Город Калинов. 
Клімат, географічне розташування звичаї

Город Калинов. Клімат, географічне розташування обычаи.

В класичної драматургії, безсумнівним представником якої є А. М. Островський, принципи побудови будь-якого твори визначаються єдністю трьох умов, саме: часу, місця дії. Що ж до часу — воно займає дванадцять днів драматургічною життя героїв.

Место, де відбуваються основні події драми, Островський визначив досить точно — якийсь місто Калинов, у просторі якого буквально розгортаються трагічні хитросплетення сюжету п'єси. У будь-якому разі, з п’яти дій лише одна, друге, відбувається у інтер'єрі кімнати вдома Кабановых, а решта мають публічний, міської характер. Щоб переконатися у невипадковості за авторський задум, слід уважніше придивитися до ремаркам п'єси, прислухатися до її героям. Отже, російська провінція. Волга. Літо. Місто, де всі виряджаються на російські одягу та живуть дивними звичаями. У громадському саду березі річки сидить місцевий винахідник-самоук Кулигин і від повноти почуттів, певне, співає, милуючись заречными сільськими видами, райськими красотами, і зажадав від виду їх радіє його душа. Так починається драма.

Здесь, по високому березі Волги прокладено межі між дивом заволжской природи й містом, місцем, де зосереджено злостиво й нещастя. Недарма тонка і трагічна Катерина хочуть ставати птицею і полетіти в чудові вроди й дали, які спостерігає її змучена побутом та злонравием рідних душа. І що каже про міське життя і звичаї спостережний Кулигин:. Слово він вживає двічі. Очевидно, і саме чимало натерпівся вже й майже змирився. Справді, щось страшний і навіть лихе постійно відбувається тут.

Недаром Островський дає прямою вказівкою, може бути пряме, те що, ніж місто є насправді. У декорації четвертого дії бачимо склепінну галерею старовинної, початкуючою руйнуватися будівлі, кущі, арки, що їх досі видно берег Волги. Звідки походить ця класична руїна в зубожілому містечку, незрозуміло, мабуть, і наодинці автору. Але вона йому надзвичайно необхідна. Із розмов стало городян ясно, що стіни будівлі розписані.

Что йому це за розпис? — вигукує одне із городян. І тоді, у цій вогненної, збираються жителі міста, а водночас і і навіть герої драми, намагаючись сховатися від грози. І тут у розписів пекельних мук досягають свого напруження пристрасті, і Катерина опускається на коліна перед фрескою, щоб замолити свої гріхи, й у жаху підхоплюється, розглянувши лиховісні росписи… Словно все місто ховається тут, молиться і боїться, немов усі зібралися щодо одного місці, і трагічна постать Катерини в центрі, і блаженний Кулигин, пророчествующий про благодаті грози.

Это — кульмінація. Це — чітке визначення нравствен-ной географії простору драми. Це царство несвободи, долі, яку безперервно клопочуть і твердять герої драми. Свобода, спокій, любов — там, за Волгою. Недарма ночами ухо-дят туди закохані Кудряш і Варвара. Недарма вся справжня, людське життя відбувається під покровом ночі, коли засинають важким сном всі ці Кабановы, Дикі, Феклуши. Дивується Борис:. Але чого дивуватися у тому. перевернутому місці, так що нагадує Дантів. Проте настає день — і всі просте, розумне, природне поринає у небуття.

Теперь треба сказати кілька слів про місцеве кліматі, який є явище незвичне, а то й сказати стран-ное. У всякому разі, під час дії драми відбувається три грози. Незворушний ж Кулигин повідомляє нашого відомості, що саме були також північні сяйва, якими слід було милуватися, і комети, яким слід було радіти як. Повідомивши усе й так приголомшеним калиновцам, він веде свого приятеля Бориса з розписаних фресками руїн в грозу й у громи, і той йде за них із словами: Катерина впадає з обриву в Волгу. Відбувається це те самому місці, де любить сидіти Кулигин і милуватися сільськими видами. Вона ніби розчиняється в пейзажі Заволжжя, там, де любов, і свобода. Про це прозріває Тихін Кабанов.

Вот вони, останні ключове слово драми: