«Метель» О.С. Пушкіна: план аналізу

«Метель» О.С. Пушкіна: план анализа Андрей Репин.

1. ТЕМА-I. «…Навіть найдрібніші частини вчених у творі би мало бути собою узгоджено і утворювати художнє єдність. Об'єднує усе частини твори між собою тема, чи предмет твори. Темою називається про що ж в творі» (Б.Томашевский). Якщо дотримуватися цього визначення, тема «Заметілі» — мінливості любові. Саме цей тему розвивають фабула і сюжет новеллы.

2. ФАБУЛА. «Усі події, пов’язані із головною подією, все поведінку і все вчинки осіб, що у дії, становлять те, що називається фабулою. Склад фабули цілком залежить від цього, у порядку як і буде щодо цих подій повідомлено автором. Одна й та фабула допускає безліч різних способів викладу. Коли замислюється фабула, то звертається увагу тільки на самі події, як б які відбуваються насправді, з їхньої взаємну зв’язок, на причини слідства. Фабула зазвичай є ланцюг подій, совершающихся серед певного кола осіб. Якщо фабула задумана правильно, то ці події повинні прагнути бути що така, щоб вони природно розвивалися одна з іншого» (Б.Томашевский). Фабула «Заметілі» анекдотична (Ю.Тинянов: «…Анекдот як своєрідна програма є сюжетною основою його [Пушкіна] новел»), з традиційним набором нарративных елементів: «закохані» (багата невеста-бедный наречений); «перешкода» (заборона батьків), «втеча»; «перешкода» (заметіль); «qui pro quo» («помилка»); «закохані» («перша» невеста-«блестящий» наречений); «таємне перешкода» («узи шлюбу»); «щасливе збіг»; «happy end».

3. СЮЖЕТ. «Сюжет представляє собою розроблену схему твори на протилежність фабулою, що є схемою події». Від автора залежить ступінь подробиці при викладі тих чи інших подій фабули; порядок викладу цих подій; більше чи менше «висвітлення» самих подій та його причин (ступінь читацької поінформованості чи невідання щодо подій фабули); характер розподілу описів і взагалі всіх відступів від фабули; виділення чи затушёвывание певних моментів фабули; вибір «постаті» оповідача і погляду. «Произведённое в такий спосіб розподіл розвивають тему епізодів і сцен представляє собою сюжет твори» (Б.Томашевский). Зазначимо два найістотніших моменту у сюжеті «Метели»:

а) За рахунок «постаті умовчання» в новелі створюється «таємнича ситуація»: аж до розв’язки невідомо, що дізнався Володимир надворі священика («Яке звістка чекало його!» І який? 3амовчування), який секрет «напівбожевільного листи», отриманого батьками Марьи Гаврилівни від «нещасного» Володимира, у чому причина мовчання Бурміна, котрий відтягує вирішальне пояснення, тощо. Таємниця, відповідно до стійкою наративної схемою, пояснюється аж у кінці новеллы.

б) Сюжет «Заметілі» дано з подвійним опосредованием: по-перше, він викладено від імені поміщика Белкина (Г.Гуковский: «…Усі п’ять повістей написані ніби І.П. Белкиным, тобто у тому ж обличчям, який наклав ними і той ж відбиток свого простодушного погляду речі»); по-друге, самому Белкину він показано дівчиною К.И.Т. (побачений очима «дівиці К.И.Т.», рассказавшей повість Белкину, явно «повітової барышни»).

4. СИСТЕМА ПЕРСОНАЖІВ. У першій частині новели система персонажів здається побудованої за схемою: «протагонисты-антагонисты-помощники». Протагоністи — влюблённая пара (Марія Гаврилівна і актор Володимир), антагоністи — що перешкоджають їхнього кохання батьки багатою нареченої Марьи Гаврилівни (Гаврило Гаврилович Р** та його дружина — Парасковія Петрівна), помічники — все ті, хто влаштовує їхня втеча і готує нездійснене вінчання, — жадринский священик, сорокарічний корнет Дарвін, «землемір Шмит в вуса і шпори», «син капитан-исправника, хлопчик років шістнадцяти, недавно що надійшов на улани» (свідки), кучер Терёшка, покоївка Марьи Гаврилівни, селяни, які допомагають Володимиру знайти Жадрино. В другій частині (після відбиття: «А нічого») звична розстановка персонажів зруйнована, а стійкі читацькі очікування ошукані: ні антагоністична роль батьків, ні романтичний любовний трикутник (з появою блискучого полковника Бурміна) що немає. Батьки виявляються не проти шлюбу Марьи Гаврилівни і Володі (що і саме «втеча»); шлюбу Марьи Гаврилівни і Бурміна перешкоджає зовсім не від романтична пам’ять першої про загиблому коханого. Нове уявлення про розстановці персонажів досягається через епіграф з «Світлани» Жуковського з її мотивом «примарного» нареченого: невеста-«призрачный жених"-«подлинный наречений». Хто ж із двох наречених (Володимир чи Бурмин) примарний і хто справжній? Загадка, але задана за романтичному шаблоном. По романтичному канону, примарним може бути «помилковий» наречений Бурмин, з відповідними атрибутами (ніч, заметіль). І тут очікування ошукані: примарним опиняється точнісінько Володимир, всі дії якого визначаються літературними штампами — так і залишаються хіба що «вигаданими»; Бурмин ж, чия поведінка теж узгоджується з літературними зразками («цікава блідість», St. Preux з «Нової Елоїзи» Руссо), у своїй перебуває у повній згоді з побутом та його вказівок. Побут, а чи не література у результаті стає вирішальної інстанцією новели — побут, якому належать інші персонажі новели; побут, котрій цієї «літературної» історії з пагоном наче й був (неї не став відомий; так була вона? — відповіддю є дана окремим абзацом відбиття «А нічого»). У результаті розстановка персонажів така: любовний трикутник і быт.

5. ТЕМА-II. На новий рівень повернемося до питання темі: як і глибинна тема новели? Відповідь: «Побут і літературність». Як реалізується цю тему, зрозуміло під час розгляду композиції произведения.

6. КОМПОЗИЦІЯ. Композиція визначається ставленням всіх конструктивних елементів твори для її цілому. Які ж конструктивні елементи є визначальними в «Заметілі»? Літературні цитати, посилання і натяки, іронічно сопоставленные з побутовими реаліями. Ремінісценції і епіграф відсилають нас до «Леонорі» Бюргера, «Світлані» Жуковського і новелі В. Ирвинга «Жених-призрак»; за тими словами, жестах і вчинках героїв дано пародійні відсилання до романтичним і сентименталистским літературним схемами. Композиція «Заметілі» побудовано послідовному сталкивании двох планів — побуту і літературність. Звідси — конфликт.

7. КОНФЛІКТ. Комічний ефект новели досягається завдяки постійному подчёркиванию невідповідності літературних поведінкових штампів і побутового укладу. Ось як звідси пише Н. Берковский: «Маленькі речі, видали застережливі романтичних коханців, тому стають вагомі, що вони ознаменовывают весь лад і спосіб життя, всю традиційну, звичайну Росію, з якою не впоратися комусь, який виступив і заради однієї себе.