Н. А. Некрасов про призначення поета і поезії

Н. А. Некрасов про призначення поета і поезії

Н. А. Некрасова можна заслужено назвати поэтом-революционером. Він був однією з родоначальників соціальної поезії, на яку немає заборонених тим. У своїй творчості Некрасов приділяє багато уваги темі призначення поета. Він, що бути поетом — це священний жереб, борг. І борг у першу чергу цивільний. Ця думка є головним у вірші «Поет і Громадянин». Саме звідси відомі рядки:

Поэтом можеш не бути,.

Но Громадянином бути зобов’язаний.

Гражданин затято переконує Поета у цьому, що потрібно присвятити свій геній служінню батьківщині:

Иди до вогню за честь вітчизни,.

За убежденья, з любові.

Иди і гинь бездоганно.

Умрешь недарма: справа міцно,.

Когда під нею струменіє кров.

Это прямий заклик до революції, до бунту у що там що. Але Поет не сприймає цієї позиції, він боїться «поплатитися головою». Муза є їй усе рідше, бліда і сумна. І які вже не народжуються з-під колись гострого пера полум’яні промови. Не можна, звісно, ототожнювати автора з Поетом. Некрасов будь-коли боявся відкрито висловлювати свої погляди.

В цьому вірші висловлено прагнення Некрасова поставити поезію на службу народу. Втім, це відчувається під усіх її творах.

Некрасов відомий як співак простого народу. Він готовий заступитися за пригніченого, приниженого, котрий страждає російського мужика. Усі найвідоміші його твору — «Кому на Русі жити добре», «Мороз, Червоний ніс», «Залізниця», «Роздуми у парадного під'їзду» — присвячені нелегкої частці російського народу, який стогне на рудниках, будовах, у тюрмах, у парадних під'їздів й у власних що розвалюються будинках. «Мужицьке щастя» — поняття виключно умоглядне, у житті яке. Некрасов просить рідну землю:

«Назови мені таку обитель, у якому російський мужик ні стогнав».

И сам відповідає, що немає землі жодного куточка, де було б пригнічений простий народ. Чудово усвідомлюючи це, Некрасов вважає, що його єдиний і саме правильне призначення — невпинно говорити про це й закликати до руйнації старих устоїв, побудові світлого майбутнього. За ці крамольні ідеї цензура часто забороняла видавати твори Некрасова. Проте рано чи пізно вони однаково публікувалися й чудово сприймалися як критикою, і широкої публікою. Бєлінський дуже висока оцінював творчість Некрасова і називав би його істинним поетом.

Много М. А. Некрасов розмірковує власної Музі. Він це зовсім прекрасна фея з крилами позаду і арфою, порхающая і настраивающая на ліричний лад. Ні, у Некрасова це «Муза помсти й смутку». Її голова прикрашена «терновим вінцем». Вона сумна й те водночас нещадна. Лише вона є заступницею слабких, знедолених і обличительницей гнобителів. Передчуваючи близькість смерті, поет звертається саме зі своєю Музі, знівеченої і блідої. Він розповідає, що було чесний собі та інші і не зраджував свою натхненницю.

Образ Музи в поезії Некрасова незмінно переплітається з чином російської селянки. Поет знову і знову звертався до цього дорогому його серцю образу. Особливо яскраво він присутній у поемі «Мороз, Червоний ніс». Дарія, проста російська жінка, бездоганно гарна як не глянь. Вона терпляча, витривала, працьовита, сильна духом. Їй немає рівних ні з роботі, ні з веселощі. Вона горда, але з зарозуміла. Розумна, та заодно мовчазна. Гарна він і зовні, приваблює чимало поглядів, та заодно залишається вірною й відданою дружиною. Ось істинний «тип величавої слов’янки», що його доріг Некрасову.

Это також у певною мірою борг поета — не дати потьмяніти цьому яскравому образу, воскресити його за сторінках книжок.

Некрасов, таким чином, розмірковуючи над призначенням поета, висловлює у своїх віршах любов до народу, заявляючи, що мета творчості — боротьба за майбутнє, коли російська народ більше страждати під непосильним ярмом. Як може боротися поет? Тільки силою свого генія, своє слово. Хто надихає його за боротьбу? «Муза помсти і суму».

В одному з останніх віршів Некрасов дуже чітко говорить про призначенні свого творчості, якому і таки присвятив усе життя:

Я було оспівати твої страданья,.

Терпеньем який дивує народ!

И кинути хоч єдиний промінь сознанья.

На шлях, яким Бог тебе веде…

Поэт мріяв посіяти, нехай рідкісні, насіння освіти на народну грунт. Недарма у кількох його віршах постає маємо образ сівача. Для Некрасова це символ просвітителя, людини, сеющего знання. На жаль, поет чудово розуміє, що ні зуміє побачити, проростуть ці зерна («Шкода тільки — жити у цю добу прекрасну не доведеться ним ні мені, ні тобі»). Та надія те що, що ця прекрасна час все-таки настане рано чи пізно, важко позбутися автори і допомагає йому творити. Некрасов щиро уболіває за російський народ. І найкраще, що може зробити, — невпинно писати про неї, висловлюючи свій протест проти утискувачів. У розумінні Некрасова у цьому є вище призначення поета і поэзии.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.