Современная політичної еліти (Зюганов Г.А.)

МОСКОВСКИЙ НОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ИНСТИТУТ.

РЕФЕРАТ ПО ПОЛИТОЛОГИИ.

НА ТЕМУ: «Сучасна політичної еліти (Зюганов Г. А.)».

Студентки 1-го курса.

Кочетковой Оксани Сергеевны.

МОСКВА, 1997 р

ЗЮГАНОВ ГЕННАДІЙ АНДРЕЕВИЧ.

Председатель ЦВК Комуністичної партії Російської Федерації, співголова Політради Фронту Національного Порятунку, голова Ради Народно-Патриотических сил России.

Бывший головний ідеолог Компартії РРФСР, патриот-государственник, в лютому 1993 р. лідер найчисленнішою російської компартії Геннадій Андрійович Зюганов — постать неоднозначна і у своєму роді унікальна російському політичному небокраї. Чимало з подібних його соратників по патріотичному табору що неспроможні вибачити Зюганову його комуністичне минуле й сьогодення. «Правоверные «ж комуністи теж схильні сприймати його за «свого », звинувачуючи у націоналізмі, ревізіонізмі тощо. Є такі, хто вважає таку постать найбільш підходить об'єднання раздираемых протиріччями опозиційних сил, «червоних «і «білих ». Противники, такі як Михайло Полторанин, роздратовані тим, що «хоч куди кинь погляд — скрізь Зюганов », називають його «комуністичним Фігаро ». А сам Геннадій Андрійович, природною й органічною який поєднає у своїй позиції як «лівий », і «правий «компоненти, намагається скрізь встигнути. Зюганов переконаний у сумісності національної державницької і світової соціалістичної ідей, але ще він — «свій серед чужих, чужій серед своїх » …

Родился Геннадій Зюганов 26 червня 1944 р. на селі Мымрино Знам’янського району Орловської області, у місцях, для Росії дуже примітних. «В Україні на селі півень кричав втричі області - Орловську, Брянську і Калузьку, — згадує Зюганов. — Це кордон лісостепу, далі йдуть Брянські лісу. Межиріччі Оки і Волги, звідки російський народ пішов ». У 1941 р. сто чоловіків пішли зі села на фронт, повернулися десять. Геннадій формувався серед, у якій «почуття захисту Батьківщини, сумлінну працю були властиві всім » .

Зюганов відбувається із сім'ї потомствених вчителів у трьох поколіннях, десять педагогів з цього сім'ї пропрацювали у спільній складності 300 років: «були партійні, безпартійні, але є дві речі: усе з ранку до вечора трудилися, все практично воювали, захищаючи Батьківщину, багато повернулися, батько втратив ногу Севастополем; і ні разу я не був під і наслідком ». Трудова біографія самого Геннадія почалася приблизно від 7−8 років, коли йшло повоєнний перебудову села та хлопчикам невеликими бригадами доводилося крити даху тріскою. Тоді просто більше нікому було продукувати это.

В 1961 р. Геннадій закінчує з відзнакою середньої школи у селі (у перших класах учителем нього була мати) і, слідуючи сімейної традиції, вступає на педагогічне терені. Протягом року сільським учителем, а 1962 р. надходить на фізико-математичний факультет Орловського педагогічного інституту. Потім 3 роки служби до армій (1963;1966) — в Групі радянських військ у Німеччини, у спеціальній військової розвідці боротьби з атомним, хімічним і бактеріологічну зброю. «Служба — нікому такий не побажаєш, — згадує Зюганов. — Із трьох років рік провів у протигазі і гумовому костюмі. Цупив руками всі типи отруйних та радіоактивних речовин. Спалив три пари чобіт, просякнутих радіацією ». Якось при полигоне, зараженном синильної кислотою, верхня гайка з його протигазі відійшла: «втратив пильність ». Відчувши присмак металу в роті, Геннадій Андрійович встиг подати сигнал напарнику, і той, побачивши у Геннадія «зіниці на повний очей », перекрив підсос отрутного повітря… Тоді ж у армії у 1964 р. Зюганов «цілком свідомо «вступив у КПРС. У студентські роки активно займався громадською роботою, обирався головою студентської профкому института.

По закінченні ОПИ викладав спеціалісти кафедри вищої математики фізико-математичного факультету. З 1971 р. Зюганов на комсомольської роботі. Спочатку він секретар однієї з райкомів, присутній перший секретар Орловського міськкому і обкому ВЛКСМ. Потім — секретар, другого секретаря Орловського міськкому КПРС (1974;1978). З цієї розпочинається її досить швидке сходження по партійної ієрархічній градації. У 1978 р. Зюганов знову сідає за «парту «в Академії суспільних наук при цк кпрс, де отримує філософську освіту й у 1980 р. захищає кандидатську дисертацію на тему: «основні напрями планового розвитку міського життя (з прикладу великих міст України) » .

В 1980;1983 рр. Геннадій Андрійович завідує відділом пропаганди в Орловському обкомі КПРС"), і одночасно викладає марксистсько-ленінську філософію на літературному факультеті і факультеті початкових класів педагогічного інституту, у своїй alma mater. У1983 р. Зюганова висувають працювати в апарат цк кпрс завідувачем сектором у відповідному відділі пропаганди і скеровують у Москві. «На Старій площі нижніх поверхах, напевно, було ні щабля, у якому більше не довелося себе спробувати » , — каже Геннадій Андрійович. Роботу було «дуже разнохарактерна »: «З одного боку я проїхав усю країну наскрізь — від Західної кордону до Сахаліну, від Ленінграда до Середню Азію. Напевно, за останні десять років було і не однієї соціальної пожежі, у якому мені довелося розбиратися, т.к. був у числі небагатьох, хто займався «Особливою папкою «у разі надзвичайного стану й війни. Брав участь як у великих массово-политических заходах, і у заходах військово-стратегічного характеру ». Доводилося із колегами готувати аналітичні матеріали з приводу ситуації у Прибалтиці, по Кавказу, Середню Азію — «всіх їх покладено керівництвом під сукно ». На них тим часом предупреждалось, наприклад, у тому, що буде у Таджикистані у разі руйнації державно-політичних структур і багато інших. Перебудову Геннадій Андрійович «сприйняв як знак, наближав, як могла », але незабаром зрозумів, що сподівання на реформи не виправдовуються: «перебудова — це важка й він відповідальна робота, а чи не нескінченна, беззмістовна говорильня » , — вважає він. Гласність Зюганов бачить у образі «неохайного істоти з вузьким лобиком, злими очима, верескливим голосом, безсердечно гогочущее біля ліжка хворий матінки Вітчизни ». Горбачова він називає не «видатним реформатором », а «геніальним руйнівником, путаником і пристосуванцем ». Вже 1989 р. Зюганов починає сполох у зв’язку з становище у країни й передусім зростанням злочинності. Займаючись аналізом роботи Рад державних і правоохоронних органів, Геннадій Андрійович кладе до столу своєму керівнику, за його словами, «майстру закулісних інтриг », А. Н. Яковлеву доповідь з жахаючими цифрами зростання протягом року числа убитих, загиблих унаслідок нещасних випадків, знівечених, згвалтованих і пограбованих, у кілька разів превышавшими десятирічні втрати у афганської війні. Проблеми, які у суспільстві, були в Зюганова очах і могли залишити його байдужим. На його думку, системну кризу країни почався ще 70-ті рр. Саме тоді «соціалізм у СРСР поступово почав втрачати історичну ініціативу, КПРС окремо не змогла адекватно вирішити нові проблеми внутрішньодержавної і держави-лідери міжнародної життя, а верхній ешелон компартії поступово деградував — морально, ідеологічно і політична ». З кінця 80-х рр. відбувається «поступове, цілком усвідомлене усунення партії від вироблення політичного курсу, коли він, зазвичай, лише узаконювала деякі положення та дійових заходів, які у принципі вже були промовлені і рівні прийнято » .

Еще тоді, коли протистояння між «командою Горбачова «і російськими комуністами лише назрівали, Зюганов активно підтримав ідею створення Російської компартії як «партії, що відстоює національно-державні інтереси ». Це викликало, за словами Геннадія Андрійовича, «моторошний пропагандистський вогонь із усіх «демократичних «знарядь. З нами й не так сперечалися сутнісно, скільки намагалися дискредитували ». На той час Зюгановим була вже опублікована цілу серію статей — «Утретє гневаемся, а ріпа не зростає «, присвячених гласності як «інструменту соціально-психологічної обробки населення », ряд статей про російської державності, й інших.

Летом-осенью 1990 р. Зюганов бере участь у роботі Установчих з'їзду Компартії РСФРР та УСРР XXVIII з'їзду КПРС. На російському з'їзді його обирають членом ЦК, але в пленумі - членом Політбюро, секретарем ЦК КП РРФСР. «Ліберальна «преса писала з цього приводу: «Мало відомий дрібний функціонер скористався майже неймовірним шансом пробитися нагору в скандально учреждавшейся ієрархії керівників РКП. Таки зробити запаморочливий кульбіт — зміг до членства в Політбюро, секретарем ЦК й головним партійним ідеологом » .

В той час, говорячи Зюганова, вже на повну «гриміли фанфари перебудовної пропаганди, витії свободи вели мовлення про нової духовності в распахнутом всім вітрам загальноєвропейському домі. Під цей гуркіт яковлевской ідеологічної молотарки до 1991 року горбачовська команда… вже наочно довела, як піклуватися про «нашій країні «і «цьому народі «. Наростає відчуття, що «наш державний корабель без керма і вітрил теліпається в бурхливому політичному морі та ось-ось налетить на рифи ». Спроба пленуму Компартії РРФСР у листопаді 1990 р. «і чесно відповісти, чому вдалася перебудова і потрібно зробити, щоб було все-таки реалізовані ідеї соціалістичного відновлення, була просто блокована замовчуванням ». Вже у грудні 1990 р. Зюганов всерйоз каже «про можливість соціального вибуху » .

В лютому 1991 р. Геннадій Андрійович виступає однією з ініціаторів конференції «За велику, єдину Росію «(Москва, 27 лютого 1991 р.). У ній участь В. Стародубцев, В. Варенников, А. Проханов, Ю. Бондарев та інші. На конференції було створено координаційну раду народно-патриотических сил Росії, до якої увійшли представники близько сорока «по-державницькі орієнтованих «організацій, люди абсолютно різною політичної й ідеологічну орієнтацію — від дворян-монархистов до імені соціалістів і комуністів. «Ліберальна «преса що тоді починає створювати Зюганову імідж «национал-большевика », «сильної особистості «у керівництві «партії Полозкова ». У той короткий час він багато їздить країною, зустрічається з трудовими колективами, інтелігенцією, воїнами Червоної Армії, партактивом. «Як не прикро, ні боляче усвідомлювати, але цілі й ідеали перебудови ще більше віддалилися, — констатував Зюганов, — десь і обернулися своєї протилежністю ». У статті в «в Радянській Росії «» Ще є час «(березень 1991 р.) Геннадій Андрійович писав: «В наявності криза перебудови і він став всеосяжний. Проте істинні причини його носять скоріш суб'єктивного характеру. Це насамперед криза компетентності, політичної волі і потрібна моральності керівництва різних рівнів ». На його думку, ні реалізований головний задум «такою бажаною й дуже широко підтриманої перебудови «- не розкрито потенціал соціалізму через включення всіх творчих сил народу. Не сприяли успіху і «поспішна і бездумна зміна пріоритетів », «насадження політичного плюралізму », «швидка сублімація багатопартійності «.

7 травня 1991 р. в «в Радянській Росії «під заголовком «Архітектор у руїн «було опубліковано відкритий лист Г. А. Зюганова котрий був членом Політбюро, секретарю цк кпрс, тодішньому старшому раднику Президента СРСР А. Н. Яковлеву. Хоча було адресовано цілком конкретного особі, чимало людей угледіли у ньому «пряму атаку» на Горбачова ». Зюганов чув виступи Яковлєва, читав його статті, аналізував їх, вивчав і знав його особисто, як говорилося, був її підлеглим. «Я склалося враження, — згадує Геннадій Андрійович, — Олександр Миколайович не знає в усій необхідної повноті повсякденні країни. І на роки роботи в КПРС не часто полюбляв виробничі, трудові колективи своєю увагою. Вважав За Краще мати справу лише з тими, хто «відбивав «інтереси трудящих… ». У листі вівся політико-ідеологічний суперечка про сутності перебудови. Зюганов таврував її «архітектора «за нігілістичне у ставленні усього попереднього історії країни, розрив зв’язку часів, за абсолютизацію понять «демократія «і «гласність », за впроваджені у громадську свідомість «з легкої руки «Яковлєва «нові ідеологічні стереотипи «- «застій », «адміністративно-командна система », «повернення світову цивілізацію », відповідав на випади Олександра Миколайовича на адресу керівництва Компартії РРФСР, порушував питання про політичну відповідальність (за життя) керівництва країни. У листі він також звертав увагу загрозливий зростання «тіньової «економіки, попереджав про небезпечність знову новонароджуваного при демократії «союзу охотнорядцев, люмпенізованої інтелігенції та кримінальників » .

Письмо викликало бурхливу у відповідь хвилю критики на адресу Геннадія Андрійовича. Перший коментар дав радник Президента СРСР В.Игнатенко. Він заявив про, що Горбачов за зайнятістю лист не читав, але якби прочитав, то оцінив його так і так. «Мені відомі, — іронічно зауважив з цього приводу Зюганов, — Ігнатенка досить здатний людина, але з припускав, що він має і як дарунок передбачення ». Жорстокої критиці Зюганов піддався як із боку демократичної преси. Навіть газета «Щоправда «висловила негативне ставлення до листа. Зюганов пішов ва-банк. Фактично це перша серйозне виступ проти людини, якого які вже соратники Геннадія Андрійовича називали «сірим кардиналом », але зачіпати не вирішувалися. Опоненти звинуватив його у цьому, що «вустами ідеолога РКП її керівники відкрито ревізують рішення XXVIII з'їзду КПРС, повністю відкидають перебудову і, виповзаючи з окопів, мають про реванш, про своє термідорі «. Автору намагалися приписати «уражені амбіції типового чиновника невеликого штибу, якого колись же й, певне, справедливо недооцінював його колишнього начальника » .

Зюганов не раз публічно виступав та запровадження проти Горбачова, бо його «навіть соціал-демократом, а типовим, класичним ліберальним буржуа, з закваскою, яка відгонить зрадою небаченого масштабу ». Геннадій Андрійович шкодує, що «ЦК КПРС забракнуло мужності звільнити Горбачова навіть, коли вже були явні його повна неспроможність керувати партією й державою, моральна непорядність, порушення клятви, даної народові і державі «.

В червні 1991 р. після виборів президента РСФРР та УСРР тріумфу Б. Н. Ельцина Зюганов, оцінюючи ситуацію, підкреслював, що «перебудову осідлали крайні праві сили, які прагнуть немає реформування, а до перелицовке суспільного устрою », І що країна на межі національної катастрофи. Не знімає частки ответстенности Геннадій Андрійович знав і із себе: «Мені є у ніж каятися. Я передусім себе звинувачую у цьому, що, перебуваючи високому політичному олімпі, сні забракло часу й можливості остаточно викрити цю мафіозну політичну структуру, котра, за суті зруйнувала держава. «28 липня у газеті «Радянська Росія «публікується підписаний Едуардом Володиным (голова Союзу патріотичних сил), Геннадієм Зюгановим, генералом Борисом Громовим, Олександром Прохановим (головного редактора газети «День »), письменниками Юрієм Бондаревым і Валентином Распутіним, майбутніми «путчистами «Валентином Варенниковим, Олександром Тизяковым і Василем Стародубцевым та інші «Слово до народу », яка викликала ті ж самі реакцію, як колись — лист Ніни Андрєєвої. Пристрасті не улегались, а 6 серпня 1991 р. відбувся Пленум КП РРФСР, задовольнила прохання И. К. Полозкова про звільнення його з посади першого секретаря ЦК. Тоді посаду «першого «від Політбюро висувалася кандидатура секретаря цк кпрс В. А. Купцова. Як претендентів називалися прізвища першого секретаря Московського міськкому КПРС Ю. А. Прокофьева і секретаря ЦК КП РРФСР Г. А. Зюганова. Обидва зняли свої кандидатури. Своє рішення Геннадій Андрійович мотивував відсутністю досвіду парламентської роботи. Першим секретарем ЦК КП РРФСР був обраний В. А. Купцов. Зюганов став «другим », щоправда, дуже ненадолго.

События 19−21 серпня 1991 р., застали Зюганова відпочинку. Згадуючи два роки, Геннадій Андрійович пише: «Вивчаючи з професійні обов’язки техгологию запровадження ПП, зокрема міжнародного досвіду, який оброблений країнами та континентами. І знаю: щоб зробити хоч маленький переворот, треба, по-перше, відключити принаймні телефон. І, по-друге, треба по крайнього заходу залишити людей, у яких можна використати в критичну хвилину. А нас майже всіх відпустили з 15 серпня о відпустку. Я нходился на північному Кавказі. Коли вранці зустрів знайомий міністр оборони і сказав, що у шостій ранку радіо передало повідомлення про перевороті, я сразв запитав: «Де — в Колумбії? «Він зазначив: «Ні, ми ». Коли став перераховувати, хто ввійшло до складу ГКЧП — Язов, Болдін, Пуго, я сказав: «Вибач, будь ласка, але де вони без погодження з Гобачевым бодай одне запитання не вирішують… «Коли з’ясував, чого вимагають члени ГКЧП… мої симпатії на боці… Але все питання: як це було зроблено… У місті, по якому проїхати не можна, — танки. Нічого, крім роздратування, і озлоблення, серед населення це викликати були. Я попросив набрати «Білий Будинок ». Усі три зв’язку працювали. Будь-який сержант у самій банановою республіці знає, що з перевороті треба відключити телефони. І тоді мене вдарила думку: і це ніякої не путч і переворот. Це провокація. «Події були було розцінено як «нищівну поразку партії і політичного курсу, який розчарував трудовий народ, яке країну в грань катастрофи ». На його думку, до такої безславного кінця КПРС привели поряд інших чинників, зокрема зовнішніми, «гіпертрофоване відчуття зарозумілою партії «, і навіть монополія на влада, істину і собственность.

" У КПРС давно було дві партії, — каже Геннадій Андрійович, — партія маніпуляторів і зрадників і партія державників і патріотів. Торішнього серпня 1991 р. до своєї влади прийшла партія національної зради ". Якби заборона КПРС, вважає Зюганов, на черговому з'їзді вона неминуче розпалася на два крила Україні утворилося трохи великих центрів політичних сил є, здатних з урахуванням діалогу виробляти конструктивну політику — «тут постала б повноцінна демократія ». У цьому КПРС було тим стрижнем, навколо якого «спілкувалась «общественно-хозяйственная життя, починаючи з Радміну і Держплану, і закінчуючи профспілками, комсомолом і кооперацією. Система була «дуже зношеною і вимагала реконструкції та реформації «, але «її знищення зруйнувало всю державну систему » .

Августовские події перевели Зюганова до розряду «колишніх ». Але не намагається «перефарбовуватися «в демократи й не шукає «теплого місця «у комерційних банках і правлячих структурах, а перетворюється на активну опозицію. У грудні 1991 р. Геннадій Андрійович з ленінградцем Юрієм Беловым звернулися із відкритим листом всім комуністам «Батьківщину превцше », проголосивши необхідність створення собза государственно-патриотических сил. 21 грудня бере участь у I з'їзді Російського загальнонародного союзу (РІС), входить у його координаційну раду (головою був обрано Сергія Бабурін), а 18 січня 1992 р. він «реанімує «координаційну раду народно-патриотических сил Росії - прообраз об'єднаної «лівої і правої «опозиції, та був і Фронту Національного Порятунку, стає однією з провідників у життя теорії примирення «червоних «і «білих ». 24 січня, наступного дня після зіткнення демонстрантів з міліцією у день Червоної Армії і військово-морського флоту, названого опозицією «побоїщем », лідери правих і лівих дали першу спільну прес-конференцію. Того ж день, на засіданні КС, собравшемся у редакції газети «Радянська Росія », на пропозицію відомого публіциста Едуарда Володіна (явно — не комуніста) Зюганова обирають головою Ради. «Незалежна газета «писала у зв’язку з цим, що у патріотичних колах колишній головний ідеолог КП РРФСР вже давно вважається не ортодоксальним комуністом, а державником, здатним досягати компромісів. Новий голова заявив, що політична позиція не змінилася відтоді, як і липні 1991 р. він підписав відоме «Слово народу » .

На Установчих з'їзді Всеросійського патріотичного руху «Вітчизна «у лютому 1992 р. Зюганова обирають членом Координаційного совета.

1 березня проходить нараду лідерів рухів, партій, депутатів Рад різних рівнів і редакторів патріотичної друку. прийнято рішення з приводу створення об'єднаної опозиції. 3 березня КС Народно-патриотических сил Росії підписує платформу Об'єднаної опозиції «Справедливість, народність, державність, патріотизм », а Зюганов входить (29 червня) у її Политсовет.

12−13 червня у 24-х Нижньому Новгороді проходить I з'їзд Російського Національного Собору. Геннадій Андрійович разом із Олександром Стерлиговым, Альбертом Макашовым, Валентином Распутіним і директором красноярського химкомбинатаПетром Романовим стає співголовою Думи РНС. Тривалого союзу Зюганова зі Стерлиговым вдається. Вже листопаді співголови Зюганов і Распутін, члени президії Думи Баркашов і Ілюхін і член Думи Макашов, не згодні з Стерлиговым, «ляснули дверима ». Але вже раз було продемонстровано союз «червоною «і «білої «опозиції, Зюганов заявив: «Ми маємо відкласти ідейні розбіжності на тоді й передусім домогтися обрання уряду народного довіри » .

На що відбулося після тривалої перерви пленумі цк кпрс 13 червня 1992 р. Зюганова беруть у склад групи осіб, уповноважених бути і відстоювати права КПРС на засіданнях Конституційного суду РФ. Указ Б. Н. Ельцина про фактичному заборону партії Геннадій Андрійович вважав неконституційним за своєю суті. Виступаючи свідком у суді, він говорив: «У сам факт, коли члени КПРС, її керівники, власне, заборонили і судять породила їх партію, є щось протиприродне, нелюдське. Адже зневажається споконвічна норма народної моралі: діти своїх батьків не судді. Цікавий і те що, що безпартійний адвокат Ю.Іванов захищає КПРС, а колишній член КПРС А. Макаров, чиї репліки часом нагадують Хазанова, є його головним обвинувачем ». На суді Зюганов визнав, що «провину партії в тому, що вона «здійснювала тривалий час монопольне декларація про влада, розгубила досвід політичних змагань, реальні оцінки обстановки і опору у масах », підкресливши, що процес демократизації КПРС зобов’язана була розпочинати з самої себе. Тоді ж Геннадій Андрійович впевнено заявив, що прийнято вважати драматичні події останніх результатом «природного «розвитку було б «цілком наївно ». За його глибоке переконання, проти СРСР було застосовані якісно «нові технології руйнації соціальних систем — «информационно-психологическое програмування і організаційне управління млявотекучими катастрофами ». У результаті - «країна нагадує сухий ліс, залитий бензином,.свирепствует бандитизм, рекет, рікою тече зброю з півдня України та заходу до центра, селяни відмовляють у винайму хліб державі., ось-ось зупиняться все масові виробництва та на Манежний майдан вийдуть не різночинці, інші ж, хтось уже себе годує працею своїм ». Від імені «об'єднаної опозиції «, блоку народно-патриотических зусиль і Російського Національного Собору Зюганов заявив, що вони зроблять усе, щоб «недопущення чергового братовбивства на Батьківщині, повторення 1937 року й появи нової компрадорською опричнини ». Серед корінних причин що спіткала країну кризи їм було названо також «невігластво державотворців і національно-державна зрада ». Тоді для своїх противників він вводить визначення — «партія зради » .

В серпні 1992 р. Зюганов разом з іншими представниками КПРС"), і КП РРФСР у суді РФ (В.Зоркальцевым, В. Купцовым, І.Рибкіним, И. Осадчим та інших.) виступає із зверненням до комуністів Росії із викладом свого бачення шляхів відновлення діяльності КПРС"), і Компартії РРФСР. Одночасно багато підготовчу працювати над створенням масового патріотичних-патріотичної-народно-патріотичного руху — Фронту національного порятунку, підписує «Звернення на громадян Росії «оргкомітету Фронту, опубліковане 1 жовтня, у «в Радянській Росії «. «Настав час діяти, — йшлося у зверненні. — Залишимо ідеологічні суперечки до часів. Тільки об'єднавшись, зможемо уникнути техногенної катастрофи. Сьогодні потрібна нам сила, здатна зупинити руйнація Батьківщини й узяти себе відповідальність за майбутнє країни. Нам потрібен Фронт національного порятунку ». Зюганов считает, что перед «поневолення «країни ідеологічні і політичні розбіжності стають другорядними, а основної проблемою є «зміцнення єдності опозиційних сил в ім'я збереження та виживання, порятунку Росії «. 24 жовтня 1992 р. «национал-государственники і народо-патриоты «(за словами Зюганова) збирають Установчий Конгрес Фронту Національного Порятунку. Геннадій Андрійович, колишній однією з членів освіченого ще у вересні 1992 р. оргкомітету, делегат і член президії Установчих Конгресу ФНП, обирається у ньому однією з дев’яти співголів, членом Політичної та рішення Національної рад Фронту. За підсумками конгресу, через за три тижні, 12 листопада, Геннадій Андрійович пояснював необхідність створення ФНП тим, що на межі диктатури, що називається прямим президентським правлінням. На думку Зюганова, тоді бвл «готовий піти на дії ГКЧП-2 у складі Гайдара, Чубайса, Бурбуліса, Полторанина і Козирєва «і «Г.Бурбулис налагоджує контакти з командуванням ооруженных сил різних рівнях, розробляє плани запровадження Надзвичайного становища » .

После рішення Конституційного суду РФ разом із В. Купцовым, Ю. Беловым, Л. Вартазаровой, А. Денисовым, И. Осадчим і іншими Геннадій Андрійович підписує звернення Ініціативного оргкомітету щодо скликання з'їзду комуністів Російської Федерації (згодом II Надзвичайний з'їзд КП РРФСР), входить до складу оргкомітету, створеного із тих представників компартій, що виникли з урахуванням КПРС, регіональних об'єднань комуністів, активні члени колишнього ЦК КП РРФСР, народних депутатів Росії. Зюганов переконаний, що розраховувати на «друге життя », стати масової організацією, привабливою політичною силою Компартія Російської Федерації зможе лише, коли з свого середовища висуне досить молодих, енергійних, діяльних людей; якщо буде партією державників, партією національних інтересів; якщо матиме змогу відсікти «вкрай левацкую ортодоксію тих, хто залишився ідейно в у минулому столітті, а справа — тих, хто зрадив партію і якого намагається знову підточувати її зсередини »; якщо вона стверджувати свій пріоритет з допомогою інтелекту, ширшого бачення горизонту, чітко відбивати взаємодія людини, суспільства і природи, перспективи загальноцивілізованого і державної розвитку. Виступаючи на II Надзвичайне з'їзді КП РФ (13−14 лютого 1993 р.), Зюганов підкреслював, що світоглядне кредо відроджуваної російської компартії мають становити справедливість в якості основи соціалістичного ідеалу, народність ніж формою реалізації народовладдя, державність (непросто форма існування, а форма гармонізації інтересів), патріотизм — як збереження традицій та зв’язку часу і поколений.

Ситуация з'їзд складалася непросто. «З'їзд — за влучним зауваженням газети «День «- блискуче продемонстрував плоди комуністичного плюрализмаи переконливо показав, що здатні наплодити стільки ж платформ і ліній, як і демократи… І потім знову об'єднатись у одну партію і якого дійти згоди вони тільки за умови появи з'їзд товариша Сталіна, який чітко і ясно пояснив, що є лівий правий ухил, що є генеральна лінія, І що кожному з уклонистов буде за відхід неї «. Виправляючи колишні помилки, з'їзд прийняв історичну поправку, пред’явивши жорсткі вимоги до нового поколінню комуністів: визначитися, у якій із численних компартій вони складаються, і відмовитися від подвійного членства і шляхом створення платформ і фракцій у Комуністичній партії. Особливим драматизмом відрізнялися вибори нового складу керівних органів. Зіштовхнулися дві позиції: одна — взаємного вибачення «гріхів «штрафу за поведінку доі після серпня представників середньої й вищої ешелонів старої партбюрократии; інша — недопущення обрання діячів, котрі заплямували себе співучастю в «горбачевщине «та політичному бездіяльності після серпня 1991 р. Це зіткнення двох настроїв вплинуло і співвідношення двох конкуруючих угруповань з'їзд, жодну з яких очолював В. Купцов, а іншу — Г. Зюганов. Ще процедури виборів піднялася на трибуну генерал А. Макашов заявив, чолі партії мають стояти борці, а чи не угодовці, яких «Горбачов топтав, що навіть у відповідь не нявкали », і знову зажадав обрати головою ЦВК Зюганова прямим голосуванням з'їзду. Сильні «антигорбачевские «(отже, і «антикупцовские ») настрої делегатів з'їзду сприяли перемозі в керівництві прибічників Фронту національного порятунку і об'єднаної опозиції - Г. Зюганова, С. Терехова, С. Горячевой, А. Макашова, Г. Костина та інших. 14 лютого I організаційному пленумі ЦВК вибори голови та шість їхніх заступників тривали 15 хвилин. На пропозицію В. Купцова головою ЦВК майже одноголосно (вони одностайно проти за одного воздержавшемся) був обраний Геннадій Зюганов, тобто. з точністю «до навпаки «повторилася б ситуація серпневого (1991) пленуму ЦК КП РРФСР, коли Зюганов зняв своєї кандидатури на користь Купцова. Глумливий «Московський комсомолець «написав, що комуністи «обзюганились ». Неоднозначну реакцію робота 2-го з'їзду КП РФ викликала і в нових «послеавгустовских «компартій. Так було в Москві ті дні було проведено іще одна «II Надзвичайний з'їзд КП РРФСР », організатором якого виступила Російська комуністична робоча партія (В.Анпилов). «Анпиловцы «засудили «прагнення партократов реанімувати антикомуністичну лінію Горбачова у Комуністичній партії з комуністичним назвою », визнали роботу ЦК КП РРФСР на чолі з В. Купцовым незадовільною й у довершенні всього виключили із партії В. Купцова, И. Антоновича, А. Ильина і Г. Зюганова — «за усвідомлене і неусвідомлене підсобництво антикоммунистам, за відхід класових позицій, за ликвидаторскую діяльність ». Лідерам другий компартії - Всесоюзній Комуністичної партії більшовиків (ВКПБ) не сподобалося те, що новоспечений голова ЦВК «категорично відкинув революційному шляху боротьби із буржуазною контрреволюцією ». Затаврувавши його «ренегатом », вони заявили, що «зюгановщина є специфічна форма соціал-демократизму теперішньому переломному етапі Росії «і всі сили мають бути спрямовані їхньому викриття. Проте, сьогодні Зюганов — «перша особа «найчисленнішою російської компартії і з лідерів патріотичного руху. Вважається «енергійним керівником, здатним до рішучих дій, із гарними організаторськими здібностями ». Проте його ідейні позиції які завжди знаходять розуміння як в керівництві, і у масі рядових комуністів. Його нерідко звинувачують у ідеологічної «всеїдності «, спробах «деідеологізації «компартії, в угодовстві - над його «готовність сісти за стіл переговорів із будь-яким людиною, незалежно від політичних поглядів », в ревізіонізмі - через відмову від класового підходу, пропаганду ідей примирення «червоних «і «білих ». Називають його й «націоналістом », звинувачуючи у відході від інтернаціональних позицій. Багато просто більше не вважають голови ЦВК КП РФ комуністом. Особливо сильні нападки на Зюганова із боку прибічників КПРС. І це зрозуміло. Адже Геннадій Андрійович відкрито заявляє, що КПРС більше немає І що «склеїти осколки цього унікального політичного споруди, якою була колишня КПРС, навряд чи ». Шквал обурення серед комуністів, до апелювання до виключення з партії, викликала і стаття Г. Зюганова «Російське питання », опублікований у «в Радянській Росії «3 липня 1993 р. У ньому представлена цілісна концепція діяльності російського патріотичного руху. Закликаючи відмовитися від звичних ілюзій, догм і стереотипів, «вміло сконструйованих русофобствующими ідеологами », усвідомити нові реальності, Зюганов пише: «Відновивши російську ідею в усьому її історичному велич і духовної привабливості, збагативши її нашим недавнім трагічним і героїчним досвідом, аналізом причин нинішньої смути, сотрясающей в конвульсіях багатостраждальну країну, зможемо нарешті гармонійно з'єднати штучно розчленоване історичне Батьківщину, уврачевать хвороби, розколи й виразки національного самосвідомості «. Саме ця ідея зберегла після жовтня сімнадцятого народну душу «всупереч потугам ідеологів «перманентної революції «- цинічних космополітів, що розглядали Росію лише як для розпалювання світового пожежі «. Вона ж допомогла «здобути славну перемогу у кровопролитнейшей війні, відтворити велику державу, на руїнах якої пірует сьогодні вороння ренегатів, зрадників і відвертих русофобів ». Борг патріотів перед народом, укладає Зюганов, «вирвати країну особисто від конструкторів глобальної політичної диктатури і на шлях історично послідовного, гармонійного розвитку » .

Возвращаясь до початків формування своєї світоглядної позиції, Геннадій Андрійович згадує, як вже після служби до армій, у зрілому віці прочитав Біблію, Коран аж раптом відкрив собі «істину », що етика соціалістична і етика християнська за багатьма основним характеристикам збігаються. Досить порівняти забутий сьогодні «моральний кодекс будівельника комунізму «і заповіді християнства, щоб у цьому. Тоді ж Геннадій Андрійович глибоко усвідомив, у світі точиться жорстка боротьба двох магістральних напрямів: частноэгоистического і общественно-коллективистского. «Росія завжди йшло своєю власним шляхом, у якому духовне незмінно тріумфувало над матеріальним і панували ідеї соціальну справедливість, а чи не зажерливого егоїзму ». На його думку, соціалістична ідея, основу якої - братство, соціальна справедливість, солідарність, таким легким шляхом лягла російську грунт оскільки основою народного буття є колективістський, общинний спосіб мислення. Зюганов переконаний: «люди завжди тяглися і буде тягнутися до справедливості, бо доки жива людина, буде жива і соціалістична ідея ». Він «навіть ідеалістична ідея, людина, що у хорошу ідею, завжди краще, ніж споживач, життя зводиться до того що, щоб їх дістати чи перепродати ». «Люди, які вірять у соціальну справедливість., в братство дружбу народів, мені завжди симпатичні. Я до них маю братерські почуття, вони мені душевно близькі «.

" Коли зараз деякі соціалісти, комуністи кажуть, що Зюганов комусь там змінює, — каже Геннадій Андрійович, — а Російському соборі корять мене моїми лівими переконаннями, Я бачу головний зміст діяльність у розвитку общественно-коллективистской тенденції. Але такому розвитку, у якому буде знайдено розумна форма поєднання державної власності і индивидуально-частной — в пропорції, яка дозволяла заповнити все ніші і кожному реалізувати свій хист… ". Цікавий досвід такого поєднання державних, приватних, колективних форм господарювання Зюганов знаходять у Китаї. «Коли бачу, — що, — як наші старателі починають вказувати китайцям, що як їм робити, підштовхуючи їх до дестабілізації, я приходжу жахало. Якщо й Китай почне наслідувати Єльцину, то, боюся, Земля з осі зійде ». Саме з соціалізацією життя, соціалістичної ідеєю, приматом громадських інтересів Геннадій Андрійович пов’язує майбутнє країни й всієї планети, вважаючи, що частноэгоистическая лінія, індивідуалістична споживацька психологія ведуть людство загибель. Допускає Зюганов і існування різних моделей соціалізму. «Анпиловская «» Блискавка «іронізувала з цього приводу: «Недалеко пішов Геннадій Андрійович від своєї знаменитого учителя-антикоммуниста А. Н. Яковлева, заявляв один в один той самий: «історичної реальністю стає розмаїття форм як сучасного капіталізму, і сучасного соціалізму ». У Росії її від «сучасного соціалізму «стараннями Яковлєва залишилися ріжки так ніжки, але це нітрохи не бентежить карасей-идеалистов Зюганова, Бєлова, Купцова » .

Отвечая своїх опонентів, ревнителям ідеологічної чистоти партії, Геннадій Андрійович підкреслює, що «зараз відстояти Росію, врятувати народ від геноциду набагато важливіше, ніж зберегти свою ідеологічну невинність ». Адже «коли країна опинилася на краю прірви, то комуніст Шолохов і антикомуніст Бунін виступали загалом строю, обидва відстоювали національно-державні інтереси ». Не бачить Зюганов протиріччя, та між патріотизмом і інтернаціоналізмом. На переконання, любов до свого Батьківщині, рідним коріння, традицій та культурним цінностям який суперечить інтернаціональним інтересам робітничого класу, народів, мешкають у Росії; навпаки, вони доповнюють друг друга.

Оглядываясь на минулі після серпня 1991 р. двох років, Геннадій Андрійович помічає, що вони збагатили її такою досвідом, яким до того не мав. Увесь цей час Зюганов постійно вивчав ситуацію. Немає жодного великого заходи, де б був відсутній, не аналізував, не досліджував. І на цій базою він може готує аналітичні матеріали, довідки, прогнози найбільш різних «замовників «(який завжди під своєї прізвищем), намагаючись спричинити процес прийняття управлінських рішень, попередити про наслідки, розкрити людям очі на те що. «І не зустрічаю неприйняття, — помічає Зюганов, — оскільки кожен серйозна молода людина хоче оцінити ситуацію і очима фахівця лівих поглядів ». За його сьогоднішнім оцінкам, країни здійснюється формаційний зрушення, який точно визначається поняттям «контрреволюція ». Вона почалася приблизно 1989 р., досягла свого піка на початку осені 1991 р. й у час пускає свої метастази у всі верстви нашого суспільства та сфери економіки, змінює фундаментальні принципи людських стосунків. Суть сучасної трагедії, вважає Зюганов, у площині особистості кожного людини. І одужання почнеться тільки по тому, як і кожен поставить перед собою особисто питання: «що зробив, що можу, наскільки я покаявся в скоєному і він готовий діяти інакше… » .

Геннадий Андрійович постійно зустрічається з різними людьми, виступає у різних аудиторіях, на мітингах. Він — хороший оратор, завжди враховує кого звертається. Бере участь у всіх великих суспільно-політичних акціях опозиції, багато їздить країною. Ні тижня, ніж проходили зустрічі з посланцями нинішніх незалежних держав. Посилає своїх «гінців «з вивчення ситуації на Кавказі, Україні, Середню Азію, Далекому Сході, за іншими «гарячих точках ». Спілкується з промисловцями і підприємцями, представниками різних партій та рухів, директорами, військовими. Пригадується Зюганову і з його численних зустрічах із провідними західними фахівцями. Одне з них, прямо дивлячись Геннадію Андрійовичу правді в очі, сказав: «Ви — системник, я читав ваші статті. Скажіть, чому до 1 жовтня (1992 р. — ред.) країна впала? ». У відповідь почув: «Бо якщо ви проігнорували той гігантський запас міцності, яка є у середній ланці кадрів у яких сьогодні тримається наша держава. Запевняю, воно витримає «.

Очередной сплеск інтересу до Геннадія Андрійовичу стався вибух у другої половини 1993 р. Після II конгресу ФНП (24−25 липня) різко зросла вплив Зюганова у Фронті; що у конференції Союз лівих сил регіонів Далекого Сходу, і Східного Сибіру, що відбулася у г. Благовещенске, призвело до зміцнення позицій комуністів за Уралом (що було на грудневих виборів у ГосДуму).

В вересні голова ЦВК дає інтерв'ю «Російської газеті «і заявляє, що «основну увагу… приділяє створенню потужного банку й впливового передвиборного блоку государственно-патриотических сил », головного противника Геннадій Андрійович бачить у «склочною влади, де немає концепції управління країною і допустившей ситуацію, коли він дев’ять ограбляются в ім'я десятого ». Тоді серйозно претензії Геннадія Андрійовича сприйняті не были.

1 жовтня, за 2 дні подій, Зюганов разом із головою Мосради Миколою Гончаром не зустрічався з прокурором Москви Пономарьовим і представником «Демократичної Росії «й намагалися запобігти що очікуються зіткнення. У кривавих подіях 3−4 жовтня Зюганов я не приймав, проте рахунки партії було закрито, Геннадія Андрійовича це бентежить, заявляє, що досвід підпільної роботи які вже навчив комуністів тримати гроші у місцевих осередках і закриття рахунків на заваді партії балотуватися під час виборів. Перший дзвінок продзвенів у листопаді - Компартія на свій підтримку набрала півмільйона підписів. Зюганов заявив, що на успіх у виборів і що «коммунистическо-аграрное більшість зможе зламати хребет Єльцину! «Але як висловився одне з найбільш точних незалежних аналітиків з провінційного Рибінська — Андрій Новиков — наприкінці червня у 24-х газеті «Вік »: «Коли комуніст Зюганов дійшов влади, змушений буде вручити демократові Петру Філіппову іменний маузер, наручний годинник і нагородити його орденом Червоного Прапора. Жоден з патріотів робить сьогодні більше для перемоги націонал-більшовизму, ніж наші радикал-демократы ». Йому вторить в «Комсомольській правді «Василь Устюжанин: «Кожен танковий залп по Будинку Рад 4 жовтня давав додаткові сто-двісті тисяч голосів комуністам й пятьдесят-сто тисяч — жириновцам ». Але вони далеко не всі вірив. У урядових і околоправительственных колах панували святкові будні. Олександр Гамов, висловив в «Комсомольській правді «їх настрої: «Переконаний… що Зюганов, ні Жириновський відносини із своїми виборчими блоками не перепрыгнут через п’ятивідсоткову планку… зюгановская «партгруппа » … вже стрибала, щоправда з капээсэсовским шостому, на парламентську висоту… І що саме? Висоту на кшталт взяли, а планку сшибли. Тепер комуністи кажуть: та була толчковая, треба була пов’язана з лівої, чому ми з правої «. Пророчий дар Гамова був осоромлений вже 2 дні. (Проте й сам Зюганов не знаходив місця Жириновському у Думі, 11 листопада дав таке пророцтво результатів виборів: «Вибір России+ПРЕС — 30% виборчих симпатій, центристи — 1/3, ліві сили — 20−25% » .

Набрав разом із головними союзниками — Аграрної партією — близько 110 голосів (з 450), близько 25% за партійними списками, Зюганов став справжнім переможцем виборів — волею долі він став до центру політичної палітри майбутньої Думи. Про можливість співробітництва з нею заявили все фракції, минулі 5-відсотковий рубе, від Гайдара і Козирєва («Вибір Росії «) до Жириновського (ЛДПР). Геннадій Андрійович раптом став багатою політичної нареченою. Але він заявляє: «Не змінюємо своїх на друзів і союзників, із якими співпрацювали з'їзд народних депутатів ». Серед можливих нових союзників Зюганов назвав і «тих членів ЛДПР, які разом підтримують пріоритет курсу комуністів », зазначаючи у своїй, що всі заяви про «походах на Південь чи Схід немає нічого спільного з конструктивної політикою ». У відповідь Володимир Вольфович опустився: «Представники КПРФ займуть двоє чи троє пости у уряді. Це потім будуть невеликі міністерства, в у крайньому випадку митниця » .

Из інших партийГеннадий Андрійович воліє ДПР Травкіна («Нам близька і зрозуміла позиція ДПР, що з відродженням Росії «), жінки. На його згляд, «бачачи свій повну поразку, будуть вынеюдены перегрупуватися демократи. Явлінський розумнішими багатьох їх. Навряд чи вона об'єднається із нею » .

Легкое й зручне пояснення перемоги опозиції, запропоноване відомим публіцистом Корякиным: «Росія, ти збожеволіла », спростував тижневик «Аргументи як факти », котрий представив результати голосування у московській психіатричної лікарні им. Кащенко: «Вибір Росії «- 200 голосів, ЛДПР — 111 голосами й Компартія — 40.

Для Зюганова підсумки виборів відмовлялися несподіванкою: ще 1992 р. йому приписували фразу: «Після Гайдара прийде Вольський, після Вольського — я ». Вольський поки або вже прем'єром не стал…

Андрей Вознесенський, відреагувавши на грудневі вибори, написав вірш «Ніч 12/13 «(маючи через шоу «Зустріч нової політичної року », організоване телестудією «Останкіно »), у якому строчки:

Яка борошно там толпиться,.

Коли осліпла страна.

Від болю, як самоубийца,.

Готова стрибнути з окна!

Знал він рядки, написані також у грудні, але 1922 р. Володимиром Ходасевичем:

Було надворі полутемно.

Стукнуло десь під дахом окно.

…

Щасливий, хто падає вниз головой:

Мир йому хоч і мить — а иной.

Может бути знову з’явилися причини на впровадження чергового «нового мислення » .

Зюганов — оптиміст, він упевнений, що тільки до своєї влади прийдуть патріотичні сили, «правильні мужні люди, Росії достатньо підняти лише праву брову, щоб Союз знову потужним і єдиним » .

Зюганов крім іншого займається науково-дослідної діяльністю. Його цікавлять проблеми розвитку соціальних систем, національно-державного устрою Росії, її сьогодення й майбутнього. Прочитавши роботи митрополита Санкт-Петербурзького і Ладозького Іоанна, він, за його словами, краще зрозумів російську духовність, історію розвитку Росії. Звертався і історичного досвіду діяльності Комуністичної партії протягом перших місяців Великої Великої Вітчизняної війни. Його вразило, що «партія, спочатку отринувшая досвід російської державності, й російського патріотизму, негайно усвідомила, що цих глибинних духовно-моральних цінностей, які спираються державний інстинкт нашого народу, Росія вистояти зможе ». «І відчув, — розповідає Зюганов, — що це був у певної міри мою особисту прогалину, а й прогалину в ідеології партії, яку вона остаточно не усвідомлювала » .

Перечень шанованих їм великих людей минулого приведено у одному звернення до рядовим комуністам: «У нашій боротьби з окупаційним режимом нас надихають і підтримують Сергій Радонежскийи політрук Ділянок, патріарх Гермоген і маршал-коммунист Жуков » … Ще називаються С. П. Корольов, М. Ломоносов, М. Вавилов, Пожарський, Матросів, Гагарін. Список, відверто кажучи, разнообразный.

Аналитическая діяльність Геннадія Андрійовича нині є статтею його заробітку, то, можливо, невідь що важливою, проте підтримує його матеріально. «Я маю два десятка записників, — розповідає Зюганов, — у яких тисяча прізвищ. У свій час що робити всіх керівників Росії, як політиків, а й найбільших виробничників. Якщо, скажімо, поставити суто егоїстичні мети, б… відносини із своїми зв’язками сколотив велика стан » .

Зюганов займається також публіцистикою. Часто виступає із гострими матеріалами в «в Радянській Росії «, «Правді «, «Літературної Росії «, «Дні «та інших опозиційних виданнях. Нерідко його статті стають предметом спекотних дискусій. Геннадій Андрійович — член редколегії газети «День » .

О більшості свої захоплення Зюганов промовляють на минулому: колись регулярно ходив на хокей, грав у волейбол, колись знав весь репертуар Великого театру, пам’ятав напам’ять цілі глави з художніх творів Лермонтова і Некрасова. Зараз захоплюється читанням класичної літератури. Любить ходити пішки. Воліє прогулянки з реконструкції центральної вулиці міста (б.Горького), котра запам’яталася йому з юності з його першому приїзду до столиці. Його «ностальгічно «тягне туди — «у ній, як і промінці, відбиваються події неспокійною історії Батьківщини від Юрія Долгорукова до нашого часу… ». Але сьогодні картини міського пейзажу не радують: «в мене, коли ходжу містом і бачу знедолених людей — старих, калік, дітей, торгуючих порнографією, серце кров’ю обливається ». Православный.

Всем, хто вважає Зюганова політиком жорстким і непримиренним, залишається повірити йому слову, що у житті він сповідує виключно миролюбні настрої. Його сусід по під'їзду — президент Борис Єльцин. Зустрічаючи членів президентської сім'ї, Геннадій Андрійович «будь-коли співвідносить, чиї вони родичі і близькі «.

Зюганов одружений, має двох дітей, двох онуків. За словами, у домі панує світ: «В Україні вісім душ, з котом дев’ять ». До того ж безліч на друзів і родичів. За підрахунками Геннадія Андрійовича, у ній брусок мила зникає менше, за тиждень, тюбик зубної пасти — за чотири дні, а відро картоплі - на третю добу. Найважче доводиться котові, він дуже любить рибу, і з ній тепер проблеми.

1. «Московський комсомолець », вибірково 1990;1996.

2. «Аргументи як факти », вибірково 1990;1995.

3. «Ділові люди », жовтень 1990, січень 1991.

4. «Сторінки історії радянського суспільства », 1989.