Организация й технологія отрасли

МШС РФ.

МОСКОВСЬКИЙ КОЛЛЕДЖ.

ЖЕЛЕЗНОДОРОЖНОГ ТРАНСПОРТА.

Контрольна робота № 1.

Организация й технологія отрасли.

Викладач: Синадская И.Н.

Студент: XXXXXXXXX X.X.

Шифр:Б-02-XX-XX.

Группа:3Б-XXX.

Питання для контрольної работы:

13. Вычертите масштабу 1:100 обрис основний майданчики земляного полотна на перегонах однопутных ліній. Опишіть призначення земляного полотна.

33. Вычертите звичайний съезд.

53. Опишіть види ремонту локомотивов.

68. Перелічіть види ремонтів вагонів і дайте коротку характеристику.

13. Вычертите масштабу 1:100 обрис основний майданчики земляного полотна на перегонах однопутных линий.

Поясніть призначення земляного полотна.

Земляне полотно є комплексом грунтових споруд, одержуваних у результаті опрацювання земної поверхні і є виділені на укладання верхнього будівлі шляху, забезпечення стійкості шляху й захисту його від впливу атмосферних та грунтових вод. Розріз, перпендикулярний подовжньої осі шляху, називається поперечним профілем земляного полотна. Розрізняють типові і індивідуальні поперечні профілі земляного полотна. Типові профілі своєю чергою діляться на нормальні і спеціальні. Нормальні профілі застосовуються під час спорудження земляного полотна на надійному підставі зі звичайних грунтів. Спеціальні профілі використовують у специфічних умовах: за наявності вічної мерзлоти, лёссов, скельних грунтів, боліт тощо. Індивідуальні профілі застосовують у складних топографічних, гідрологічних, геологічних і кліматичних умовах і за висоті укосів більш 12 м. Типовий нормальний профіль насипу наведено на рис. 1. Верхня частина, на яку вкладаються баласт, шпали, рейки, називаються основний майданчиком. На однопутных лініях основна майданчик має форму трапеції шириною зверху 2,3 м і заввишки 0,15 м. Таке обрис основний майданчики сприяє стоку води, проникаючої через баластовий шар в дощ і танення снігу. Смуга землі, яку спирається насип, є його підставою. Лінія перетину основний майданчики з укосом називається бровкою земляного полотна, а укосу з основанием-подошвой укосу. Заввишки насипу вважається відстань від рівня брівок до її підстави по осі (мал.1.). Горизонтальна проекція лінії укосу l називається його закладенням, а ставлення висоти укосу h до заложению, яке позначається 1: п, — крутістю укосу. Крутість укосів мають забезпечувати надійну їх стійкість і встановлюється залежно від висоти насипу, властивостей грунтів, геологічних, гідрологічних і кліматичних умов місцевості. Відведення поверхневих вод від насипів, споруджуваних з привізного грунту, здійснюється поздовжніми водовідвідними канавами шириною на дні і глибиною щонайменше 0,6 м., які за поперечному ухилі місцевості до 0,04 споруджуються по обидва боки, а при більшому ухилітільки з нагірній боку. Якщо насип зводиться із лідерів місцевого грунту, взятого поруч із насипом, то тут для відводу води від полотна використовуються які утворюються у своїй сплановані поглиблення, звані резервами. Смуга землі від підошви укосу до водоотводной канави чи резерву називається бермой. Типовий поперечний профіль виїмки наведено на мал.2. Основна майданчик при цьому має самі розміри, що й за насипу. З кожного боку основний майданчики земляного полотна в виїмки влаштовуються подовжні канави для відводу води, звані кюветами (глибина 0,6 м, ширина на дні 0,4 м, подовжній ухил дна 0,002). Вийнятий під час спорудження виїмки грунт, відсутня спорудження насипу іншому місці, вкладається за укосом виїмки з нагірній боку в правильні призми, звані кавальерами. Для перехоплення і відводу притекающих до виїмку поверхневих вод за кавальерами споруджуються нагорные канави, але в смузі між кавальером і бровкою укосу виїмки відсипається бенкет з поперечним ухилом вбік від укосу це про людське води в забанкетную канаву.

33. Вычертите звичайний съезд.

Обыкновенный з'їзд і двох одиночних стрілкових переводів і з'єднувального шляху f, укладываемого між корінням їх хрестовин. Для визначення координат центрів стрілкових переводів з'їзду проектують лінію ОО1 на вісь шляху КЛ і перпендикулярну їй лінію (междупутье е):

X=(2b+f)cosa= ;

Y=e=(2b+f)sina. З останнього рівняння визначається довжина прямий вставки.

F= -2b. Проекція повної довжини з'їзду буде рівна x=2a+x.

53. Сторопієте види ремонту локомотивов.

Рухомий склад має бути в справному стані, що забезпечує його безперебійну роботу, безпеку руху, і техніку безпеки. Попередження появи будь-яких несправностей і забезпечення за встановлені строки служби рухомого складу має бути головним у роботі осіб, відповідальних над його технічне обслуговування може й ремонт. Справне стан рухомого складу забезпечується відходом його в процесі експлуатації і ремонтом в встановлених термінів, виконуваних в локомотивних депо і локомотиворемонтных заводах. Правила технічної експлуатації забороняють випускати в експлуатацію й допускати до курсу потягами рухомий склад, має несправності, загрожують безпеці руху. У ПТЭ перераховані несправності, з якими забороняється випускати рухомий склад під поїзда. На ряду з обслуговуванням локомотивів і моторвагонного рухомого складу в експлуатації великій ролі у підтримці в справному стані грає система технічного обслуговування і поточного ремонту. Сучасні досягнення у розвитку технології машинобудування успішно застосовуються і за ремонті рухомого складу. Так само як концентрація і спеціалізація ремонту, впровадження крупноагрегатного методу ремонту вузлів, потокової і конвеєрного складання, і навіть мережного планування та управління. Концентрація і спеціалізація ремонту передбачає щодо одного депо ремонт однієї або двох визначених серій рухомого складу, постійно закріплених за даним депо. Поточным методом ремонту називається технологічний процес ремонту, при якому ремонт вузла, деталі чи складання всього вироби виробляється у суворої послідовності по тимчасовому графіку чи заданому ритмі з примусовим переміщенням вироби. Міністерством шляхів встановлено такі види технічного обслуговування і ремонту, обов’язкові всім залізниць: технічне обслуговування ТО-1, ТО-2, ТО-3, ТО-4; поточні ремонти ТР-1, ТР-2, ТР-3; капітальні ремонти КР-1, КР-2. ТО-1 виконує локомотивна бригада під час приймання і введення локомотива чи моторвагонного поїзда під час, встановлений графіком руху поїздів. Перелік обов’язкових робіт з технічного обслуговування ТО-1 встановлює служба локомотивного господарства. У цілому цей перелік входять переважно огляд і обтирка агрегатів, розміщених у кузові, і навіть огляд ходових частин 17-ї та автозчеплення. ТО-2 роблять у основному депо і пунктах технічного обслуговування з отцепкой локомотива від складу. Зазвичай пункти тих обслуговування суміщені пунктами обороту локомотивів і моторовагонных поїздів. ТО-2 виконує спеціалізована бригада слюсарів, яка оглядає ходові частини локомотивів і моторвагонных поїздів, гальмівне устаткування, тягові електродвигуни, автоматичну локомотивную сигналізацію, прилади пильності та зв’язку. ТО-3 роблять у основних локомотивних депо комплексні і спеціалізовані бригади, які виконують роботи, передбачені для тих обслуговування ТО-2, та, крім того, оглядають дизель, його агрегатний тяговий генератор. При ТО-4 обточують бандажі колісних пар без викочування їх з-під локомотива. ТР-1, ТР-2, ТР-3 виконують у депо спеціалізованими цехах, причому спеціалізацію виробляють як за видами ремонту, а й у серіях тягового рухомого складу. КР-1(капитальный ремонт першого обсягу) і КР-2 (перегляд другого обсягу) виробляють на ремонтних заводах. КР-1 виконується для відновлення експлуатаційних характеристик, заміни чи ремонту зношених чи ушкоджених агрегатів, вузлів і деталей. При КР-2 виробляється повне оздоровлення локомотива із необхідною заміною чи відновленням повного ресурсу (терміну служби) всіх агрегатів, вузлів і деталей і необхідна модернізація. Обсяг робіт, які проводять ремонтах, регламентовані правилами деповского і заводського ремонту, затверджені МШС. На відміну від технічного обслуговування, у якому вузли і деталі не розбирають (крім аварійних випадків), при поточних ремонтах огляд вузлів і деталей виробляють з розбиранням, а при капітальних ремонтах відповідні вузли і деталі, ще, відчувають стендах, ремонтують чи заміняють новыми.

68. Перелічіть види ремонтів вагонів і дайте коротку їх характеристику.

Основне призначення вагонного господарства — забезпечення пасажирів й переробку, зміст вагонів в справному стані, підготовка їх до перевезенням, обслуговування пасажирських потягів і рефрижераторних вагонів в шляху надходження. Найважливішим вимогою у своїй є забезпечення безпеку руху і збереження перевезених вантажів. Для безперебійної експлуатації вагонного парку й змісту їх у справному стані установлено систему технічного обслуговування і ремонту вантажних вагонів. Цю систему передбачає: Технічне обслуговування (ТЕ) вантажних вагонів, що у складах чи транзитних поїздах, і навіть порожніх вагонів для підготовки під навантаження з виробництвом огляду, ремонтних і профілактичних робіт, які потребують отцепки від складу; Поточний ремонт (ТР-1) порожніх вагонів при комплексної підготовки до перевезенням з отцепкой від складу і подачею на спеціалізовані ремонтні шляху; Поточний ремонт (ТР-2) вагонів з отцепкой від транзитних і прибуваючих поїздів чи то з сформованих складів у ліквідації несправностей, які неможливо усунути під час стоянки поїзда на станції; Деповський ремонт (ДР) в вагонних депо; Капітального ремонту (КР-1 і КР-2), що здійснюється на вагоноремонтных заводах. Пасажирські вагони проходять тих обслуговування ТО-1 перед кожним відправленням в рейс, ТО-2 — до початку літніх і зимових перевезень і ТО-3 — єдину технічну ревізію основних вузлів через 6 міс після будівлі, планового ремонту чи попередньої ревізії. Встановлено періодичність ремонту вагонів залежно від своїх типу. Так, наприклад, деякі платформи, криті вагони і цистерни вступають у деповской ремонт спочатку (після будівлі) через 2 року, та був щорічно, а капітальний (заводський) ремонт — через 10 років. Суцільнометалеві пасажирські вагони скеровуються в ремонт КР-1 через 4 року, КР-2 — через 20 років, але в деповський ремонт — щорічно. Суцільнометалеві пасажирські вагони нової будівлі вступають у деповський ремонт спочатку через 2 року, а на перегляд КР-1 — через 5 лет.

1. Залізниці. Загальний курс. Під ред. УздинаМ.М. М.: Транспорт, 1991 2. Технічна експлуатація залізниць та безпеку руху. Під ред. Харлановича І.В. М.: Транспорт, 1993.