Риски банківській практике

Резервування — один з напрямів мінімізації ризиків.

Економічна нестабільність змушує керівництво банку останнім годиною приділяти особливу увагу можливостям оцінки та контролю банківського ризику.

Чим вищій ступінь ризику бере у собі банк, тім вищім винен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна завдання банківської організації заключається в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості, виконуємих банком операцій.

Для ефективного функціонування банків важливо передбачити, зважувати й страхувати можливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, котрі тісно взаємопов'язані - один такий ризик тягне за собою цілу низку інших. Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, то й методів їхнього мінімізації. Серед основних методів регулювання чи зменшення ризиків такі: систематичний аналіз й постійна контролю над фінансовим станом клієнта банку, його платоспроможністю; резервування; страхування ризику; використання застави; розподіл ризику у випадку, коли загальна сума кредиту, а відповідно й ризик, розподіляється між кількома банками; диверсифікація ризиків; обмеження ризику шляхом дотримання економічних нормативів, котрі встановлюються Національним банком; зважування ризиків; використання плаваючих процентних ставок.

Таким чином, ключове заподіяння шкірного банку пов’язано із Управлінням ризиками із метою їхнього мінімізації, один з шляхів якої полягає у створенні резервів.

Зараз у роботі комерційних банків України використовуються наступні види та типи резервів: статутний, обов’язковий, страхування вкладів фізичних осіб та компенсацій втрат від активних операцій, який, у свою чергу, поділяється на резерви: — под кредитні операції, — под оперції із цінними паперами; - под дебіторську заборгованість; - резерв подальших витрат, платежів та збитків (див. табл. 2.1).

Статутні резерви банку.

Статутні резерви — це резервний фонд акціонерного товариства, зафіксований його статутом. Тобто при створенні акціонерного товариства в його установчих документах та статуті фіксується розмір резервного фонду, завжди як певний відсоток статутного фонду, та розмір щорічних відрахувань на його створення чи поповнення.

Статутні резерви банку — це частина його капіталу, сформована за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні банківської установи, котра може використовуватися на покриття непередбачених збитків (тобто збитків, виникнення яких, можна було б передбачити заздалегідь й списати за рахунок витрат) та проведення інших платежів, що згідно із вимогами законодавства повинні відбуватися за рахунок цого фонду. Резервні фонди поряд зі статутним фондом та нерозподіленим прибутком установи становлять основне джерело капіталу для банку й входять до суми основного капіталу. Статутний резерв банку виступає додатковою гарантією для кредиторів та вкладників щодо відшкодування можливих збитків від банківської діяльності, а також власників привілейованих акцій щодо стабільності доходності таких цінних паперів.

Слід окремо зазначити, що резервний фонд за умів нормального, розумного ведення банківської діяльності використовуватися практично не винен (тобто його сума має бути постійною). Резервний фонд, фактично, потрібно використовувати лише для компенсації непередбачених збитків й постійно намагатися збільшувати його обсяг.

Обов’язкові резерви банку.

Обов’язкові резерви банку — це кошти комеційного банку, що зберігаються в центральному банку відповідно до нормативів, передбачених чинним законодавством, для забезпечення деяких своїх операцій. При визначенні суми резервів цого виду вирішальне значення має норма обов’язкових резервів. Обов’язкові резерви можуть обночасно виступати як інструментом грошово-кредитної політики, то й інструментом підтримання ліквідності комерційних банків. Сутність їхні як інструменту грошовокредитної політики проявляється до того, що смердоті зв’язують залучені кошти банку й дозволяють йому використовувати як ресурси для здійснення активних банківських операцій лише певну частину сукупних банківських ресурсів. Крім того, обов’язкові резерви можуть виступати механізмом підтримки ліквідності банківської установи на мінімально заданому рівні й тому вважатися інструментом банківського нагляду. У деяких країнах замість норм обов’язкових резервів навіть використовується лише економічний норматив діяльності банку под назвою миттєва ліквідність.

На даному історичному етапі в України норма обов’язкового резервування використовується як інструмент впливу на обсяги банківського кредитування та контролю над пропозицією грошей. Протягом останнього десятиріччя в індустріально розвинутих країнах обов’язкові резерви постійно зменшувалися, а іноді навіть сягали нуля (див. таблицю 3.2.1.). У деяких країнах грошово-кредитна політика успішно проводитися взагалі без обов’язкового резервування (це насамперед Канада, Англія, Нова Зеландія).

Резерв страхування вкладів фізичних осіб.

За своєю економічною сутністю резерви страхування вкладів фізичних осіб — це кошти, отримані комерційним банком від фізичних осіб (безстрокові та строкові депозити) й зарезервовані в ліквідній формі для забезпечення мінімізації ризику.

Слід зазначити, що в світовій практиці є кілька варіантів страхування вкладів фізичних осіб — це централізовані та децентралізовані схеми страхування. Централізовані схеми страхування передбачають створення міжбанківського фонду страхування чи гарантування депозитів, що формується за рахунок внесків комерційних банків, котрі ведуть роботу із внесками фізичних осіб. Вкладникам всіх без вийнятку комерційних банків, котрі є учасниками фонду в разі погіршення стану банку гарантується Повернення внеску в межах певного ліміту. При цьому, якщо «потерпає» один банк, претензії його вкладників можуть бути задоволені за рахунок внесків інших банків (тобто спрацьовує схема солідарного страхування).

Децентралізована схема передбачає створення страхового резерву (пулу) безпосередньо на рівні самого комерційного банку. (індивідуальний принцип страхування), й у разі недостатності зарезервованих коштів виникає проблема з компенсацією решти вкладників.

як видно із наведеного, найбільш продуктивним механізмом є централізована схема страхування.

Раніше в Україні діяла практика децентралізованого резервування в розмірі 11% від суми залучених вкладів фізичних осіб. Алі тепер діє Положення «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачене використання централізованої схеми формування страхового фонду.

Резерв компенсації втрат від активних операцій.

Наступного дня комерційні банки створюють резерви майже под усі активні операції. Існують два види резервів на відшкодування збитків від активних операцій — загальний та спеціальний. Загальний резерв створюється лише под одна частка активних операцій банку — под стандартні кредити, спеціальні резерви формуються под усі активні операції, за якими банк може достовірно оцінити суму збитків.

Резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості КБ використовується для покриття можливих втрат від дебіторської заборгованості, якщо вон визнана безнадійною. Розмір резервів диференцюється залежно від класифікації дебіторської заборгованості за групами ризику окремо для заборгованості, що виникла виходячи із договорів, із урахуванням кількості днів прострочення й для заборгованості, що виникла не так на підставі договорів, а залежно від години її знаходження на балансі.

Відповідно з Положенням «Про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій із цінними паперами» НБУ наполегливо вимагає від КБ, котрі купують та продають ЦП, формувати резерви под ці операції. Алі положення багатьох моментів не враховує.

1) не враховані особливості інвестицій банків до статутних фондів юридичних осіб.Справа до того, що за бух. Обліком в 320 групі Плану рахунків КБ-ки разом із акціями враховують вкладення до статутних фондів юридичних осіб. Останні не відносяться до ЦП й не обертаються на ринку ЦП. Алі резерви под ці вкладення повинні формуватися.

2) не враховані особливості банківських інвестицій в акції закритих акціонерних товариств, под купівлю продажів які банк винен сформувати резерв, рівний сумі договору, оскільки згідно Положенню 100% резервуванню підлягають ЦП, котрі не мають активного ринку;

3) не враховані особливості банківських вкладень в інфраструктуру фондового ринку;

4) не враховані особливості обігу державних ЦП.

Окремим випадком спеціального резерву вважається резерв подальших витрат, платежів та збитків. Він має свою особливість, оскільки обліковується не як контрарний рахунок, а як рахунок зобов’язань. Це продиктовано тім, що такий резерв у балансі неможливо віднести до якоїсь конкретної категорії активів й показати як скорочення її балансової вартості.

Слід звернути увагу на формування резервів для покриття кредитних ризиків, оскільки кредитні операції відносяться до базових операцій. Найризиковішими є кредити, гарантії та депозити, наданіі СГД. А серед них найризиковішими для банків є кредити, наданіі за експортноімпортними операціями, внутрішньоторгівельними операціями, та кредити, спрямовані на поточну діяльність (див. Табл. 3.6.2.).

У випускній роботі використані дані, отримані под годину практики, наведені у таблиці 3.6.3. З — це системні банки.