв позицію керівництва. У цьому є певні правила, дозволяють уникнути розмови у вигляді «розносу» і започаткувати її з конструктивними результатами. І тому слід: 1) отримати необхідні дані про працівника та її роботі; 2) побудувати розмову, дотримуючись таку черговість у міжнародному сполученні інформації: повідомлення, що містить позитивну інформацію про діяльність співробітника; повідомлення критичного характеру; повідомлення похвально-поучительного характеру; 3) бути конкретним і уникати неясностей (наприклад таких оборотів як: «Ви зробили те що треба», «Ви виконали завдання»); 4) критикувати виконання завдання, а чи не личность.

1.4. Проведення беседы.

Передбачає наявність низки обов’язкових етапів: підготовчий етап, початок розмови, обговорення проблеми, ухвалення рішення, завершення розмови. 1. Підготовчий етап. У період підготовки до майбутньої розмові необхідно продумати питання її доцільності, умови та палестинці час її проведення, підготувати необхідні матеріали і документи. Готуючись до майбутньої розмові, потрібно остерігатися двох крайнощів: з одного боку, зайвої впевненості у своєму умінні відразу, без підготовки й продумування деталей, провести ефективний розмова, з другого — своєрідною перестраховки, прагнення пунктуально продумати все етапи майбутньої зустрічі, врахувати найменші деталі власного поведінки й поведінки свого співрозмовника до використання пауз і жестів. 2. Початок розмови. Завдання, котрі наважуються на початку розмови, пов’язані, передусім, з впровадження контакту з співрозмовником, створенням атмосфери порозуміння, пробудженням інтересу для розмови. Саме перших фраз кожного учасника зустрічі залежить їх подальше ставлення до предмета розмови і свого співрозмовника як личности.

Перерахуємо ряд методів, використання є ефективно на початку розмови: 1) метод зняття напруженості: використання теплих слів, особистого звернення, компліментів, жарти задля встановлення тіснішого контакту з співрозмовником; 2) метод «зачіпки»: використання будь-якого події, порівняння, особистого враження, анекдоту чи незвичного питання, дозволяють образно уявити суть проблеми, обговоренню якого має бути присвячена розмова; 3) метод стимулювання уяви: постановка на початку розмови безлічі питань стосовно ряду проблем, які мають розглядатися під час розмови; 4) метод «прямого підходу»: безпосередній перехід до діла без будь-якого обговорення — стисле повідомлення про причини, якими призначена розмова, і швидкий перехід до конкретного питання. 3. Більшість. Ця частина розмови заглиблена у збирання та оцінку інформації з обговорюваної проблемі; виявлення мотивів і цілей співрозмовника; передачу запланованої інформації. Успішному проведення цієї фази сприяє володіння технікою постановки питань, методами активного слухання і сприйняття даних та фактів. 4. Заключна частина розмови. Ця частина служить своєрідною загальної її оцінкою. Успішно завершити розмову — отже досягти заздалегідь поставленої мети. Завданнями цього етапу є: досягнення основний чи запасний мети; забезпечення сприятливою атмосфери наприкінці розмови; стимулювання співрозмовника до виконання наміченої діяльності; підтримку у разі потреби надалі контакту з собеседником.

1.5.

Заключение

.

Отже, ділова розмова то, можливо розглянута як особливий вид міжособистісного взаємодії організованою середовищі. Чітке усвідомлення учасниками розмови цілей, що вони переслідують, розуміння функціональних особливостей кожного з її етапів, володіння психологічними і мовними приёмами ведення ділової розмови є необхідним що становить ефективної ділової коммуникации.

2. Стилістичний аналіз тексту «Глава 7. Судова влада. Стаття 121.

1. Судді несменяемы.

2. Повноваження судді можуть бути припинені чи припинені не інакше як у порядку і за підставами, встановленим Федеральним законом.".

Цей текст опубліковано у официально-деловом стиле.

2.1. Лексика.

Тематично обумовлені спеціальні слова «судова влада» і «федеральний закон».

Юридичні терміни: суддя, повноваження, основания.

Вживаються також слова висловлювання, які ухвалюватимуть у інших цілях: несменяемы, припинені не інакше як у порядку і з основаниям.

2.2. Синтаксис.

У цьому тексті суворий і певний порядок слів, мова непряма. Текст розділений на пункти. Використано обов’язкові реквізити цього виду документа: номер і найменування статті і главы.

Подстиль цього тексту — законодавчий (юридичний), поданий у текстах закону, конституції, статуту, громадянських і кримінальних актів. Спосіб викладу — директивний. Наведені приклади виконують стилеобразную функцію. Загальна форма викладу — безлична.

2.3. Фонетика.

[буд] - [т] поря[д]ке — поря[т]ке.

[m].

2.4. Морфология.

Відсутня експресивна забарвлення. Усі дієслова належать до майбутньому часу. Низька частотність глаголов.

Список використовуваної литературы.

1. Львів М. Р. Основи теорії промови — М.: Вид. центр «Академія». — 2000.

2. Розенталь Д. Э., Голуб І.Б., Теленкова М. А. Сучасний російську мову. -.

4-те вид. — М.: Айрис-пресс. — 2002.

3. Російську мову й культура промови. Підручник під ред. В.І. Максимова. — М.:

ГАРДАРИКИ. — 2001.

4. Конституція РФ — М.: Юридична література. — 1993. — 64 с.