Як Великі географічні відкриття стали економічно-цивілізаційним рубіконом Криму й України?

В історичному процесі не завжди політичні зміни збігаються з відповідними економічними та іншими трансформаціями. Вже зазначалося, що саме у 40-х рр. XVI ст. кримська еліта поступово відмовляється від планів щодо захоплення Києва. Цікаво, що і в урядових колах ВКЛ питання захоплення Криму стає дедалі примарнівішим. Причини цього знаходилися в економічній площині. Які ж процеси вплинули на плани сторін?

Добре відомо про існування Великого Шовкового шляху — величезної торгової артерії, що з'єднувала Азію та Європу. Народи і країни, через які проходив цей шлях, знаходилися фактично у привілейованому економічному стані. В той же час зміна торгового маршруту одразу позначалася негативно на економічному розвитку тих, хто не був втягнутий у ці процеси. Слід відмітити, що саме поняття «шлях» є умовним. Швидше за все мова йшла про напрями і конкретні міста, як правило, портові (причому як на березі морів-океанів, так і пустель чи гірських проходів), через які йшов основний товаропотік. Крім того, не слід сприймати цей передусім караванний шлях як цілісне пересування однієї торгової валки, наприклад, з Китаю до Європи. Фактично мова йшла про таку собі товарову естафету, причому маршрути, як правило, тягнулися до областей зі своїм внутрішнім ринком. Отже, бачимо, що Великий Шовковий шлях це доволі складний і багатогранний торговий світ.

Частина Шовкового шляху пролягала саме через Україну. Тут головні маршрути йшли таким чином: морем з Трапезунда чи сушею через Кавказ товар потрапляв до Кримських портів. Звідси знову ж таки морем і сушею товар ішов на захід. По морю, так як функціонувало каботажне плавання, кораблі йшли вздовж берегів Північного Причорномор’я, заходячи в порти Дашева, Білгород-Дністровського, Кілії та інших місць. По суші каравани рушили степом через Перекоп до Дніпра, як правило, в напрямі Тавані — саме тут була головна Дніпровська переправа.

Після неї маршрут розділявся на три головних напрями: перший, сушею вздовж чи човнами по Дніпру на північ до Києва, через південний Буг на Волинь та Галичину, і до Дністра й далі вже в різні частини Європи. Відповідно за тією ж схемою шлях працював і в зворотному напрямку. Із середини ХШ ст. український відрізок шляху істотно пожвавився. Це було пов’язано із занепадом його головного конкурента у Сирії і Палестині. Як наслідок, швидко росте Кафа, яка фактично перетворюється на торгові ворота Європи. Ця ситуація стабільно протрималася до кінця XV ст. Торгові міста і маршрути пережили лихоліття усобиць у середині Золотої Орди, вторгнення Тамерлана, наступу з півночі ВКЛ тощо.

Сучасник ще в 30-х рр. XVI ст. (коли вже відбувся торговий спад унаслідок зміни торгових шляхів на півдні) так описував рівень сухопутної торгівлі через українські землі: купці, коли їх збиралося до тисячі чоловік, об'єднувалися в каравани з багатьма навантаженими возами і в’юченими верблюдами. При проходженні через українські землі цих караванів з них мали чималий зиск різні групи населення: збирачі податків, купці, міняли, човнярі, візники, корчмарі та ін. При цьому, за словами автора джерела, на це не скаржилися ні московські, ні татарські, ні турецькі піддані. Тому нерідко у київських хатах, крім різних плодів і фруктів, меду, м’яса, риби, можна знайти шовк, дорогоцінні каміння, соболине та інші хутра, пряності.

Проте вже наприкінці XV ст. ситуація починає кардинально змінюватися. На це вплинуло два фактори.

Фактор перший. Завдяки розвитку продуктивних сил, кризи цехового виробництва і появи мануфактур в Європі починається виробництво тих товарів, що раніше завозилися зі сходу, передусім шовку. Крім того, взагалі така продукція як тканини, яка раніше йшла з Азії, тепер, навпаки, має місцеве походження — найбільш цінні вироби з Ліона і Лондона. Розвиток продуктивних сил ринку і демографічний ріст у Західній Європі призводять до того, що саме на Балтійське й Атлантичне узбережжя поступово переміщується торгівельний оборот.

У той же час на Чорному морі османи знищують основного торгового агента європейців — генуезців. Саму ж торгівлю в Чорноморському басейні османи замикають на Стамбулі.

Фактор другий. Починається доба великих географічних відкриттів. Португальці 1502 р. відкривають морський шлях до Індії навколо Африки. Іспанці 1498 р. відкривають Америку. Таким чином відбулися революційні зміни торгівельних маршрутів. Все це призводить до зміни ринків і їх характеру. Українські землі стають східним кордоном європейського ринку та його сировинним поставником, а Крим, навпаки, орієнтується на османський ринок. Відтак, якщо ще на початку XV ст. українських можновладців з українських теренів приваблював Крим із його портами і генуезькою торгівлею, то вже на середину XVI ст. їх увага була прикута виключно на захід.