Сід

Сид

А. А. Смирнов Сид — герой середньовічного іспанського епосу, головний персонаж «Поеми про Сиде» (точне назва — «Пісня про моє Сиде»), написаної невідомим автором близько 1140.

С. — обличчя цілком історичне; справжнє ім'я його — Руй (т. е. Родріго) Діас, а З. — лише його прізвисько, що від арабського слова «сеид», т. е. «пан» (інше його прізвисько — «Кампеадор», що таке «боєць»). Він народився близько 1043 і була великим феодалом, діяльним помічником кастильського короля Санчо у його боротьбі відносини із своїми братами та сестрою. Після смерті Санчо і воцаріння в 1072 його брата Альфонса у останнього природно встановилися з З. погані відносини, закінчилися в 1081 вигнанням З. Зібравши дружину, З. став найманцем мавританського царя Сарагоси, на службі в якого він бився відносини із своїми одновірцями. Будучи видатним полководцем і відмінним політиком, З. нарешті цілком эмансипировался від підпорядкування комусь, в 1094 завоював у мусульман Валенсію і залишалося самостійним її володарем до смерті 1099.

«Поэма про Сиде», написана вільним четырехударным віршем як строф нерівній довжини, пов’язаних асонансами, досить вдало вопроизводит ці події. Але розповіді про бойові подвиги З. вона приєднує багато подробиць про сімейному житті З., а головне примышляет романтичну історію подвійного шлюбу дочок З. Перші чоловіки їх — інфанти Каррионские, бажаючи помститися З., разоблачившему їх боягузливість, відвезли своїх дружин в гори, де побили їх і залишили на розтерзання звірів. Проте племінник З. відшукав нещасних випадків й привіз додому. З. вирушає до короля вимагати правосуддя. Інфанти осоромлені, дочки З. отримують розлучення, і король обручає його з двома принцами. У цьому поема закінчується.

Не менш значуща перефарба, якій піддався в поемі образ самого З. Він зображений у ній людиною дуже добрим (арабські джерела, можливо, злегка перебільшуючи, поширюються про жахливою жорстокості З.), нехитрим, простим у спілкуванні, розважливим, хорошим сім'янином, нагородженим майже міщанськими чеснотами. Про службу З. мусульманам щось говориться; навпаки, він представлений всьому протязі поеми вірним васалом (попри учинену йому) кастильського короля і принциповим борцем з маврами.

От феодального епосу тієї ж епохи в інших народів поема відрізняється сильної реалістичної забарвленням. Вона вільна від будь-якого гиперболизма. Надприродний елемент повністю відсутня, у ній чимало чорт побутових. Стиль відрізняється великий простотою і безпосередністю. Усе це свідчить про те, що поема — створення лицарства, світогляд якого сприйняло низку інших понять і навиків, що йдуть ремісничої і купецької буржуазії. З. зображений в поемі незнатним і небагатим лицарем, всім зобов’язаним лише своєю доблесті і важким овинским трудам, на противагу обличаемой в поемі пустій і пихатої верхівці аристократії (інфанти Каррионские).

В тому ж приблизно напрямі розвивався далі образ З. в які з’явились у XIV—XVIII ст. іспанських романсах про З., висхідних в сюжетному ставлення до «Поэмы про Сиде» і до найрізноманітніших старим хронікам, зокрема «Cronica rimada» (XIV в.). Поруч із сюжетними моментами, вже зустрічаються в «Поэмы про Сиде», ми тут знаходимо такі мотиви, як милосердя, проявлену З. до прокаженому, його що у війнах іспанського короля французам і татом тощо. п., а головне — романтичну історію його одруження на доньї Химене, батька якого убив на поєдинку, захищаючи честь свого батька. Ця остання тема була потім розроблена в драмі Гильена де Кастро (Guillem de Castro) «Las Mocedades del Cid» (Молодість Сіда, 1618), звідки Корнель запозичив сюжет свого «Сіда» (1635).

В кінці XVIII й у першій половині ХІХ ст., особливо у епоху романтизму, сказання про З. нерідко привертали увагу поетів (Гердер, скомпановавший з романсів свого роду нову поему про З., Соути, У. Гюго в «Легенді століть» тощо. п.). В Україні багато романси про З. (досить вільно, по Гердеру) перевів Жуковський.

Список литературы

I. Є лише один, прозаїчний і дуже неточний (з французької) переклад російською з. «Поеми про Сиде» — А. М. Чудинова, у книзі: Поема і обрані романси про Сиде, в перши. рос. письменників, СПБ, 1897 («Російська класна биб-ка» А. Чудинова, серія II, вип. V).

готується новий переведення у вид. «Academia». Іспанський текст поеми видавався багаторазово: Poëme du Cid, éd. J. J. P. S. A. Damas-Hinard, P., 1858 (з паралельним французьким перекладом Lidforss’а), і ін. Найкращі критичні вид., з граматикою, глоссарием і великими коментарями — Cantar de Mio Cid, вид. R. Menéndez Pidal, Madrid, 3 vv., 1908—1911, і близько таке йому видання M. L. Wagner’а («Romanische Texte, H. 4»), Berlin, 1920. Текст романсів — вид. M. Menéndez y Pelayo: Romances viejos castellanos («Antologia de poetas líricos castellanos», Madrid, 1899).

II. Wolf F., über die Romansenpoesie der Spanier, в кн.: Studien zur Geschichte der spanischen und portugiesischen Nationalliteratur, Berlin, 1859.

Milá y Fontanals M., De la poesia heróico-popular castellana, Barcelona, 1874.

Dozy R., Recherches sur l’histoire et la littérature de l’Espagne…, 3-e éd., t. II, P., 1881.

Menéndez y Pelayo M., Tratado de los romances viejos, «Antologia de poetas liricos castellanos», t. XI, Madrid, 1903, t. XII, Madrid, 1906.

Menéndez Pidal R., L'épopée castillane à travers la littérature espagnole, P., 1910.

Його ж, La España del Cid, 2 vv., Madrid, 1929.

Буслаев Ф. І., Іспанський народний епос про Сиде, СПБ, 1864 (додаток до V т. «Нотаток Академії наук», № 6).

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.