Форми сучасних держав

Міністерство наук і отриману освіту Російської Федерации.

Державне освітнє учреждение.

Нижегородський Державний Університет їм. Н. И. Лобачевского.

7факультет дистанційної освіти. р. Заволжье.

Контрольна робота з предмета теорія держави й права на тему:

Форми сучасних государств.

Выполнил:

Студент група 7−21ю/7.

Панкратова Ю.А.

Рецензент:

Сэруа В.С.

Р. Заволжье.

1. Поняття і елементи форми государства…3.

2. Форма правління: поняття і виды…5.

3. Форма державного устройства…13.

4. Політичний (державний) режим: поняття і виды…16.

5. Співвідношення і взаємозв'язок елементів форми государства…19.

6.

Список литературы

…21.

1. Поняття і елементи форми государства.

Поняття форми держави одна із найважливіших змістовних характеристик державознавства. Безсумнівно, також його методологічне значення: ще Кант розглядав форму як принципу упорядкування, синтезування матерії державності. Наукові розробки та политикоправова практика недавньому минулому засвідчують відомої недооцінки цієї категорії. Проте строгість і чіткість форми держави (як і норми права), які з державно-правової природи, могли б значно обмежити суб'єктивізм та чиновницьке свавілля в провидіння проголошеного політичного курса.

Досліджуючи форму держави, необхідно виходити, насамперед із те, що вона: а) є одним із найважливіших «складових» частин, проявів та атрибутів держави й б) немає як така, поза зв’язку й взаємозалежності коїться з іншими «складовими» частинами, атрибутами государства.

Зокрема, форма держави має саму безпосередню зв’язку з сутністю і змістом держави, виступає як виразника його суті Доповнень і змісту. Виходячи з цього можна сказати, що які суть і стала зміст держави, така, зрештою та її форма. Вивчити держава з погляду його форми — отже, під час першого чергу вивчити її будова, його основні складові, внутрішню структуру, основні методи встановлення й здійснення державної власти.

Форма держави іншого назавжди і безповоротно встановленої, незмінною. Під упливом безлічі економічних, соціальнополітичних, ідеологічних та інших чинників вона завжди змінювалася і развивалась[1].

Багато країн вчить, що за часів жорстоких соціальнополітичних криз, чреватих національними катастрофами, лише форма держави, його внутрішня організація, тоді як ній залишалися живі сили, рятувала від загибелі. Усі, що у державі стійко, стабільно, головним чином належить для її форме. 2] Серйозне впливом геть форму держави надають культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних поглядів, національні особливості, природні умови проживання та інші чинники. Специфіку форми держави визначає також характер відносин держави й його органів з не державними організаціями (партіями, профспілками, громадськими рухами, церквою, і іншими організаціями.) У різних країнах, державні форми мають свої особливості характерні ознаки, які в міру громадського розвитку наповнюються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язок харчування та взаємодії. У місці про те форма усіх існуючих держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу форми держави. Форма держави — складне громадське явище, що містить у собі три взаємозалежних елемента: форму правління, форму державного пристрої і форму державного режима. 3].

Поняття форми держави охватывает:

. організацію верховної структурі державної влади, джерела її освіти та принципи взаємовідносин вищих органів влади між собою і злочини населением;

. територіальну організацію структурі державної влади, співвідношення держави в цілому з його складовими частями;

. методи і засоби здійснення державної власти.

2. Форма правління: поняття і виды.

Ця категорія показує, як утворюються найвищих органів, що вони є, яких засадах взаимодействуют.

Форма правління також свідчить, бере участь чи населення у формуванні вищих органів держави, тобто. демократичним чи недемократичним способом вони утворені. Не демократичним шляхом формуються, наприклад, найвищих органів держави при спадкової монархії. Отже, форма правління розповідає спосіб організації верховної структурі державної влади, порядок освіти її органів, їх взаємодії між собою й населенням, ступінь участі у тому формуванні. Є дві основні форми управління — монархія і республіка. Їх верховні органи відрізняються одна від одного й усе своєю чергою освіти, і з складу, і з компетенции. 4] Республика-это формула правління, у якій вища, державна влада належить виборним органам, що обирається визначений термін несучим перед избирателями.

Республіці притаманний демократично спосіб освіти верховних органів держави; в розвинених державах стосунки між вищими органами будуються на принципі поділу влади,. вони теж мають зв’язку з виборцями і відповідальні перед ними.

Спільними ознаками республіканської форми управління являются:

— існування одноособового і колегіального главы.

государства;

— виборність визначений термін глави держави ви та інших верховних органів державної власти;

— здійснення структурі державної влади не по-своему.

велінням, а, по дорученням народа;

— юридичну відповідальність глави держави випадках, передбачених законом;

— обов'язковість рішень верховної державної власти.

Республіканська форма правління остаточному вигляді сформувалася в Афінському державі. З розвитком життя вона видозмінювалася, набувала нових рис, дедалі більше наповнювалася демократичним содержанием.

Нараховують кілька основних різновидів республіканського правління. Натомість вони діляться за формі державного будівництва на:

— парламентарные.

— президентские.

— змішані (полупрезидентские).

Парламентська республіка — різновид сучасної форми державного правління, коли він верховна роль організації державного життя належить парламенту.

У такій республіці уряд формується парламентським шляхом у складі депутатів, які належать до тим партіям, які володіють більшістю голосів на парламенті. Уряд несе колективну перед парламентом про діяльність. Він стає до тих пір при владі, поки парламенті вони мають більшістю. Що стосується втрати довіри більшість членів парламенту уряд або йде у відставку, або через глави держави домагається розпуску парламенту та призначення дострокових парламентських выборов.

Зазвичай, главу держави у таких республіках обирається парламентом або спеціально образуемой парламентської колегією. Призначення парламентом для глави держави головне виглядом парламентського контролю за виконавчої влади. Процедура обрання глави держави сучасних парламентарних республіках неоднакова. У Італії, наприклад, президент республіки обирається членами обох палат з їхньої спільному засіданні, та заодно у виборах беруть участь по три депутати з кожної області, обраних обласним радою. У федеративних державах участь парламенту, у обранні глави держави ви, також поділяється з представниками членів федерації. У Німеччині президент обирається федеральним зборами, що складається з членів бундестагу, з таким самим числа осіб, выбираемых ландтагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави парламентарної республіці можуть здійснюватись і з урахуванням загального виборчого права, що притаманно Австрії, де президент обирається терміном на шість лет.

Глава держави у парламентарної республіці має повноваженнями: оприлюднить закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандувачем збройних сил і т.д.

Глава уряду (прем'єр-міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, зазвичай, президентом. Він формує очолюване ним уряд, яку здійснює верховну виконавчу владу й відповідає свою діяльність парламенту. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки і те, що будь-який уряд буде лише тоді є правомочним здійснювати управління державою, як його користується довірою парламента.

Головну функцію парламенту є законодавча діяльність й контролю над виконавчої влади. Парламент має важливими фінансовими повноваженнями, оскільки вона розробляє та приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, зокрема оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління є такою структуру вищих органів структурі державної влади, яка реально забезпечує демократизм життя, свободу особистості, створює справедливі умови людського суспільства, засновані на засадах правової законності. До парламентарным республікам можна віднести ФРН, Італію (за Конституцією 1947 року), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Ірландію, Індію та др.

Президентська республіка — одне з різновидів сучасної форми державного правління, яка поруч із парламентаризмом з'єднує в руках президента повноваження глави держави й глави правительства.

Найхарактерніші риси президентської республіки: — позапарламентський метод обрання Президента та формирования уряду; - відповідальність уряду перед президентом, а чи не парламенту; - ширші, ніж у парламентарної республіці, повноваження глави государства.

Класичною президентської республікою є Сполучені Штати Америки. Відповідно до конституцією США, основу якої лежить принцип поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча — президенту, судова — Верховному суду. Президент США обирається населенням країни шляхом непрямого голосування (виборів) — через колегію виборщиків. Кількість виборщиків має відповідати числу представників кожного штату у парламенті (конгресі). Уряд формується переможцем під час виборів президентом, з тих, які належать до його партии.

Президентська форма правління у різних країнах має особливості. У Франції президент обирається загальним голосуванням. Обраним вважається кандидат, який одержав абсолютне кількість голосів. Той самий порядок обрання президента встановлено у Росії у 1991 году.

Характерним всім президентських республік, попри її розмаїтість, і те, що Президент або поєднує повноваження глави держави й глави уряду та бере участь у формуванні кабінету чи Ради Міністрів (Франція, Індія). Президент наділяється та інші важливими повноваженнями: зазвичай, вона має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандувачем, оголошує надзвичайний стан, стверджує закони шляхом їх підписання, нерідко представительствует інформації з уряду, призначає членів Верховного суда.

У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, які з якій із принципу поділу влади нормально функціонують законодавча і судова влади. Ефективно діючий механізм витрат та противаг, що у сучасних президентських республіках, сприяє можливості гармонійного функціонування влади, дозволяє уникнути сваволі із боку виконавчої власти.

У країнах Латинська Америка часто зустрічаються «суперпрезидентские республіки». Ця форма правління — практично незалежна, слабко контрольована законодавчої та судової владою. Це особливий конгломерат у традиційних обрисах з підлозі диктаторським управлением.

У сучасному цивілізованому суспільстві принципових різниці між формами немає. Їх зближують спільні завдання і цели.

Монархия.

Монархія — це такий форма правління, коли він верховна влада здійснюється одноособово, і переходить, зазвичай, по наследству.

Основними ознаками класичної монархічній форми управління являются:

— існування одноосібного глави держави ви, пользую;

щегося владою довічно (цар, король, император, шах);

— спадковий порядок наступності верховної власти;

— представництво держави монарха зі свого усмотрению;

— юридична безвідповідальність монарха.

Монархія виникла умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона почала основний формою державного правління. У буржуазному ж суспільстві збереглися лише, а основному формальні риси монархічного управления.

Натомість монархія ділиться на:

— абсолютную.

— обмежену (парламентарну, конституционную).

— дуалистическую.

— теократическую.

— парламентарную.

Абсолютна монархія — таку форму правління, коли він верховна державна владу зі закону повністю належить одному лицу.

За формулою Петровського Військового статуту — «самовладний монарх, який нікому у світі про справи відповіді не повинен». Основним ознакою абсолютної монархії є будь-яких державні органи, обмежують компетенцію монарха.

Виникнення абсолютизму пов’язані з процесом зародження буржуазних взаємин держави і начинающимся процесом розкладання феодалізму та усунення старих феодальних станів. До істотним рис абсолютної монархії ставляться ліквідація чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, його присутність серед його безпосередньому підпорядкуванні і розпорядженні постійної армії, поліції та розвиненого бюрократичного аппарата.

Влада центрі й на місцях належить не великим феодалів, а чиновникам, які можуть опинитися призначатися і звільнятися монархом.

Державне втручання у приватне життя за доби абсолютизму набуває більш цивілізовані форми, здобуває юридичну закріплення, хоча як і має примусову спрямованість. У історії такими країнами були Росія XVII — XVII й Франція перед революцією 1789 года.

Конституційна монархія — є такою форму правління, коли він влада монарха значно обмежена представницьким органом. Зазвичай це обмеження визначається конституцією, затверджуваної парламентом. Монарх ж ми у праві змінити конституцию.

Як форма правління, конституційна монархія виникає у період становлення буржуазного суспільства. Формально вона втратила своє місце значення у низці країн Європи та Азії і по нашого часу (Англія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція і др.).

Конституційна монархія буває парламентарної і дуалистической.

Парламентська монархія характеризується такими основними признаками:

— уряд формується із помітних представників определенній партії (чи партій) отримали більшість голосів виборах у парламент;

— лідер партії, у якого найбільшим числом депу;

татских місць, стає головою государства;

— у майбутніх законодавчій, виконавчої та судової сферах влада монарха фактично відсутня, вона є символической;

— законодавчі акти приймає парламент і формально підписуються монархом;

— уряд відповідно до конституції несе відповідальнаность перед монархом, а перед парламентом.

Прикладами такої монархії вважатимуться — Великобританію, Бельгію, Данію й др.

При дуалістичної монархії державна влада носить двоїстий характер. Юридично і буде влада розділена між урядом, формованим монархом, і парламентом.

Уряд дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу у парламенті і відповідально проти нього. Монарх при цьому висловлює переважно інтереси феодалів, а парламент представляє буржуазію та інші верстви населення. Таку форму правління існувала кайзерівській Германії (1871−1918), зараз у Марокко.

У деяких державах монарх очолює як світське, але і релігійне управління країною. Такі монархи звуться теократичні (Саудівська Аравія, Ватикан — феномен, релігійний лідер є глава держави — «Держава в государстве»).

Така коротка характеристика основних різновидів монархічній форми державного правления.

3. Форма державного устройства.

Термін «державний устрій» в політико-правової літературі використовують у двох сенсах. У широкому значенні слова — як поняття, що охоплює потреби, що стосуються державних устроїв загалом, устрою держави (соціально — економічної і політичною основі держави, принципи правової статусу своїх громадян, територіального устрою держави, системи державних органов).

У вузькому значенні слова — для характеристики територіальної (національно — територіальної) організації структурі державної влади (питання внутрішнього розподілу території держави щодо ті чи інші складові, їхній правовий становище, стосунки між державою цілому та її складовими частями).

При характеристиці державного будівництва як одній з форм держави мається на увазі друге (вузьке значення цієї термина).

Отже, форми державного будівництва — це «внутрішня будова держави, розподіл його за складові та його взаємовідносини між собой. 5] З погляду державного будівництва держави можна підрозділити на унітарна (єдине державна освіта), федерації (союзи, щодо самостійних, в правовому плані державних утворень: союзних республік, автономних республік, кантонів, штатів, земель тощо), конфедерації (державноправові об'єднання, союзи суверенних государств).

Унітарна (єдине, від. латів. «unus» — «один») держава вирізняється повною політичним єдністю, він ділено. Окремі адміністративно — територіальні одиниці або області, відмінні відомим своєрідністю, немає свою власну законодавства, свого особливого судоустрою. Кожна зі складових частин єдиного держави має однаковими правами і представництвом органів держави. Гідність унітарної держави на тому, що його просте, має всю повноту верховної власти.

Федерація сполучене, союзне (від. латів «fedus» — «союз») держава. Це складне держава, що було союз низки держав — членів федерації. Під час цієї формі державного будівництва утворюються загальні для всієї федерації найвищих органів влади й органи управління, при що ж зберігаються найвищих органів влади й управління в кожного державами — членів федерації. Останні може мати, ще, власне законодавство, судову, податкову систему. Чимало країн є федераціями, що склалися з різних історичних умов і соціально — політичних причин. 6] Федерацією зі свого державному влаштуванню є і Росія. У складі Російської Федерації на цей час налічується 89 суб'єктів, серед них 21 республіка, 6 країв, 49 областей, 2 міста федерального значення — Москва, Санкт Петербург, 1 автономна область — Єврейська автономна область і десяти автономних округів. ссыл п. 1,ст.5. Усі суб'єкти Федерації різняться між собою за величиною території, чисельності та густоти населення, з національного і етнічному складу та інших параметрам.

Конституція Росія також закріплює, кожен суб'єкт Федерації - республіка «має власну конституцію і законодавство». Що ж до решти суб'єктів Російської Федерації, то кожен із новачків має «свій статут і законодавство». (п. 2 ст 5).

Федеративну пристрій Росії полягає в таких принципах, як основу державної цілісності, принцип єдності державної влади, принцип розмежування предметів ведення повноважень між органами структурі державної влади Федерації і органами структурі державної влади суб'єктів Федерації, принцип рівноправності і самовизначення народів в Російської Федерації (п. 5,3 ст 5 Конституція РФ).

Менш поширеної у світі за порівнянню з унітарним державою і федерацією є конфедерация.

Конфедерація є об'єднання чи союз держав, у якому держава, який утворює конфедерацію повністю зберігає свою самостійність, мають свої власні органи законодавчої, виконавчої влади і інших органів. [7].

Одні вчені вважають, що конфедерацію взагалі не можна розглядати в ролі форми державного будівництва. На думку, у разі має місце не держава, а союз, співтовариство, об'єднання яких — або організацій, зокрема і різних держав. Прикладами таких організацій є ООН, ОАГ, НАТО і другие.

Конфедерація нерідко сприймається як проміжне ланка на шляху руху держав до федерації. Нині конфедерацією в формально — плані вважається Швейцарія, хоча фактично вона є федерацией.

Ознаки конфедерації є і до СНД. Інші вважають, що федерація є особливу різновид форми державного устрою, що із тим відчутно відрізняється від федерации. 8].

4. Політичний (державний) режим; поняття і признаки.

Політичний режимце система методів, засобів і коштів здійснення політичної влади. Відповідно до одного точки зору, поняття державний режим ширше, ніж поняття державний режим, оскільки містить у собі методи лікування й прийоми здійснення політичної влади лише з державного боку, але з боку політичних партій рухів, громадських об'єднань є, організацій корисною і т. буд. Політичний режим — це методи здійснення політичної влади, підсумкове політичне статки у суспільстві, яке складається у результаті взаємодії і протиборство різних політичних сил є, функціонування всіх інститутів власності та характеризується демократизмом чи антидемократизмом. Всякі зміни, які у державі, передусім, б’ють по його режимі, і впливає форму правління і форму державного устройства.

Політичний режимце динамічна, функціональна характеристика політичною системою. Категорії політичний режим і політичний система тісно пов’язані між собою. Якщо перша показує сув’язь інститутів, що у політичного життя суспільства і здійсненні політичної влади, то друга — як влада здійснюється, як діють дані інститути (демократично або недемократично).

Політичний режим є ключовим поняттям на формування уявлень про основних системах влади. Саме з політичного режиму судять про справжньої картині принципів організацій політичного суспільний лад. Політичний режим характеризує певний політичний клімат, що у тій чи іншій країні конкретний період її історичного развития.

Політичний режим забезпечує стабільність і встановлює певну порядність політичної влади; керованість суб'єктів політики, прийнятної влади динаміку і спрямованість політичних відносин; досягнення цілей структурі державної влади, реалізацію інтересів пануючої элиты.

Політичний режим визначається найвищим рівнем розвитку та інтенсивністю соціальнополітичних процесів; структурованностью правлячої еліти; станом відносин із бюрократією; розвиненістю соціально-політичних традицій, які панують у суспільстві політичним свідомістю, поведінкою, типом легітимності. Політичний режим як категорія включає у собі такі признаки:

. ступінь участі народу механізмах формування політичної влади, і навіть способи такого формирования;

. співвідношення права і свободи людини і громадянина з правами государства;

. гарантированность права і свободи личности;

. характеристика реальних механізмів здійснюється влади у обществе;

. ступінь реалізації політичної влади безпосередньо народом;

. ступінь гласності у суспільстві та прозорості державного аппарата;

. місце й ролі недержавних структури політичній системі общества;

. співвідношення між законодавчої і виконавчої гілками власти;

. характер правовим регулюванням (стимулюючий, обмежує) щодо громадян посадових лиц;

. тип політичного поведения;

. характер політичного лидерства;

. враховувати інтереси меншини після ухвалення політичних решений;

. домінування певних методів (переконання, примусу тощо. буд.) під час здійснення політичної власти;

. політичне й юридичне ситуацію і роль суспільстві силові структури держави (армія, поліція, органи державної безпеки тощо. д.);

. міра політичного плюралізму, зокрема многопартийности,.

. існування реальних механізмів залучень до політичної й юридичну відповідальність посадових осіб, включаючи самих высших.

[9].

Державні режими може бути демократичними і антидемократичними (тоталітарні, авторитарні, расистські). Тому основним критерієм класифікації держав з даному ознакою є демократизм форм і методів здійснення структурі державної влади. Для рабовласницьких держав характерні деспотія, і демократія; для феодалізму — і обмежена влада феодала, монарха, і народне збори; для сучасної держави — і тоталітаризм, і правова демократия.

Ідеальних демократичних форм державного режиму на реальної дійсності немає. У цьому чи іншому конкретному державі присутні різні за змістом методи офіційного владарювання. Проте, можна назвати найбільш спільні риси, властиві тому чи тому різновиду державного режима.

Антидемократичні режимы.

Антидемократичні режими — характеризуються такими признаками:

— визначає характер структурі державної влади — це співвідношення держави й личности;

— антидемократичний режим характеризується полным.

(тотальним) контролем держави з усіх сферами життя: економікою, політикою, идеологією, соціальним, культурним і національним ладінием;

— йому властиво огосударвстление всіх громадських організацій (профспілок, молодіжних, спортивних і др.);

— особистість в антидемократическом державі факти;

чески позбавлена будь-яких суб'єктивних прав, хоча формально можуть проголошуватися навіть у консти;

— не враховує особливостей релігійні переконання населення. До антидемократичним режимам ставляться тоталітаризм і авторитаризм. Тоталітаризм (від лат. totalisвесь, повний) — політичний режим, при якому здійснюється абсолютного контролю держави з усіх областями громадського та особистого життя. Звичайним при тоталітаризмі є режим особистої влади. Головне завдання тоталітарної держави — придушити вільні прояви особистості, превратиь людини у стадну істота, безглуздого учасника хору, выкрикивающего здравниці на вшанування вождів і системи. Авторитаризм (від лат. auctoritas — влада) — політичний режим, у якому влада зосереджується до рук однієї людини щодо одного органі. При цьому, як справило, зводиться нанівець представницька влада (вибраних народом осіб) й ролі опозиції. Основні політичні дії (вибори, референдуми. тощо.) стають несуттєвою формальністю. Усі політичні акти заздалегідь вирішені. Панує командний стиль керівництва, що припускає безумовне повиновение.

Проте на відміну від тоталітаризму авторитаризм визнає незалежність людини у деяких неполітичних сферах — мистецтві, науці, і т.д. туциях;

— реально діє примат держави право, що є наслідком сваволі, порушенням законності, ліквідації правових почав у громадської жизни;

— усеохоплююча мілітаризація громадської жизни;

— ігнорують інтереси державних образований,.

особливо національних меньшинств;

Антидемократичний режим може визначатися як із монархічній, і при республіканської форми правління, проте, будучи запереченням принципів парламентаризму, не цілком узгоджується з парламентської монархією і республікою. Наводячи до сильної централізації державної влади, авторитарний режим не погоджується з буржуазним федералізмом. Демократичний режим.

Демократичний режим складається у правових державах. Вони характеризуються методами існування влади, які реально забезпечують вільний розвиток особистості, фактичну захищеність її прав, интересов.

Конкретно режим демократичної влади виявляється у следующем:

— режим представляє свободу особистості економічній сфері, що становить основу матеріального благополучия общества;

— реальна гарантія права і свободи громадян, їх можливість висловлювати власну думку про політику держави, активної участі в культурних, наукових установ та інших организациях;

— створює ефективну систему прямого впливу населения країни на характер державної власти;

— демократичній державі особистість захищена від свавілля, беззаконня, оскільки її права перебувають под.

постійної охороною правосудия;

— владу у однаковою мірою забезпечує інтереси більшості, й меньшинства;

— основним принципом діяльності демократичної держави є плюрализм;

— державний режим виходить з законах, що відбивають об'єктивні потреби розвитку особи і суспільства. Зміна політичного режиму (навіть якщо форма правління і форма державного будівництва залишаються незмінними) зазвичай призводить до різкого зміни внутрішньої зовнішньої політики України держави. Викликано це тим, що політичний режим пов’язаний лише з формою організації роботи влади, але й її содержанием. 10].

5.Соотношение і взаємозв'язок елементів і форми государства.

На погляд між формою правління, формою державного пристрої і політичним режимом немає жорсткої взаємозв'язку, однак простежити деякі тенденції Форма держави — це зовнішня характеристика сутністю держави. Форма держави — це категорія, показує взаємозв'язок між різними органами держави. Вона показує, як організована державна влада. Іноді до форми держави включають та політичний режим. Питання, чи є політичний режим невід'ємним елементом форми держави, залишається дискусійним. Не вдаючись у подробиці наукових дискусій по через це, зазначимо лише, що категорії політичного режиму і форми держави тісно взаємопов'язані. Їх взаємовплив настільки велика, що форму держави необхідно розглядати лише у співвідношенні з політичним режимом. Політичний режим впливає форму держави, причому впливає визначально. Визначальне вплив політичного режиму на форму держави виявляється у тому, что:

1) конкретні форми держави взаємопов'язані з деякими політичними режимами (демократичну державу може бути абсолютної монархією, в авторитарному режимі немає парламентаризму). Демократичний режим уражає республіки, і навіть для конституційної монархії, хоча бувають і винятки. Для суперпрезидентської характерний авторитарний політичний режим, для радянської республіки — тоталітарний чи авторитарний політичний режим, а абсолютної монархії - тоталітарний політичний режим і унітарна державний устрій. Для федерації характерна президентська чи змішана форма правления.

2) політичний режим показує справжній зміст тієї чи тієї інший форми держави (з погляду державного устрою і СРСР, та ставляться до федерацій, але СРСР як федерація мало чому відрізняється від жорсткого централізованого государства).

Можна відзначити розмаїття форм держав в світі. Це залежить від того, що форму для кожної конкретної держави складається під впливом безлічі факторов.

1. Бабаєв В.К. Теорія держави й права. М., 2001.

2. Конституція РФ. — М., 2004.

3. Корельський В. М. і Перевалова В. Д. Теорія держави й права. — М.,.

1998.

4. Лазарєв В. В. Загальна теорія держави й права. — М., 1996.

5. Малька А. В. Теорія держави й права М., 2001.

6. Марченко М. Н. Обществознание Посібник для вступників у вузи. М., 2004.

7. Хропанюк В. М. Теорія держави й права. — М., 1998.

———————————- [1] Марченко М. Н. Обществознание. Посібник для вступників у вузи. с.362- 363.

[2] Лазарєв В. В. Загальна теорія держави й права. — М., 1996. с. 301 3Хропанюк В.М. Теорія держави й права. — М., 1998. с. 100.

[3] Корельський В.М.и Перевалів В.Д.с179−180.

[4] Бабаєв В.К. Теорія держави й права. М., 2001. с95−96.

[5] Лазарєв В. В. Загальна теорія держави й права. — М., 1996.с.310.

[6] Марченко М. Н. Обществознание Посібник для вступників у вузи. М., 2004. с.374−376.

[7] Бабаєв В.К. Теорія держави й права. М., 2001. с. 98.

[8] Малько А. В. Теорія держави й права М., 2001. з 62−63.

[9] Корельський В. М. і Перевалова В. Д. Теорія держави й права. — М., 1998. с.185−186.