Державне регулювання та підтримка підприємництва в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ.

[email protected].

На тему: «Державне регулювання та підтримка підприємництва в Україні».

Виконав: студент курсу, групи, факультету «Економіка підприємства».

спеціальності «Облік й аудит».

РІВНЕ — 2003.

Державне регулювання та підтримка підприємництва в Україні.

Поняття підприємство є узагальнюючим, чи збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб «єкти господарського права стосовно всіх форм й видів власності в Україні (організаційні форми й види підприємств). Поодному, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводі, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею із метою одержання прибутку.

Сьогоднішні реалії життя в Україні вимагають радикального оновлення курсу реформ. Зміни можуть здійснюватися чи самими ринковими силами, котрі визначають обличчя країни, й тоді роль держави полягатиме в згладжуванні негативних наслідків чи докладатимуть (в межах ринкової парадигми розвитку) наполегливих зусиль із метою цілеспрямованого реформування економіки.

Цивілізовані взаємовідносини між Державою й підприємцями повинні матір взаємо доброзичливий, вимогливий та економічно і соціально вигідний характер. Звісно — ці відносини не були й не можуть бути рівними й безхмарними. Однак державне втручання мусить розглядатися господарчими суб «єктами всіх рівнів непросто як складова частина ринкового господарства, але й насамперед як про «єкт власного економічного інтересу. Планування того, як отримати користь із державного регулювання, стає також компонентом діяльності менеджерів із вироблення стратегії менеджменту та маркетингу фірми. Більше того, можна стверджувати, що не існує такої сфери регулювання, де воно та не відбувалося й його дії не були б спрямовані фірмами на дискредитацію конкурентів, применшення їхніх переваг для одержання високих прибутків. Можна впевнено стверджувати, що суб «єкти малого й середнього бізнесу не є пасивними про «єктами державного регулювання. Практика свідчить про активне пристосування підприємницького середовища до втручання держави в економіку. Підприємництво не лише намагається використати це втручання собі на користь, але й і активно впливає на сам процес регулювання. Щоправда, запитання полягає до того, наскільки цей взаємозв «язок є результативним, суспільно-корисним.

Державне регулювання намагаються використати в своїх інтересах тих, хто безпосередньо займається формуванням економічної політики, до того числі, і у сфері розвитку підприємництва. Фахівці, причетні до цого процесу, раціональні у своїй поведінці та виборі рішень й діють відповідно до власних інтересів, що є складовими у накопиченні їхнього політичного капіталу.

Уряд України із метою досягнення політичних цілей нерідко здійснює регулювання всупереч вектору економічного розвитку. А це знижує ефективність державного регулювання, робить його непослідовним, деструктивним, а подекуди просто згубним для розвитку окремих секторів національної економіки.

Саме державне регулювання підприємництва супроводжується великими фінансовими витратами. Хоча воно та є не лише економічним феноменом, причому над їхній організаційній гармонізації, але й і також у аспекті використання державних ресурсів та ініціатив на користь підприємницьких структур чи їхніх груп. Не лише господарчі суб «єкти є про «єктом впливу із боці держави, але й, що головне, сама держава стає про «єктом впливу із боці малого й середнього бізнесу.

Керуючись власними приватними інтересами, підприємницькі структури, як державні, то й недержавні, постійно конкурують між собою за вплив на державні структури, розподіл ресурсів, за можливість отримання державної підтримки.

З цого випливає ті, що держава, обираючи методи регулювання, використовує приватні засоби, а загальногосподарська заданість державного регулювання перетікає певною мірою в його приватну реалізаційність. З іншого боці, якщо зауважити, що держава — це немонолітне явище, де присутні різні інтереси, течії, тенденції та різні сили тиску, то державне регулювання являє собою складний суспільно-приватний інтерес, який не має достатньо певного ані суспільного, ані приватного розв «язання. Тобто можна впевнено говорити про конкуренцію, Яка характерна задля підприємницького (базисного) середовища, але й і про її наявність у господарській надбудові, на рівні державного господарювання, саме в межах макрорегулювання.

Домінуюче місце серед суб «єктів господарського права належить такому суб «єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними й соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботів, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства чи господарюючого суб «єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Порядок створення діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

У разі, коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець своїм статутом.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи із економічного та правового стану підприємства.

Підприємство як соціально-економічний й правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних й юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб «єкт права. За допомогою цих про ознак, систематизованих статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні», уніфіковано визначається правове становище підприємств всіх форм власності й галузей народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство) як організаційну форму господарської («бізнесової») організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва й робочої сили про «єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності із метою одержання прибутку. Визначення основна ланка, із одного боці, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а із іншого, — від суб «єктів господарського права, котрі не належати до основної ланки: про «єднань підприємств, фінансових посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство — це господарюючий суб «єкт. Суть визначення господарюючий суб «єкт полягає до того, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє й реалізує свій товар із метою одержання прибутку. як господарюючий суб «єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін господарюючий говорити, що підприємства належати до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, про «єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб «єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією із основних й необходимых умів діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект даного визначення полягає до того, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності «має право власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України» (ст. 27 Закону «Про підприємства в Україні»).

Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий суб «єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі й предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від які без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особини. Це один із найважливіших правових актів підприємства, тому стаття 9 Закону «Про підприємства в Україні» спеціально зазначає обов «язкові й альтернативні пункти, котрі включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб «єкта майно — основні й оборотні кошти, інші ціності, якими воно та володіє, користується й розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності чи повного господарського відання). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства й закріплене за підприємством як суб «єктом права. Основні й оборотні кошти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші — на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб «єктом права. З одного боці, закон визначає його компетенцію (права та обов «язки) як господарюючого суб «єкта, із іншого — зазначає, що підприємство є юридичною особою, котра в своєму складі інших юридичних осіб (стаття 1 Закону «Про підприємства в Україні»). Цим підприємство суттєво відрізняється від про «єднань підприємств (господарських про «єднань), у склад які входять юридичні особи.

як господарюючий суб «єкт із правами юридичної особини підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена й зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності із метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботів, послугах) й одержання прибутку, Яка діє на підставі статуту, користується правами й виконує обов «язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види й категорії підприємств. Кожне із них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст. 2 Закону «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності й управління майном. Юридичне значення цого полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» й спеціальних законах, особливостей правового стану підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма й вид визначають суб «єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприємства двох й понад форм власності (змішані).

Закон України «Про підприємництво», найважливішою ознакою підприємницької діяльності визначає її ініціативний та самостійний характер. Підприємець самостійно планує свою діяльність, спираючись на встановлений попит й кон‘юнктуру ринку, розпоряджається чистимо прибутком, який остається после сплати податків й інших обов‘язкових платежів.

Алі самостійність підприємця в умовах ринкової економіки у будь-якій стране небезмежна й постійно знаходиться под регулюючим й координуючим впливом органів державного управління й місцевого самоврядування.

У законі, який закріпляє гарантію підприємницької діяльності міститься правило яку забороняє втручання держави й її органів в діяльність підприємців. Разом із тім ця норма має застереження про можливість впливу державних органів на підприємницьку діяльність на підставі й у межах повноважень передбачених законодавством.

У умовах здійснення економічної реформи перехід до ринку система прямого адміністративного управління зазнала глибоких змін. Здійснена заміна планування й прямого контролю побічним, який спирається головним чином на економічні й правові важелі. У органів державного управління з’явилися в основному нові методи управління через податки, сертифікацію товарів (робіт, послуг), цінову політику, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, недопущення монопольного стану на ринку окремих підприємців, недобросовісної конкуренції про що наводилося нижче в дипломній роботі й тощо.

Підприємці у свою чергу зацікавлені в чітких, визначених взаємовідносинах із органами управління, тому на перший погляд винна зростати роль правового регулювання контрольних функцій.

Алі правове регулювання підприємницької діяльності органами управління винне здійснюватися в межах їхнього компетенції із додержанням порядку встановленого законодавством. Мається на увазі також й прийняття відповідним органом владних актів, форма, порядок й рядки їхнього направлення, котрі чітко визначені в законодавстві. Окрім того при регулювання підприємницької діяльності в діях органів управління винен бути присутній принцип достатності й здорового глузду, хоча в діючому законодавстві він прямо не закріплений.

Алі, як свідчить практика в діях державних органів мають місце численні випадки втручання у підприємницьку діяльність, створення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва.

Тому із метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємницької діяльності, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємства із урахуванням його значення для економічного зростання України 7 лютого 1998 р. набравши чинності указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності», який був прийнятий 3 лютого 1998 р.

Згідно цого указу визнано за необхідне здійснити заходь щодо усунення обмежень, котрі сприяють розвитку підприємницької діяльності, а також визначено поняття дерегулювання, як сукупності, заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод в розвитку підприємницької діяльності. Тому дерегулювання можна вважати не лише одним з пріоритетних напрямів реформування державного управління, але й й одним із правових заходів здійснення захисту підприємців.

По-перше, ці заходь включають спрощення порядку створення реєстрації та ліквідації суб‘єктів підприємницької діяльності.

Насамперед з прийняттям Верховною Радою 12 грудня 1997 року закону України «Про внесення змін та доповнень» в Україну «Про підприємництво», значно спрощена саме для підприємця державна реєстрація суб‘єкта підприємництва. З 2 июля 1998 р. набула чинності постанова Кабінету міністрів від 25.05.98 р. № 740 «Про порядок реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності», якою затверджене нове положення про державну реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.

Це уже третя постанова кабінету міністрів, що регулює порядок державної реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності, бо дві попередні малі певні недоліки.

Головним позитивним моментом, що передувало розробці положення є доля в його розробці практиків із місць самих підприємців. При цьому наголос, як цого вимагав указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності», робився на спрощення процедури реєстрації, скорочення її термінів, насамперед для підприємців. Сьогодні збільшився тягар навантаження в основному на органи реєстрації. Відповідно до вимог нового положення про реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності значно скорочується шлях підприємця по створення підприємства, як юридичної особи.

Раніше треба було б засвідчувати установчі документи нотаріально, подавати на реєстрацію до міськвиконкому (райдержадміністрації), а после цого знову засвідчувати копії установчих документів у нотаріаті, отримувати органів статистики ідентифікаційний код на свідоцтво про державну реєстрацію.

Причому, якщо державна реєстрація здійснювалась суворо в п‘ятиденний термін, то тут для одержання коду такого терміну не існувало, а тому необхідно було б знову в нотаріаті знімати копії свідоцтва про державну реєстрацію, вставати на облік у фондах Пенсійного, соціального страхування, затятості населення. Лише после цого нарешті, можна ставати на облік в податковій службі, відкривати рахунки, отримувати дозвіл на виготовлення штампів й печаток. Крім того, відомчі інструкції встановлювали свої терміни постановки на облік (від п‘яти до тридцяти днів).

Тепер підприємцю потрібно лише здати належним чином пакет установчих документів оформити згідно вимог чинного законодавства органу державної реєстрації, а после державної реєстрації отримати свідоцтво про державну реєстрацію суб‘єкта підприємницької діяльності із проставленим ідентифікаційним кодом та три копії свідоцтва, оригінал та копію установчих документів й можна ставати на облік у податкову службу, якій відводиться на це два дні, после чого потрібно відкрити рахунок в банківській установі та отримати дозвіл на виготовлення печаток.

Орган державної реєстрації самостійно повідомляє відповідні фонди та органи статистики про реєстрацію суб‘єктів підприємницької діяльності.

Ці зміни насамперед позитивно відчують на собі підприємці в сільській місцевості, бо за ідентифікаційним кодом та печаткою їм не знадобиться вдруге їхати до обласного центру. Можна лише уявити, стільки на це втрачалося нервів, коштів, години, особливо коли підприємець здалеку приїжджав у неприйомний день.

Згідно із новими змінами до чинного законодавства запитання ведення Реєстру суб‘єктів підприємницької діяльності покладено на Ліцензійну палату України.

У всіх країнах світу державна інформація будується за принципом розподілених баз даних. Всі органи влади, як правило, мають свої власні реєстри, котрі об‘єднуються за певними принципами у державний реєстр. Тому із метою приведення інформаційної системи (про суб‘єктів підприємницької діяльності до загальноприйнятих у світі та можливості інтегрування в Європейську інформаційну мережу Ліцензійною палатою України створено окремий реєстр суб‘єктів підприємницької діяльності. Він є однією із складових частин Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (для юридичних осіб) та Єдиного реєстру платників податків фізичних осіб — для приватних підприємців (фізичних осіб). Тобто ще і об‘єднає ці два реєстри в аспекті можливості оперативного внесення змін до реквізитів суб‘єктів підприємницької діяльності, їхні пошуку, а також проведення аналітичних досліджень й робити певні прогнози.

До переваг можна віднести й запровадження цивілізованої норми, за якою підприємець може надіслати оформлень за вимогами чинного законодавства пакет документів для державної реєстрації суб‘єкта підприємницької діяльності юридичної особини поштою (п. 3 Положення). Відпадає потреба стояти в чергах, кілька раз їздити в районний чи обласний центр.

Виникають ситуації, коли підприємцеві конче потрібно зареєструватись якомога швидше. Раніше треба було б «просити чиновників» про прискорення реєстрації (й смердоті далеко ще не завжди йшли на зустріч) чи вдаватись до послуг посередників. Зараз можна сплатити потрібен розмір реєстраційного збору й протягом дня зареєструватись (п. 6 Постанови). Алі, якщо, орган державної реєстрації зареєструє підприємця более ніж за п‘ять робочих днів, то «за кожний прострочений останньому повертається 20 відсотків реєстраційного збору, але й не понад внесеної заявником суми реєстраційного збору (п. 8 Постанови). Алі необхідно матір на увазі, що виплата 20 відсотків повернених коштів не знімає із органу, який реєструє, обов‘язку провести реєстрацію. Тобто в даному разі у підприємця є право вибору — чи отримати кошти за реєстрацію тому чи звернутись із позовом до суду. Алі як відомо, в суді справ розглядаються досить довго.

Постанова Кабінету міністрів «Про порядок реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності» позитивно вирішує що одне запитання, яку пов’язано з складністю отримання приміщень для підприємців, особливо на період реєстрації. Введено в законодавство чітке визначення терміну реєстрації за місцем проживання (місце знаходження) одного з співзасновників. Тобто, якщо підприємець як учредитель чи співзасновник юридичної особини — суб‘єкт підприємницької діяльності хоче зареєструвати її за своїм місцезнаходженням (точніше місцем прописки), то ніяких документів для підтвердження місця проживання органу державної реєстрації надавати не потрібно, оскільки ці дані в установчих документах уже засвідчені нотаріусом.

У даному разі відпадає потреба й ще в одному документі. І лише в разі, коли підприємство реєструється за іншою адресою, тоді до органу реєстрації надається відповідний документ, що передбачає передану засновнику у власність чи користування приміщення чи його частину (п. 4 Положення).

Впроваджено також й порядок, коли орган що реєструє видає довідку про прийом пакету документів для реєстрації. Це надає можливість в разі необхідності звертатись із позовом до суду при прострочені термінів реєстрації маючи на руках офіційний документ.

Принципово змінено підхід до скасування державної реєстрації суб‘єктів підприємницької діяльності. До цого за заявою підприємця орган що реєструє провівши скасування державної реєстрації, що було б підставою для ліквідації підприємства. Таким чином цей процес проводився удвічі етапи. Алі досить часто підприємці на першому етапі завершували свої наміри провести ліквідацію підприємства, яку відповідно «відвисало».

Тепер скасування здійснюється лише при проведенні всіх заходів по ліквідації, що підтверджується відповідними документами (п. 34 Положення).

До речі, у переліку документів для ліквідації підприємства передбачається довідка архівної установи про прийняття документів довгострокового зберігання (фінансово-бухгалтерська документація, документація із кадрових питань). Причина появи такої норми. На даний годину дуже часто до органів державної реєстрації звертаються люди, котрі працювали на підприємствах, котрі ліквідувались, особливо тихий, котрі належати до підприємств малого бізнесу із питаннями про поновлення записів у трудових книжках. Це є уже проблема, а тому запитання архівації винне між відомствами вирішуватись якомога швидше.

Таким чином, вигоди, котрі отримують підприємства в результаті державного регулювання, досить різнобічні. Багато із них уже стали відомими для підприємцям. Водночас, держава забезпечує підприємницьким структурам пріоритетний доступ до зовнішніх ринків, ринків стратегічної сировини, дефіцитних матеріалів, технологій, інформації тощо.

Державне управління економікою полягає саме в регламентуванні господарської діяльності шляхом встановлення стандартів, нормативів, лімітів, ліцензій тощо. Держава бере у собі загальну підтримку науки, освіти, культури, охорони здоровий «я й т.п. та контролює рівень цін, доходів, кількість продукції, стан навколишнього середовища, умови роботи тощо.

Підприємницькі ж структури, інспіруючи тих чи інші регламентаційні дії держави чи дії судів, заговорили українською у «язані із їхні виконанням, можуть значно посилити свої позиції й послабити конкурентів. Під час перебування чергу, регламентуюча діяльність держави — це не щось самодостатнє, вона має іти на користь суспільству, окремим суб «єктам, їхнім групам, при чому, зовсім не обов «язково лише із метою самого регламентування.

Філософія державного регулювання полягає якраз у бо вигоди отримуються не безпосередньо в результаті регулювання, як, скажімо, у випадках перерозподілу коштів через бюджет, а результаті регулювання, яку покликане служити суспільним інтересам й використовуватися у приватних інтересах.

Окрім адміністративних, державне регулювання має ще і економічні наслідки, бо впливає на конкурентоспроможність фірм через економічні регулятори (ціни, податки, пільги тощо). Обов «язкове додержання стандартів й нормативів часто призводить до додаткових витрат й, відповідно, до зростання витрат виробників. Зміни структури витрат виробництва поряд із їхні загальним збільшенням, котрі є результатом необхідності додержання нових стандартів, мають глибший й складніший вплив, ніж просте введення додаткового податку.

Наприклад, фірми, взяті в окремій галузі, є неоднорідними й розрізняються за своїми розмірами, технічною оснащеністю, мають різний рівень витрат виробництва. Додаткові витрати, заговорили українською у «язані із будівництвом, розробкою й впровадженням екологічно чистих технологій, неоднаково вплинуть на їхню конкурентоспроможність. Так, малі, й відповідно, менш технічно оснащені фірми, котрі раніше малі виробничі витрати на рівні середніх, зі зростанням додаткових витрат стануть нерентабельними й будуть змушені покинути ринок.

Таким чином, у державному контролі за додержанням нових стандартів будуть зацікавлені фірми, котрі раніше малі мінімальні, у даній галузі, витрати виробництва. Вигоди смердоті здобути від того, що конкуренти фактично перестануть існувати, не витримавши високих витрат виробництва, причиною які є вищий технічний рівень, ніж у їхніх конкурентів.

Розглянуті вище варіанти одержання переваг шляхом змін розмірів й структури витрат не вичерпують можливостей фірм у використанні переваг державного регулювання. Підприємці будуть намагатися змінити існуюче законодавство, яку визначає правила діяльності фірм, чи добиватися прийняття нових додаткових законів із метою обмеження діяльності конкурентів і того, що перешкоджало одержанню більших прибутків.

Світовим досвідом вироблено десять принципових положень для оцінки ролі держави у розвитку підприємництва:

1. Захищаючи права особини й забезпечуючи товарами і послугами, які не може дати ринок, держава сприяє успішному розвиткові економіки.

2. Держава не є знаряддям коригування економічних процесів.

3. Ціна втручання держави до сфери це: а) скорочення виробництва у приватного секторі внаслідок використання ресурсів Державою; б) витрати, заговорили українською у «язані зі стягненням податків; в) невикористані переваги обмінів, яким перешкодила держава.

4. Якщо не існує необходимых конституційних норм обмежувального характеру, то суспільні групи, котрі добро усвідомлюють та організовано захищають свої інтереси, використовуватимуть демократичний устрій для визискування платників податків та споживачів.

5. Якщо не існує необходимых конституційних норм обмежувального характеру, парламентарі, як правило, ухвалюватимуть бюджет із таким дефіцитом, який може шкідливо позначитися на розвиткові економіки.

6. Якщо держава намагається допомогти одним суспільним групам за рахунок інших й втягується в це, тоді ресурси витрачаються не так на виробництво, а привласнюються.

7. Кошти, що витрачаються на здійснення Державою операцій, заговорили українською у «язаних із перерозподілом прибутків, бувають набагато більшими, ніж суми наданіі реципієнтам.

8. Державне планування є нічим іншим, як підміною ринку політикою, а така підміна призводить до марнування ресурсів та сповільнення економічного розвитку.

9. Конкуренція так саме необхідна державній владі, як й ринкові. Конкуренція між владними структурами, а також між державними підприємствами та аналогічними приватними структурами, якраз й ставити державу на службу народові.

10. Конституційні норми, котрі дають змогу зробити політичну діяльність такою, що не суперечить вимогам ефективного розвитку економіки, сприяють цьому розвитку.

Державна політика сприяння розвиткові підприємницької діяльності, метою якої є економічне зростання, завжди винна поєднувати в собі як регулятивні, то й дерегулятивні функції. Це заговорили українською у «язано із тім, що господарське життя є значно гнучкішим, ніж правова діяльність держави (економічне завжди йде попереду правового), котра сьогодні щоразу обмежує діяльність Держпідприємництва, реалізуючи свою діяльність через наданіі комітетові відповідні повноваження.

Нижче приведені кілька статей із ЗАКОНу УКРАЇНИ «Про підприємництво «(м. Київ, 7 лютого 1991 року N 698-XII), котрі засвідчують законність деяких питань сфери підприємництва.

Розділ III ПІДПРИЄМЕЦЬ І ДЕРЖАВА.

Стаття 12. Загальні гарантії прав підприємців.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права й створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

У разі поставок підприємцем товарів, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб держава сприяє забезпеченню його матеріально-технічними та іншими ресурсами. (Частина друга з статтею 12 в редакції Закону N 481/96-ВР від 12.11.96).

У передбачених законом випадках підприємець чи громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання в робочий годину державних обов «язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.

Спори про відшкодування збитків вирішуються судом чи арбітражем відповідно до їхні компетенції.

Стаття 13. Гарантії майнових прав підприємця.

Держава гарантує недоторканність майна й забезпечує захист права власності підприємця.

Вилучення Державою у підприємця його основних й оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами й державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Стаття 14. Державна підтримка підприємництва.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умів для розвитку підприємництва держава:

— на умовах й в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані і недобудовані про «єкти та споруди, не використовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності;

— відповідно до з статтею 12 цого Закону сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці й перепідготовці кадрів;

— здійснює первісне облаштування неосвоєних територій про «єктами виробничої й соціальної інфраструктури із продажем чи передачею їхні у кредит підприємцям;

— стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;

— надає підприємцям цільові кредити;

— подає підприємцям інші види допомоги.

Стаття 15. Державне регулювання підприємництва.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини із підприємцями, використовуючи:

— податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків й процентів по державних кредитах;

— податкових пільг; цін й правил ціноутворення; цільових дотацій;

— валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

— державне майно й систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми й нормативи;

— науково-технічні, економічні та соціальні республіканські і регіональні програми;

— домов на виконання робіт й поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вон не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів контролю над діяльністю підприємців.

Державні органи й службові особини можуть давати підприємцям вказівки лише відповідно до своєї компетенції, установленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції чи вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражу із заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття державними органами актів, котрі визначають привілейоване становище суб «єктів підприємницької діяльності однієї із форм власності щодо суб «єктів підприємницької діяльності інших форм власності. (Статтю 15 доповнено частиною п «ятою згідно з Законом N 304/95-ВР від 13.07.95).

Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів чи їхнього службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їхнього службовими особами передбачених законодавством обов «язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом чи державним арбітражем.

Стаття 16. Діяльність іноземних підприємців.

Іноземні громадяни та особини без громадянства, котрі здійснюють підприємницьку діяльність на територї України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні користуються такими ж правами й несуть такі ж обов «язки, що й громадяни України, якщо інше не випливає із Конституції України (888−09), цого Закону та інших законодавчих актів України.

Особливості здійснення підприємницької діяльності на територї України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами визначаються законодавчими актами України.

Стаття 17. Міжнародні договори.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж тих, що передбачені законодавством України про підприємництво, то застосовуються правила міжнародного договору.

Голова Верховної Заради Української РСР Л.КРАВЧУК.

Перелік використаної літератури та нормативних актів.

1. Саниахметова Н. А. Нове у законодавстві України засвідчують підприємництво та її захисту. Київ, Блиц-информм, 1996 — 320 з. 2. Борисова В.І. Правові основи підприємницької діяльності Харьков,.

Інтеграл. 1998 — 177 з. 3. Шакун В.І. Мельник В. П., Поповіч В.М. Правові основи підприємницької діяльності - Київ, 1997. 4. Лаптєв В. В. Правове регулювання підприємницької деятельности,.

Москва, 1995. 5. Клейн М. М. підприємницьке право. Курс лекцій. Москва, Юридична література, 1993 — 480 з. 6. Закону України «Про підприємства в Україні «7. указ президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» 8. указ президента України «Про деякі заходь із дерегулювання підприємницької діяльності».