Тема «маленької людини» у творах Федора Михайловича Достоєвського

Тема «маленької людини» у творах Федора Михайловича Достоевского Человек… Це звучить… гордо!

М.Горький «На дне».

«Маленький людина» — одну з основних тим російської літератури. З’явилася вона у період формування реалістичного методу. «Маленький людина» — явище соціальне, етичне і психологічну. У повісті А. З. Пушкіна «Станційний наглядач» Самсон Вырин викликає співчуття, жалість, жаль. Автор хоче привернути до себе неї сучасників. «Маленький людина» М. У. Гоголя, головним героєм повісті «Шинель», ще «менше», ніж станційний наглядач А. З. Пушкіна. Акакій Акакакиевич бідний й у соціальному, й у духовному плані, він був цілком забитий життям. Але Гоголь розпочав студіювати внутрішній світ «маленької людини», хоч і представив його нам пересічним, майже не відрізняється від інших забитим людиною.

Ф. М. Достоєвський я неодноразово говорив, що продовжує традиції Гоголя («І ми з гоголівської «Шинелі» вийшли). М. А. Некрасов, познайомившись з цим твором Ф. М. Достоєвського, передавав рукописи У. Бєлінському зі словом: «Новий Гоголь з’явився!». Ф.М. Достоєвський продовжив дослідження душі «маленької людини», він у його внутрішній світ. Письменник вважав, що «маленька людина» не заслуговує за таке поводження, яке показано у чимало творів, наприклад, у романі «Бідні люди». Це був першим роман у російській літературі, де «маленька людина» заговорив сам.

Жахлива життя навколо Вареньки Доброселовой, молодий жінки, що пережила багато неприємностей в свого життя (смерть батька, матері, улюбленого, переслідувань низьких людей), і Макара Девушкина, бідного літнього чиновника. Достоєвський написав роман в листах, інакше герої навряд чи змогли б розкрити серця, вони були дуже соромливі. Така форма розповіді надала душевність цілому романові і вказала жодну з основних позицій Достоєвського у тому, що головна складова «маленькому людині» — це її натура.

Для бідного людини основа життя — це честь повагу, та роману «Бідні люди» знають, що «маленькому» у соціальному плані людині цього досягти практично неможливо: «І відомо кожному, Варенька, що бідна людина гірше ганчірки і ніякого ні від когось поваги отримати неспроможна, що ж там не пиши». Його протест проти несправедливості безнадійний. Макар Алексеевичи дуже амбіційний, і що, що він ставить, він ставить задля себе, а здобуття права це побачили інші (п'є хороший чай). Він намагається приховати свою сором за себе. На жаль, думка із боку йому дорожче власного.

Макар Девушкин і Варенька Доброселова — люди величезної душевної чистоти і порядку доброти. Усі вони готовий віддати останнє заради одне одного. Макар — людина, хто вміє відчувати, співпереживати, й розмірковувати, але це найкращі риси «маленької людини» по Достоевскому.

Макар Олексійович читає пушкінського «Станційного наглядача» і гоголівську «Шинель». Вони вражають його, і якими бачить він себе: «…адже скажу вам, маточка, станеться ж отже живеш, а чи не знаєш, під боком у тебе книжка є, де уся життя твоя, як у пальцях розкладена». Випадкові зустрічі і розмови з людьми (катеринщик, маленький жебрак хлопчик, лихвар, сторож) наштовхують його за роздуми про життя, постійної несправедливості, людських відносинах, що базуються на соціальну нерівність та мідних грошах. У «маленького людини» у творах Достоєвського є договір серце й розум. Кінець роману трагічний: Вареньку відбуває на вірну загибель жорстокий поміщик Биков, а Макар Девушкин залишається віч-на-віч зі своїми горем.

«Маленький людина» Достоєвського усвідомлює себе «маленьким»: «Я звик, тому що до всьому звикаю, тому що смирний людина, тому що маленька людина; але, проте вже, внаслідок чого усе це…». Головний герой «сентиментального роману» «Білі ночи"(1848) — «мрійник». Розуміючи жах свого становища, «маленький людина» намагається уберегти себе від принизливої, сірому житті в мріях, мріях, снах. Це можна, багато в чому рятує душу від постійного приниження. Герої роману «Білі ночі» мають духовної красою, піднесеним шляхетністю, поетичністю натури. «Мрійник», безкорисливо закоханий у зустрілася надворі дівчину Настусю, самовіддано допомагає знайти улюбленого й вважає цю любов великим щастям: «Хай буде ясно твоє небо, так буде світла і безтурботна усмішка твоя, так будеш ти благословенна за хвилину блаженства і цього щастя, які ти дала іншому, одинокому, вдячному серцю». Це слова «маленької людини», позбавленого любові. Чистота і безкорисність вивищують його. Тема «маленької людини» була продовжено в социально-бытовом, психологічному, філософському романе-рассуждении Ф. М. Достоєвського «Злочин покарання» (1866). У цьому вся романі тема «маленької людини» пролунала набагато громче.

Місце дії цього — «жовтий Петербург», з його «жовтими шпалерами», «жовчю», гучними брудними вуличками, трущобами і тісними двориками. Такий світ злиднів, нестерпних страждань, світ, де люди народжуються хворі задуми (теорія Раскольникова). Такі картини одна одною з’являються у романі і аналітиків створюють фон, у якому показані трагічні долі «маленьких людей» — Семена Мармеладова, Сонечки, Дунечки і багатьох інших «принижених і ображених». Найкращі, щонайчистіші, благороднейшие натури (Сонечка, Дунечка) падають і буде падати, допоки існуватимуть хворобливі закони та хворе суспільство, створив их.

Мармеладов, втративши через безвихідь людську подобу, спившийся і убитий безмежним горем, не забув, що він, не втратив почуття безмежної любові про дітей й коханої дружини. Семен Захарович Мармеладов був не стані допомогти своїй сім'ї і собі. Його сповідь в брудному трактирі каже у тому, що «маленької людини» пошкодує лише Бог, і «маленький людина» великий у нескінченних страждання. Ці страждання виносяться на в величезний байдуже холодний Петербург. Люди байдужі і сміються над горем Мармеладова («Потішник!», «Так чого тебе жалеть-то!», «Забріхувався»), над божевіллям його дружини, Катерини Іванівни, над безчестям молодий дочки, і над побиттям напівживий шкапи (сон Раскольникова).

«Маленький людина» — це мікросвіт, ціла всесвіт в мікро масштабі, й у світі здатні народитися багато протести, спроби вирватися з найтяжчого становища Цей світ дуже багатий світлими почуттями і позитивними якостями, але це микромасштабная всесвіт зазнала приниженню і гніту із боку величезних жовтих вселених. «Маленький людина» викинуто життям на. «Маленькі люди» Достоєвського малі лише у соціальному становищі, а ні в внутрішній світ.

Ф. М. Достоєвський виступає проти нескінченних моральних принижень «маленького людини», але відкидає шлях, обраний Родионом Раскольниковим. Він «маленька людина», він намагається протестувати. Протест Раскольникова страшний по суті («кров відверто») — він позбавляє людини її людської натури. Також Ф. М. Достоєвський виступає проти соціальної, кривавої революції. Він за моральну революцію, оскільки вістрі сокири кривавої революції потрапить над того, через кого «маленька людина» страждає, приміром у «маленького людини», які перебувають під тиском безжалісних людей.

Ф.М. Достоєвський показав величезні людські борошна, страждання і прикрощі. Але навіть серед такого кошмару «маленька людина», у якого чистої душею, безмірною добротою, але «принижений і ображений», він великий в моральному плані, у своїй натуре.

«Маленький людина» у виконанні Достоєвського протестує проти соціальної несправедливості. Головна особливість світорозуміння Достоєвського — людинолюбство, звернення увагу на становище особи на одне соціальної драбині, але в натуру, душу — це основні якості, за якими потрібно судити про людину.

Ф.М.Достоевский хотів кращого життя для чистого, доброго, безкорисливого, шляхетного, душевного, чесного, мислячого, чутливого, рассуждающего, духовно піднесеного і намагається виступати проти несправедливості; але бідного, практично беззахисного, «приниженого і ображеного» «маленького людини».

Під час підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.