Червоний терор

Красный террор В статті «Як буржуазія використовує ренегатів» Ленін, критикуючи книжку До. Каутского «Тероризм і комунізм», роз’яснює свої думки на проблеми терору загалом і революційного насильства зокрема. Відповідаючи на звинувачення у тому, що раніше більшовики були противниками страти, тепер застосовують масові розстріли, Ленін: «По-перше, це пряма брехня, що більшовики були противниками стратити епохи революції… Жодна революційне уряд без страти не обійдеться І що однак в тому, проти якого класу іде даним урядом зброю страти.» Ленін як теоретик і політик однозначно виступав за можливість мирного розвитку революції, зазначаючи, що у ідеалі марксизму немає насильству над людьми що робітничий клас волів би, звісно, мирно узяти владу до своєї руки.

Советская влада і його каральні органи спочатку утримувалися від насильства як засобу боротьби ворогами, і лише після того, як антибільшовицькі сили розпочалися масовий терор, радянська влада оголосила «червоний» терор. 26 червня 1918 року Ленін Зинов'єву: «Тільки сьогодні ми почули до, що у Пітері робочі хотіли вирішити вбивство Володарського масовим терором що ви … утримали. Протестую рішуче! Ми компрометируем себе: грозимо навіть у резолюціях Совдепа масовим терором, а коли до справи, гальмуємо революційну ініціативу мас, цілком правильну. Це неможливо! Терористи вважатимуть нас ганчірками. Час архивоенное. Треба заохочувати енергію та масовидність терору проти контрреволюціонерів…». У відозві ВЦВК від 30 серпня 1918 р. про замаху голови РНК Леніна говорилося: «На замах, спрямоване проти його вождів, робітничий клас відповість ще більшою зімкненням своїх сил, відповість нещадним масовим терором проти всіх ворогів революції». 5 вересня 1918 р. РНК ухвалила спеціальну постанову, яке увійшло до історії як постанову ж про «червоному» терорі. У ньому не йшлося, що заслухано доповідь голови ВЧК про боротьби з контрреволюцією і РНК вважав, що «при цій ситуації забезпечення тилу шляхом терору є прямою необхідністю… Що потрібно убезпечити радянську республіку від класових ворогів шляхом ізолювання в концентраційних таборах; що підлягають розстрілу особи, причетні до белогвардейским змов і заколотів; що необхідно опублікувати імена всіх розстріляних, і навіть підстави застосування до них цього заходу». У газеті «Вісті» у грудні 1918 р. опубліковано це з хіба що призначеним Головою Ревтрибуналу До. До. Данилевським. Він заявив про: «Трибунали не керуються і мають керуватися ніякими юридичними нормами. Це каральний орган, створений процесі напруженої революційної боротьби, який виносить свої вироки, керуючись виключно принципами доцільності і правосвідомості комуністів. Звідси випливає нещадність вироків. Але хоч би як був нещадний окремий вирок, він обов’язково має бути грунтується на почутті солідарної справедливості, повинен будити це почуття. При величезної складності завдань військових трибуналів з їхньої керівників лежить величезна відповідальність. Вироки несправедливі, жорстокі, безмотивні нічого не винні відбутися. У цьому плані з боку керівників військових трибуналів має виявлятися особлива обережність». Отже, з одного боку — нещадність вироків, і з інший — відсутність будь-яких юридичних норм, право обвинувачуваного право на захист. Це накладало певні умови і зміст діяльності ВЧК.

При підготовці даної роботи було використані матеріали з сайту internet.