Александр II та її реформы

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ.

ОЛЕКСАНДР II ТА ЙОГО РЕФОРМЫ.

Глава 1. Особистість імператора Олександра Миколайовича та роки його царювання. 4.

Глава 2. Скасування кріпацтва. 6.

Глава 3. Буржуазні реформи Олександра ІІ. 11.

Укладання. Наслідки реформ Олександра ІІ. 17.

Список використаної літератури. 18.

Реформи проведені Олександром ІІ ХIХ столітті та по сьогодні актуальны. Поэтому у роботі вирішив розповісти реформи цього великого імператора і спробував проаналізувати их.

Насамперед у першому розділі я сказав кілька слів про лич-ности Олександра Миколайовича та перші роках, його царствования.

Другу главу я присвятив проблемі скасування кріпосного пра-ва, потому що у мій взгляд, эта реформа стала самої значитель-ной як за його царствования, но за всі столетие.

У третій главі я розповів інших буржуазних реформах, та-ких як земська реформа, судебная, военная, образовательная, хозяйс-твенная.

Наприкінці спробував оцінити наслідки реформ Алек-сандра II.

Глава 1.

Особистість імператора Олександра Миколайовича та роки його царствования.

Народжений в 1818 року син князя Миколи Павловича Олександр від самих перших днів життя шанувався як монарх, по-тому що в імператора Олександра I, ни у цесаревича Костянтина був сыновей, а в своєму поколінні він був старшим князем. Соот-ветственно його освіту й виховання було чудово поставле-но, и спрямоване на то, чтобы підготувати його до високої миссии.

Першим вихователем Олександра ІІ був капітан Мердер, а в де-вять років його навчанням зайнявся В. А. Жуковский.Программа, по якій учився майбутній імператор була опрацьована і на то, чтобы сделать, чтобы зробити його людиною освіченим й всебічно просвещенным, сохранив його від передчасного увлече-ния дрібницями військового дела. Программу Олександр успішно освоил, но убезпечитися від військової «муштри «на той час не смог.

У двадцять 3 роки цесаревич одружився з Марії Александровне, принцессе Гессен-Дармштадтской.С цього часу Олександр начи-нает свою службову деятельность. На протязі десятиріччя від яв-лялся правої рукою свого отца. Судя за свідченням истори-ков, Александр II знаходився під сильним впливом батька і переймав його качества. Однако його вирізняли від залізного характеру Миколи вроджена м’якість і великодушие. Именно тому особистість Олександра не можна оцінити однозначно — у різні моменти життя він робить різне впечатление.

Перші роки своєї царювання імператор намагався ликвиди-ровать наслідки Східної війни" та порядків миколаївського вре-мени.В відношенні зовнішньої політики України Олександр з’явився продовжувачем «почав Священного Союзу », керували політикою, та Олександра I, и Миколи I. Кроме того, на першому прийомі дипломатичного корпу-са, государь заявил, что готовий продовжувати войну, если не досягне почесного мира. Таким чином вона продемонстрував Европе, что, в цьому плане, является продовжувачем політики отца. Также й у внут-ренней політики в людей склалося впечатление, что новий імператор продовжить справа свого отца. Однако практиці цю не було так: «повіяло м’якістю і терпимостью, характеристичными для темпе-рамента нового монарха. Сняты були дріб'язкові сорому з печати;университеты зітхнули вільніше… », говорили, что «государ хоче правды, просвещения, честности і вільного голоси. «.

У действительности, так це й было, так как, наученный гірким досвідом безсилля у Кримській войне, Александр зажадав «откровен-ного викладу всіх недоліків » .Деякі історики полагают, что на початковому етапі програми взагалі было, так як труднощі воен-ного часу перешкоджали йому зосередиться на внутрішньому благоуст-ройстве страны. Только після закінчення в маніфесті 19 березня 1856 року — Олександр II сказав свою знамениту фразу, которая стала гаслом для Росії довгі роки: «Так утверджується й совершенс-твуется ея внутрішнє благоустройство;правда і милість так царс-твует до судів ея;да розвивається повсюди і новою силою стремле-ние до освіти і усілякої корисною діяльності… «.

Глава 2.

Скасування кріпосного права.

Кріпосне право у Росії проіснувало набагато дольше, чем у будь-якій з іншої європейської країни й прийняло такі формы, что мало ніж відрізнялася від рабства. Однако вдатися до скасування кріпосного пра-ва уряд змогло лише в 1861 году.

Що ж спонукало поміщиків і уряд відмовитися від такої зручною форми эксплуатации?

Ще 1856 року император, принимая в собі представників дворянства, сказал їм про намір проведення селянської реформы. По її думки «краще розпочати знищувати кріпосне право сверху, нежели дочекатися того времени, когда воно почне саме по собі знищуватись знизу. «.

У фундаменті економічної сфері спостерігалося наростання кризи поме-щичьего хозяйства, основанном на принудительном, крайне неэффектив-ном, труде кріпаків крестьян.

У соціальній сфері - посилення селянського протесту проти крепостничества, которое полягала у збільшенні волнений.

Порівняйте наведемо данные:

1831−1840 рр. — 328 селянських волнений;

1841−1850 рр. — 545 селянських волнений;

1851−1860 рр. — 1010 селянських волнения.

Як видим, крестьянское невдоволення існуючим порядком наростало з кожним днем. Правящие кола побоювалися того, что разроз ненные селянські хвилювання переростуть у «другу пугачовщину » .

Крім того, поражение у Кримській війні показало, что крепост-ное право — таки головною причиною військово-технічній відсталості країни. Побоюючись того, что Росія відкинута до лав другорядних держав, правительство стало на шлях социальных, экономических і розширення політичних реформ.

3 січня 1857 року було створено секретний комітет «для об-суждения заходів для влаштуванню побуту поміщицьких селян », але оскільки він з затятих крепостников, то діяв нерешительно. Одна-ко, через деяке время, заметив, что селянське невдоволення не утихает, а напротив, нарастает, комитет впритул порушив до подго-товке селянської реформы. С цього історичного моменту існування комітету перестав бути «секретом «і у лютому 1858 року його переимено-ван в Головний комітет «про поміщицьких крестьянах, выходящих з кре-постной залежності «.

Слід зазначити про ставлення самих поміщиків до реформе. А воно координально различалось. Большинство поміщиків виступало во-обще проти реформы. Некоторые соглашались, но в різних услови-ях: одні відстоювали варіант звільнення селян без землі і поза викуп особистої свободи крестьянина, другие, хозяйство яких неможливо було сильніше втягнутим в ринкові отношения, или намеревавшиеся перестро-ить його за підприємницьких началах, выступали за більш либе-ральный її варіант — звільнення селян з землею зі сравни-тельно помірним выкупом.

Підготовка селянської реформи відбувалася обстановці суспільнополітичного підйому в стране. В 50-і роки ХIХ в. сложились два ідейних центра, возглавлявшие революционно-демократическое напрям російської думки: А. И. Герцена і Н. П. Огарева,.

Н.Г.Чернышевского і Н. А. Добролюбова в Лондоне.

Відбувається помітне пожвавлення либерально-оппозиционного руху серед тих верств дворянства, которые вважали за потрібне як скасувати кріпосне право, а й общесословные виборні органи управления, учредить гласний суд, ввести гласність вообще, провести перетворення на сфері освіти і т.д.

В.І.Ленін називав обстановку суспільно-політичного кри-зиса в Росії межі 50−60-х років «революційної ситуацією «і виділяв три її об'єктивних признака:

1) «криза верхів », яка полягала у тому неможливості «управ-лять по старому » ;

2) «обострение, выше обычного, нужды і лих пригноблених класів » ;

3) «значне підвищення активності мас », які хотіли «жити по-старому » .

Але революційні було настільки слабы, что з допомогою здійснення ряду буржуазних реформ, самодержавие як змогло вийти з кризиса, но і намірилася зміцнити свої позиции. Вот як і обстанов-ке проводилася скасування кріпосного права.

Наприкінці серпня 1859 року проект «Положень про селян «був практично подготовлен. В кінці січня 1861 року проект влаштувався розгляд останньої інстанції - Державного совета. Здесь було зроблено нове «доповнення «нині проектом на користь помещиков: по пропозиції однієї з найбільших землевладельцев.

П.П.Гагарина було внесено пункт на право поміщика надавати селянам (але з угоді із нею) негайно у власність і безплатно («у дарунок ») чверть надела. Такой наділ отримав назву «четвертного «чи «дарчого «(селяни його називали «сирітським »).

19 лютого «Положення «(вони включали у собі 17 законодатель-ных актів) було підписано царем й одержали силу. В того самого дня цар підписав і Маніфест про звільнення крестьян.

По Маніфесту селянин отримував повну особисту свободу. Это особливо важлива річ в селянської реформе, и хотів би обра-тить нею внимание. Веками селяни виборювали свою свободу. Если раніше поміщик міг відібрати в кріпосного усі його имущест-во, насильно женить, продать, разлучить із родиною та просто вбити, те з виходом цього Маніфесту селянин отримував можливість вирішувати де і йому жить, он міг жениться, не запитуючи те що згоди поме-щика, мог самостійно укладати сделки, открывать предприя-тия, переходить до інших сословия. Все це надавало возможность розвитку селянського предпринимательства, способствовало зростанню відходу селян на заработки, а загалом давало сильний тол-чок розвитку капіталізму в пореформеній России.

По «Положенням «було запроваджено селянське самоуправле-ние, т. е. сільські і волостные сходи на чолі з сільськими старостами і волостными старшинами. Крестьянам надавалося право самим розподіляти землю, раскладывать повинности, определять черговість відбування рекрутської повинности, принимать в громаду і уволь-нять з нее. Также запроваджувався волосної селянський суду з маловаж-ным злочинів і майновим искам.

Зазначений у законі викуп садиб і польових наділів селянам був невозможен, поэтому уряд надійшло допомогу селянству пристроєм «викупної системи » .У «Положеннях «указано, что поміщики зможуть отримати земельну ссуду, как лише влаштовані їх земельні відносини з селянами і встановлено земельний надел. Ссуда видавалася поміщику дохідними відсотковими паперами і зараховувалася за крестьянами, как казенний долг, который повинні були погасити протягом 49 років «Выкупными платежами » .

Порядок здійснення селянської реформи вимагав соглаше-ния між поміщиком і селянином щодо розміру надела, а також стосовно зобов’язань селянина стосовно поміщику. Це було викласти в «статутний грамоті «протягом року з освобождения.

Якщо скасування кріпацтва відбулася відразу, то ліквідація феодальных, экономических отношений, устоявшихся десятилетиями, рас-тянулась на багато годы. По закону два роки селяни були зобов’язані відбувати таку ж повинности, что і за кріпацькій праве. Лишь дещо зменшилася панщина і скасували дрібні натуральні поборы. До перекладу селян на выкуп, они перебували у временнообя-занном положении, т. е. були зобов’язані за надані їм наділи виконувати за встановленими законом нормам панщину платити об-рок.Так як певного терміну після закінчення якого временноо-бязанные селяни мають були переведені на обов’язковий викуп не было, то їх звільнення розтяглося на 20 років (щоправда до 1881 року залишалося трохи більше 15%).

Попри грабіжницький селянам характер реформи 1861 года, ее значення подальшого розвитку країни був дуже вели-ко.Эта реформа стала переломним фактором під час переходу з феода-лизма в капитализм. Освобождение селян сприяло интенсив-ному зростанню робочої силы, а надання їм деяких цивільних прав сприяло розвитку предпринимательства. Помещикам ж ре-форма забезпечувала поступовий перехід від феодальних форм хозяйс-тва до капиталистическим.

Глава 3.

Буржуазні реформи Олександра II.

Скасування кріпацтва у Росії викликала необхідність про-ведения і інших буржуазних реформ — у сфері місцевого управления, суда, образования, финансов, в військовому деле.

1 січня 1864 року було видано «Положення про губернських і повітових земських установах », вводившее безстанові виборні ор-ганы місцевого самоврядування — земства. Они обиралися усіма сос-ловиями на трирічний термін і складалася з розпорядчих органів (повітових і губернських земських зборів) і виконавчих (повітових і губернських земських управ).

Земства відповідали за народне образование, за народне здоровье, за своєчасні поставки продовольствия, за ка-чество дорог, за страхование, за ветеринарну допомогу дітям і другое.

Усе це потребує великих средств, поэтому земствам було дозволено вводити нові налоги, облагать населення повинностями, образовывать земські капиталы. При повній розвитку земська діяльність мала охопити усі сторони місцевої жизни. Новые форми місцевого самоврядування не лише зробили його всесословным, но і розширили коло його полномочий. Самоуправление одержало настільки широке распространение, что багатьма було понято, как перехід до представницькому образу правления, поэтому з боку уряду невдовзі можна помітити прагнення утримати діяльність земств на місцевому уровне, и не дозволяти спілкуватися між собою земським корпорациям.

16 червня 1870 року було видано «Городовое становище », по кото-рому в 509 містах вводилося виборне самоврядування — міські думы, избираемые на чотири года. Городская дума обирала свій пос-тоянно діючий виконавчий орган — міську управу, состо-явшую з міського і знання кількох членов. Городской голова було водночас головою і міської сумніви й міської упра-вы.Право обирати й бути обраним в міську думу мали права лише жители, обладающие майновим цензом (переважно власники домов, торгово-промышленных заведений, банков — одне слово торгово-промислова буржуазия).

Таким образом, основная маса міського населення була уст-ранена від участі у міському самоуправлении. Компетенция городс-кого самоврядування обмежилася рішенням суто господарських питань (благоустрій городов, устройство базарів і т.п.).

Поруч із земської реформой, была підготовлена й судеб-ная.Из всіх реформ на той час вона була найбільш послідовною й однієї з найбільш значительных. Судебные статути 20 листопада 1864 року вводили бессословный, гласный суд з участю присяжних заседате-лей, адвокатурой і змагальністю сторон. Присяжные заседате-ли, участвующие у судовому процесі встановлювали лише винність чи невинність подсудимого, мере покарання ж і визначали самі судьи. Решения, принятые судом з участю присяжних засідателів вважалися окончательными, в іншому разі могли оскаржені у судовій палате. Решения окружних судов, в яких брали участі присяжні засідателі були оскаржені лише тому случае, если було виконано порушення законного порядку судопроизводства. Апелляции для цієї рішення розглядав Сенат.

Для розбору дрібних проступків і громадянських справ, з позовом до 500 карбованців на повітах і запроваджувався світової суд з спрощеним судопроизводством. Состав світових суддів обирався на повітових земс-ких собраниях.

Судові статути 1864 року вводили інститут «присяжних повірених «- адвокатуру, а також інститут судових следователей. Пред-седатели і члени окружних судів і участі судових палат, присяжные пове-ренные, их помічники і судові слідчі мали мати вища юридична образование. Председатели і члени окружних судів і участі судових палат затверджувалися імператором, а світові судді - Сенатом. После цього не були звільнені чи усунуті від долж-ности на время, а лише у разі вчинення будь-якого кримінального преступления, но і тоді рішення про з усунення з посади виносив суд. Отже закон вводив важливий принцип незмінності судей.

У 1861−1874 роках було проведена серія військових реформ.

У 1874 року було видано статут про загальної військового обов’язку, що у корені змінила порядок поповнення войск. При Петра Великому все стану залучалися до військової службе. По законам ХVIII століття дворянство поступово звільнили від військової повинности, и рекрутчина стала долею не просто нижчих верств населения, но бед-нейших з них, так як те, кто багатший могли откупиться, наняв за себе рекрута. Такая форма військової повинності лягла важким бреме-нем на плечі бідних верств населения, потому що термін їхньої служби тоді був 25 лет, то є кормильцы, уходя з дома, покидали її практично протягом усього жизнь, крестьянские господарства розорялися з усіма звідси последствиями.

За новим закону, призываются всі молоді люди, достигшие 21 року, але уряд щороку визначає необхідну кількість но-вобранцев, и по жеребкування бере з призовників саме це число (зазвичай на службу закликалося трохи більше 20−25% призывников).Призы-ву не підлягали єдиний син у родителей, единственный корми-лец в семье, а також, якщо старшого брата призовника відбуває чи от-был службу. Взятые на службу належать до ней: в сухопутних військ 15 лет:6 років у строю і 9-те років у запасе, во флоті - 7 років действи-тельной служби й 3 року у запасе. Для отримали початкова образо-вание термін дійсною служби скорочується до 4-х лет, окончив-ших міську школу — до 3-х лет, гимназию — до півтора лет, а мали вищу освіту — до полугода.

Таким образом, мы в змозі зробити вывод, что нову систему предпола-гала як військове навчання солдат, но до того ж час проводил-ся ряд заходів із єдиною метою освіти (особливо це під час управління військовим міністерством графом Д.А.Милютиным).

Військові расходы, вызванные Східної войной, а також викупна операция, затеянная тим часом змусило уряд вийти з рамок бюджета. Правительство брала кредити за границей, прибегало до внутрішнім займам, выпускало кредитні билеты. Все це призвело до тому, что стала реальна проблема упорядкування державного хозяйства.

Для збільшення державних доходів було прийнято низку мер, одна у тому числі - скасування винних откупов.

При Катерині II приватні особи «откупали «право продажу винні у певному окрузі певну сумму. По новому порядку вино могло продавати будь-яке лицо, но все вино, поступавшее на продаж облагалось «акцизом «(податком на користь государства).Таким ж акцизом були обкладені соль, сахар, табак. Были збільшено деякі митні пошлины. Главным ж засобом підняти економічну міць країни вважалося на будівництво мережі залізних дорог. В зв’язки й з ній іноземний відпустку виріс у 10 раз, и майже також збільшився ввезення товарів у Россию. Число торгових оборотів і промислових підприємств замет-но увеличилось, а також скільки фабрик і заводов. Появились кредитні установи — банки, во главі яких був Державний банк (1860 год).

Росія почала втрачати характер патріархального землевладель-ческого государства. Освобожденный від кріпацтва та інших стиснень народний працю знаходив собі використання у різних галузях промышленности, созданных новими умовами громадської жизни.

Ще на початку свого царювання Олександра Другого скасував деякі соромливі заходи щодо навчальних заведений, принятых імператором Миколою I. Викладання в університетах одержало більше свободы, они стали доступні для вольнослушателей, как мужчин, так і женщин. Однако новизна становища привела в 1861 році звернувся до деяким беспорядкам, после чого свободу університетів довелося кілька ограничить. В 1863 року було видано устав, согласно якому професорська корпорація отримала самоуправление. Студенты ж ми отримали права впливати якимось чином на лад у университете, что було визначенню частих «студентських заворушень » .Під упливом таких настроїв граф Д. А. Толстой вирішив здійснити реформу середньої школы. В початку царювання імператора (при міністрі А.В.Головине) доступ в гімназії відкрили для дітей всіх сословий. Гимназии ж були двох типов: классические, с вивченням древніх мов і культур реальные, соответственно без них, но з величезним переважанням естествознания. Граф Толстой, поддерживаемый М.Н.Катко-вым в 1871 року написав новий статут гимназии, одобренный госуда-рем.Классическая гімназія було зроблено єдиним типом общеоб-разовательной і всесословной середньої школы, выпускники якої мали права надходження у университет. Реальные гімназії замінили «реальними училищами » ;мета їхня була в том, чтобы давати освіту людям всіх сословий, но пристосоване до практичним потребнос-тям і придбання практичних познаний. Этой реформою було створено повне переважання класичної школы. Но граф Толстой втратив з цього виду кілька моментов, а именно: из-за відсутності достаточного кількості викладачів латинської та грецької язика, пришлось виписувати фахівців через границы. Естественно, их викладання не подобалося студентам, так як перші було невідомо ані російської языка, ни російської литературы.

Таким образом, несмотря на то, что реформа графа Толстого мала основу правильну ідею значенні классицизма, она не увійшла у звичаї нашого общества.

Поруч із реформою чоловічої середньої школы, реформирова-лась і женская. До правління Олександра ІІ були тільки інститути та приватні пансионы, в яких навчались у основному дворянки. З кінця 50-х з’являються жіночі гімназії всім станів. Паралельно стали відкриватися жіночі єпархіальні училища. Невдовзі успішно було вирішено питання вищому жіночому образовании. Также було зроблено великі успіхи у плані початкового чи народного образования.

Но, несмотря на усилия, народная грамотність за доби реформ стояла поки що не низькому уровне.

Заключение

.

Наслідки реформ Олександра II.

Итак, мы розглянули основні перетворення і реформы, прове-денные Олександром II. Основна реформа його царювання — осво-бождение селян — від початку змінила порядок, существовавший перед цим і спричинила у себе й інші реформы.

З скасуванням кріпацтва «воскресла «торгово-промислова деятельность, в міста ринув потік робочих рук, открылись нові сфери для предпринимательства. Между містами і повітами восстано-вились колишні зв’язки і мають місце новые.

Падіння фортечної зависимости, выравнивание всіх перед судом, создание нових ліберальних форм життя сприяли свободі личности. А почуття цієї свободи пробудило бажання розвинути ее. Создавались мрії встановити нових форм сімейної та суспільній жизни.

Я хотів би закінчити словами А. А. Кизеветтера про правлінні Олександра II:

" Якщо мистецтво правити полягає у умінні вірно визначати назрілі потреби епохи, відкривати вільний вихід що губиться у суспільстві життєздатним і плідним прагненням, я з висот безпристрасності умиротворити взаємно ворожі партії силою розумних угод, — то мушу визнати, що імператор Олександр Миколайович вірно зрозумів сутність заклику за достопам’ятних 1855−1861 роки своєї царювання. «.

Список використаної литературы:

1. С. Ф. Платонов «Лекції з російської історії «, Москва, видавництво «Вищу школу », 1993 год.

2. С. Ф. Платонов «Підручник російської історії «, Санкт-Петербург, фірма «Стройлеспечать », 1993 год.

3. С. Ф. Платонов «Зібрання творів », т.1.

4. В. А. Федоров «Внутрішня політика російського самодержавства на другий половині ХIХ століття », Москва, видавництво «Манускрипт », 1993 год.