Формирование державності мови у Франції

Формирование державності у Франции

1. Абсолютна монархія у Франции.

Французское королівство, який виник у IX столітті, з розпадом франкской держави Королингов внесло істотне зміна в соціально-економічному розвитку областей, які входили на її складу. У період із IX-XIII ст. панують феодальна роздробленість й формує відповідні їй виробничі відносини. Вони визначили класову структуру нашого суспільства та антагоністичні відносини між феодалами і залежними селянами. Земля, як основний засіб виробництва, стала як монопольну власність панівного класса.

Начиная з XVI століття є формування нового прогресивні капіталістичні відносини у в промисловості й сільське господарство. З’являється мануфактура в суднобудуванні, у справі, в металургії, в книгодрукуванні. Утворилися великим економічним центи у Парижі, Марселі, Ліоні, Бордо.

Развитие товарно-грошових відносин призвело до формування єдиного загальнонаціонального ринку, а зародження капіталістичних відносин викликало важливі зрушення в соціальній структурі суспільства. Поруч із основним класом експлуататорівфеодалів з’явився новий колектив експлуататорів — буржуазія, основу якого становили купці, лихварі, мануфактуристы. У цей час зростає зовнішня торгівля Франції з древне-европейскими странами.

Но зрушення в бік капіталізму повільно змінювали характер французького суспільства. Феодальні виробничі стосунки як і господствующими.

В цей період відбувається переклад частини селянської повинності на відповідні грошові платежи.

Многие буржуа купують посади на королівських судах чи адміністративних органах, які передаються у спадок (едикт 1604 р.). Деякі посади давали право носити дворянський титул. Уряд Франції йшло цього, оскільки постійно потребувало засобах. Король передає значну частину податкових надходжень привілейованим станам як жалований, субсидій, пенсій. Королівський фиск стає найважливішим інструментом експлуатації селянства. І дворянство, бажаючи збільшити доходи, постійно жадає від короля збільшення оподаткування.

К початку XVI століття Франція постає єдиним державою. Формою цієї держави стає абсолютна монархия.

Абсолютизм характерний насамперед із тим, що все повнота законодавчої, виконавчої влади і судової влади концентрувалася до рук спадкоємного глави держави полягає - короля. Йому був підпорядкований весь централізований державний механізм: армія, поліція, адміністративний апарат, суд. Усі французи, зокрема й дворян, були підданими короля, зобов’язані беззаперечно повиноваться.

При цьому абсолютна монархія послідовно захищала класові інтереси дворянства.

Феодалы як і розуміли, що за умови загострення класової боротьби придушення селянства можливе лише допомогою жорсткого державного абсолютизму. У розквіт абсолютної монархії країни утвердилось соціально-політичне рівновагу двох основних експлуатаційних класів — привілейованого і має державні посади дворянства і набирає сили буржуазии.

Значимую роль становленні існуючого ладу мови у Франції зіграв перший міністр Людовіка XIII — Рішельє. У період із 1624- 1642 рр. він, надаючи значний вплив на короля, практично правив країною. У цьому його політика захищала інтереси дворянства, у яких Рішельє бачив зміцнення абсолютизму.

При Людовіку XIV (друга половина XVII — початок XVIII століття) французький абсолютизм сягає вищого щабля свого развития.

С XVI століття до першій половині XVII століття абсолютна монархія безумовно грала прогресивну роль розвитку Французького держави, оскільки стримувала розкол країни, сприяла зростанню капіталістичної промисловості і торгівлі. У цей час заохочувалося будівництво нових мануфактури, встановлювалися високі мита на ввезені товари, грунтувалися колонии.

Но формування абсолютизму поступово позбавляло феодальну знати країни впливу у королівському обласній раді й в провинциях.

В у вісімнадцятому сторіччі у промисловості остаточно утвердився, а сільське господарство посилився капіталістичний уклад. Феодально-абсолютистский лад став ускладнювати розвиток продуктивних сил.

По мері зміцнення буржуазії росла її опозиционность до цілковитої монархии.

Раскрывая суть абсолютної монархії, що склалася під Франції період із XVI-XVIII ст., треба дати характеристику державному механізму, яке дозволило протягом два століття управляти багатоукладним і динамично-развивающимся державою.

Концентрация всієї структурі державної влади до рук короля призвела до припинення діяльності общефранцузского зборів станів — Генеральних штатів (освіченого в 1302 року, де кожна стан: — духовенство, дворянство і «третеесословие» були представлені окремої палатою і рішення виносилось простим більшістю голосів). У цей час також обмежуються права парламентів. Парламентам заборонялося брати у провадження справи, що стосуються держави, адміністрації, і уряду. Світська влада, від імені короля, підкоряє своєму контролю і церква, що саме в нього кілька днів з’являється прерогатива призначати кандидатів на вищі посади в французької церкви.

Укрепление влади короля супроводжувалося посиленням впливу бюрократичного апарату. Як зазначалося раніше, державному апарату французького абсолютизму були притаманні особливості, до яких можна віднести продаж державних посад, що чималий прибуток уряду. Державні посадовці, купили посаду почувалися незалежно стосовно монархії, яка не могла звільнити його з державної служби. Відкликання можливий лише над посадовий злочин і лише у судовому порядке.

В період політичних криз, що охопили Францію, у XVI столітті, особливо у період релігійних війн, уряд, із залучення впливової знаті зважується на власну бік, передало їй деякі важливі пости у державному апараті, які згодом ставали надбанням окремих аристократичних семей.

Проблемы, виниклі для формування старого державної машини, було вирішено шляхом створення нової виборчої системи державні органи. Найважливіші пости у нову систему займали особи, призначувані урядом, і який у час були відкликані. Зазвичай, що це люди незнатні, освічені й віддані монархії.

В результаті країні одночасно функціонували державні органи, які умовно ділилися на дві категорії. До першої відносилися установи, успадковані від які й посад, контрольованих знаттю. У їхньому веденні перебувала другорядна сфера управління. Другу категорію представляли органи, створені абсолютизмом, де чиновники призначалися урядом, і і вони становили основу управления.

Бюрократический механізм абсолютизму був громіздкий, складний, корумпований і дорогий. Поєднання різних державних установ, створених у різні періоди, представляло центральні органи державного управління Франції. Вищим дорадчим органом при королі був Державний рада. Його доповнювали: Рада фінансів, Рада депеш, Таємний рада, апарат канцлера та інших. Службовці отримували величезні платні. Так король приваблював на свій бік знать.

Во главі органів управління стояв Генеральний контролер фінансів, він також був міністром фінансів, і чотири державних секретаря, котрі курирували військові, іноземні, морські справи і справи двору. Значення і вплив Генерального контролера фінансів визначала його компетенція, куди входили збір і розподіл грошових та інших ресурсів королівства, і навіть контроль і перевірка посадових осіб на місцях. У його віданні перебували промисловість, фінанси, державні будівництво портів, фортець, шляхів та т.д.

Важнейшие питання і до зовнішньої політики вирішувалися королем у тому осіб. Цей коло називався Малим королівським радою. Структура апарату Генерального контролера нагадувала систему министерства.

В період абсолютизму територія Французького королівства мала багатоступеневе розподіл, куди входили женералите, губернаторства, диоцезы, бальяжи, інтендантства і др.

Важное місце, як й у структурі кожної держави, посіла поліція, що була наділена королівської владою широкі повноваження. У цьому слід зазначити, що сваволю чиновників і корупція були нормою поведінки чиновників поліцейського відомства. Велику увагу приділяється цензурі книжок і рукописів. Процвітає перлюстрація приватної корреспонденции.

Основной опорою для державного будівництва були фінанси, які у основний основній своїй масі формувалися з податків. Для збільшення коштів, що у скарбницю держави, король наділили правом самостійно вводити нові податків і різноманітні збори. Регулярно збільшувалися непрямі податки на продукти та інші товари споживання. Слід зазначити податки на сіль, тютюн, папір і др.

Установленная мови у Франції откупная система податків робила становище податных станів особливо важким. Суть системи в тому, що уряд передало право збору податків приватних осіб — откупщикам, що ще на початок зборів виплачували їй усе суму податків. Потім відкупщики збирали із населення податки на свій користь з великим перевищенням. Відкупниками, зазвичай, були багаті буржуа. У разі потреби допомоги для зборів податків посилалися війська. При цьому були розстріли, побиття, облави і т.д.

Несмотря на об'єднання Німеччині й ліквідацію роздробленості, продовжували існувати митниці. Фіскальні заходи дозволяли уряду збирати значні засоби від мит як з допомогою кордонів, а й усередині країни. У користь короля робилися судові платежі, штрафи, різноманітні збори, засоби від продажу прав виробництва певних видів продукції (як-от порох, сіль) і т.д.

В період абсолютної монархії мови у Франції встановилося кілька судових систем. Був суд королівський, синьориальный, міської, церковний. У цьому чіткого розмежування компетенції встановлено був. Це породжувало дублювання і тяганину.

Очевидно виявляється у цей період посилення ролі королівських судів. Королівська юстиція отримала правом брати до судовому виробництву будь-які справи з некоролевского суду про всяк стадії розгляду. Королівський суд складалася з трьох інстанцій: судів превотальных, бельяжных і пасажирських суден парламентів. На розгляді особливо важливих справ був присутній король, очолює заседание.

Наряду зі спільними судами функціонували спеціальні суди. Практично кожне державне відомство мало свій суд, де розглядалися справи, які заторкують відомчі інтереси. Були військові, морські і митні суды.

В період правління Рішельє 1624−1948 рр. в практику ввійшло безстрокове висновок щодо наказу короля.

Абсолютизм завершив створення регулярного війська, що була численна й добре оснащена. Армія мала чітко виражений класовий характер. Бажаючий стати офіцером мав довести своє дворянське происхождение.

По мері зміцнення економічних позицій буржуазії й пожвавлення у всіх сферах життя росла її опозиционность стосовно абсолютної монархії. Вона вимагала скасування внутрішніх митниць, зниження мит, ліквідації привілеїв духівництва і дворянства, знищення феодальних порядків у селі і т.д.

При Людовіку XV Франція ввійшла у смугу надзвичайно гострого кризи абсолютизму. При Людовіку XVI Генеральний контролер Тюрго намагався зреформуватися буржуазного характеру, але були зірвані протидією привілейованих станів, що ще більше загострило революційну ситуацию.

Характеризуя основні ланки державного механізму абсолютної монархії необхідно відзначити основні риси існуючого у розглянутий період права. У IX-XI ст. мови у Франції встановлюється принцип територіального дії права, тобто населення підпорядковувалося норм, що склалися на його проживання. Поява цього принципу можна пояснити, по-перше, пануванням натурального господарства, обособлявшим окремі феодальні сеньйорії, і, по-друге, зосередженням до рук сеньйорів політичної, зокрема судової, влади. Відбувалася заміна племінних звичаїв місцевими. Тут слід підкреслити, що під час феодально-раздробленного держави джерелом права були звичаї .

Рассматривая спільний правовий побудова мови у Франції можна зрозуміти, що до ліквідації абсолютної монархії вона мала єдиної правової системи.

В залежності від джерел права країна ділилася на частини, приблизною кордоном між якими була ріка Луаро. Територія південніше цього кордону називалася «країною писаного права» Тут діяло римське право, пристосоване з урахуванням звичаїв до нових умов. Територія півночі Франції вважалася «країною звичайного права», оскільки територіальні звичаї були там основним джерелом права.

В період формування централізованого держави у вигляді станово-представницької монархії були спроби систематизації і запис звичаїв. Збірник цих звичаїв підготували у 70-х XIII століття і називався «Установи Людовіка Святого». У XIV-XV ст. з’являються збірники звичаїв окремих селищ, міст і феодальних сеньорий.

Писанными джерелами права є акти королівської влади: укази, едикти, ордонансы. У XVII-XVIII ст. було видано ряд ордонансов у сфері кримінального правничий та процесу, громадянського права, у сфері торгівлі, і мореплавання. У 1785 року видається так званий «чорний кодекс» про стан рабів у колоніях. Право власності на грішну землю було основним інститутом феодального права, бо юридично закріплювало власність панівного класу на основне засіб виробництва.

В період абсолютизму цивільний процес відокремлюється від кримінального. Процеси поєднували письмове виробництво з публічним і усним характером судового розгляду. У цьому, крім позивача і відповідача були представники держави й представники сторон.

Абсолютизм був останнім етапом у розвитку французького феодального держави. У результаті Великої французької революції 1789−1794 рр. феодалізм та її найважливіший інститут — монархія припинили существование.

2. Держава франков.

Франки — група западно-германских племен які об'єдналися в племінної союз, вперше згадуваний в III столітті. Жили по нижньому перебігу Рейну, в примор’я, іменувалися салическими (від кельтського sal — море), а котрі живуть за середньому перебігу Рейну іменувалися рипуарскими (від латинського ripa — берег). Солические франки у середині IV століття вони були розбиті римлянами, але залишені в Токсандрии на правах федератов.

В багатющої провінції Риму Галії (завойованої римлянами в III столітті до нашої ери) п’яте століття нашої ери було часом політичних лідеріва і соціально-економічних змін перетворень. Криза, що охопив всю Римську імперію збільшився потужними виступами рабів, селян, міської бідноти з одночасними вторгненнями іноземних племен. І насамперед що це германці - східні сусіди Галії, які наприкінці V століття — початку VI століття зуміли захопити більшу частину країни. Виникнення класового суспільства у франків, її у період, прискорювали процес завоювання Галлії. Вході бойових дій в захватывалось майно й худобу. Франкские військові вожді, дружинники, племінні старійшини ставали землевладельцами.

В цей період відбувається явне розшарування суспільства франків. Знати височить над рядовими, хоча вони залишаються особисто вільними. Франкские селяни розселялися на захоплених територіях сільськими громадами.

На той період, основну групу експлуатованих становила скорене населення, у своїй галло-римская аристократія частково зберегла багатства.

Совпадение класових інтересів зближувало франкскую і галло-римскую знати, і тому вони були за-цікавлені створити механізму, з допомогою якого можна було б тримати в покорі підкорену страну.

Родоплеменные відносини, як пристрій влади, не відповідали які виникають вимогам, і вони починають поступатися місцем нової організації, в котрой влада военноначальника перетворюється на королівську влада. Це була особлива «публічна влада», яка не збігалася безпосередньо з населенням. Твердження публічної влади було нерозривно пов’язане з запровадженням територіального поділу населення. Території, заселені франками, було поділено на округу — пачи, які складалася з дрібніших одиниць — сотень. Управління населенням у сумі цих територіальних діленнях вручали спеціальним посадовим лицам.

С ім'ям військового вождя франків — Хлодвига (486−511 рр.) з цієї родини Меровінгів пов’язано виникнення франкского держави. Саме у його проводом і було завойована Галію. Після цього далекоглядний політик Хлодвіг зі своїми дружиною приймає християнство за католицьким взірцем, що забезпечує йому підтримку галло-римской знаті і впливової в Галії церкви.

Показывая історичне розвиток Держави франків період із VI-IX ст. треба сказати особливості складывающегося суспільного устрою. Основою розвитку франкского суспільства стало виникнення у його глибині феодалізму. Ці відносини у соціальному середовищі, що була розділена на дві етнічні групи: франкскую і галло-римскую. Тут слід зазначити, формування феодальних стосунків в франків і галло-римлян було різне. Це пов’язано з тим, що франки брали епоху феодалізму з первіснообщинного ладу, а галло-римляне з рабовласницького общества.

В розвитку феодалізму у країні чітко прослідковуються два щаблі: перша — VI-VII ст., друга — VIII — перша половина IX століття. У 579 році відбулося перше народне повстання на історії франків, що було жорстоко придушене монархією, що підтверджує диктатуру феодалів.

Смерть Холдвига викликала усобицю між його синами. Феодальні чвари тривали на протязі століття. Для королів єдиний засіб залучення знаті зважується на власну бік було наділення останніх землею. Даренные землі успадковувалися. Наділення військових землею робило їх феодалами-землевладельцами.

Особенностью Меровингской монархії було те, що земельних наділів для придбав особливо великі розміри. Збагачувалася земельними наділами і церковь.

Значительным соціально-економічним явищем викликало затвердження приватної власності на землю, що стало початком прискореного розшарування общин.

Широко став використовуватися метод передачі селянинові ділянки панському землі на користування, про що він мав нести повинності. Такі угоди носили назва «прекарный договір». Цей договір формально вони не встановлював особистої залежності, але з тим, створював всі умови для этого.

В обстановці утисків і зловживань із боку землевласників селяни змушені були шукати захисту в сильних і дружини впливових осіб і, тому, у період отримала стала вельми поширеною система покровительства — патронату. Віддача себе під заступництво — коммендация, передбачала: 1) передачу покровителю права власності на грішну землю, з наступним її поверненням як утримання; 2) встановлення особистої залежності «слабкого» від своєї заступника; 3) виконання повинностей на користь заступника. Опіка, фактично, було кроком до покріпаченню франкських крестьян.

Усиление експлуатації селян неминуче вело загострення класової боротьби, і, отже, заинтересовывало панівний клас, у зміцненні державного механізму механізму подавления.

Распри VI століття виявилася фатальний для Меровінгів. Ними роздали всі належні їм землі, а, по мері зменшення земельного фонду монархії, зростало могутність знатних прізвищ феодалів та послаблення влади королів, які були від справ. Усю владу у період зосередилася до рук знаті, яка займала важливі посади на державі. Зокрема, посаду майордома, займаючи який чиновник спочатку був управляючим королівського палацу, а згодом став фактично главою государства.

На межі VII-VIII ст. ця посада стає спадковим надбанням знатного і багатого роду, яка початок династії Каролингов. Ім'я представника цієї своєрідної Карла Мартелла було з важливим перетворенням в соціально-політичної структурі франкского суспільства, відомим як реформа Карла Мартелла. Суть її зводилася до наступного. Було покладено край колишнім порядком дарування в повну власність. Натомість землі, з котрі жили ними селянами, почали передаватимуться у умовне довічне тримання. Карл Мателл конфісковував землі в непокірних магнатів і монастирів. Той-таки, кому земля передавалося у довічне тримання мав нести військову службу та інших. Ця реформа започаткувала системі соподчиненности одних феодалів іншим. Крім для глави держави, землі на тримання стали роздавати і великі феодали, обзаводячись, в такий спосіб, своїми вассалами.

Реформа Карла Мартелла сприяла посиленню центральної влади. З допомогою реорганізованого війська, повністю що складається з представників панівного класу, відбивалися ворожих нападів і придушувалося крестьянство.

В аналізований період франкское держава розвивалося від раніше феодальної монархії до держави періоду феодальної роздробленості.

Сильное держава довелося б для остаточного зміцнення панівного класу в Галлії, поневолення вільних франкських селян, захисту території Польщі і пограбування сусідніх країн.

Наивысшего розквіту монархія сягає при Карла Великому у другій половині VIII — початку IX століття. Завойовницькі походи розсовують кордону Франкского держави щодо схід і південь. У цей час монархія посилює контроль над церквою. Королівський двір перетворюється на центр державного управління. Великі світські і духовні феодали становлять постійно діючий рада при короле.

Характерны і органи управління, сформовані у період. Посадові особи, здійснюють управління землями феодалів, одночасно виконують административно-судебные функції відношенню до населення, хто живе цих землях. Політична влада стає атрибутом земельної власності. Службові особи поєднують військові, фінансові, судові справи і інші функції.

Вознаграждением за службу були земельні пожалування право утримувати свою користь частина зборів із населення.

Также зростає значення вищих посадових осіб — министериалов. Спочатку вони управляли королівськими маєтками, потім очолили державне управління економіки й суд. Самоврядування вільних франків на місцях, їх проживання замінили системою призначуваних королем посадових осіб.

Территория країни поділили на округу. Населенням округу управляв граф — посадова обличчя, призначуване королем, якому підпорядковувався військовий загін і ополчення округу. Округу, своєю чергою ділилися на сотні. На межах країни були створено великі територіальні об'єднання — герцогства. Герцоги, керували ними, також здійснювали оборону границ.

В початку VII століття посадові особи перетворюються на великих землевласників. Встановлюється порядок, відповідно до якого графом міг стати лише землевласник. Посади передаються у спадок і є привілеєм окремих сімей. Вища судова влада належала монарху і здійснювалася разом із представниками знаті. Основними судовими установами на той період було «суди сотни».

Постепенно судова влада зосереджувалася до рук призначуваних королем осіб, а склад суду вибиралися заможні, знають право люди. Але водночас на судових засіданнях були присутні що вільні та повноправні жителі сотні, посадові особи короля лише стежили за правильністю судочинства. Поступово їх контроль посилюється і вони стають головами судів, у своїй обов’язок вільних людей бути присутніми при суді була отменена.

Рассматривая структуру війська, спостерігається її розвиток від дружини до феодального ополчення. Найбільша військова міць феодальної монархії франків пов’язана з реформою Карла Мартелла. Тоді було сформовано велике кінне військо, перебуває з рыцарей.

В початку IX століття Франкское держава перебуває у найбільшому могутність, охоплює територію майже всієї Західної Європи — й не має своїх межах противника, рівного за силою. Подолавши опір селянства феодали втратили зацікавленість у єдину державу. Економіка франкского держави носить натуральний характер, відсутні господарські зв’язок між районами. Усі ці фактори зумовили неминучість в подальшому розпаду государства.

В 843 року розкол був юридично закріплений договорі, укладеному онуками Карла Великого. Правонаступниками імперії стали три королівства: — западнофранкское, восточнофранкское і серединна. Основним джерелом права у франків стає звичай, який має письмовий характер.

В період V-IX ст. Відбувається запис звичаїв племен Франкского держави у вигляді про «варварських правд». Створюються Салическая, Рипуарская, Бургундська та інші правды.

В 802 року Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, входили до складу його імперії. Ці правди встановлювали норми права з урахуванням процесу зростання майна, классообразования та формування феодальних отношений.

В той самий період королі починають видавати законодавчі постанови, ніж активно сприяють формуванню і зміцненню феодальних відносин. Слід зазначити иммуные грамоти, які видавалися королівської владою світським земельним магнатам, монастирям і церквам, звільняючи відповідні території від дії судової, поліцейської, фінансової та іншої юрисдикції державної влади, цим, зосереджуючи всю повноту влади у руках магнатів і духовенства.

Основные риси права яскраво характеризує Салическая щоправда, що є однієї з найдавніших і що є запис звичаїв салических франків. Запис цих звичаїв відносять вчасно правління Хлодвига. У наступні роки неї давав доповнювалося. Текст Салічній правди є розрізнену запис звичаїв, сформованих, переважно, ще до його освіти Франкского держави й звичаїв, що виникли для формування класового нашого суспільства та освіті держави. Її зміст відбиває соціальний та правової лад, що характеризує перехід від первісної громади до класового суспільству. Один із основних її завдань — захист приватної власності, яка змінювала колективну. Характерний Салічній правди формалізм, вимагає скоєння правових дій у суворо встановленої форме.

Об майновому нерівності свідчить поява статей позику і боргових зобов’язання. З появою приватної власності виник інститут наслідування майна України та дарування.

В області зобов’язальних відносин Салическая щоправда мала простими формами угод: купівля-продаж, позичка, позику, міна. Передача права власності при угодах здійснювалася публічно, а невиконання зобов’язань волочило майнову відповідальність. Шлюб був у формі купівлі нареченим нареченої. Заборонялися шлюби між вільними і рабами. Що стосується укладання такого шлюбу вільна людина ставав рабом.

Основное увагу Салічній правді приділялося злочинів і покаранням. Під злочином розумілося заподіяння шкоди особистості, майну чи порушення королівського «світу». Під покаранням — відшкодування шкоди потерпілому чи членам його роду, сплата штрафу королю порушення королівського «світу». Для злочинів і покарань по Салічній правді характерна система штрафів, хоча зберігаються пережитки первіснообщинного ладу. Це розплата життям, у разі, якщо убивця неспроможна сплатити штраф; участь родичів у сплаті чи отриманні штрафу за вбивство, вигнання людини із громади у разі оголошення його поза законом і до прийняття його іншими. У разі, де для раба передбачалася страту, вільна людина мав сплатити штраф. Якщо раб вбивав вільної людини, то убивця віддавався родичам вбитого в ролі половини штрафу за вбивство, решта платив його господар. Вільний людина, який убив раба, платив штраф на користь її хозяина.

Салическая щоправда виділяла такі види преступлений:

· злочину проти особистості (вбивство, згвалтування, нанесення каліцтв, наклеп, образу, викрадення вільних людей, зазіхання честь, гідність і свободу);

· злочину проти власності (крадіжка, грабіж, підпал, заподіяння шкоди имуществу);

· злочин проти порядку (неявка до суду, лжесвидетельство);

· порушення розпоряджень короля.

Основным виглядом покарання, применявшимся до вільним людям був штраф. Він ділився на частини, одній із яких призначалася потерпілому або його родичам, інша — надходила користь держави. Передбачалося також покарання як конфіскації майна. Смертна страту і тілесні покарання використовувалися лише до рабам. Процес по Салічній правді носить звинувачувального характеру передбачає три виду доказів: соприсяжничество, свидетельские свідчення і ордалії - «суд божий». Основним засобом одержання визнання при обвинуваченні рабів була пытка.

Рассматривая виникнення та розвитку держави Франков, його суспільний лад і державної лад, систему органів влади, управління й захопити основні риси права, можна сказати, що вирішення головного лінією розвитку франкского суспільства було формування та еволюція феодальних відносин, як наступній стадії розвитку суспільства після первіснообщинного і рабовласницького строя.

Список литературы

1. Великої радянської енциклопедії, тому 28, м. Москва, 1978 г.

2. ЕС, тому 2, м. Москва, 1964 г.

3. Історія держави й права розвинених країн, м. Москва, 1980 р., під редакцією П. Н. Галонзы.

4. Хрестоматія з держави і право розвинених країн, м. Москва, 1984 г.

5. Корсунский Г. Р., «Освіта ранньофеодального держави у Західної Європи», м. Москва, 1963 г.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.