Доисторический період

Доисторический период Создав людини, неземна цивілізація планувала відразу одержати гарний результат, але в получившегося особи на одне місце вставали мавпячі повадки, а чи не позаземної інтелект. Цивілізація все знову і знову експериментувала над генами людини, але завжди приходила одного результату. Тоді неземна раса створила великих людей, але експеримент знову провалився. Великі люди за задумом їхніх творців мали менше часу приділяти фізичної роботи і більше розумової, але великі люди й не витримували високу Земне гравітацію й, були інвалідами. Тому неземна цивілізація розпочала створення карликів (пігмеїв), а й від імені цієї довелося відмовитися, оскільки карлики могли стати жертвами багатьох тварин. Після невдалих експериментів неземна цивілізація залишила людей спокої, але деяке время.

На Землі змогли вижити люди середній на зріст. А з велетнів і ліліпутів, хто зміг вижити, змішалися зі звичайними людьми. Спочатку люди жили однієї великої сім'єю, а згодом згодом, коли розмножилися, їм стало мало місця. Сім'я стала ділитися деякі подружжя і подружжя з дітьми. Чоловіки як більше сильні й агресивні спочатку, зайняли чільне положення в сімейних парах. Чоловіки розвідали і відкрили нові землі, у яких повели свої сім'ї. Так почалося розселення людей Землі. Це розселення відбувалося до того часу, поки люди й не зіштовхувалися з природною перепоною: океан, море, озеро, широка ріка, гори, пустеля. Люди замешкали на вже зайнятих територіях. Але вони сильно розмножилися вже було неможливо прогодувати себе. Їм вистачало їжі на обмежену територію. Первісні люди й не вміли вирощувати їжу, тому вони полювали. Сім'ї стали конкурувати між собою через їжі. Найчастіше мисливці зіштовхувалися із ситуацією, коли мисливець з однієї сім'ї забирав видобуток з-під носа у мисливця з іншої сім'ї. Між сім'ями почалися конфлікти. Ці конфлікти відбувалися так само, як і в мавп: спочатку вороги затято ричали і кричали друг на друга, і потім кидалися у бій. У бою вороги одержували гроші і садна, і шрами, і синці. Згодом почалися вбивства. Це спричинило виникненню війн. Кожна сім'я хотіла отримати шматок побільше і ніхто хотів поступатися. Війни призвели до того, що частина племен бігла за природні перешкоди, гинучи у дорозі та освоюючи нові землі. А решти на попередньому місці різко зменшилося, отже ресурсів стало хапати. Але хто чоловіки убили, тому решта без чоловіків жінки з дітьми, ніж померти з голоду, змушені були з'єднатися з кількома сім'ями, де була чоловік. Так племена.

Мужчина видобував їжу для племені, навчав хлопчиків мисливстві та війні. Від чоловіка залежала життя й смерть всього племені. Тому всі - і жінки і діти — беззаперечно підпорядковувалися йому. Чоловік встановлював у племені свої умови, і в кожного племені вони були свої. Чоловік ставав вождем, авторитет якого було незаперечний. Вождю перепадав найкращий шматок м’яса при розподілі здобичі, місце в хатині чи печері. Ніхто у відсутності права сперечатися або кричати на вождя, інакше вождь міг просто вбити. Згодом хлопчики підростали і ставали вірними помічниками вождя на мисливстві та в бою. Вождь і після своєї смерті хотів зберегти влада, й тому він призначав наступника: якогось із синів. Наступник мав був зайняти місце вождя по смерті.

Дети перетворилися на дорослих покупців, безліч їм знову знадобилося багато їжі, як і на початок перших воїн. Воїни різних племен постійно зіштовхувалися на мисливстві та знову спалахували війни. Переможених воїнів зазвичай вбивали, але у бою захопили наступник вождя, то не вбивали, тому що захотіли отримати для неї выкуп.

К цьому часу людьми досить багато досягли. Люди навчилися варити їсти, присмажуючи в вогнищі. Люди почали робити примітивну одяг народжується з шкур і листя. Одяг служила індикатором соціального статусу. З початку виникнення людства люди прикрашали своє тіло. Спочатку що це шрами, отримані в бою. Шрами підвищували статус воїна. Іноді воїни самі завдавали собі рани, щоби підвищити свого статусу. Потім, ніж калічити себе, вони малювали рани з допомогою фарб. Вони виквецювали свого обличчя, щоб злякати ворогів. Воїни прикрашали себе пазурями та іклами убитих тварин, демонструючи свою бойову доблесть. Коли почалися війни, як бойових трофеїв, відрізали у переможених ворогів: статеві органи, вуха, пальці, вирізали очі. Після цього люди почали робити із листя примітивні спідниці, щоб захистити свої статеві органи від посиленої уваги своїх ворогів. Адже втрата статевого члена навіть мертвого війна був повний втратою від своєї гідності. Якщо ж воїну в спідниці і відрізали статевої орган, то під спідницею цього бачили, і воїн зберігав обличчя навіть по своєї смерті. Найкраща одяг діставалася вождю підтримки його гідності.

Позднее і жінок наділи спідниці, бо лише вождь мав права усім жінок, інші ж мали приховувати своє прагнення. І тому якщо хтось хотів створити своє сімейне пару, маєш був запитати дозволу в вождя.

Племена постійно воювали і тому постійно вдосконалили зброю. Спочатку зброєю були кулаки, а згодом людина взяв до рук палицю — ця зустріч стала першим етапом еволюції світі. Патерицею людина могла копати, перевертати каміння, бити, також палицю можна було кидати. Палка першою зброєю людини. І коли людина вперше заточив палицю, то перетворив їх у спис. Люди навчилися робити кам’яні наконечники для копій і примітивних сокир. Але кам’яні наконечники були важкі і швидко тупились.

Человек, обшукуючи своєю територією, знаходив різнобарвні камінці з бурштину, за гірський кришталь чи шматочки слюди. Усе це: і одяг, і зброю, і кольорові каміння — цінувалося древніми людьми. Тому лише коли враждующее плем’я перехопило наступника із племені, всі вони вирішили їх вбивати, а обміняти на одяг, зброя терористів-камікадзе і каміння. Захопивши бранця, плем’я всіляко знущалася з нього. Над ним знущалися всі, навіть діти. Так захопили перший раб. Плем’я змушувало робити раба будь-яку, навіть найбруднішу і невдячну роботу. Плем’я упивалась владою з нього. І коли бранець викупила, то ні бранець, ні плем’я, не забув цих знущань. Наступник, ставши вождем, мстився за себе у нових кровопролитних войнах.

Люди, пізнали абсолютної влади, вже будь-коли будуть колишніми. Люди дізналися, що таке рабство, і ця зустріч стала новим етапом розвитку людства. Тепер воїни не вбивали бранців. Якщо полонений був вождем чи сином вождя, він викупався. Якщо ж полонений був рядовим членом свого племені, він ставав рабом.

Примитивным мовою людина володів здавна. Полюючи, він навчився наслідувати голосу тварин. У спілкуванні між собою люди вдавалися до знакам і звуках. Коли почалися війни, то людям доводилося часто користуватися звуком, оскільки руки були задіяні битвою. Але звуки радості чи суму, звуки люті чи страху в первісних людей різних племен були однакові, тому люди одного племені стали винаходити звуки, незрозумілі іншому племені. Поступово звуки стали складатися в слова, оскільки виникала плутанина — люди часто позначали одним звуком різні речі. Окресливши один предмет різними звуками, люди перетворили звуки в зрозумілі слова. Так з’явився примітивний мову. Щоб отримувати точний логічний сенс, люди придумали приводи. Так з’явилася перша людська речь.

Враждующие племена постійно спостерігали друг за ще й постійно переймали «секретні» незрозумілі слова в іншого племені, щоб розгадати плани ворога. На війні захоплювали рабів, теж вносили в чужу мова своє слово. Так поступово змішувалися мови, і одного племені могли розуміти сусідів з іншого племени.

Во часи світу між сусідніми племенами виникала мінова торгівля. Наприклад, плем’я, живе біля річки, змінювало рибу на шкіри тварин у племені, що у лісі. Пізніше люди прийняли за універсальну одиницю обміну золото і дорогоцінні металлы.

Так з’являлися підстави створення історія людства государства.

Племена розросталися. Великі сильні племена поглинали менші та «слабкі. Тепер досить великий території у кілька сотень квадратних кілометрів, було тисячі родин, як було зазначено спочатку, не сотня племен, як після перших війн, а трохи понад десяток племен. Минуло не одне тисячоліття, як люди досягли цього рівня. Тепер одне плем’я займало велику територію, і щоб боронити територію від зазіхань сусідів племені була потрібна мобільність, тому людина приручила кінь. Ще з існування першої без рідних людина приручив древнього предка собаки — вовка. Якось пошкодувавши беззахисного цуценя що залишився без матері, людина отримав вірного одного й помічника на мисливстві та на війні. Приручивши кінь, людина отримав вірного помічника та здатність швидко пересуватися великі відстані. Плем’я отримало необхідну мобільність Могло вільно боронити територію. Сильні племена ворогували між собою, але ніхто тепер було вийти абсолютним переможцем. Жодна плем’я тепер могло знищити інше плем’я без зовнішньої допомоги. Племена були замкнуті самі у собі якщо вони колись захоплювали полонених, то тут для здобуття права потім обміняти у своїх родичів, яких спіткало плен.

Племена були замкнуті у собі тому стали вироджуватися. Генофонд племен став виснажуватися. Люди, живе у одному племені, одружилися у своїх родичів, найдальший родич був троюрідному родней.

Инцест посідає у перелому людської історії особливу увагу, адже за инцесте виникають серйозні генетичні зміни. Швидше за все, експериментуючи з людини, неземна раса порушила його генетичного коду. Код також міг порушитися внаслідок змішання з карликами і велетнями. Тим більш як у людині крім генетичної завжди ставала етична проблема: «Можна чи спати зі своїми матір'ю, батьком, сестрою, братом, сином, дочкою?» Адже тварина користується лише інстинктом. Людина ж, крім інстинктів, має духовністю. А переважно інцест дозволявся правилами суспільства, у якому жив людина. Інцест був природний за доби першої сім'ї, але він став загрожувати продовження роду, його обурено отвергли.

Мужчины помітили, що нащадки у захоплених полон жінок із ними набагато краще, ніж із жінкою свого племені. Це відкриття змінило подальшу політику племені. Чоловіки почали купувати жінок у сусідніх племен. Жінка вже з освіти перших племен був у статусі рабині і мала повністю підпорядковуватися чоловікові. Нижче її за статусу були лише воспитываемые її діти так і бранці, перетворені на рабів. Але коли його хлопчики ставали чоловіками, лише вождь була в них авторитетом. У період дрібних племен і нескінченних війн воїни часто захоплювали в полон жінок Сінгапуру й утворювали сім'ї, гени перемішувалися, і плем’я не вироджувалася. Але коли його замість безлічі малих слабких племен є кілька сильних, то воїни було неможливо захоплювати жінок у інших племен, щоб зробити сім'ю. Плем’я замкнулося у собі стало вироджуватися. Щоб було, було вирішено купувати жінок у сусідніх племен. Так з’явилася традиція викупу за наречену. Куплена наречена була часом з іншого культурою і з іншого верой.

Человек від часу своєї появи вірив у богів. Вірою людина намагався обґрунтувати все явища, що відбуваються поруч із. Війни, хвороби, страшні й руйнівні стихійними лихами, неврожай, погана полювання і голод — усе це принесли злі боги. Хороше потомство, багатство, гарний врожай, вдала полювання, легке одужання — усе це принесли добрі боги. Самій першої асоціацією з богом були асоціації з позаземної расою. Для первісних людей котрі мають позаземної расою були справді богами. Неземна раса могла вільно літати в небо до своїх космічним кораблям. Вони могли вільно курсувати між небом і Землею і навпаки, цьому вони могли доставляти їжу, одяг, зброю, цінності, проби води та повітря, корисні копалини. Наприклад, представник позаземної раси міг запросто злітати на небо й узяти зброю з космічного корабля, знаходиться в орбіті Землі. Для первісного ж людини — це означало — інопланетянин злетів швидше птахи на драконі испускающем вогонь (ракета) і залетів на хмару. На хмарі сидів бог, який подарував інопланетянину дикого звіра, испускавшего вогонь і який отже тремтіла вся земля (звичайний пістолет чи лазер). Щойно в позаземної раси закінчувався експеримент, всі вони знову летіли на небо (зважується на власну космічну базу). На свідомості древнього людини чітко вкоренилася думку: «Боги прийшли з неба, і собі на небо — отже, вони живуть на небі». Далі уяву дорисовывало картину, як боги сидять на хмарах дивляться вниз на грішних землян. Проте не з усіма здійснювався прямий контакт, тому люди й не бачачи безпосередньо своїх богів, поклонялися стихії: пішов дощ, почалася посуха, пішов сніг, почалася піщана буря — усе це послав бог. Не могли пояснити тих процесів, що відбувалися навколо неї і списували усі мудрість богов.

Боги який завжди були ласкаві до людини, тому людина має був умилостивити богів, цього потрібно було принести їм жертву. Здавна людина вбивав на війні своїх ворогів, у своїй людина самозатверджувався, і його здавалося, що цим він наближається до Богу. Не завжди жорстокість на війні виправдовувалася. Часом і після вдалої вилазки плем’я опановувала біда. Тоді, у свідомості людини зароджувалася думка, що у жертву треба принести саме цінне щоб умилостивити бога, — свого одноплемінника. Багато релігії приносили на поталу своїх родичів богам, багато пили у своїй кров жертви, вважаючи себе частиною бога чи богів. Але це «люди» розумів найголовнішого: чи, як і кого важливо принести на поталу, а навіщо це.

Дикари робили ритуальне вбивство, вважаючи, що цим очистили себе у очах бога. Здійснивши вбивство, де вони змінилися, де вони стали краще, де вони змінили свої звички і перестали творити зла.

Ритуальные вбивства відбувалися задля задоволення низинних звірячих інстинктів. Багато людей розуміли те й відхиляли жертвопринесення людей, замінивши його жертвопринесенням тварин. Так людина очищав своє сумління і робив вбивство людини. Жертвопринесення тварин досі існує в мусульман.

У кожного племені мали певний бог, і кожному Богу кожне плем’я поклонялось особливо. Кожен племені були свої міфи й легенди. Купуючи жінку із племені, чоловік отримував жінку з іншою мовою, культурою і релігією. Звісно, чоловік переробляв жінку під себе, але міфи однаково мешкали й жінка розповідала їхня мати своїм дітям. Там зливалися культури різних племен до однієї народность.

Я сказати, що змішання різних культур зумовлювало моральному зростанню людини. Якщо людина знайомий з різними поглядами однією і хоча б предмет, то швидше позбувається забобонів й починає розуміти сенс речей, що відбуваються навколо; він швидше набирається досвіду, він ділиться досвідом зі своїми дітьми, а діти, набравшись досвіду, діляться їм з своїми онуками. Але ні морального зростання людини, якщо ні взаємопроникнення культур.

Люди одружилися, змішувалися мови, культури, з’являлися народності. Люди стали об'єднувати племена. Спочатку це лише військові союзи, а згодом люди отримали цілу державу. Навколо сильного племені було кілька слабких племен. Сильне плем’я стало уряд і стало диктувати свої умови, які мають виконуватися усіма племенами. З’явилися перші склепіння законів і статути. Щоб не забути і недопущення помилок, людині знадобилося записувати закони, не шукаючи людську пам’ять і упередженість. Закони завдавалися як маленьких малюнків, пізніше вони перетворилися на писемність. Так государства.

Внеземная раса, яка проводила свій експеримент не одне тисячоліття, у своїй не відступила від думки створити надлюдини — людини, який би відповів би цій раси всі запитання. Побачивши перше держава робить у долині Ніла, неземна раса торжествувала: «Людина нарешті завів розум!» Вони вирішили допомогти зародження цивілізації і з'єднали в Єгипті та своєї слабкості і людську культури і цьому є документальне, але непряме доказ. Джерело [7; 17, 12]:

«В в стародавньому Єгипті немає поділу між палацом і храмом; тут не можна казати про релігії, з одного боку, і держави — з інший. Єгипетська релігія перестав бути, власне, доктриною, яку можна із католицтвом чи ісламом. Вона зовсім позбавлений якогось кредо, тобто положень віри. Вона полягає в міфах, символах, ритуалах. Жерці були ні вероучителями, ні місіонерами. Вони вважали себе фахівцями священнодійства, вченими, що підтримують життя, маніпулюючи божественної енергією в лабораторіях храмів. Сукупний їх «метр», найбільший знавець у тому числі - фараон. Отже, релігія була орієнтована на відокремлене моління, що у Єгипті мав лише другорядне значення. Релігійна діяльність — найважливіша функція держави, лейтмотив його існування. Вона визначає політичні, економічні та соціальні структури. З. Сонорен у своїй книжці «Жерці древнього Єгипту» пише: «Релігія древніх єгиптян не була приватним справою, залежать від вибору. Як у давні часи доісторичних кланів, вона як така — структура соціальної і національної життя, керівництво якої перебуває у руках суверена».

Астрономия завжди грала великій ролі в Єгипті, де з великим давнини можна було робити точні спостереження завдяки безхмарності піднебіння та прозорості повітря. Жерці, присвятили життя вивченню зірок, становили календар, який часто розцінюють як найбільш зроблений у історії людства. У його основу покладено рік, що з трьохсот шістдесяти днів, поділених на 12 місяців по тридцять днів кожен, і трьох сезону — «повінь», зима, літо. До сонячному року додавалося п’ять днів, які греки називали «эпагоменальными днями» (т. е. додатковими). Астрономічний рік дорівнює приблизно 365 з ¼ діб. Щорічні чверть діб накопичуються, і кожні тисячу чотириста шістдесят год першого дня єгипетського громадянського року збігаються з першим днем астрономічного року. Єгиптяни це знали і пов’язували друг з одним три явища: гелиакальный схід Сиріуса, першого дня розливу і нарешті перший день року. Так, відомо, що схід Сиріуса і першого дня громадянського року збіглися у 139 р. нової доби. Обчислення, засновані на єгипетських документах, дозволяють встановити майже точні хронологічні віхи, але вони за межі Середнього царства. Власне кажучи, найдавніші їх ставляться до царюванню Сенусерта III".

Кроме цих знань жерці могли будувати піраміди й те водночас археологи немає вказівок, як будувалася піраміда, немає її детальний план. Ніде немає згадки число p та інші математичні величини, без яких будівництво пірамід, точно орієнтованих по космосу, неможливо. Більше того, піраміду неможливо побудувати без найскладніших математичних обчислень, що зараз виконує комп’ютер. Але єгиптяни було невідомо вищої математики! Ні ніякого шляху — від простого до складного! Ні еволюції науки — немає дослідів і помилок! Всі ці знання було неможливо отримати випадково, адже сучасному людині знадобилися тисячоліття, щоб домогтися високого рівня інтелектуального развития.

Как усе відбувалося насправді? Неземна раса, яка, швидше за все, жила (і може, і досі пір живе) на Сиріусі прилетіла на Землю. Поясненням може те, що єгиптяни поклонялися Сиріусу. Неземна раса побачила який зароджується держава робить у дельті Нілу та вирішила продовжити експеримент. Вони створили держава, на чолі якого стояв фараон. Фараону підпорядковувалися жерці. Жерці як такі були служителями культу. Неземна раса зробили з жерців учених. Але вони зробили серйозну помилку, показавши слідство, але з пояснивши причину. Знання жерців були дуже великі. Дуже багато жерці знав про астрономії. Але розказавши, за якими траєкторіям рухалися планети і з якими швидкостями, де вони пояснили головного — закону всесвітнього тяжіння, зробивши все знання безглуздими. Те саме стосувалося всіх галузей знань жерців. Жерцям було дано плоди багаторічної праці, але з показані проміжні етапи досягнення цієї мети. Жерцям відомий шлях — від простого до складного, тому всі ці знання були безсистемні не мали ніякої основи. Вони мали ніякої логіки.

Внеземная раса просто роздала жерцям різні науки. Різним наук належали різні храми, у яких проводили дослідження. На будівництво храмів і дослідження потрібні гроші. Тож у главі держави поставили фараон. Фараон керував народом, а й народ мав підпорядковуватися богам і давати їм жертви в храмах. Жерці допомагали фараону у багатьох справах: будівництво астрономічних пірамід, контролю над розливом Ніла тощо. Жерці мали багатьма знаннями, без яких фараон було обійтися, а й жерці було неможливо уникнути фараона. Ким само було фараон у старовинному Єгипті? Відповідь це питання я знайшов у джерелі [7; 16, 17, 11]:

«Фараон — центр єгипетської думки, центр історії, центр життя. За словами Байе, фараон — це «серце колективного істоти». Давши своєму головному праці назва «Про релігійному характері царства фараонів», Олександр Морэ показав вочевидь, що основна уявлення про влади у єгипетському державі не обмежується вузькими політичними рамками, як нашого часу. Фараон — нащадок богів, які правили і небом і засипали землею. Будучи богом, то здобуває спадщина славних предків — землю Єгипту, що має зберігати, як найдорожче сокровище.

Связи між фараоном і космосом що визначають. Він Сонце для людей промені пробираються всюди. Він виганяє темряву з Єгипту; їй чуються кожне вимовлене слово, тому що в нього тисяча вух, бачить річ у тому що його погляд проникливіше денного світила. Фараон — вмістилище життєвої сили, єдиний інтерпретатор божественної волі. Ця сила не дарує йому деспотичних прав, але покладає нею відповідальність за матеріальну та Духовну життя царства. Здійснюючи ритуали, він надає можливість порами року змінюватися по законам Всесвіту, розливу наступати і запліднювати Єгипет, Сонцю всходить.

Каждое царювання — це свого роду незалежна ера, яка починається першим роком царювання фараона. Отже, безупинної хронології, як і системам «до нової доби» чи «до нової ери» чи мусульманської датуванням, немає. Єгиптяни говорили: «На сьомого року царювання Рамсеса II» чи «на двадцять восьмому році царювання Пиопи II». Формули типу «в 1900 р., за царювання такого-то» не вживалися. З царювання кожного фараона світ виникав з небытия".

Фараон для древніх єгиптян центром Всесвіту. Неземна раса поставили з усіх, заявивши, що він предок богів. Царювання фараонів було самотужки довгої формою державного правління історія людства: [7; 5] «Найбільше вражає те — це цілісність цивілізації Єгипту й ще більше приголомшливий факт — довговічність інституту фараонів. Між сучасної лікувальної і середньовічної Францією лежить лише кілька століть, а між тим, усе змінилося. А Єгипет Птолемеїв, також, як і Єгипет Стародавнього царства — хоч їх і поділяли тисячоліття, — визнавав царя-бога, фараона, глави держави. Його довга з різноманітними й іноді драматичними подіями завжди розгорталася навколо одного незмінного, нездоланного центру — фараона. І лише дивуватися і дивуватися монолітності єгипетських основ, коріння яких йдуть над політику, а релігію, в сакральне. Пригадаємо ще, що жодного з 350 фараонів, наследовавших трон Єгипту, не змінив цю концепцію, пригадаємо, нарешті, що час, минуле від правління Клеопатри донині, по крайнього заходу вдвічі коротше, ніж те, що обчислюється від першого „історичного“ фараона Менеса до Клеопатри, і тоді можна легко зрозуміти, що цивілізація фараонів — наріжний камінь долі человечества».

Но чому увесь відбувалося? Єгипетський царство варилося саме у собі. Він був значно більше розвинене котрі оточували його кочових народів, але у ньому був найголовнішого у розвиток цивілізації - взаємопроникнення культур. Єгипетський царство було надто цивілізовано, дуже для своїх сусідів, тому й не змінювалося такий тривалий термін. Доказом цього твердження міг стати іще одна факт — узаконений інцест фараонів [7; 318, 319]: «Інший міф в історіографії - одруження фараонів на про «царевнах-наследницах», єдинокровних їх сестер (особливо яскраво у М. Мюррей в початку XX в.); втім, йшлося як про сестер. Бажаючи у що то стало «легітимізувати» влада деяких фараонів, шибайголови змушували їх пускатися берега, женячи на доньками і навіть матерів! Наприклад, Хуфу, щоб отримати трон і можливість побудувати одна з семи див світу, нібито сполучився шлюбом з цими двома дружинами свого батька, одній із яких була його матір'ю… Підібрали і підходящий міфологічний прецедент.

Речь про про «Анналах богів» — тексті на наосе Пізнього царства, знайдений у эль-Арише, узбережжя Середземного моря, північніше Синаю. Можливо, текст древнього походження, але підтвердити це можна лише після докладного дослідження. Основне його зміст — оповідання про те, як передавалася влада під часи правління богів. Наступник Ра-Хорахти на стежині, Шу, занедужує, та її стан б'є по весь світ, оскільки упорядочивающая світ діяльність царя ослабла. І наслідок — Геб глянув зважується на власну мати, Тефнут, і «зажадав її дуже». Засмучений, він бродив землею, але незабаром йому представився нагода виспівати його гріховного бажання: зустрівши Тефнут днем в палаці одну, він силою опанувала її. Наслідки були жахливі: дев’ять днів землі бушувала буря, а морок був такий, що ніхто з покупців, безліч богів було бачити особи сусіда. Потім Геб воссел на трон свого батька Шу, і мешканці палацу визнали його особисту владу, поцілувавши проти нього землю. Покарання підстерегло Геба, коли йому захотілося помістити на голову осика — атрибут царя. Змія обпалила його вогненним диханням і погубила почет. Вилікувавши за порадою богів, новий владика благополучно править світом, продовжуючи справа своїх попередників.

Мы привели тут він, щоб повніше висвітлити іншу бік ж виникли проблеми — шлюби царів зі своїми дочками.

Предполагается, у цьому можна звинуватити наступних фараонів: Аменемхета III, Тутмоса IV, Аменхотепов III і IV, Рамсесов II і III. Як і попередньому разі, чудово підбираються міфологічні прецеденти: супутниця Ра, його Око, може представлятися його дочкою чи жінкою. На думку Л. Трої, беручи подружні стосунки з дочкою, батько ставав цього разу місце сина — і в такий спосіб оновлював свої сили… З іншого боку, як син розуміється ідентичним батькові, так мати — дочки".

Автор обраного мною джерела напевно занадто захоплений і буквально полюбив історію Давнього Єгипту. Його буква стверджує, що це вищесказане є наслідком неправильного перекладу чи зрадливої трактування. Звісно, цивілізованої людини незрозуміло, як і брати шлюб із родичок. Але коли його людина засліплено владою, він переступить закони, щоб домогтися трону. На жаль, це поодинокі випадки у людській історії.

В Стародавньому Римі Калігула хотів брати шлюб із власної сестрі й спав із нею, Агрипина, мати Нерона, втрачаючи влада при дворі, стала коханкою тато свого сина. Древній Рим теж варився сам у собі, але це я розповім позднее.

Внеземная цивілізація, певне, невідь що шукаючи результати в Єгипті, проводила експерименти інших країнах світу. Однією з цих країн стала цивілізація Майя. Коли гуманоїди зустріли Майя, то побачили купу розрізнених первісних племен, убивають своїх бранців і які роблять людські жертвопринесення своїх родичів. Неземна раса вирішила: «Ось воно! Майя — це чистий аркуш папери, у якому будуть написані відповіді все питання». Вони об'єднали в держава й змусили будувати піраміди. Вони також поліпшили землеробство, застосувавши селекцію [8; 44, 45]:

«Еще з 1930;х ХХ століття, після досліджень З. Р. Морли і Про. Ф. Кука, прийнято вважати, що з індіанців — майя у минулому, як й у недавні часи, безроздільно панувало екстенсивний подсечно-огневое землеробство (система «мильпа») із цілком примітивним набором знарядь — сокиру, палка-копалка тощо. На користь цього свідчили етнографічні спостереження на Юкатане, в Петене і Гірничої Гватемалі. Про це писали іспанські хроністи XVI в. Дієго де Ланда і Алонсо Понсе.

Однако на значної території Південної Мезоамерики того часу попри наявність усіх зовнішніх ознак цивілізації (календар, ієрогліфічне лист, монументальна архітектура) землеробство мало екстенсивний характер. Намагаючись пояснити її, деякі вчені висунули теза у тому, що цивілізація майя зародилася на більш сприятливою природної середовищі, десь у гірської плі передгірної зоні, та був, перемістившись у вологе тропічні джунглі, повільно там деградувала і вгасала. Інші дослідники, посилаючись на можливість на вирішальній ролі інтенсивного іригаційного землеробства в додаванні найдавніших цивілізацій Старого Світу, узагалі вважають, що цивілізація може існувати тільки завдяки орошаемому землеробства. Саме там, де її природі немає, де панує примітивне подсечно-огневое землеробство, населення дуже рідко й розкидано, відсутні справжні міста, а отже, і цивилизация.

Остается поки незрозумілою і суть економічного (та був і культурного) стрибка від архаїчного (докласичного) періоду до епохи цивілізації. Визнаючи цінність тези Р. У. Конжалова про роль селекції провідних рослин (і кукурудзи) у розвитку доиспанского землеробства, ніяк не можу погодитися з тим, що це успіхи древніх селекціонерів по дивному збігом обставин падають саме у цей перехідний пе-ріод від варварства до цивілізації. Для такого висновку потрібні докази хронологічного порядку. А вони ж саме кажуть зовсім про інше: приміром, серйозні успіхи у селекції кукурудзи відзначені вперше у долині Техуакана (Пуэбла, Мексика) наприкінці II — початку I тисячоліття до зв. е., тобто. набагато раніше рубежу н. э".

То є селекція була просто дана майя, навіть сама селекція, та її результати. Це ж було з пірамідами — неземна раса робила розрахунки, а індіанці будували піраміди. Гуманоїди зробили серйозну помилку: вони показали людям чого мають прагнути, але з пояснили навіщо це потрібно. Не розуміли людську природу. Закони людської природи свідчать: «Людина будь-коли цінує те, що дістається так просто. Людина цінує тільки те, що йому дістається з болем і кров’ю (тому мудра природа передбачила механізм народження людини з болем і кров’ю)». Людина завжди боїться того, чого не понимает.

Индейцы не оцінили дару інопланетян. Індіанці вважали інопланетян богами і дуже їх боялися. Індіанці доклали зусиль, що говорила їм боги, але вони розуміли, навіщо витрачати купу час і для будівництва пірамід. Експеримент провалився. Через незнання людської природи експеримент від початку приречений на провал. Індіанці пристосували піраміди під релігійних обрядів. На пірамідах влаштовувалися людські жертвоприношения.

Поняв безперспективність продовження експерименту, інопланетяни полетіли. Індіанці, котрі позбулися селекційних технологій у першу серйозну посуху втратили більшу частину врожаю. Почався голод. Індіанці вирішили, що чимось прогневали богів і захотіли їх умилостивити відомим лише тільки їм способом — людським жертвопринесенням. Індіанці приносили жертви, але боги мовчали. Тоді індіанці вирішили, що жертв недостатньо чіткими й ритуальні вбивства тривали. Але небеса молчали.

Со часом індіанці розчарувалися в гуманоидах, кинули ненависні їм піраміди і собі. Ацтеки стали нащадками індіанців майя. Ацтеки збільшили кількість жертвопринесень, але і залишилися дикарями.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.