Исследование Камчатки Головіним. У полоні японців

Исследование Камчатки Головіним. У полоні Японцев Две зимівлі провів Василь Михайлович на далекої околиці Росії. Спочатку в нього склалося несприятливе враження про Камчатці. Головнін каже далі, хоча важко знайти країну уединеннее, нуднішого, голодніше Камчатки, але це недоліки (окрім останнього) неможливо знайти чутливими для цікавого мандрівника. А Камчатка «представить цікавості багато цікавих, абсолютно нових предметов…».

И російський мореплавець із властивою йому енергією і захопленням віддався вивченню Камчатки. Він зібрав багатий матеріал про флорі і фауні краю, які населяють його народностях, їх побут і моралі. На відміну багатьох західноєвропейських мандрівників, презиравших «тубільців», Василь Михайлович з симпатією ставився до місцевому населению.

25 квітня «Діана», коли моряки прорубали лід в Петропавлівської гавані, вийшла Авачинский затоку, а 4 травня шлюп взяв курс до Курильським островам. Досягнувши 13 травня острова Матуа, Головнін, просуваючись на південь, почав опис Курильських островів. Він зазначав, що острова ці вулканічного походження і гористі, берега їх круті, рослинність убога, тундрова, тільки островах Уруп, Ітуруп і Кунашир є лісу; тут багато хутрових тварин і птахів; населення займається полюванням і рыболовством.

Головнин звернув увагу до великий вплив російської культури у цих місцях. Курильцы (айны) сприйняли в росіян побутові навички, багато знали російську мову. «…Наші курильцы носять будь-якого покрою російське сукню», — зауважив Василь Михайлович.

После досліджень У. М. Головніна став відомий, що Курильська гряда не з 21, як вважалося раніше, та якщо з 24 островов.

Время йшло, запаси продовольства та прісної води на «Діані» підходили до кінця. Головнін вирішив йти на острові Кунашир, де, по наявних даними, була зручна гавань і селение.

Постоянные вітри густі тумани змусили «Діану» більше двох тижнів лавірувати у островів Ітуруп, Кунашир і Шикотан, які то відкривалися перед поглядом моряків, то знову заволікалися туманом.

Головнин знав, що у півдні Курильської гряди японці незаконно влаштували свої факторії. І він діяв дуже обережно. 17 червня «Діана» увійшла у бухту північній частині острова Ітуруп, де справді зустріли як айнів, а й японців. Японському начальнику Исидзака Такэхейму Василь Михайлович пояснив, що зайшов сюди за дровами і продовольством. Відчувалося, що японці сумнівалися з метою експедиції. І все-таки розмова закінчилася добре. Исидзака Такэхейм дав лист до японському начальнику селища Урбитич (Фурубэцу) на західному узбережжі Ітурупа. У листі нібито сповіщалося, що росіяни тривають від добрими намірами І що вони потребують води та продовольстві. Надвечір моряки повернулися на шлюп. 18 червня відбулася нова зустріч із курильцами. Росіяни дізналися про їхнє важкої долі. Вважаючи, що діють разом із російськими, японці стали ще більше обмежувати айнів, погрожуючи їм смертю. Головнін переконував курильцев, що росіяни ані найменшого зла не заподіють японцям і, отже, і «вони нашим [курильцам] шкодити не захотят».

При розставанні Василь Михайлович взяв лише курильця Олексія Максимовича, щоб він показав гавань у західній частині острови Фіджі і був перекладачем під час переговорів з японцами.

5 липня «Діана», облита променями ранкового сонця, рушила в гавань Кэмурай на південному узбережжі Кунаширского затоки. Раптом японські батареї відкрили стрілянину по шлюпу. Певне, подумав Головнін, японці не отримали повідомлення з Ітурупа про миролюбних цілях приходу російського корабля. Корабель продовжував йти вглиб затоки. На березі відкрилося селище й невеличка фортеця. Японські суду, котрі помітили «Діану», поспішно відійшли фортеці, а батареї знову почали стріляти, але ядра не досягали мети. Шлюп кинув якір за три милі від міцності. Бажаючи з’ясувати причини такої поведінки японців, Головнін, взявши із собою подштурманского помічника Середнього, чотирьох матросів і курильця, під градом ядер потрапляє на шлюпці до фортеці. Проте дістатись фортеці зірвалася. Ядра не підпускали шлюпку до берегу.

Головнин розсудив, що волі починати військові дії не годиться, і він вирішив спробувати з японцями у вигляді знаків. Але така пояснення може дати цілком ніяких результатов.

Головнин думав, що японці не бажають розпочинати переговори з російськими та відкриють вогонь по шлюпці, якщо вона підійде до фортеці. Тому шлюп попрямував до невеличкий річці на західному березі затоки, де став на якір. Невдовзі помітили людини. То справді був курилець Кузьма з російської острова Расшуа. По поведінці Кузьми бачили, що японці бояться нападу російських. Освідчуватися з Кузьмою дуже важко, проте у вигляді знаків і жестів можна було здогадатися, що начальника міста хоче зустрітися ще з командиром «Діани» на човні у супроводі такою самою кількістю матросів, яким буде у Головніна. Василь Михайлович прийняв запрошення японського начальника. Кузьма з подарунками пішов у крепость.

Поутру 11 липня Головнін поїхав берег на четырехвесельной шлюпці. за таким перебували мічман Мур, штурман Хлєбніков, курилець Олексій, матроси Макаров, Симанов, Шкаев, Васильев.

Начальник фортеці Насасэ Саэмон дошкуляв російських різними питаннями про Росію, її уряді. Нібито з метою визначення кількості продовольства, який буде необхідний екіпажу корабля, японці намагалися дізнатися про його чисельності. Головнін, розгадавши зміст цього питання, збільшив цифри вдвічі проти справжнього, сказавши, що команда складається з 102 человек.

Во час розмови, протекавшей, загалом, в коректною формі, Мур повідомив, що солдатам, разместившимся площею, роздають оголені шаблі. Головнін не додав цьому факту значення, але незабаром довелось впевнитися в лихих намірах японцев.

Вскоре Головнін сказав, що він часу й час повертатися вздовж. А ще відказують начальника: без веління матсмайского губернатора, якому він має донести про події, не зможе забезпечити шлюп нічим. До отримання рішення губернатора хоче, щоб одне із російських залишився у ролі заручника. Відповідь з Матсмая треба було чекати менш 15 днів. Головнін з відчуттям власної гідності відповів, що «не радячись решти на шлюпі офіцерів тривалий час чекати зважитися не можу, в тому числі офіцера залишити не хочу». Після цього моряки стали планували йти. Це викликало роздратування начальника. І, нарешті, заявив, що в жодного з російських не зможе відпустити, інакше йому распорят черево. «Ми з таку ж секунду побігли з фортеці, а японці з надзвичайним криком підхопилися із своїх місць… кидали нам серед кімнати весла і поленья…».

Когда російські моряки вирвалися з фортеці, японці відкрили стрілянину, але нікому не завдали шкоди. Мічмана Мура, матроса Макарова і курильця Олексія затримали. Інші дісталися шлюпки, а й через відпливу вона виявилася на мілині" і ставити в воду не міг. Японці оточили моряків, опиратися було марно. Головніна, штурмана Хлєбнікова й матросів Симанова, Шкаева й Васильєва привели знову на намет, внизу перебували раніше захоплені. Міцно зв’язавши бранців, японці під сильним конвоєм відправили їх у човнах в Хакодаде (Хакодате), на південне узбережжя острова Хоккайдо. Тут російських помістили у великому темному сараї, у клітини з товстих дерев’яних брусьев.

Тем часом капітан-лейтенант Рикорд, прийняв командування «Діаною», докладав усіх зусиль, щоб визволити товаришів з полону. Маючи намір повісті переговори про звільнення, він попрямував до японському березі. Але щойно «Діана» наблизилася на відстань гарматного пострілу, японці стріляють по кораблю з берегових батарей. Влучним відповідним вогнем з «Діани» одна японська батарея була подавлена.

Попытка перевагу початку переговорів і навіть довідатися про долю товаришів не вдалася. На «Діані» перебували сміливі, повні рішучості російські моряки, та їх були лише п’ятдесят один; годі було й думати, щоб із таким маленьким загоном на штурм японської фортеці, захищеної з моря високим земляним валом. Невдалий результат штурму неминуче повів б загибель «Діани» чи захоплення корабля японцями, тоді зібрані моряками інформацію про південних Курильських островах — «багато часу праць що стоїть опис географічне розташування цих місць не принесли також ніякої очікуваної від послуг цього користі», писав Рикорд.

Отойдя берега, «Діана» кинула якір такій відстані, щоб ядра з фортеці було неможливо дістати її. Офіцери написали лист Головнину, у якому виражали своє обурення діями кунаширского начальника, сповіщали свого командира про повернення Охотск і обіцяли товаришам «покласти життя своє, якщо його Інших коштів до освобождению».

14 липня «Діана» залишила Кунаширский затоку, під назвою офіцерами шлюпа «затокою Зради». Весь екіпаж корабля переживав доля своїх друзів і командира, ув’язнених у чужій землі в неволе.

В кінці липня шлюп прибув Охотск. Рикорд хотів вирушити у Петербург для доповіді морському міністру про полоненні Головніна. Однак у Іркутську цивільний губернатор М. І. Трескин повідомив Рикорду, що він можна чекати рішення уряду тут. Тим часом Рикорд і губернатор розробили план експедиції зі звільнення бранців. Недочекавшись відповіді правительства8, іркутський губернатор запропонував Рикорду повернутися в Охотск і податися «Діані» продовжити незавершеним опису Курильських островів і підійти до Кунаширу «для узнания про долю наших співвітчизників, захоплених японцами».

Н. І. Трескин спорядив Рикорда листом з ім'ям губернатора Эдзо (Хоккайдо). У листі говорилося про дружньому відношенні Росії до Японії, засуджувалися самовільні дії Хвостова і Давидова. Трескин писав, що росіяни надійдуть у японські гавані з єдиною метою домогтися звільнення полонених. Разом з Рикордом в Охотск вирушив Накагава Городзи (Головнін і Рикорд називають його Леонзаймо) і зібрали шість інших японців, які у 1810 р. зазнали аварію корабля біля берегів Камчатки. Японців вирішили повернути батьківщину і використовувати в ролі перекладачів на переговорах з японськими властями.

22 липня 1812 р. «Діана» під командою Рикорда і транспорт «Зотик» під командою Філатова вийшли з Охотска, узявши курс на острові Кунашир. Майже впродовж місяця моряки займалися описом Курильських островів. 28 серпня увійшли до затоку Зради й відразу японські батареї стріляють по російським судам.

Рикорд послав Леонзаймо до берега, оскільки вона міг пояснити начальнику фортеці про обставини, що спонукали російське судно знову з’явитися в Кунашира. Повернувшись, Леонзаймо повідомив: «Капітан Головнін і всі інші вбиті». Це було хибне звістка. За розрахунками японських чиновників, воно мало змусити російський корабель піти назад. Усі моряки були засмучені, а йти в Охотск, не отримавши точних даних про долю своїх друзів, де вони собирались.

8 вересня російські моряки затримали японське судно «Кансэ-Мару», його капітана доставили на «Діану». Нею було шовкове сукню, шабля та інші знаки, що б свідчило про його знатності. Звали капітана Такатай-Кахи (Такадай Кахэей). Він був судновласником і купцем. Щоб Такатай-Кахи зрозумів мета приходу російського судна до Кунаширу, Рикорд дав йому лист Леонзаймо, адресований начальнику острова. Прочитавши лист, Такатай-Кахи вигукнув: «Капітан Мур і п’ять душ перебувають у Матсмае!» Він докладно розповів, коли бранців вивезли з Кунашира, які міста їх вели, скільки часу вони мешкали у цьому чи іншому місці. Заодно він точно описав зовнішній вигляд Мура, але імені Головніна не згадував. Це стривожило Рикорда та інших офицеров.

Заставляла задуматися і суперечливість у показаннях Леонзаймо, котра повідомила про «смерть російських, і Такатай-Кахи, котрий стверджував зовсім інше з такими подробицями, що їх було вигадати миттєво, опинившись у становищі бранця. І все-таки Рикорд дійшов висновку, що його співвітчизники живы.

Когда Рикорд оголосив Такатай-Кахи, що той поїде з Росією, японець спокійно відповів: «Добре, готовий!» же Петро Іванович додав, що у наступного року його повернуть на свій отечество.

Четырех японських матросів, які знали російською жодного слова, висадили до берега. Їх доповнили всім необхідними. «Вони, — писав Рикорд, — який у мене думав зі свого простодушності, збережуть почуття подяки за надані їм нами благодіяння і поширять між своїми співвітчизниками краще про російських думка, ніж яке мали вони прежде».

Вместо відпущених Рикорд вирішив взяти таку саму кількість з японського судна «у вигляді, нібито потрібні для послуг свого начальника», і порадив, що він сам вибрав собі тих матросів, що йому здійснюватимуть понад всього корисні. Проте Такатай-Кахи став доводити, що це матроси дурні і надзвичайно бояться росіян і будуть багато журитися. Це посіяв сумнів щодо правдивості те, що розповідав він росіян бранців. Але Рикорд рішуче заявив, що слід взяти чотирьох матросів. Японський купець попросив командира «Діани» поїхати із ним його судно. Прибувши вздовж, Такатай-Кахи зібрав команду на свій каюту, з якої підібрав собі чотирьох матросов.

Затем Рикорд запропонував Такатаю-Кахи написати лист японському начальнику про обставини полону російських моряків та його долі, після чого Такатай-Кахи з матросами перебрався на шлюп. Рикорд всіляко прагнув підкреслити, що росіяни вважають японців не ворогуючим, а миролюбною народом, з яким добре згоду перервано лише деякими несприятливими обстоятельствами.

В того самого дня Рикорд запросив на шлюп молоду японську жінку — нерозлучну супутницю Такатая-Кахи у його плаваннях від міста Хакодате до Ітурупа. На «Діані» японку прийняла дружина молодшого лікаря. Японку угостили чаем з пряниками, та був проводили її з подарунками. Час перебування японців російською кораблі Рикорд намагався використовуватиме того, щоб ближче зійдеться з Такатаем-Кахи. Він дозволив японським матросам оглянути весь корабель, яких вони дуже цікавилися. Уважним виявилося також і Такатай-Кахи. Побачивши порожні барила, запропонував наповнити їхні свіжої водою зі свого корабля. Його матроси негайно взяли порожні барила і привезли їх наповненими хорошою прісну воду. «Приємно, — пише Рикорд, — було людей, почитавшихся протягом кількох годин нашими ворогами, у тому на нас приятельстві. Ці добрі японці, попрощавшись на нас, поїхали на судно з песнями».

11 вересня російські кораблі взяли курс — на Камчатку. 3 жовтня «Діана» і бриг «Зотик» увійшли до Авачинську бухту. Повернулися радісно вітали моряки та корінні мешканці Петропавловська. Сумним і засмученим був лише Такатай-Кахи. Невдовзі з’ясувалася причина поганого його настрої. «Йому уявлялося, за законами землі своєї, що його, як і наших у Японії, міститимуть суворо укладанні. Але яке велике було його подив, коли він побачив себе вміщеним у одному зі мною домі, а й у одних покоях», — писав Рикорд.

Главным результатом походу Рикорда були дані про те, що всі росіяни, захоплені японцями в полон, живі. «Таке корисне і найрадісніше для нас звістка ми почли чималим собі придбанням і наградою за праці свои».

Слухи про перебування «Діани» під начальством Рикорда в Кунаширском затоці сягнули наших в’язнів. Матроси з затриманого купецького судна дуже приємно розповідали щодо поведінки Рикорда. Повідомлялося, що Рикорд подарував японської жінці кілька європейських речей за 30 японських монет, потім дозволив чоловікові написати лист родичам і запевнити їх, що він у наступного року повернутий до своєї вітчизни. Поки що ж він живе у каюті разом із паном Рикордом і аж до повернення житиме з ним.

Жизнь бранців в Хакодате була і тривожною. Допити йшли за допитами; японці, здавалося, нічого не вірили, приймали російських за шпигунів, прибулих до Курильським островам з розвідувальними целями.

В кінці серпня японці показали Головнину вищезгадане листа від Рикорда. Коли Василя Михайловича запитали, який би відповідь він послав на шлюп, якби він це дозволили, Головнін відповів: щоб корабель, щось здійснюючи, йшов швидше російським берегів і доніс про все це правительству.

После пятидесятидневного перебування у Хакодате російських було переведено до кінці вересня у місто Матсмай (Мацумаэ), що у кількох днях переходу на схід Хакодате. Тут їхні також уклали за грати — сарай з клетками.

В Запоріжжі відбулася перша бранців з великим японським начальником — матсмайским губернатором (бунио) Аррао Тадзи-мано (Арао Тадзима-но ками). Він запитав Головніна, де вони б хотіли жити у Японії — залишатися дома, у Києві, або ще. Василь Михайлович твердо сказав: «В Україні два лише бажання: перше у тому, щоб повернутися в свою батьківщину, і якщо це пояснити неможливо, то хотілося б умереть…».

Решительные слова російського офіцера справили на бунио велике враження, і він заявив, що й підтвердиться свавілля Хвостова, всі вони будуть відпущені. Потім у бранців взяли письмові показання з докладним описом цілей і маршруту плавання «Дианы».

Губернатор повірив показанням, надіслав їх до столиці. Поки що ж розпорядився зняти з бранців мотузки, перевести в більш впорядковане приміщення, поліпшити питание.

Но у лютому 1812 р. перекладачі Теске (Тэй-сукэ) і Кумаджеро (Кумадзиро), добре що належали до російським, повідомили їм, коли Київ не з думкою матсмайского губернатори і що з російськими треба звертатися і з шпигунами, а які надходять російські кораблі захватывать.

Это стало останньою краплиною, що переповнила терпіння російських моряків. Дума про втечу, який володіє ними від перших днів ув’язнення, остаточно дозріла. Вирішили непомітно піти з в’язниці, дістатись берега, захопити вітрильник чи шлюпку і до Камчатке.

Готовясь втечі, бранці потай запаслися деяким продовольством, зшили з сорочок два вітрила, сплели мотузки. Вдалося роздобути чайник, кресало, два кухонних ножа. Орудуючи ними, хоробрі вночі 23 квітня 1812 р. прорили під стіною в’язниці вузький лаз і вибралися волю. У цьому Головнін удар ногу, але біль відчув пізніше. Втікачі знали, що цей острів покритий горами і заселена лише його прибережна частина. Урахувавши це, моряки пішли шляхом північ не берегом, а ще через гори. Не знаючи как следует ні гір, ні стежин, вони йшли навмання, спотикаючись і падаючи у темряві. До того у капітана при підйомі на гору сильно розболівся нога, він вибився з зусиль і потрібно було безперервно зупинятися, щоб дати йому відпочити. А треба було присмерком досягти лісистих крейдяних гір і сховатися від погони.

После блукань втікачі вибралися на гірську рівнину, але він виявилася покритою снігом. Плутаючи слід, робили зигзаги, вибирали бесснежные місця. Раптом матрос Васильєв, озирнувшись, шепнув на вухо командиру: «За нами женуться верхи з ліхтарями», і стрибнув з дороги в лощину, його пішли інші. Усі обійшлося благополучно. Огледівшись, побачили в стрімчаку печеру, з дерева дісталися неї, день відпочивали. З настанням сутінок попрямували до півночі. Дев’ять днів моряки ховалися у балках, лощинах і покритих лісом височинах. Усі були голодними і виснаженими. «Без жаху не можу думати, яким страшні стрімчаки ми часом піднімалися у які прірви часто змушені були спускатися», — згадував Головнін. Зрештою, втікачів вистежили, схопили і повернули за грати. Японці посилили охрану.

Пленников відправили знову у Матсмай під сильним конвоєм. У місті втікачів очікувало безліч японців, що з співчуттям дивилися на російських, не висловлюючи ніякої ворожості до них. Моряків запровадили замок губернатора — судову залу. Невдовзі ввійшов губернатор Аррао-Тадзимано, він став розпитувати Головніна про причини втечі. Василь Михайлович відповів, що безнадійність становища бранців змусила вдатися до спроб до втечі, у цьому лише тільки він винен І що японці можуть вбити, але вони повинні зашкодити іншим, які лише виконували його веління. Після цього стали допитувати Хлєбнікова й Мура. Бранців знову ув’язнили за грати, вона нічим не відрізнялася від старої. Командир і Хлєбніков посадили особливих маленьких клітках, а інші на велику камеру. Допит дотримувався за допитом. Головнін і всі його супутники, крім Мура, поводилися з достоинством.

29 червня у 24-х Матсмай прибув новий губернатор Огасавар Исеноками, котрий замінив свого попередника. Обидва бунио порадили терпляче чекати рішення зі столиці, не робити більше спроб втечі, пообіцяли поліпшити умови життя пленников.

Прощаясь з російськими, старий губернатор запевнив, що тепер потрібно очікувати лучшее.

14 липня він разом із Теске пішов у столицю. Теске обіцяв писати своїм російським друзям. Однак про швидкому відповіді було думати, бо лише губернатору на проїзд у столицю потрібно було затратити щонайменше 23—25 дней.

Медленно тяглося час. Моряки читали і перечитували старі книжки, заучували японські слова, а «понад те надумав я записати на дрібних лоскутках папери все що сталися на нас події та моїх зауважень», помічає Головнін. Морякам дозволялися прогулянки. По приказанию Огасавара, який, як і його, доброзичливо ставився до російської морякам, їм стали давати фрукти, а один дитячий свято губернатор почастував російських вечерею з своєї кухни.

18 березня 1813 р. в Матсмай прибув новий губернатор. Його супроводжувала численна почет, зокрема чиновники, перекладач Теске, математик і астроном Адати Санай, і навіть перекладач з голландської мови Баба Садзюро.

Как пояснили Головнину помічники губернатора, у японського уряду було свій план: після прибуття будь-яких російських кораблів до японським берегів передати на кораблі лист (трохи згодом з нею познайомили в’язнів). У ньому містилася прохання до начальників російських далекосхідних областей пояснити вчинки Хвостова, і навіть були викладені претензії японських влади. Головнін подякував чиновників право їх добрі наміри, які допоможуть позбавити Японію і Росія від непотрібного кровопролития.

27 березня Головніна та її товаришів представили губернатору. Новий губернатор запевнив російських моряків, що це скінчиться добре та його скоро звільнять. Спитавши про духовне здоров’я бранців, губернатор вышел.

Японский учений Адати Санай (російські його називали академіком) з перекладачем Баба-Садзюро став щодня відвідувати бранців, проводячи із нею багато годин. У перекладача були словники російського, французької голландського мов. Знаючи граматику голландського мови, він дуже «скоро встигав у нашій, що змусило мене написати йому російську граматику, скільки я неї міг пригадати, т. е. напам’ять», — помічає Головнин.

Четыре місяця напруженої праці витратив Василь Михайлович цю роботу. Примітна гуманістична спрямованість цього рукопису. «Приклади у ній, — писав Головнін, — я поміщав пристойні нашим обставинам, клонящиеся до зближення і дружбі двох імперій». Наприклад, граматика російського мови укладала у собі ідеї, які засуджують війну. «Війна багато перешкоджає купецтву», — говорить одне з фраз.

Все зміст підручника імпонувало прогресивним поглядам японських учених. Тому, зазначає Василь Михайлович, з величезною полюванням перекладали його зошити свою мову і незабаром скінчили їх, хоча вони склали усе разом добру книгу.

Тем часом «академік» займався перекладом скороченою арифметики, виданої Петербурзі російською для народних училищ. (Ця книга потрапила до Японію в 1792 р. через посольство Лаксмана.) Японський учений виявив великі знання з математики й астрономії, але що не знав. Йому, наприклад, був відомо про деякі планетах, відкритих в 1801—1804 гг.

Шли дні, тижня. Моряки із яким нетерпінням чекали прибуття «Діани» та інших кораблів. За порадою японського начальства було створено записка в п’яти примірниках російською такого змісту: «Ми всі, як офіцери, і матроси, і курилець Олексій, живі й в Матсмае. Травня 10-го дня 1813 р.». Ця записка, затверджена японським урядом, була розіслана в п’ять портів для вручення командиру «Дианы».

И ось 20 червня отримали офіційне повідомлення прибуття в Кунаширский затоку «Діани». Наступного дня перекладачі від імені свого начальства запитали Головніна, когось з матросів він хотілося б послати на який прийшов корабель. Аби не допустити віддавати комусь переваги, щоб не засмучувати цим, запропонував кинути жереб. Щасливий жереб дістався матросові Симанову, разом із мав поїхати курилець Олексій. Сампей сказав Головнину, що вона сама поїде на Кунашир на переговори з Рикордом, аби сприяти їх успішному завершению.

22 червня Головніна і Мура запросили до начальника фортеці, де їм демонструвалися два листи Рикорда: одне — адресований кунаширскому начальнику, інше —Головнину. У першому їх Рикорд повідомляв, що він прибув Японію з миролюбними пропозиціями та що Такатай-Кахи і двоє японських матроса перебувають у судні, а через два інших матроса і курилець померли на Камчатці від болезни.

Во другому листі Рикорд просив Головніна повідомити йому про своє та її товаришів здоров’я. З обох листів було знято копії, та був перекладачі перевели їх у японську мову і переклади відправили в японську столицу.

24 червня Сампей і Кумаджеро вирушили у Кунашир, взявши із собою Симанова і Олексія. Головнін дав докладні інструкції Симанову про тому, що він має розповісти Рикорду, особливо у випадок, якщо японці почнуть бойові действия.

19 липня у присутності губернатори і багатьох чиновників Головнину і Мурові цьогорічну засвідчили лист Рикорда Сампею, Головнину і Мурові цьогорічну. У першому листі Рикорд дякував японців право їх бажання перевагу початку переговорів і обіцяв негайно вирушити у Охотск, щоб їхати до вересня повернутися і доставити необхідну пояснення російських влади про вчинок Хвостова. Не знаючи входу в Хакодате, він прибуде сусідній порт і туди надіслати лоцмана.

В листі до Головнину Рикорд повідомляв отриманні його записки і поздоровляв свого приятеля зі швидким освобождением.

Через декілька днів у Матсмай повернулися Сампей, Кумаджеро, Симанов і Олексій; останні знову посадили до камери разом із остальными.

Головнин та інші прагнули дізнатися щось від прибулих як жило якнайбільше про батьківщину, про події, які у світі. Ось що писав Пауль про своєму настрої у дні: «Нехай читач судить за власним бажанням своєму серцю, що ми мали відчувати, зустрівши, як кажуть, вихідці з царства живих. Два роки нічого ми чули не тільки про Росію, але нижче про будь-якої освіченої частини света».

Тем часом губернатор вирішив переказати бранців в Хакодате, а поки помістив в будинок, де їх жили колись. Тепер будинок цей не був що в’язницю: грати було знято, охорона стояла без зброї, годувати почали набагато краще. Обслуговували бранців гарно вбрані хлопчики, страву подавалося у гарній лакованої посуді. Японські чиновники одна одною доходили російським, щоб попрощатися із нею. На аркушах, що вони приносили з собою, були написані російською слова, висловлювали добрі побажання. Один купець надіслав ящик конфет.

При підготовці даної роботи було використані матеріали з сайту internet.