Реформы освіти у же Росії та Англии

Реформи освіти у же Росії та Англии.

Реформа освіти у Росії, що йде вже, як запевняють чиновників від освіти, на повну котушку, стає одним із найбільш обговорюваних в суспільстві тим. Цікавий факт, що обговорення це відбувається практично постфактум. Концепція вже сформульована, терміни визначено, у низці регіонів щойно розпочато реформування як різноманітних експериментів. У цих обставин що природно, що критика має свою метою не внесення якихось коректив у програму реформи, а принципове протистояння їй. Не означає, що все гаразд критики не висловлюються здорові зауваження, але не можна заплющувати очі те що, будь-які дебати по визначенню рамок будь-якого проекту й його загальної стратегії доречні на підготовчої фазі, а чи не коли цьому проекті вже запущено у дію. Тепер можна говорити лише про тактичних поправках курсу, уточненні коштів, цифр, акцентів. Решта свідомо чи несвідомо потрапляє у розряд плачів та образ голосінь. З огляду на цих помірковано порушених обговорень виникає запитання: якою мірою можна казати про сформований полі дискусії з приводу реформи і його втілення в жизнь.

На запит «реформа освіти «будь-який пошуковий сервер видає досить великий список посилань, що залишається дуже великим навіть по відсівання тих, що потрапили до нього виключно через недосконалість пошукових машин. Але це саме випадок, коли кількість ще неможливо співвідноситься із високою якістю, тим більше до нього не переходить. «За всього багатстві вибору «нормальної, приймаючої і прихильників і противників реформи майданчики для дискусії немає! Є розділ з сайту Вищої школи економіки, у якому все основні тези концепції, й рубрику, відведену під дискусію з цього приводу. Решта матеріали розкидані на новинним сайтах, журналам і т.п.

По ознайомлення з цими матеріалами стає зрозуміло, що незрозуміло нічого. Почитаєш основні тези реформаторів — і сперечатися ні з чим, коли самого собі не є ворог і хочеш погибелі країні. Подивишся новини, особливо за кінець лютого, — все проти. «Поширюється фронт народного опору », як б деякі наші товариші. «За «лише Філіппов, Греф і Кузьминов. Вивчиш новини уважніше — перестаєш розуміти, що ж ми подобається у реформах вчителям, які вийшли на демонстрування таланту і який оголосив короткочасні страйку. І це, звісно, в тому, що реформу така чудова, і що може викликати нарікань, просто вчителя артикулювали лише вимога виплатити їм заборгованість із зарплати й тимчасово підвищити рівень їхнього добробуту. Решта зробили них противники реформи: ланцюжок «реформа — гроші - зарплата «виявилася занадто наочної. Гроші чи реформу, чи зарплату, третього просто немає. Не перший, хто зауважив, що з стратегії реформи заходи протесту вчителів мали взагалі обмаль загального, проте, на мою думку, це зовсім не применшує складності проблеми. Здається, було б набагато обнадійливішим знаком, якби про такою ж сильною опозиції урядової програмі реформи. Це означала б, що вчителям є доти, як розвивається система освіти як інститут суспільства, які у ній відбуваються процеси, які завдання вона покликана розв’язувати проблему і т.д. Навіть якби 99,9% вчителів відкинули існуючу концепцію через якихось її внутрішніх вад — і тоді це було б позитивного результату, який дає можливість вірити у те, що школа й освіту загалом може бути реформовані в принципі. Однак у ситуації, коли вчителя стурбовані вже тільки своїм платнею, є небезпека, що й оцінка реформи значення на її долі немає. Можна написати як завгодно вдалий план, але виконувати їх у кінцевому підсумку будуть вчителя, які повинні мати якесь думку стосовно змісту цього плану, а чи не якісь підозри щодо самого факту наявності такого плана.

Мені хотілося говорити, що реформу зумисне спрямовано руйнація системи освіти у Росії, напевно, її щиро хочуть поліпшити стан справ у цій сфері. Проте складно позбутися думки, що реальними результатами реформи, можуть стати не ті, що бачаться її прибічникам. І вкотре повторюся, справа в тому, поганий план реформи чи хороший, суть у тому, що з таких заходів потрібна зовсім інша ступінь підготовки нашого суспільства та, найголовніше, безпосередніх виконавців. Від них потрібно готовність діяти, з професійних, а чи не профспілкових інтересів. Для чого в момент «буревісники реформи «виявилися здатні, нехай і за свою провину. Отже, а то й направити зараз надзвичайно серйозні зусилля саме тут напрямі, можна чекати, що реформу загрузне в байдужості тих, хто має втілювати їх у жизнь.

У пресі вже неодноразово вказувалося, у цьому русі ми самотні, що освітні реформи нині тривають у багатьох країн світу — до й Великобританії, у Китаї, країнах Східної Європи, Південно-Східної Азії, і Південної Америки. Зрозуміло, сам цей факт ще доводить необхідність проведення реформ ми, як і те, що нам неодмінно потрібно копіювати чужий досвід. Йдеться щодо рекомендаціях. Набагато важливіше спробувати зрозуміти, що змушує ці країни починати досить непросте і взагалі, дороге справа реформування освіти, а цього треба — й тут, очевидно, у мене каже історик — вийти далеко за межі поточного моменту і спробувати побачити сучасні події у ширшим перспективі. Тож мені цікава подивитись то, що нині відбувається із середнім утворенням Великобританії, подивившись і тих зміни, які вона зазнало у країні протягом останніх століттяпівтора. Так звані «єдині» середні школи, котрі почали створюватися з кінця 1960;х рр. й у які у результаті було перетворено переважна більшість шкіл, мали покласти край які існували у повоєнній Англії жорстким розподілом всього сектора середньої освіти на частини — на звані «граматичні» школи (grammar schools) і «сучасні» середні школи (modern secondary schools). Граматичні школи, куди надходили переважно діти середнього класу, давали традиційну академічну підготовку й готували своїх вісімнадцятирічних випускників до вступу до університету. «Сучасні» ж середні школи, з програмами більш прикладного характеру і нижчими вимогами по основним академічним дисциплінам, були на дітей із робітничого класу, які переважно йшли зі школи раніше, в шістнадцять років, отримавши лише обов’язковий мінімум знань. Зарахування в граматичну школу проводилося за результатами складання іспиту за курс початковій школи, яку учні закінчували об 11-й лет.

Перші кроки у бік подолання розриву в рівні, і характері здобутої освіти між робітникам і середнім класом вдалися Англії ще до його закінчення Другої світової війни. Проте ці заходи не допомогли, а, по думці багатьох критиків — лише сприяли поглибленню кризи освітньої системи, офіційно визнаного зараз у Великій Британії. Йдеться про гострої нестачі педагогічних кадрів про нову хвилю соціальної поляризації шкіл. Історія освітніх реформ в Англії, на мою думку, показує інше. У певний період справді повинна була значна демократизація школи, що відбувалася, зауважу, практично в усіх країнах. У цей час значною мірою не вдалося подолати багато перегородки, які розділяли освіту різних соціальних груп. Якщо по-справжньому «єдина» середня школа в Англії так ніколи й була створена, то не можна ігнорувати, у цьому напрямі були значні рух. Однак це період, у всій очевидності, закінчився. І це, загалом, гірка реальність. Що йде йому змінюють — доки дуже зрозумілим. Вочевидь, що соціальна диференціація по освітньому ознакою наростатиме в усьому світі, хоча навряд ми знову повернемося до чітко вираженої системі, де за певної соціальної групою буде закріплено своя особлива тип освіти. Швидше, навпаки, освіту дедалі більш «індивідуальним», та заодно його значення механізму відтворення соціальної ієрархії знову посилиться. Запорука успіху полягатиме у виборі «правильної» специализации.