Трагедия жіночої душі у творах А.Н.Островского
В перше і друге дію «Грози» Островський включає діалог Катерини Варвари. Здебільшого, саме з допомогою у читача складається уявлення про характер Катерини. У першому діалозі ми відзначаємо її просте, майже дитяче ставлення до життя: «…Знаєш, мені іноді здається, що птах. Коли стоїш на горі, так тебе й тягне летіти. Отак розбіглася і полетіла…»; її релігійне виховання, а як і панічний страх перед… Читати ще >
Трагедия жіночої душі у творах А.Н.Островского (реферат, курсова, диплом, контрольна)
I. Долі головних героїнь в п'єсах «Гроза» і «Безприданниця».
II. Трагедія жіночої душі у творах А. М. Островського.
1. Суб'єктивний трагізм Катерини Ізмайлової:
а) опис характеру Катерины;
б) любов Катерины;
в) суть трагедії Катерины;
г) неминучість трагедії у долі Катерины.
2. Суб'єктивний трагізм Лариси Огудаловой.
3. Об'єктивний трагізм Катерини Ларисы.
III. Значення образів головних героїнь у творчості А. М. Островского.
Лейтмотивом багатьох творів О. Н. Островського є тема трагедії жіночої душі, але «Безприданниця» і «Гроза» — твори особливі. Вони беруть участь героїні з трагічної долею, причому доля незвичайна на той час. Вони своєрідні «жертви часу». У цілому нині, ми можемо сказати, що вони загинули від відсталих забобонів суспільства, але ці не відбивало ще й десятої частини те, що Островський намагався передати нам через описи головних героїнь у тих літературних шедеврах. Особливу увагу на такі образ Катерини. Він був мені втіленням противоречивости.
В перше і друге дію «Грози» Островський включає діалог Катерини Варвари. Здебільшого, саме з допомогою у читача складається уявлення про характер Катерини. У першому діалозі ми відзначаємо її просте, майже дитяче ставлення до життя: «…Знаєш, мені іноді здається, що птах. Коли стоїш на горі, так тебе й тягне летіти. Отак розбіглася і полетіла…»; її релігійне виховання, а як і панічний страх перед майбутнім: «… І такий прямо мені страх, такий-то прямо мені страх! Точнісінько стою я над прірвою, й мене хтось туди штовхає…» У другому набагато яскравіше проявляється порив: «…Така я вже зародилася гаряча … було до вечора, вже темно; я вибігла на Волгу, сіла б у човен, та й отпихнула його від берега. До іншого ранок вже знайшли, верст за ці десять!..».
В обох цих діалогах Катерина описує почуття, що вона нездатна ні зрозуміти, ні стримати. Усі спроби опиратися закінчувалися нічим вже у розмові, що вже казати про її душевному стані. Катерина непросто любить обранця, життя з нею здається їй ідеалом щастя добробуту: «…каталася я нині за Волзі, човном, з піснями, або на трійці хорошому, обнявшись…» Силу свого відчуття вона підкреслює словами: «Якщо з нею одного разу побачуся, я втечу з хати, я не піду додому нізащо у світі». У цьому вся висловлюванні проявляється як любов до Борису, а й ненависть до домашніх порядків. Вони тримають Катерину і Кабановой може невизначеності та страху.
В моєму понятті, суть трагедії Катерини відкривається у тому явище другого дії. Тут у ній бореться релігійне виховання і романтична натура. Ключ, що їй дала Варвара, став жагучої любові Катерини. Вона усвідомлює, що ключ — «загибель» і треба «кинути його, кинути далеко, у ріку кинути», але зробити з собою щось може і його.
Романтизм натури Катерини став, мій погляд, нею фатальним. Вона постійно шукати своє щастя. Катерина сама каже, намагається полюбити Тихона, але вона не виходить. Зустрівши Бориса, вона малює уявою той ідеал, який давно намагалася знайти. І якщо б обставини склалися інакше й було б ніякого Бориса, вона продовжувала шукати свій ідеал й у остаточному підсумку, знайшла їх у кому-небудь іншому, що привело, мій погляд, до щонайменше трагичному финалу.
Иная ситуація, по-моєму, у Лариси Огудаловой. Вона стала непонята своїм оточенням, а головне, Карандышевым, який намагався використовувати її задля зміцнення свого суспільного стану. Їх ставлення до сімейному щастя просто більше не зійшлися, і, якби їй попався інший, все ж могло скінчитися цілком інакше. Її доля міг би, по-моєму, збігтися на долю Вышневской з «Дохідного місця», якби наречений нагадував Вышневского, або ж все ж могло завершитися щасливим фіналом, якби їхні погляди совпали.
Кроме трагізму окремо взятої персонажа, Островський піднімає проблему трагізму жіночої душі загалом. У цих творах воно полягає у невідповідність громадських устоїв нормальних людських стосунків. Тут дуже яскраво проявляється занадто серйозне ставлення до інституту шлюбу. Фактично, якби жінка одружені й незаміжня було урівняно прав, то вдалося уникнути безглуздих шлюбів, показаних в п'єсах, отже, і обох трагедій. Ще однією проблемою є ставлення оточуючих до жінки як до речі. У принципі так, в «Безприданниці» Ларису кожен вважає лише річчю, і це, зрештою, наводить її до смерти.
Смерть головних героїнь в п'єсах символічна. Помираючи, вони йдуть із свого світу, причому йдуть не боячись, начебто залишають щось давно обридле. Такі неординарні образи збагатили літературне простір творів Островського, зробили його яскравим і насыщенным.