Формирование технічних наук

Переосмысление поглядів на природі й науці в середні века

С.С.Аверинцев за низку інших культурологів підкреслює, що у середньовічної культурі діють три нерівноцінних початку: архаїчне (язичницьке), античне і християнське. Саме християнське світогляд як провідна ціннісна система цементувало і надавало нового змісту як поганським, і античним формам свідомості людини та поведінки. Проте значимо і зворотне вплив, наприклад, античних філософських і наукових форм свідомості на християнське мироощущение.

Для нашої тематики найцікавіша явище, те що у середні віки і оказавшее дуже впливає, але не середньовічне розуміння техніки, але в новоєвропейське — це переосмислення поглядів на природі, науці (знанні) і людському дії. Наприкінці античної культури всі ці три освіти порузумівались досить раціонально. Тепер і природа, і наука, і людські дії починають переосмысляться з погляду поглядів на живому християнському Бога. І водночас, це важливо, зберігаються, звісно, в видозміненій формі раціоналістичні смислові структури цих представлений.

Понятие природи.

Помимо своїх античних значень (те, що є і є «початком «змін, джерело яких лежать у самого початку; див. також [12]) це поняття набуває по меншою мірою ще три сенсу. Природа починає розумітись як «створена «(Богом), «витворюючи «(хоча Бог природу створив, Він ній наявна і всі, у природі те що, зобов’язане цьому присутності), і «природа в людини ». Під упливом першого розуміння окремі пологи буття, достойні античних науках, починають переосмысляться у виставі про єдиної живої природи, замысленной за планом Творця і тому гармонійної і продуманою. Почасти Бог, творить світ п’ять днів, виступає (у плані сучасної технічної ретроспекції) як предтечі майбутнього проектувальника і інженера, котрим функції замышления і реалізації замышленного є сутнісними. З другого краю плані, проте, зберігається античне розуміння природи як самоцінне початок руху, і зміни. Хоча створена Богом природа, безумовно, домінуючий зміст у середньовічному свідомості, цей сенс часто відтінюється саме у тлі античного розуміння. «Вогонь за своєю природою, — пише Іоанн Золотоустий, — прагне вгору, рветься і летить на висоту… Але з сонцем Бог зробив цілком гидке: звернув його промені до землі та змусив світло прагнути вниз, хіба що кажучи йому цим положенням, дивися донизу й світи людям: їм ти вже і створено «[94, з. 115].

Под впливом розуміння природи як яка творить (животворної) над усіма змінами, які простежуються у природі, людина починає бачити (прозрівати) приховані Божественні сили, процеси та енергії. Джерело змін, які мають місце в природі, належить не природі, а насамперед Богові і вже посередництво останнього, самій природі. B «Книзі про природу речей «Бэда Високоповажний, зокрема, пише: » … Ті насіння і першопричини речей, хто був створені тоді, розвиваються природним чином усе той час, що є світ, тому сьогодні триває діяльність Отця й Сина, досі живить Бог птахів та вдягає лілії «[25, з. 400]. У зв’язку з цим природні зміни та зв’язку, спостережувані у природі й описувані у науці, трактуються в середньовічної філософії і теології як які у відповідність з «Божими законами «(Божественним задумом, волею, енергією). З поняттям «яка творить «природи людини помалу починає з’ясовувати, що у природі приховані величезні сили та енергії, доступом до що у принципі людині не закритий. І ось. З погляду християнського світогляду природа створена в людини, яка сама створено «за образом і подоби «Бога, тобто. має розумом, почасти подібним з Божественним. Тому людина за певних духовних умовах перетворюється на стані прилучитися до задумів Бога; в результаті може дізнатися лише будова та план природи, задуми і закони, в відповідність до якими відбуваються природні зміни. Архімедові приписували твердження, що май він точку, то міг би перевернути земну кулю. У цьому вся характерне для античної культури висловлюванні сила, перевертывающая землю, сприймається як що належить людині. У середньовіччі не зробили б як і помилки: джерелом сили, яка б перевернути земну кулю, є лише Боже, і природа як він творіння. Для античного філософа в природі нічого немає крім сутності (він існує, як й багато іншого), для середньовічного людини у природі принципово приховані могутні сили, процеси та енергії.

Природа по твердому переконання середньовічних філософів як створена Богом, а й варта людини, його користі і життя. Отже, природа виявляється дистанційованої поки що Божий (вона є його замышления і правоохоронної діяльності) і наділеною практичним значенням в людини. Щоправда, чоловік — ще не має сам творити природу, це — прерогатива Бога, але, стоячи над його широкої спиною, людина хіба що примеривается до цьому завданні. «Бог як поклав на природі стихій знак їх недосконалості, а й зволив рабам своїм — людинам повелівати. І тепер Ісус Навин каже: так стане сонце, прямо Гавеону, і місяць прямо нетрі Елон… І Мойсей велів повітрю, і морю, і землі, і камінню… «[94, з. 126, 127].

Понятие науки.

И наука переосмысляется під впливом християнського світогляду. Знання (наука) — тепер це непросто те, що задовольняє логіці й онтології, що описує існуюче, бо, який відповідає Божественному провидінню і задуму. Розум людини, його мислення повинні прагнути бути налаштовані унісонно Божественному розуму, намагатися уподібнитися йому. Звідси, як писала С. Неретина, переосмислення логіки мислення під кутом зору «любов і ненависть ». У плані пізнання природи це означало, що людина має намагатися осягнути природу як живе ціле, як створену як і творящую. У цілому нині наука тепер розуміється не лише як яка описувала природу, а й як отзывающаяся на Божественне провидіння, тобто. выявляющая у природі Божественну сутність. Середньовічна наука у тому сенсі в ставлення до природі як дискрептивной, а й що, нормативной.

Понятие действия.

Почасти повертаючись до язичницьких (древнім) поглядам, людина розглядає свою дію як ефективне в тому разі, коли вона підтримується Богом. Але з що зберігаються античних уявлень таке розуміння не набуває буквальною сакральної трактування, а призводить до ідеї спорідненості, подоби людського і божественного дії. Останнє, проте, передбачає надстройку, насичення божественний задум, куди і пізнання природи. Інакше кажучи, пізнання природи в дискрептивной (яка описує) і що радить (выявляющей духовну сутність) функціях стає необхідною умовою практичного дії. Найбільш відомий приклад тут — техніка створення церков, храмів, ікон та інших церковних споруд. Ремісничому і церковному дійства у випадках завжди передували молитви і посади, вони ж супроводжували процес виготовлення. Форма й будову усіх таких споруд визначалася як з традиції, канону, рецептурного дії, а й Божественної природи (сутності) цих споруд. Якщо з Арістотелеві лікування полягає в понятті здоров’я у цьому плані, як і писав, «здоров'я досягається з урахуванням здоров’я », то середньовічний людина вважала, що інколи людини повністю перебував у руках Божих і тому лікування мусить проявити (виявити) у людині відповідну Божественну волю і провидіння. Але, звісно, без зустрічних зусиль лікаря виявити останнє вважалося неможливим. Оскільки предмет нашого дослідження — генезис техніки, причому у рамках філософії техніки, розглядати все особливості і етапи історичного поступу зовсім не від обов’язково. У Середньовіччі розвиток техніки відбувалося досить традиційно, тому не будемо у ньому зупинятися й одразу час торкнутися наступній эпохе.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.