Приморский край у період

Приморский край у період

ЧЕРНОЛУЦКАЯ О. Н, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник центру вивчення соціальної історії держави та соціальної полі-тики Інституту історії, археології, етнографії народів Далекого Сходу Росії ДВО РАН.

Коллективизация і сільськогосподарське виробництво Примор’я у роки

Гражданская війна і іноземна інтервенція закінчилися Далекому Сході на двох років пізніше, ніж у центральних районах Росії. 25 жовтня 1922 р., витіснивши за кордон залишки агонізуючі білих військ, до Владивостока ввійшли частини Народно-Революционной Армії Далекосхідній Республіки (ДВР). У листопаді тієї самої року ДВР було скасовано, а Далекий Схід приєднано до РРФСР. Так, змінивши низку білих урядів, радянська влада сталася на кілька десятиліть міцно встановилася у Примор'ї.

В геополітичної системі радянської держави Примор’я, як й у дореволюційний період, займало місце однією зі складових частин російського далекосхідного регіону. У 20-ті - 1930;ті роки під впливом загальнодержавних територіально-адміністративних перетворень воно неодноразово змінювало свого статусу й ім'я.

С 1922 по 1926 р. це був Приморська губернія, яка входило у освічену на території колишньої ДВР Далекосхідну область (ДВО). У 1926 р. ДВО була перетворять на Далекосхідний край (ДВК), а Приморська губернія спочатку — у Владивостокський округ, потім (з 1932 р.) — в Приморську і Уссурийскую області.

Административным центром Далекого Сходу з 1923 по 1938 р. був р. Хабаровськ, де розміщувалося все регіональне керівництво, у найближчому підпорядкуванні якого перебували і приморські влади. Лише з 1938 р. Приморська і Уссурийская області, перетворені на край, безпосередньо стали підпорядковуватися Москві, оскільки ДВК був розділений на дві самостійні адміністративно-територіальні одиниці: Хабаровський край з центром м. Хабаровську і Приморський край з центром м. Владивостоці. З того часу і з час Примор’я має статус Приморського краю та безпосередньої субординацією Москві.

Приморье є південно-східної околицею держави, приграничьем, форпостом Росії на Тихому океані, місцем дотику російської нафти й східної цивілізацій, невід'ємною частиною міжнародного східно-азіатського регіону. Цей геополітичний статус Примор’я разом із його «советскостью» став джерелом своєрідності історичного поступу краю на наступні сім десятиліть. Через Примор’я Росія підтримувала контакти із Китаєм, Японією, США та інші країнами. Особливий відбиток присутності Росії у АТР надавала Китайско-Восточная залізниця (Китайсько-Східної залізниці) з центром м. Харбіні, яка до 1935 р. лежить у спільному володінні СРСР та Китаю. Дорога пов’язувала Примор’я з Маньчжурією, а ще через неї - з сибірськими регіонами Росії. На Китайсько-Східної залізниці працювали радянські і китайські громадяни.

На советско-китайских і радянсько-японських (під час існування Маньчжоу-Го) взаємовідносинах позначилося також проживання 20−40-х рр. в Северо-Восточном Китаї великий маси російських емігрантів (майже четверту частину мільйона чол.), які пішли зі Росії, рятуючись від імені влади більшовиків. Вони створили колонію в безпосередній близькості до кордонів із Примор’ям, здебільшого опозиційно налаштовану радянської влади, що посилювало напруженість міжнародних контактів у цьому регіоні.

Приморский ділянку далекосхідної кордону з Китаєм та Кореєю нерідко виступав самостійним «персонажем» історії. Прозорість межі у 20-ті - початку 30-х рр. сприяла розгулу у Примор'ї білого бандитизму. Залишки збройних білих формувань, котрі зосередилися по закінченні громадянської війни прикордонних районах північно-східного Китаю, робили регулярні вилазки на територію, де грабували для місцевих жителів, розправлялися з радянськими і партійними працівниками. Найбільш активний період білого бандитизму тривав до 1926 р., поки зусиллями ОГПУ, міліції та погранохраны були розгромлені найбільші банди. Але насичення Примор’я дрібних білоемігрантських збройних груп було і всі подальшому, у 30-ті рр.

На радянсько-китайському кордоні бували й суттєвіші військові зіткнення. Так, влітку 1929 р. із китайського боку був спровокований конфлікт на Китайсько-Східної залізниці. Для його погашення та питаннями захисту російських інтересів на самих Далекому Сході було створено Особлива Далекосхідна Червона Армія (ОКДВА) на чолі з маршалом В. К. Блюхером (репресований в 1938 р.), стала надалі значним чинником військового присутності Росії на далекосхідних рубежах.

Но частіше у 20−30-ті рр. кордон виступав як лінія мирних контактів — економічних і міграційних. Через неї йшла прикордонна торгівля, зокрема контрабандна.

В 20-ті роки прозорість кордону дозволяла перейти з Росією тисячам корейських іммігрантів, які осідали у південній частині Приморської губернії (Владивостокського округу), становлячи у Посьетском районі (південь Примор’я) до 90% населення. Кордон перетинали ще й китайські іммігранти, які, на відміну від корейців, надходила Примор’я, зазвичай, на сезонні заробітки. Частка китайців досягала 5−10% місцевого населення, а цілому корейці і китайці у 1920;ті - першій половині 30-х рр. становили чверть населення Примор’я, надаючи їй неповторний східний колорит. Дешевий «жовтий» працю широко побутував у сільське господарство, гірничодобувної та інших галузях економіки Приморського регіону.

Уже початку ХХ в. Примор’я стає найбільш залюдненої і промислово розвиненою територією російського Далекого Сходу. У 20-х рр. тут мешкало близько 600 тис. чол., що становило 44% всіх далекосхідників. На початку 20-х рр. частку Приморської губернії доводилося 52% промислової продукції ДВО. Утвердившись у регіоні, радянська влада розпочала соціалістичні перетворення та своєчасне відновлення зруйнованої за роки громадянської війни економіки. У 1923;1924 рр. було націоналізовано ряд заводів, харчові підприємства, домоволодіння, відновлено вугільні шахти Сучана, почали експлуатацію законсервовані під час війни цехи найбільшого Далекому Сході судноремонтного підприємства — Дальзавода, розширювалася сфера дії Владивостокського торгового порту.

Однако приєднавши Примор’я до в Радянській Росії політично, економічно Москва спочатку надала регіон себе у зв’язку з катастрофічної нестачею державних засобів і відсутністю економічних зв’язків центральних районів країни знайомилися з Далеким Сходом.

Поэтому у 20-ті роки., попри розширення позицій державного сектора економіки в економіці регіону, серйозну роль тут продовжував грати окремий і іноземний капітал, а період новою економічною політики, що передбачала певну свободу приватного підприємництва, протривав три роки довше, ніж у центральної Росії.

Особенностью непу у регіоні було і те, що саме під час громадянську війну ні зруйнований ринок. Далекосхідний приватник легше адаптувався до реалій радянського життя, оскільки щасливо уникнув подій періоду «військового комунізму» та суцільний експропріації, наявних у центральних губерніях Росії у роки революції та громадянської війни.

Так, вільніше становище, ніж у сусідніх регіонах мала приватна торгівля і, якщо повсюдно вона активно витіснялося державної торгівлею і кооперацією, то у Примор'ї у роки за умов майже повної відсутності товарів радянського виробництва приватна торгівля грала домінуючу роль. У цьому 2/3 її перебував у руках іноземців: російським належало лише 33%, китайцям — 59%, іншим іноземцям — 8% частноторгового капіталу. Серед найбільших іноземних фірм виділялися такі, як «Кунст і Альберс», «Бринер і Ко». У приватному роздрібній торгівлі основних позицій займали китайці, вміло використовували дешевизну китайських товарів при географічну близькість Китаю. Проте після запровадження СРСР 1925 р. державної зовнішньоторговельної монополії частина китайський товарів перестала ввозитися легально, що погіршило постачання регіону. Але сталося розширення контрабандної торгівлі. 1925;го р. досягнути 12% всієї товарної маси регіону. 43% контрабанди становила мануфактура, 29% - спирт, трішки менше — чай, тютюнові вироби, галантерея.

В низці галузей — рибної, гірничорудної, лісової, золотодобувної - було створено змішані акціонерні товариства, у яких входили приватні й державні підприємства, наприклад, «Дальморепродукт». Іноземний капітал вкладався також в концесії. Однією із найбільших у тому числі була англійська горнопромышленная концесія «Тетюхе Майнінг Корпорейшн» (1925;1931), що займалася пошуком, розвідкою, із розробкою та переробкою серебро-свинцово-цинковых руд родовища Тетюхе північ від Примор’я.

В цілому приватного сектора у регіоні під час непу належало 57,9% всіх підприємств.

Нэп протривав у Примор'ї до 1931 р. На початку 30-х рр. економіки Приморської області, повністю взяв гору соціалістичний сектор, окремий і іноземний капітал був витіснений, концесійне справа згорнуто. Приймаються серйозних заходів підвищення охорони кордону, кладеться край всякі неконтрольовані контакти з зарубіжжям. «Залізна завіса» закривається з усього периметру радянської державного кордону.

В 30-ті рр. край починає отримувати суттєві бюджетні капіталовкладення, так як підключено до реалізацію програми форсованої індустріалізації і колективізації сільського господарства за відповідність до першими п’ятилітніми державними планами. Примор’я розглядалося державою як сировинна база країни, у цьому напрямі і йшло його економічного розвитку. Розгорнулося широке будівництво шляхів, нових промислових підприємств, переважно, в видобувної промисловості - гірських, лісових, рибних, судноремонтних тощо. Реконструювалися вугільні шахти. Однією з провідних галузей краю як і залишалася рибна галузь. Розвивалися й різні види транспорту — залізничний, повітряний, значно збільшилися можливості Далекосхідного морського пароплавства (ДВМП). У сільське господарство було створено колгоспи, заможні селяни зазнали розкуркулюванню і репресіям.

Бурное економічного розвитку зажадало забезпечення краю новими робітниками руками. Для цього держава організувало добровільне переселення на Далекий Схід робітників і селянських родин із центральних районів Росії, і навіть демобілізованих червоноармійців.

Однако темпи форсованої індустріалізації істотно перевищували темпи зростання вільних трудових ресурсів краю. Для поповнення потреби почав широко використовуватися працю ув’язнених. Лиховісними реаліями 30-х рр. — початку 50-х все рр. стали сталінські виправно-трудові табору. Наприкінці 1929 р. у Примор'ї організовані відділення Далекосхідного табору (Дальлага, пізніше — Владлага) і транзитний табір «Друга Річка» (Владивосток), звідки в’язні на пароплавах доставлялися на Колиму в Північно-Східний табір. Ув’язнені Дальлага і Владлага працювали у Владивостоці на будівельних і навантажувальних роботах, в Никольске-Уссурийском і Спасске-Дальнем, добували золото на о-ве Аскольд, вугілля в Сучане і Артемі, заготовлювали ліс в тайзі і рибу вздовж усього узбережжя Примор’я. До 1937 р. чисельність ув’язнених тут досягла 70 тис. чол.

Заселяя край російським населенням, сталінське керівництво у 30-ті рр. одночасно провело соціально-демографічну «чистку» Примор’я. Звідси були примусово виселені кілька десятків тисяч про «неблагонадійних» і «социально-чуждых» осіб. З іншого боку, в 1937;1938 рр. проведена примусова депортація з Примор’я свідомості всіх жителів корейської (до Казахстану і Середньої Азії) і китайської (переважно у Китай) національностей, всього — близько 200 тис. чол. У результаті депортації «восточники» остаточно 80-х рр. зникли з національного складу населення Примор’я.

Жестокий слід краї, як і по країні, залишили сталінські політичних репресій. Арештам, посилань до таборів і розстрілів зазнали десятки тисяч жителів — представників найрізноманітніших соціальних верств, професій і етнічних груп. У найбільш «кривавий» період репресій — вже з серпня 1937 р. до листопада 1938 р. — у Владивостоці і Уссурийске розстріляли 9 тис. репресованих приморців.

Тем щонайменше, попри примусові виселення, депортації, розстріли і возвратную міграцію, населення Примор’я у 30-ті рр. зростало досить швидко. До 1940 р. його чисельність досягла 939 тис. чол. За переписом 1939 р. чисельність городян Приморського краю перевищила чисельність сільського населення, тоді як у середньому за СРСР справа зрушила аж наприкінці 50-х рр. У такий спосіб 30-ті рр. Примор’я перетворилася на промышленно-аграрный край з переважним розвитком видобувних галузей.

К кінцю 30-х рр. міжнародна атмосфера ставала дедалі більше напруженої. На далекосхідної кордоні загострилося советско-японское військове протистояння, вилився влітку 1938 р. в збройному конфлікту у районі оз. Хасан, під час якого по обидва боки загинуло 1,5 тис. чол. і це поранено більше чотирьох тис. чол. Приготування до війни змушували тримати з тим й іншої сторони кордону великі військові формування. У Приморському краї базувалися частини ОКДВА, прикордонних військ та Тихоокеанського флоту.

В роки Другої Першої світової Примор’я, будучи глибоким тилом, уникнуло безпосередніх бойових дій в. Проте цей період, як й у всієї країни, став для приморців часом напруження всіх життєвих сил. На край лягла велике навантаження з військової техніки і снарядів, судноремонту, видобутку лісу, вугілля, рідкісних і кольорових металів. У разі, коли Балтика, Чорне й Азовське море тимчасово вибули із виробників рибної продукції, Примор’я разом з іншими прибережними районами Далекого Сходу стало практично єдиною рибопромислової базою країни. Через блокування портів Балтійського й Чорного морів порт Владивосток, ДВМП і Далекосхідна залізниця виконували основного обсягу транспортних перевезень у СРСР. Судна ДВМП у найскрутніших військових умовах навігації перевезли через порт Владивосток майже половину вантажів, відправлених США як союзницької допомоги СРСР з закону ленд-ліз (прийнято Конгресом США 11 березня 1941 р.), у своїй 23 судна ДВМП загинули.

После закінчення Другої світової війни Приморський край продовжував розвиватися як великий промышленно-аграрный район Далекого Сходу зі збереженням переважно сировинної спеціалізації. Тут освоювалися дедалі нові родовища вугілля й руд, будувалися гірничо-збагачувальні фабрики, нові електростанції. Рибна промисловість поповнилася траулерами, сейнерами, рефрижераторами. Істотну роль економіці краю продовжував грати залізничний і військовий морський транспорт. Великий потік транспортних перевезень здійснювала Далекосхідна залізниця, порт Владивосток. Був вибудований новий великий порт Знахідка, що у 70−80-ті рр. стає однією з найбільших у Російської Федерації. У Находці з 1971 р. базується друге (після ДВМП) морське пароплавство у краї - Приморське. Судна ДВМП і Приморського пароплавства перевозили вантажі і пасажирів на внутрішніх тихоокеанських лініях, соціальній та порти КНР, КНДР, В'єтнаму, США, Канади та інших країнах. З 80-х рр. неподалік Знахідки почав працювати іще одна новий приморський порт — Порт Східний, єдиний Далекому Сході, має спеціалізовані комплекси із переробки різних видів технологічного вантажу.

Кроме того, великі державні капіталовкладення було внесено створення підприємств військово-промислового комплексу. Більшість підприємств видобувної і військово-промислової галузі мали всесоюзне значення і підпорядковувалися союзним міністерствам й відомствам. На середину 60-х рр. створено також нові для краю галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, приладобудівна, інструментальна, порцелянова, меблева та інших.

Что стосується сільськогосподарського виробництва Примор’я, воно, на відміну промислового, традиційно мав лише внутрикраевое значення, проте забезпечувало повністю потреб краю на продовольчої продукції, яку додатково доводилося закуповувати решті регіонів країни й частково за кордоном.

Продолжавшаяся після війни міграція жителів західних і сибірських районів СРСР на Далекий Схід, і навіть внутрішній природний приріст було б джерелом подальшого поповнення населення краю, чисельність якого з переписам 1959 і 1979 рр. досягла відповідно 1381 тис. і 1978 тис. чол. з величезним переважанням міських жителів.

Наряду з Владивостоком і Уссурийском швидко розвивалися міста Знахідка, Спаськ, Лесозаводск, Арсеньєв, селища Дальнегорск і Кавалерово, які є важливими промисловими центрами.

Приморье неодноразово відвідували радянські державні керівники. Два візиту місту завдав М. С. Хрущов — перший секретар КПРС (з 1953 р.), голова ради міністрів СРСР (з 1958 р.): 1954 р., після поїздки до Китай святкування 10-річчя КНР, й у 1959 р., після відвідин Америки та Китаю. У 1959 р. Хрущов висунув гасло зробити Владивосток містом найкращим, ніж Сан-Франциско. Результатом візиту стало фраза бурхливе до житлового будівництва 60-х рр., яке у народі як «Великий Владивосток».

Трижды Владивосток відвідував Л.И. Брежнєв — генеральний секретар цк кпрс (з 1966 р.), голова Президії Верховної ради СРСР (з 1977 р.): в 1966 р. для вручення ордена Леніна Приморському краю, 1974 р. — зустрічати із Президентом США Д. Фордом (із єдиною метою підписання документів за договором про ОСО-2) й у 1978 р. у зв’язку з поїздкою містами Сибіру та Далекого Сходу.

Что іноземних громадян, ті відвідування їх Владивостока було конче утруднено, оскільки місто за його військово-стратегічного значення до 1992 р. носив звання «закритого», і в'їзд туди дозволявся основі внутріміський паспортної прописки чи спеціальних дозволів.

С середини1980;х рр. російські події, відомі у світі є як «перебудова», внесли істотних змін у економічну, політичну, демографічну і соціальне життя Приморського краю. У цьому радянський період історії краю закінчився, й почався сучасний етап, який потребує окремого розмови.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.