Алюминиевая промисловість Росії

Алюминиевая промисловість Росії

Российская алюмінієва промисловість є найбільш процвітаючої з вітчизняних металургійних галузей, зберігаючи позиції першої у світі експортера та другого — виробника. Світова виплавка первинного алюмінію 1995 року висловилася цифрою 19,5 млн. тонн, у своїй Росія справила 2,8 млн. тонн., причому 2,26 млн. т. їх пішло експорту. Росія — найбільший експортер алюмінію на світі.

В зараз у Росії діє 11 (Братський, Красноярський, Саянський, Новокузнецький, Іркутський, Богословський, Волгоградський, Уральський, Кандалакшский, Волховський і Надвоицкий) підприємств із виробництва первинного алюмінію і шість (Богословський, Уральський, Ачинський, Пикалевский, Бокситогорский і Волховський) із виробництва глинозему — основної сировини для алюмінію. Тут слід зазначити, що Волховський, Уральський і Богословський заводи справляють і глинозем, і первинний алюміній.

Основным сировиною для глинозему є боксити, нефелины і алуниты.

В Росії відомі такі основні бокситоносные райони: Северо-Уральский (Свердловська обл.), Южно-Уральский (Челябінська обл.), Северо-Онежский (Архангельська обл.), Тихвинский (Ленінградська обл.), Среднетиманский і Южнотиманский (республика Комі). Родовища бокситів є й у межах КМА й у Красноярському краї. Вчені думають, значні поклади бокситів може бути виявлено й у надрах Прибайкалля, на Алтаї, в Саянах. На балансі значиться 48 родовищ бокситів, їх 11 розроблюваних, 4 підготовлених до освоєння, 33 — резервних.

Наиболее великими є родовища Северо-Уральского і Среднетиманского бокситоносных районів. Слід врахувати, що Тихвинское і южно-уральские родовища до 2000 р. будуть практично вироблені.

В загальному баланс виробництва та споживання глинозему на найближчими роками визначає його дефіцит 55−60%. Одне з основних цього дефіциту пов’язані з припиненням останніми роками поставок сировини за російські алюмінієві заводи підприємствами України та Казахстану, які мали значними потужностями по видобутку бокситів і виробництва глинозему. Найбільший російський глиноземний завод — Ачинський — неспроможний навіть задовольнити потреби розташованого поруч Красноярського алюмінієвого заводи на глиноземе. А практично весь глинозем, вироблений у рамках створеної на Уралі інтегрованої компанії, споживають самі уральські алюмінники (Уральський, Богословський, і навіть Новокузнецький і Іркутський, належать до групи «СУАЛ »).

Для збереження обсяги виробництва глинозему лише з заводах Уралу вже з 1997 р. доводиться щорічно імпортувати близько 500 тис. т. бокситів.

Практически єдина можливість покриття дефіциту з допомогою природних джерел сировини є освоєння бокситовых родовищ Середнього Тімана. Їх запаси повністю забезпечити сировиною глиноземне виробництво Уралу, з урахуванням родовищ республіки Комі буде побудовано власний глиноземний завод. Як потенційного джерела бокситів можна розглядати Висловское бокситожелезнорудное родовище КМА.

Нефелины за своїм значенням є 2-му після бокситів виглядом алюмінієвого сировини. Промислова цінність руд визначається кількістю мінерального нефелина, що містить прибл. 36% глинозему.

Богатые родовища нефелінових руд є на Кольському півострові й загалом в Кемеровської області (Кия-Шалтырское родовище), нефелиновая руда Ужурского родовища (Красноярський край). У результаті щодо низького змісту глинозему в нефелінових рудах і концентратах їх переробка економічно виправданою лише при побіжному отриманні їх соди і поташу, і навіть використанні відходів комплексної технології для цементу і той продукції. Так було в час на Пикалевском глиноземному заводі, що працює на кольских нефелінових концентратах, отримують глинозем, галій, соду кальциновану, поташ, цемент. Ачинський глиноземний комбінат з урахуванням нефелінових руд Кия-Шалтырского родовища виробляє глинозем, содопродукты, сульфат калію, хлорид калію, цемент, галій.

Кроме бокситовых і нефелінових руд, сировиною щоб одержати глинозему можуть і алунитовые руди. Вони зазвичай містять 20−23% оксиду алюмінію.

В 1996 р. у Росії вироблено 2,2 млн. т глинозему і 2,9 млн. т алюмінію. Причому 27% алюмінію було виконано на найбільшому алюмінієвому заводі Росії - на Братському, та ще 25% - на Красноярському алюмінієвому заводі.

Наиболее великі алюмінієві заводи Росії перебувають у Сибіру, т.к. містяться джерела найдешевшою електроенергії, що у вартості виробництва алюмінію становить понад 75%. Саме наявність джерела дешевої енергії визначає розміщення алюмінієвих виробництв, а чи не близькість до джерел сировини. У той самий час розміщення глиноземних комбінатів визначається саме близькістю до родовищам бокситів і нефелинов.

Народившиеся тенденції у російській економіці початку 90-х показували, що алюмінієва промисловість мала розвалитися одними з перших, тому що існувала сировинна залежність від закордонних поставок, і навіть того немалозначної факту, споживання алюмінію на країні різко впала (майже 20 раз) через скорочення військових замовлень, зниження обсяги виробництва в цивільному машинобудуванні. Але виробництво спочатку знизилося не набагато, а наступні роки зростало, і 1996 року становить близько 96% до рівня 1990 року.

Дело у цьому, що скорочення внутрішнього попиту компенсувалося зростанням експорту алюмінію із Росії далекому зарубіжжі. Вивезення алюмінію здійснювався з урахуванням толінгу, операції, яка передбачає виготовлення своєї продукції основі давальницької сировини. Інофірма поставляє на цей завод сировину, той переробляє його відповідну плату, а готової продукції посередник реалізує там.

Толлинговым операціям передували централізовані бартерні угоди, які здійснювалися державою алюмінієвої промисловості початку 80-х. У обмін алюміній заводи щорічно отримували 1400−1700 тис. тонн глинозему, 60−65 тис. тонн каустичної соди, 400−430 тис. тонн електродного коксу, 1130−140 тис. тонн кам’яновугільного пеки, 350−400 тис. тонн плавикошпатового концентрату.

С допомогою толінгових партнерів алюмінієві заводи налагодили зв’язки України із виробниками високоякісного глинозему, працюють сировини зробленому в Гвінеї, Бразилії, Венесуелі, Австралії, Ямайці, Індії, Греції та інших країнах.

В алюмінієвої промисловості останнім часом створюється кілька великих ФПГ. Найбільша їх — «Сибірський Алюміній », куди входять БрАЗ, СаАЗ, Павлодарський алюмінієвий завод, Південно-уральський криолитовый завод, Челябінський електродний коли завод і інші підприємства металургійного комплексу — тобто. ті підприємства, що на даний час контролюються TWG. При створенні ФПГ «Транснаціональна алюмінієва компанія «(«ТАНАКО ») центральна роль належить КрАЗу. У алюмінієвої промисловості Красноярського краю є об'єктивна створити технологічно завершену ФПГ галузевого типу. Передумови це були закладено ще у період раднаргоспів, коли одночасно будувалися КрАЗ, Красноярська ГЕС для постачання заводу електроенергією і Ачинський глиноземний комбінат для постачання сировиною. Пізніше запроваджено і КрАМЗ — прокатний завод. А березні 1997 року керівники низки підприємств алюмінієвого комплексу прийняли попереднє рішення акціонерну «інтегровану «алюмінієву корпорацію («ИНТАЛКО »). До складу корпорації можуть ввійти СУАЛ, Богословський, Новокузнецький, Волгоградський і Кандалакшский алюмінієві заводи, Северо-уральские і южно-уральские бокситовые рудники, Палевский криолитовый завод, Пикалевский глиноземний комбінат та інших.

К жалю, орієнтуючись історично на внутрішній ринок алюмінієва промисловість у час практично його втратила, переорієнтувавшись експорту.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.