Твори Н.В. Гоголя

Произведения Н. В. Гоголя Произведения Гоголя внесли в російську літературу яскраву і свіжу струмінь своїм пафосом, особливістю мови, своеобразиями сюжетів. Гоголь вперше познайомив російського читача з чарівної поезією українського народу, вже у перших повістях його, відчувалися демократичні тенденції, вони відкривали перед читачем у новий світ — світ народної життя. Усі люди прийшли на землі схожі друг на одного й неважливо, якими мовами вони вимовляють, адже мистецтво інтернаціонально — ось, що розуміємо ми, читаючи великі книжки Гоголя.

Гоголь чудово використовував у своєю муркотливою мовою багато художні кошти мови: епітети, порівняння, уособлення, метафори, а як і поетичний синтаксис: питальні і знаки оклику пропозиції, риторичні запитання, прийом умовчання (крапки). У результаті Гоголь сягає пафосу — емоційного тону твори.

«Гоголь часто використовував слова — паролі, які означають хіба що таємне спілкування оповідача з читачем. Цей вислів означають «непомітний» відхід прийнятої манери шанобливо — серйозного розповіді, найлегший натяк на справжнє ставлення оповідача до зображуваному. Тонкість вживання цих слів й у тому, що вони не розривають словесну тканину, не є у ній чужорідними — разом із тим означають у цій тканини, просвітчасті місця. Наприклад, слово навіть: «навіть огрядна жінка» — цариця, «обличчя в них цілковиті і круглі, а й у інших навіть були бородавки…» (про чиновників в «Мертві душі»). Або: «Інші теж були більш-менш, люди присвячені: хто читав Карамзіна, хто «Московські Відомості», навіть і зовсім щось читав…» (Там же)"31.

«Часто ми зустрічаємося із найважливішої особливістю стилю Гоголя — з наявністю двох рядів у його розповіді: зовнішнього, збігається з „загальноприйнятими“, офіціозними уявленнями, і внутрішнього, збігається з народними поглядами». Пригадаємо опис коваля Вакули: наш коваль «у своїй запорізькому сукню міг почесться красенем, не дивлячись на смагляве обличчя». Простолюдин, а в народному поданні - красень! Або: «Дама з блакитними очима» — цими словами образ цариці з «Ночі перед Різдвом» зводить до цілковитій прозі: можна було б справжню царицю назвати дамой?"32.

В Гоголівське мові переплетення фантастичного із реальним, реальна історична підоснова фантастичного дають можливість художнику наповнити традиційні образи новим художнім змістом.

Мы читаємо книжки Гоголя, сміємося її героями і із подивом часто дізнаємося у яких себе і оточуючих. Чимало героїв Гоголя по — колишньому хіба що живуть між нами, вони почали загальними з нашого повсякденній мові. «Хитра як Солоха; жадібна, як Коробочка; сильний, як Вакула», — розмовляємо. А знамениті порівняння, такі часто чуємо ми повсякденному розмові: «сама себе відшмагала», «Русь — трійка», «посварилися Іван Іванович Іваном Никифоровичем». А знамените — «До нас їде ревізор!». З дитинства стали нам звичними прості українські слова: «мамо, черевики, мисяц, парубки, свитка, шаровари, дивчина» та інші.

Гоголевский стиль на кшталт характеру самого письменника, то рівний і спокійний в ліричні відступи, то запальний і неврівноважений, те й справа що рясніє питальними і окличними знаками, перекреслений комами, двокрапками, аж раптом який закінчується довгим протяжним многоточием, І ніяких тобі іноземних, незнайомих слуху вставок і виносок! Усі рідне, всотане з молоком матері, співуче — Російське!

Своей близькістю народу, для її історії, своєї доступністю і простотою дороги нам твори Гоголя. Ніяка жорстка, комп’ютеризована фантастика не замінить нам чудесних казок письменника.

«Гоголь належав народу за своїми смакам, по складах власного розуму», — говорив Герцен.

Итак, у своїй рефераті я постарався розкрити особливості художнього генія Гоголя, проаналізувати властивості його сатиричного і фольклорного мислення, показати всю сучасність гоголівських ідей у історії Росії.

Вдохновляемый ідеями високого покликання людини, Гоголь виступив непримиренним противником низького і вульгарного, егоїзму і меркантильності у тому різних появах. Він сміливо підвищив свого голосу, голос протесту проти рабської життя, нещадно розвінчав соціальну відсталість мислення.

Каждая нова епоха по — своєму судить про письменника, сприймаючи в його творчості близькі їй художні початку. Гоголь не прагнув обігнати свого часу, він би відобразив їх у «кривому дзеркалі», примушуючи сучасників впізнавати у себе, викликаючи в кого — гнів злість, а й у кого — сміх і захоплення.

Огромное вплив Гоголя відчували й відчувають багато поети і письменники. Росіяни революціонери — демократи: Бєлінський і Герцен, Добролюбов і Чернишевський; Некрасов і Салтыков — Щедрін, а як і багато сучасних письменники від М. А. Булгакова до У. Войновича «навчалися» у Гоголя.

Гоголь, писав Чернишевський, «сказав, хто такі, чого бракує нам, чого повинні прагнути, чого гребувати І що любити. І ось усе його життя було страстною борьбою з невіглаством і грубістю у собі, як та інших, вся була одухотворена одною горячею, неизменною метою, — думкою служіння благу своєї родины"33.

Список литературы

Н. У. Гоголь «Мертві душі», Москва вид. «Фізкультура і спорт», 1980 рік.

Н. У. Гоголь «Повісті», Москва вид. «Дитяча література», 1972 год.

В. У. Єрмілов «Геній Гоголя», Москва вид. «Радянська Росія», 1959 рік.