Формування новітньої світової ринкової системи

РЕФЕРАТ на тему:

" Формування новітньої світової ринкової системи" .

ПЛАН:

1. Вступ…3

2. Ринкова система і важливі питання економіки…3−4

3. Ринкові форми і способи ринкової поведінки економічних

суб'єктів…4−7

4. Ринок як полісистемне утворення…7−9.

5. Виникнення світового ринку і стадії його розвитку…9−12

6. Література…12

ВСТУП

На сучасному етапі суспільного розвитку значну роль для економіки кожної окремої країни і світу вцілому відіграє світове господарство, яке поєднує національні господарства, що пов’язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.

Він полягає в спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках. МПП виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом. Формування спеціалізації господарства підкоряється дії закону порівняльних переваг, запропонованим Д. Рикардо в 1917 р., який стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. А це означає, що кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати зиск, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку МПП та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладенні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.

Економічні зв’язки між країнами мають багатовікову історію. Протігом століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, вирішуючи проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції зовнішньоекономічні зв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що стосуються інтересів всіх держав.

Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішим фактором економічного роста, структурних зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись, на світовій арені серед суб'єктів економічної діяльності країни з різним рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.

Ринкова система і важливі питання економіки Ринкова система — це система вільної підприємницької діяльності. Вона охоплює питання:

1. 1.Скільки товарів і послуг необхідно виробляти.

2. 2.Що треба виробляти.

3. 3.Як треба виробляти продукцію.

4. 4.Куди і кому реалізувати продукцію.

5. 5.Як удосконалювати виробництво.

Ринкова система — це механізм зв’язку попиту і пропозиції через систему цін і ринків, який побудований на мотивах отримання прибутку.

Конкурентна ринкова економіка стимулює технічний розвиток.

В ринковій економіці відсутній адміністративний контроль за виробництвом і споживанням. Функції контролю виконує механізм конкуренції. Вона створює певну відповідність між приватними і суспільними інтересами. Фірми домагаються збільшити свої власні вигоди (отримання прибутків) і тим самим сприяють забезпеченню державних чи суспільних інтересів.

Що виробляти і скільки по яких цінах продавати, кому і де — визначається механізмом попиту і пропозиції, нормою прибутку, курсом акцій, курсом валют, позичковим процентом. З розвитком суспільства ринкова економіка розвивається і удосконалюється, роблячи курс на соціальний захист населення. соціальна ринкова економіка шляхом антимонопольної політики держави захищає споживачів від розгулу підприємців, резулює її, створює умови для приватного підприємництва, конкуренції, отримання прибутку.

Ринкові форми і способи ринкової поведінки економічних суб'єктів.

Про ринок говорять тоді, коли розглядають взаємодію попиту і пропозиції будь-якого товару. З усіх численних можливостей кла­сифікувати ринки розглянемо тільки одну: за структурою сторін попиту та пропозиції, тобто за кількістю та силою учасників ринку. Виходячи з припущення, що кількість суб'єктів ринку знаходиться в зворотній пропорції до їх сили, тобто до їх впливу на ринкові події, одержимо рівність «багатьох» з малим ринковим впливом, «кількох» з середньою ринковою силою і «одного» з великою вла­дою на ринку. Як результат маємо три основних варіанти ринко­вих форм: поліполію, олігополію і монополію (з грец.: polein — купу­вати або продавати, monos — один, oligos — кілька, polls — багато). Ринкову типологію на основі викладених вище припущень наведе­но в табл. 1.

Приклади до відповідних ринкових форм містить табл. 3. До де­яких форм такі приклади підібрати досить важко, а до деяких від­носно легко, наприклад, пошта, телефон яскраво демонструють мо­нополію пропозиції. Найважче підібрати приклади для поліполії. Ця ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій.

Таблиця 1. Типологія ринкових форм.
Покупці.	Продавці.
	Багато (малі).	Кілька (середні).	Один (великий).
Багато (малі).	ГІОЛІПОЛІЯ	Олігополія пропозиції.	Монополія пропозиції.
Кілька (середні).	Олігополія попиту.	Двостороння ОЛІГОПОЛІЯ.	Обмежена монополія пропозиції.
Один (великий).	Монополія попиту.	Обмежена монополія попиту.	Двостороння монополія.

.

кількості покупців, характеризується економічною теорією як до­сконала конкуренція (вільна, чиста). Щоб ринок відповідав цьому терміну, поряд з поліполістичною його структурою мають дотри­муватися ще такі умови: на цьому ринку має бути однорідний то­варпродавець і покупець не повинні мати будь-які персональні преференції (переваги) — ринок повинен бути повністю прозорим, тобто всі його суб'єкти повинні володіти повною інформацією про величину пропозиції, ціни, якість тощовсі учасники ринку по­винні реагувати з однаково великою швидкістю на зміни його па­раметрівяк продавці, так і покупці повинні мати можливість віль­ного доступу до ринку та виходу з нього. Оскільки прикладів полі-полії в сучасній економіці існує дуже мало (валютна біржа, інші біржі), то досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. У практиці домінує недосконала конкурен­ція (обмежена). Вона виникає в умовах, коли далеко не всі про­давці галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною. Залежно від кількості продавців і покупців одного і того самого товару на ринку розрізняють типи їхньої ринкової поведінки і ймо­вірні результати ринкової діяльності (табл. 2).

Таблиця 2. Приклади ринкових форм.

Покупці.	Продавці.
	Багато (малі).	Кілька (середні).	Один (великий).
Багато (малі).	Валютний ринок.	Бензин, автомобілі.	Пошта, телефон.
Кілька (середні).	Молокозаводи.	Спеціальні машини.	Винахідник (власник патенту).
Один (великий).	Монополія держави на торгівлю горілкою.	Міністерство оборони.	Тарифні переговори між профспілкою і союзом підприємців.

Найпростішим і водночас ідеальним типом ринкової поведінки економічних суб'єктів є монополія.

В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX — на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи ви­магало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах.

Технічні переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використанні кредиту сприяло розвитку великих підприємств і поступово збіль­шувало їхню роль у промисловому виробництві.

З часом настав період, коли розвиток концентрації й централі­зації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричи­нив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руй­нівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встанов­лювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибу­ток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монопо­лістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла моно­полія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомо­го регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвит­ку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В. І. Леніна «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму» .

Для монополії характерні відсутність вільної, досконалої конку­ренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено.

Автори відомого американського підручника з економічної теорії «Економікс» К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монопо­лія — це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси мож­на визначити, що практично за своєю економічною сутністю моно­полістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіцій­ного. а також неофіційного зговору для панування на ринку й от­римання монопольного прибутку.

На відміну від досконалої конкуренції монополія обмежує рин­ково-конкурентну стихію і спрямовує свою дію на впорядкування господарської системи, захищаючи і стабілізуючи її з метою забез­печення економічних переваг висококонцентрованим господарським одиницям. Вже перші розвинуті організаційні форми монополій — картелі, синдикати, трести — суттєво підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію.

Картелі й синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу. Укладення угод про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв’язків і забезпечило умови для економічної реалізації їхнього панування.

З появою трестів монопольне регулювання охопило також про­цес виробництва. Часткова планомірність не тільки стала формою руху капіталу в рамках окремого підприємства, як це було власти­во періоду вільної конкуренції, а й поширилася на виробничі та комерційні зв’язки між підприємствами, що входили до складу трес­ту. Монополістична планомірність стала набувати нових масшта­бів, звужуючи водночас діяльність ринково-конкурентних сил.

Монополізувавши виробництво в окремих галузях промисловості, трести сприяли подальшій концентрації виробництва і капіталу. Це створило матеріальну основу для їхнього впливу на виробників інших галузей і допомогло проникнути в нові галузі. З’явилися реальні умови для обмеження міжгалузевої конкуренції й становлення ба­гатогалузевих монополій.

Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві відбувала­ся, по-перше, комбінуванням, тобто об'єднанням підприємств тех­нологічно пов’язаних між собою галузей промисловості, наприклад, вугільної, металургійної, автомобілебудівельноїпо-друге, через ди­версифікацію виробництва — проникнення монополій у галузі, що прямо не пов’язані з основною сферою їхньої діяльності. Наслід­ком диверсифікації стали концерни — великі багатогалузеві утво­рення, які поступово захоплюють головні позиції як на ринках, так і у сфері виробництва.

Формальними видами ринкової монополії господарських суб'єк­тів є білатеральна, або двобічна, монополія, обмежена і власне, або чиста, монополія.

Білатеральна монополія утворюється за наявності на ринку лише пари контрагентів: один продавець — один покупець. Їм не загро­жує конкуренція з боку інших економічних суб'єктів: на своєму ринку вони повні господарі, проте їхня економічна влада обмеже­на, оскільки ринкові відносини між ними характеризуються взає­мозалежністю.

В обмеженій монополії на галузевому ринку присутні один про­давець (монополіст) і кілька покупців. Тут економічна влада моно­полії сильніша, ніж при білатеральній монополії: хоч покупців і небагато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.

Найбільша економічна влада у власне монополії: монополісту-продавцю протистоять багато покупців, відносини між якими буду­ються на конкурентній основі. Функція сукупного попиту виступає в цьому випадку як функція індивідуальної ринкової ціни монопо­ліста. Для максимізації свого прибутку монополіст повинен досягти рівноваги між ціною і кількістю продукції, при якій утворилася б найбільша різниця між виручкою і валовими витратами. Тому його метою є відшукання рівноваги граничних витрат і граничної ви­ручки. Монополіст створює дефіцит товарної пропозиції, який і обумовлює ціну, що значно перевищує граничні витрати. Створю­ється монопольний прибуток. За оцінками американського еконо­міста Ф. Шерера, збитки, що виникають внаслідок монополістич­ного розподілу ресурсів, становлять 0,5−2 відсотки валового націо­нального продукту США. Тут мікроі макроекономічні інтереси розходяться. Монополія як мікроекономічний суб'єкт досягає своїх приватних цілей.

Монополія як ідеальний тип ринкової поведінки економічних суб'єктів на практиці зустрічається дуже рідко. Проте й сьогодні на національних і світових галузевих ринках функціонує цілий ряд фірм. які займають там майже монопольне положення. Класичним прикладом міжнародної монополії є алмазний синдикат «Де Бірс». який контролює від 80 до 85 відсотків пропозиції.

До монополістичних галузей належать також громадський тран­спорт. зв’язок, виробництво і постачання електроенергії тощо. Такі підприємства належать до природних монополій і на місцевих рів­нях вони підлягають державному регулюванню.

У колишньому СРСР економічна політика держави свідомо здій­снювалася в напрямі створення умов для монопольного положення виробника. Примітивне розуміння історичної тенденції до зростання усуспільнення виробництва ототожнювало його з великим і надве­ликим виробництвом. У результаті в промисловості колишнього СРСР склався найвищий у світі рівень концентрації виробництва. Кожне підприємство давало продукції в середньому в 4 рази біль­ше, ніж американське, а середня чисельність зайнятих на одному підприємстві майже в 10 разів перевищувала аналогічний показ­ник для країн Заходу.

Монополізацію економіки колишнього СРСР спричинили не тіль­ки зростання концентрації виробництва, а й практика реалізації промислової продукції, за якою для виробників установлювались зони реалізації, де вони виступали монополістами. До того ж кон­куренція трактувалася як вада розвиненого підприємницького то­варного виробництва.

Промислові структури в економіці країн командно-адміністра­тивної системи традиційно характеризувались великим рівнем кон­центрації. Багато видів продукції випускала невелика кількість виробників, проте централізоване визначення цін і обсягів вироб­ництва перешкоджало виникненню на цьому грунті проблем моно­полізму, характерних для ринкової економіки. Однак багато під­приємств активно використовували своє монопольне становище. у тому числі й для отримання додаткових обсягів капіталовкладень та інших ресурсів.

Крім концентрації виробництва монополізм при командно-адмі­ністративній системі мав такі особливості. По-перше, стан загаль­ного дефіциту формував надлишковий попит на продукцію більшості підприємств. Формувався «ринок продавця», і кожне підпри­ємство ставало монополістом щодо своїх покупців незалежно від кількості підприємств галузі, які випускали однорідну продукцію. По-друге, весь державний сектор в макроекономічному аспекті виступав як монополія, оскільки всі підприємства належали одно­му власнику — державі, яка не була зацікавлена у конкуренції між ними.

Україна дістала у спадок високомонополізовану. жорстко зацен-тралізовану систему господарювання. Побудова ефективної націо­нальної економіки передбачає створення правових основ обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм­ницькій діяльності та здійснення державного контролю за додер­жанням норм антимонопольного законодавства.

Ринок як полісистемне утворення Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює склад­ну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові за­кономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислове розвинутих краї­нах визначається широким арсеналом перевірених часом і госпо­дарською практикою законодавчих і моральних норм, багатопла­новою і компетентною політикою держави щодо розвитку еконо­міки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свобо­дою економічної самодіяльності людини.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно ба­гату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фі­нансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з пе­релічених елементів здатний функціонувати в так званому авто­номному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов’язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'яз­ку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринково­го середовища.

Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністратив-ними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, кра­їн, коаліцій, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках кон­кретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різ­них форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціо­нуючих суб'єктів господарювання як монопольний чи олігопольний.

У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачаль­ника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут. тобто монополію недостатньо трактувати як антипод ринково-кон­курентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є та­кож тотальний дефіцит.

Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макро-економічні складові його — це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо.

Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших ком­понентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого рин­ку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуаль­ним. В економіці України проблема збалансованості попиту й про­позиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна система відвернула виробництво від потреб люди­ни, підпорядкувала його інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового національного продукту приблизно 45 відсот­ків припадало на капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потребидля фонду споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах світового ринку це співвід­ношення має вигляд 74: 26. В той же час у країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить ЗО: 70.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджува­них об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, облад­нання, приладів світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери ви­робничих відносин, країни командно-адміністративної системи при­гнобили виробництво, його рушійні сили.

Управління виробництвом у ринковому господарстві здійсню­ється через капітал. Інакше неможливо перебороти численні дис-баланси, неприйняття підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.

Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефектив­ного господарювання, не передбачає високої соціальної та мораль­ної культури господарюючих суб'єктів, не сприяє співробітництву з іноземним капіталом. Створення ринку капіталу потребує стиму­лювати передусім не позиковий, а підприємницький іноземний капітал (прямі інвестиції, портфельні інвестиції). Прямі інвестиції перед імпортом позичкового капіталу мають переваги. Вони ство­рюють матеріальну заінтересованість у найбільшій віддачі капіта­лу. у впровадженні передової технології й організації виробництва. орієнтують на світовий ринок, його стандарти тощо.

Ринок праці - посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного зако­нодавства та саморегулювання.

Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу уникнути екстремальних ситуацій у сфері зайнятості та викорис­тання робочої сили.

Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров’я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні ремісники та ін.).

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасо­во не працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два «чистих» варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший — ринок робочої сили з обмеженим попитом;

другий — з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого — ринок відсталих країн. Ринок робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої сили. Дійовим інстру­ментом ринку робочої сили є біржі праці.

У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди за сегментами ринку, і вони набувають певної структу­рованості.

ВИНИКНЕННЯ СВІТОВОГО РИНКУ І СТАДІЇ ЙОГО РОЗВИТКY

Відомі американські економісти Макконнелл і Брю пишуть, що «ринок — всякий інститут або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) конкретного товару або послуг». Ринок є система обміну різними по своїх споживчих властивостях продуктами праці як товарами. Продукти передаються постачальниками покупцям не безплатно, а на відплатній основі. Виходить, ринок припускає наявність як різних по своїх споживчих властивостях продуктів праці, так і їхніх різних власників.

Визначення вмісту ринку зустрічаються різні. Тому приведемо ще одне з них, що, на нашу думку, відбиває найбільш адекватно його вміст. Отож, ринок — це засіб або механізм реалізації і придбання товарів і послуг, у якому беруть участь продавці і покупці, тобто він являє собою систему співвідношення пропозиції і попиту різних власників. Коротше кажучи, ринок — це вартісна система обміну різними продуктами праці. Тому не ставтесь скептично до базару, як деякі це роблять, тому що базар і супермаркет — це усього лише різновиду усе тієї ж системи товарного обміну різними продуктами праці. У той же час народне тлумачення ринку відрізняється від його наукового змісту. У повсякденному житті під ринком розуміють місце, де продаються і купуються товари. У дійсності ж ринок не зводиться до місця. Ринок це не місце, а визначений механізм товарного виробництва.

Виникнення і становлення ринку обумовлено розвитком суспільного поділу праці і товарного виробництва. З ростом товарного виробництва розвивається і ринок — засіб обміну продуктів, що призначені для продажу, а не споживання самими виробниками.

При рабовласницькому ладі товарне виробництво і товарне обертання усередині окремих країн були розвинуті слабко. Відповідно до цого на зовнішній ринок відправлялася лише незначна частина продукції. І усе ж при рабовласницькому засобі виробництва виник світовий ринок. У той час він носив переважно внутриконтинентальний масштаб. Фінікія, Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю як між собою, так і з численними містами Середземномор’я і Чорного моря. Але рабство по самій своїй природі не було товарним виробництвом і тому лише частково могло бути основою розвитку зовнішньої торгівлі. Його більш тривкою основою було ремісниче виробництво. Тому сформований в епоху рабства світовий товарний ринок по своєму соціально-економічному характеру був ремісно-рабовласницьким ринком.

Протягом довгого часу і при феодалізмі також не спостерігалося широкого поширення товарного виробництва, оскільки пануючим було натуральне господарство. У силу цього в обмін надходила незначна частина продукції сільського господарства і дрібних ремісничих підприємств. Диференціація суспільного виробництва майже була відсутня. Товарний обмін між окремими товаровиробниками охоплював лише невеличкі райони. Купецький капітал, виступаючи посередником між товаровиробниками, поступово втягував в обмін усі нові райони й області. Але в умовах їх політичної і виробничої роз'єднаності товарний обмін носив нерегулярний характер: був відсутнім єдиний національний ринок, суспільні потреби задовольнялися переважно продукцією місцевого виробництва.

Слабкий розвиток суспільного поділу праці усередині окремих країн перешкоджало встановленню регулярних торгових зв’язків між ними. Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвитку і не мала істотного значення в задоволенні потреб феодального товариства в цілому.

Проте саме при феодалізмі древній світовий внутриконтинентальний ринок переріс у міжконтинентальний. Справді, середньовічний Китай торгував не тільки в Індією, але і з Аравією і Південної Африкою. Венеція і Генуя вели торгівлю як із феодальними країнами Європи, так і з Єгиптом і державами Ближнього Сходу. Подорож Васко да Гама з'єднала ці два регіональні міжнародних ринки, а відкриття Америки Колумбом і кругосвітня подорож Магелана об'єднала всі регіональні ринки в єдиний ланцюг. Так що світовий ринок виник не в XIX в., а значно раніше. Звичайно, тривалість його була короткою, а масштаби невеликі. І усе ж він існував. Основними постачальниками товарів на зовнішній ринок були феодали і ремісники. Тому сформований в епоху феодалізму товарний ринок по своєму соціально-економічному утриманню був ремісно-феодальним.

Засіб обміну продуктів праці як товарів, вироблених відособленими друг від друга власниками, наприкінці епохи феодалізму став розвиватися під впливом виникнення капіталістичних підприємств, відділення промисловості від землеробства. в міру спеціалізації сільського господарства в різних районах на виробництві визначених видів товарів, у силу розчленовування промислового виробництва на усе більше число галузей.

У умовах капіталістичного товарного виробництва, що розвивається, кожна з галузей промисловості і сільського господарства поступово стають ринком один для одного. Диференціація виробництва на спеціалізовані галузі являє собою процес поглиблення і розширення суспільного поділу праці. Ніж глибше стає поділ праці, тим більше розвивається товарне виробництво, тим усе більш розширюється сфера обміну товарів, тобто виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного виробництва виходить за рамки окремих країн, тоді вона доповнюється міжнародним обміном і на цій основі розвивається новий світовий ринок. Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, що пов’язані між собою товарообміном.

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами інший. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв’язку між товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів, розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Варто підкреслити, що вирішальний вплив на формування єдиних національних ринків, а потім і подальший розвиток світового міжконтинентального ринку зробила значна капіталістична промисловість. У результаті промислового перевороту, що відбувся в Англії в останній третині XVIII в., а потім протягом XIX в. і в інших країнах Європи й Америки, стала швидко розвиватися значна промисловість, що і прискорило формування національних ринків і призвело до утворення світового капіталістичного ринку. Ця творча роль значної промисловості обумовлена поруч обставин.

По-перше, капіталістичному виробництву властиво прагнення до одержання високої норми прибутку. У погоні за ним підприємці не задовольняються існуючим рівнем прибутку, а шукають оптимальних умов реалізації своєї продукції за межами своєї країни. І не випадково XIX в. став часом політичного поділу світу між значними промисловими державами. Крім політичних інтересів уряду цих країн забезпечували своїм підприємцям високоприбуткові ринки збуту їхньої продукції. Таким шляхом розширюються економічні зв’язки одних країн з іншими.

По-друге, на відміну від ремесла і мануфактури значна машинна промисловість дає можливість робити величезні партії товарів для продажу. У погоні за масою прибутку підприємці ринуться розширити продаж своїх товарів не тільки всередині країни, але і за рубежем. Це також призводить до розширення зовнішньої торгівлі, тобто до розвитку ємкості світового ринку.

По-третє, погоня за прибутком усередині країни відбувається в умовах гострої конкурентної боротьби між підприємствами. З метою одержання високих прибутків окремі галузі розширюють об'єм виробництва за межі потреб інших національних галузей, службовців для них ринками збуту. Ця нерівномірність росту різних національних галузей впливає на стан внутрішнього ринку. Ті галузі, що у своєму розвитку випереджають технологічні пов’язані з ними інші галузі, ринуться реалізувати свою продукцію на зовнішніх ринках.

По-четверте, масове виробництво товарів на базі значної машинної промисловості викликає величезний попит на сировинні товари. У процесі розвитку промисловості головними постачальниками сировини стали країна, що знаходилися в колоніальній залежності від більш розвинутих у промисловому відношенні держав, що примушували їх економічними і позаекономічними методами до спеціалізації економіки у визначеному напрямку. Як бачимо, значна машинна промисловість із моменту свого виникнення втягує у світовий ринок різноманітні країни не тільки як покупців її продукції, але і як постачальників сировинних товарів.

Світовий ринок міг досягти свого повного розвитку лише при капіталістичному машинному виробництві і викликаному їм широкому міжнародному поділі праці. Тільки в умовах капіталістичного засобу виробництва світовий ринок стає цілком розвинутою економічною категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного і всебічного міжнародного товарообігу, що спирається на постійне і масове виробництво товарів для продажу на світових ринках, на розвиток мережі міжнародних засобів транспорту і зв’язку.

• оча світовий ринок виник на основі розвитки національних ринків, проте він не тотожний ім. Принаймні можна відзначити наявність таких відмітних властивостей: деякі товари, що беруть участь в обертанні всередині країн, зовсім не виходять на світовий ринок;

• рямування товарів на національному ринку обумовлено економічними чинниками, тобто виробничими зв’язками між підприємствами й іншими організаціями, а на світовий ринок величезний вплив робить зовнішньоекономічна політика держав. Наприклад, на шляху іноземних товарів держава споруджує високі бар'єри, а при прямуванні національних товарів між своїми областями, провінціями, штатами воно цього не робитьнарешті, на світовому ринку існує особлива система цін — світові ціни.

Світовий капіталістичний ринок проходить у своєму розвитку три стадії, обумовлені розвитком капіталістичного засобу виробництва: стадію підготування капіталістичного засобу виробництва (епоха мануфактури), стадію машинного виробництва окремих підприємств і корпоративної стадії капіталізму. Кожна стадія розвитку світового капіталістичного ринку має свої особливості, обумовлені самим капіталістичним засобом виробництва.

Світовий ринок на стадії підготування капіталістичного засобу виробництва знаходився ще в зародковому, нерозвиненому стані. Визначальною рисою зовнішньої торгівлі на цій стадії була переважна роль купецького капіталу, що виступав у якості посередника в процесі обертання товарів, вироблених переважно дрібними товаровиробниками і частково капіталістичними мануфактурами.

Світовий ринок на другій стадії капіталізму охоплює період від промислового перевороту в Англії наприкінці XVIII в. до кінця 70-х рр. XIX в., коли світова капіталістична торгівля набула цілком розвинутих рис. Для цього етапу характерна перемога значної машинної промисловості в Англії і встановлення нею промислової і торгової гегемонії. Світовий ринок виходить із свого початкового стану і починає укладатися як категорія капіталізму. Вирішальну роль на світовому ринку починає грати промисловий капітал, що підкоряє собі торговий капітал. Основою міжнародного товарообігу стає вивіз виробів значної капіталістичної промисловості Англії і ввіз нею сировини і продовольства. У 60−70-ті рр. XIX в. визначальною ознакою світового ринку є остаточне закріплення пануючої ролі промислового капіталу в господарському житті головних розвинутих капіталістичних країн, насамперед США і Німеччини, промисловість яких за рівнем свого розвитку став наздоганяти Англію.

Корпоративна стадія капіталізму охоплює період із 80-х рр. XIX в. і до наших днів. коли виявлявся перехід від капіталізму вільної конкуренції окремих підприємств до різних форм панування корпорацій. На цьому етапі завершилося формування світового ринку, на основі утворення єдиної капіталістичної системи господарства і всесвітнього панування фінансового капіталу.

Найбільше нас цікавить розвиток світового капіталістичного ринку в XX в. Роздивимося найбільш характерні риси світового ринку на цьому етапі його розвитки.

Література:

1. 1.Закон України «Про підприємництво». -К., 1998. -с. 3.

2. 2.Ойкен В. Основные принципы экономической политики. -М., 1995. -с. 249.

3. 3.Основи економічної теорії: політ економічний аспект: — за редакцією Г. Н. Климка, В. П. Несторенка. — 2-ге вид., перероб. і доповнене — К.: Вища школа — Знання, 1997.-743с.