Політичні права й свободи громадян України

ПЛАН:

1. Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення територї України. .. .. .. .. .. .. .. .. .

.. ... 2.

2. Право волю про «єднання у політичні партії та громадські організації.

.. .. .. .. .. .. .. .. .. .. ... .

.. .. .. ... .3.

3. Право брати доля в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраним. .. .. .

.. .. .. .. .. .. .. .. .. .. ... .

.. .. .5.

4. Право збиратися мирно, без зброї й проводити збори, мітинги,.

походи і демонстрації. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. .. ... .7.

5. Право на інформацію. .. .. .. .. .. .. .. .. .

.. .. .. ... 8.

Література.

Політичні права й свободи громадян України.

1. Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення територї України.

Право волю пересування, вибір місця проживання, вільне залишення територї України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Отже, цого права позбавлені особини, котрі проникли в країну внаслідок порушення візового режиму чи законодавства про в «їзд. Закріплюючи це право, держава тім самим захищає територію країни, а також своїх громадян, які відповідно до своїх інтересів та без усяких перепусток можуть переїжджати із однієї місцевості в іншу і визначати собі місце проживання.

У розділі ст. 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю відповідає вимогам Загальної декларації прав людини (ст. І3), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ст. 12). Це повністю стосується як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, то й можливості залишати свою країну й повертатися до неї.

Закріплення зазначених прав у конституційній нормі має велике значення саме по собі, але й воно та ще і посилюється тією обставиною, що з свободою пересування й виберу місця проживання тісно заговорили українською у «язана реалізація багатьох інших конституційних прав й свобод громадян, наприклад, права власності і спадкування, права на житло, працю, охорону здоровий «я й медичну допомогу, виборчі права та ін.

Важливе значення має закріплення в Конституції права вільно виїжджати за межі України та безперешкодно повертатися. Порядок реалізації цого права встановлюється Законом України від 21 января 1994 р. «Про порядок виїзду із України й в «їзду в Україну громадян України » .

Згідно з Законом, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у праві виїзду за кордон у таки випадках: якщо він обізнаний із відомостями, що становлять державну таємницю; у нього неврегульована аліментні, договірні чи інші невиконані зобов’язання; проти нього порушене кримінальну справу; засуджений за скоєння злочину; ухиляється від виконання вол «язань, покладених на нього судовим рішенням; підлягає закличу на строкову військову службу; свідомо сповістив про собі неправдиві відомості; до нього подано цивільний позов до суду; за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває под адміністративним наглядом міліції.

Даний перелік є вичерпним, й кожна підстава припиняє свою дію по закінченню визначеного години (відбуття покарання, виконання вол «язань», закінчення рядок військової служби тощо).

Істотним у праві на виїзд із України є ті, що громадянин України не може бути позбавлений права у будь-який годину повернутися в Україну.

2. Право волю про «єднання у політичні партії та громадські організації.

Розвинута система громадських про «єднань — невід «ємний елемент громадянського суспільства. З Їх допомогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби і інтереси. Громадські про «єднання не залежать від держави, смердоті здатні впливати на державні інститути й водночас захищати сус-пільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне декларація про свободу про «єднаним є юридичною основою створення і діяльності політичних партій, професійних спілок та інших громадських організацій.

Названі конституційні положення конкретизуються в Законі України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», який регламентує зміст права про «єднання, його основні державні гарантії, порядок їхні створення, діяльності, реорганізації та ліквідації.

Про «єднання громадян — це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав й свобод.

Про «єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес асоціація, фонд, спілка тощо) визнаються політичною партією чи громадською організацією. В частности, політичною партією є про «єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, котрі головною метою мають доля в виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування й представництво в їхні складі. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Громадською організацією є про «єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадяни мають декларація про доля в професійних спілках із метою захисту своїх трудових й соціально — економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що про «єднують громадян, й в «язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їхні членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Вони здійснюють нагляд й контроль за додержанням законодавства про працю й правил по охороні роботи, доглядають за житлова — побутовим обслуговуванням працівників, утримують культурно-освітні заклади, будинки відпочинку, профілакторії, санаторії, туристичні та спортивні установи.

Ніхто не може бути примушений до вступу в чи — яку про «єднання громадян чи обмежений у правах належність чи неналежність до політичних партій громадських організацій. Конституція гарантує добі вільність вступу в про «єднання й перебування в ньому, виключає будь-який примус. Членство у чи — якій чи профспілці не може бути умовою заняття посади в державній організації чи взагалі служити підставою для обмеження прав та свобод людини.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Обмеження щодо діяльності політичних партій та громадських організацій й членством них встановлюються лише Конституцією й законами України.

Утворення й діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі чи дії які спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильництва, на розпалювання між — етнічної ворожнечі; посягання на права і свободи людини, здоровий «я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть матір воєнізованих формувань. Не допускається створення й діяльність організаційних структур політичних партій органів виконавчої та судової влади й виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, але в державних підприємствах, у навчальних заставах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності про «єднання громадян здійснюється лише в судновому порядку.

Держава гарантує політичним партіям й громадським організаціям рівні умови для виконання ними своїх завдань, що служити фактичною й юридичною підставою для реалізації громадянами України свого права на про «єднання.

3. Право брати доля в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраним.

Це право означає гарантовану громадянам України можливість як безпосередньо, гак й через своїх представників здійснювати всю повноту влади. Дане право розвиває закріплене у ст. 5 Конституції України положення про народовладдя, яку має узагальнений, декларативний характер. А конкретно встановлюється право громадян на доля в проведенні референдумів й вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби органів місцевого самоврядування.

Закріплене у ст. 38 Конституції України право громадян повністю відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п. «а «ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права положенню про право шкірного громадянина без будь-якої дискримінації та без обґрунтованих обмежень брати доля в веденні державних справ як безпосередньо, то й за посередництвом вільно обраних представників » .

Ефективне та безперешкодне здійснення цого права потребує конкретизації в законодавстві, встановлення відповідних правил, процедур, заходів правового захисту.

Всеукраїнський і місцеві референдуми є конкретними інститутами прямого та безпосереднього народовладдя. За їхні допомогою громадяни реалізують свої декларація про доля в управлінні державними справами.

Право громадян обирати і бути обраним стоїть у центрі всіх процесів формування органів держави, тобто має владно утворюючий характер. Загальні вибори органів державної влади та органів місцевого самоврядування надають народові унікальну можливість контро я завжди за діяльністю цих органів, включаючи повну зміну влади. Вибори є вільними й здійснюються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право обирати мають громадяни України котрі на день проведення виборів досягли 18- ти років, за винятком осіб, які визнано судом недієздатними. Право бути обраними мають особини залежно від виду виборів, зокрема, народним депутатом може бути обраний лише громадянин України, який на день виборів досяг 21- го року, має право голосу й проживає в Україні протягом останніх п «яті років. Депутатом місцевої Заради може бути обраний громадянин, який має право голосу й на день виборів досяг 18-ти років.

Право доступу до державної служби означає, що громадянам України має бути забезпечена реальна можливість займати за виборами, конкурсом, чи призначенням посади органів та їхні апараті й здійснювати відповідні державні функції. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, котрі здобули від повідну освіту й професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, чи за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом міністрів України. й Закон України від 16 грудня 1993 р. «Про державну службу «визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, котрі працюють у державних органах та їхні апараті.

4. Право збиратися мирно, без зброї й проводити збори, мітинги, походи і демонстрації.

Це право призначене для забезпечення політичної свободи думок, переконань та висловлювань в Україні. За юридичним змістом воно та гарантує громадянам України можливість вільно й необмежене виражати, обговорювати, троянд «яснювати, переконувати і поширювати у будь-якій формі (в межах закону) свої думи, переконання й подивися із всіх питань суспільного, політичного, економічного та суто культурного життя країни, зокрема, важливих питань, заговорили українською у «язаних із обговоренням проектів законів й рішень загальнодержавного і місцевого значення.

У розділі ст. 39 Конституції України вол «язує організаторів проведення зборів, мітингів, походів й демонстрацій завчасно сповіщати про це органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що гарантує органам влади можливість втручання, коли тих чи інші заходь спрямовані до цілей, котрі суперечать законові. Здійснення щойно перерахованих політичних свобод забезпечується наданням громадянам та їхні організаціям громадських приміщень, вулиць, майданів, можливості широко розповсюджувати відповідну інформацію, використовувати для цого пресу, телебачення й радіо.

Обмеження щодо реалізації даного права може встановлюватися судом відповідно до закону й лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — із метою запобігання заворушенням чи злочинам, задля охорони здоровий «я населення чи захисту прав й свобод інших людей.

Відповідальність за порушення передбаченого порядку організації й проведення зборів, мітингів, походів й демонстрацій передбачається Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів. То в год. 1 ст. 20 Загальної декорації прав людини встановлено, що «кожна людина має декларація про свободу мирних зборів та асоціації», а й у ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права визначається право на мирні збори. Користування цим правом, не піддягає ніяким обмеженням, крім тихий, котрі накладаються відповідно до закону й котрі необхідні в демократичному суспільстві, в інтересах громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоровий «я і моральності населення чи захисту прав й свобод інших осіб».

5. Право направляти Індивідуальні чи колективні письмові звернення чи особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових й службових осіб цих органів.

Закріплене у ст. 40 Конституції України декларація про звернення є важливим засобом здійснення і захисту інших прав та свобод громадян, зміцнення зв «язків населення із державним апаратом, участі громадян в управлінні державними справами. Звернення громадян у державні органи місцевого самоврядування сприяє посилення контролю народу за їхнього діяльності, боротьбі із тяганиною та бюрократизмом.

Праву громадян на особисте звернення, направлення індивідуальних чи колективних звернень відповідає обов «язок органів та посадових осіб, яким смердоті направленні, уважно, в установленому порядку та у встановленні рядки розглянути їхні прийняти щодо них законні обґрунтовані рішення.

Положення цієї з статтею Конституції конкретизовані в Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян ». Закон виділяє три види звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Оскарженими можуть бути дії чи бездіяльність в управлінській сфері, внаслідок які: порушень права та законні інтереси чи свободи громадянина, створено перешкоди для здійснення громадянином його прав й законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов «язки чи його незаконно притягнено до відповідальності. Звернення подаються до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. У зверненні має бути викладено суть порушеного запитання, зауваження, пропозиції, заяви, скарги, вимоги, проханім. Звернення обов «язково має бути підписаним Анонімні звернення не розглядаються. Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення із посиланням на політичні подивися, партійну належність, стати, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови. Якщо звернення не входити до повноважень тихий органів, куди воно та направлене, воно та у рядків не понад п «яті днів пересилається за належністю відповідному органові чи посадовій особі. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тім органам чи посадовим особам, дії чи рішення які оскаржуються. Забороняється переслідувати громадян й членів їхнього сімей за подання звернення. Не допускається розголошення одержаних з звернень відомостей про особисте життя громадян без їхні згоди чи відомостей, що становлять державну чи іншу таємницю, котра охороняється законом. Звернення розглядаються й вирішуються у рядків одного місяця від дня їхні надходження, а тих, котрі не потребують додаткового вивчення, невідкладно.

5. Право на інформацію.

Право на вільне вираження, своїх поглядів охоплює право шкірного вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово чи в інший спосіб — на свій вибір. Це декларація про свободу інформації гарантується год. 2 ст. 34 Конституції України й може здійснюватися різними способами; шляхом між особистісного галасування, через засоби масової інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів, на зборах й мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лектори та інші засоби за своїм вибором. Усі ці засоби вважаються законними, якщо при їхні використанні виконуються встановлені законодавством прилила, котрі існують, наприклад, для засобів масової інформації, для проведення мітингів, демонстрацій, походів, пікетування тощо.

Здійснення права на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського порядку задля запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров’я населення, захисту репутації чи прав інших людей, буд. запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, чи для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя.

Конкретні гарантії забезпечення права на інформацію встановлюються в Законі України від 2 жовтня 1992 «Про інформацію » .

Під інформацією розуміють документовані чи публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі і навколишньому середовищі. Закон встановлює загальні правові основні одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює декларація про інформацію у сфері суспільного й державного життя України, а також р розробляє систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її захист, оберігає особу і сус-пільство від неправдивої інформації.

Всі громадяни України, юридичні особини й держави органи мають декларація про інформацію. Це означає створення умів для вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необходимых для реалізації ними своїх прав, свобод й законних інтересів, здійснення завдань й функцій.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами й Державою не винна порушувати громадянські, політичні, економічні та інші права, свободи і інтереси юридичних осіб. Кожному громадянинові забезпечується вільний доступ до інформації, Яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Право на інформацію забезпечується обов «язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати громадян про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб чи систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації, вільним доступом суб «єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних й музейних фондів (обмеження цого доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їхні зберігання, котрі визначаються законодавством); створенням механізму здійснення права на інформацію;контролем із боці держави за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Література.

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради.

України 28 червня 1996 р.- До. «ДОК-К», 1996. 40 стор.

2. Коментар в Україну: наук. — популярне видання. — К.:

Ін-т законодавства Верховної Заради України, 1996. — 376 с.

3. Закон України «Про громадянство України «від 8 жовтня 1991 р.

4. Загальна Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р.

5. Конституційне право України, за редакцією доктора юридичних наук, професора У. Ф. Погорілка, До. 1999 р.