Гігієнічні принципи планування лікарняних відділень, особливості їх санітарного благоустрою

Реферат на тему:

Гігієнічні принципи планування лікарняних відділень, особливості їх санітарного благоустрою Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувально-профілактичних закладах визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім пла­нуванням будинків, їх санітарно-технічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувально-профілактич­них закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість ство­рити найкращі умови зовнішнього середовища для хворихсприя­ють впровадженню лікувально-охоронного режимузапобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекційполегшують лікувальну роботу медичного персоналусприяють якнайшвидшому видужан­ню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності ме­дичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапев­тичні дії є безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комп­лексів: децентралізована, централізована, змішана та централізовано-блочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невели­ких, малоповерхових корпусів (павільйонів), в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її пере­вагою є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувально-охоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будин­ку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуа­тація санітарно-технічних служб, скорочуються шляхи пересуван­ня хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагнос­тичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувально-профілактичних закла­дів передбачає об'єднання в одному головному корпусі лікарні загальносоматичних відділень, лікувально-діагностичних кабінетів, лаборато­рій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна і господарські служби. Ця система поєднує по­зитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізовано-блочну систе­му, при якій лікарня складається з декількох корпусів (терапевтич­ного, хірургічного тощо), зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої систе­ми будівництва. За допомогою підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять хворих, пересувну лікувально-діагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізовано-блочної системи є головний корпус — лікувально-діагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медич­них процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. Централізовано-блочна система дозволяє об'єднати функціонально однорідні підрозділи і створити відповідні комплекси (операційний, стерилізаційний, рент­генодіагностичний, лабораторний тощо).

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізовано-блочні лікарні у декілька наземних і 2−3 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ, бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на всіх об'єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарсь­кої справи, санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються лікарняні будівелі.

Особливі вимоги пред’являють до лікарняної ділянки. При роз­міщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділян­ку, достатню за розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту значною мірою залежить від місце розташування та інших чистіше повітря. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, непов’язані з амбулаторним прийо­мом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до населення, доц­ільно розміщувати у центрі району обслуговування. А лікарні за­гального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко розташо­вують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об'єктів забруднення по­вітря. Необхідно, щоб рівень шуму на її території в денний час не перевищував 45 дБ, у нічний — 35 дБ.

Земельна ділянка лікувально-профілактичного закладу повинна розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території. Бажано, щоб вона знаходилась поблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій, джерел водопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промисло­вих підприємств та інших джерел забруднення навколишнього се­редовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу, залежно від загальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м², для дитячих лікарень — від 135 до 250 м² з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа зе­мельної ділянки збільшується, порівняно з вказаними, на 15−20%.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відо­мості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопу­стимо використовувати ті ділянки, на яких були розміщені склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а та­кож якщо рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту.

На земельній ділянці виділяють ряд функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садово-паркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі в'їзди до лікувальних корпусів і гос­подарської зони та патологоанатомічного відділення.

До складу лікарні загального типу входять:

1) приймальне відділення;

2) стаціонар із терапевтичним і хірургічним, акушерсько-гіне­кологічним, дитячим, інфекційним, анестезіологічно-реанімаційним, радіологічним відділенням, відділенням переливання крові з бан­ком крові та кровозамінників тощо;

3) поліклініка;

4) лікувально-діагностичні підрозділи з відділеннями функціо­нальної діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичним, ре­абілітації та лікувальної фізкультури;

5) патологоанатомічне відділення з моргом;

6) допоміжні служби — харчоблок, пральня з дезкамерою, цен­тральний стерилізаційний відділ, майстерні з ремонту медичної тех­ніки й апаратури, гараж, овочесховище тощо;

7) адміністративно-господарська частина — канцелярія, медич­ний архів, бібліотека тощо.

Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних бу­дівлях залежить від системи лікарняного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на відстані 30−50 м від лікувальних корпусів. Необхідно, щоб вхід у поліклініку був окремим.

Площа забудови лікарні повинна становити 12−15%, зона зелених насаджень — не менше 60%, решта території - пішохідні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за периметром ділянки — 15−30 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між функціональними зонами лікарень шириною 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень — не менше ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом розміщують в ізольо­ваному місці, якого не видно з вікон лікарні.

Із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані 30−40 м від лікарняних будинків, розташовують господарське под­вір'я з центральною котельнею, пральнею, дезінфекційною каме­рою, гаражами, складськими приміщеннями, овочесховищем. Гос­подарське подвір'я ізолюють від інших зон смугою зелених наса­джень завширшки 8−10 м.

Приймальне відділення. Приймання хворих є дуже відпові­дальною ділянкою роботою лікарні. Тут складається перше вражен­ня хворого про заклад, покликаний вилікувати його. Даний момент має велике значення для психологічного настрою пацієнта та успіху лікування. Таким чином, можна сказати, що приймальне відділення є дзеркалом лікарні.

До складу приймального відділення входять вестибюль, довід­кова, роздягальня, ванни-душові, убиральня. Слід відзначити, що перераховані частини розташовуються за потоковим принципом. Більшість хворих приймають у приймальному відділенні, яке містить­ся в головному корпусі. Окремими потоками йдуть інфекційні хворі, породіллі, хворі із шкірно-венеричною патологією та діти.

Хворі, направлені лікарями поліклініки на стаціонарне ліку­вання, звертаються у приймально-виписну канцелярію, де їх прий­має черговий медперсонал. Там пацієнтів реєструють, якщо необ­хідно — обстежують, проводять санітарну обробку, видають лікар­няний одяг, взуття, рушник, дають направлення, вказують номер палати і проводять у відповідне відділення. Породіллі, минаючи канцелярію, потрапляють в акушерсько-гінекологічне відділення, за­разні хворі - в інфекційне відділення.

Хворих, які потребують швидкої допомоги, направляються без­посередньо у лікувальне відділення приймального відділення. Це одна або дві великі палати на 10−12 ліжок, які розділено шторами з тканини або плівкового матеріалу, утворюючи начебто бокси. До кожного ліжка підведено трубопроводи для подачі кисню й інших медичних газів. Біля кожного ліжка є настінні електричні лампи, сигналізація, яка дозволяє викликати медперсонал. Палати обладнано тумбочками, шафами для медикаментів та особистих речей хворого. У приміщенні є діагностична і лікувальна пересувна апаратура, яка в лічені секун­ди може бути подана до будь-якого ліжка. У палаті е умивальник.

Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призна­чених для пацієнтів із захворюваннями одного профілю. Спеціалізо­ване відділення є найважливішим функціональним елементом лікарні. Якщо в ньому міститься понад ЗО ліжок, його організовують із па­латних секцій і розташованих між ними приміщень, які є спільними для всього відділення.

Згідно із сучасною світовою наукою і практикою, ліжковий фонд стаціонару поділяється на чотири класи:

1. Ліжка 1-го класу призначені для реанімації та інтенсивного лікування: їхня частка сягає 20% щодо всіх ліжок. Це найбільш вартісні й оснащені ліжка і потребують відповідного штатного за­безпечення.

2. Ліжка 2-го класу — для відновлювального лікування. Орієн­товно їхня частка становить 45% усього ліжкового фонду.

3. Ліжка 3-го класу — для тривалого лікування хворих із хроніч­ною патологією. Складають 20% усього ліжкового фонду.

4. Ліжка 4-го класу — для медико-соціального призначення, їх найменше — 15%. Ліжка 2-го і 3-го класів становлять дві третини всього ліжкового фонду (65%). Вони можуть бути організовані у вигляді денних стаціонарів або стаціонарів удома.

Такий розподіл ліжкового фонду вважається найбільш економіч­но вигідним.

Основним функціональним підрозділом кожної лікарні є лікар­няне відділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і складається з окремих палатних секцій. Палатна секція — основна структурна одиниця лікувального відділення, головним зав­данням якої є збереження гігієнічного комфорту і зручності обслу­говування хворих. Вона розрахована на 30 ліжок, зокрема одно-ліжкові (площею 9 м2), двота чотириліжкові (площею 7 м² на одне ліжко) палати. У палаті повинно бути не більше 4 ліжок. Цей по­казник є оптимальним як у технологічному, так і гігієнічному відно­шенні. У таких палатах найбільш зручно розташовувати ліжка па­ралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих, прове­дення різних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд за пацієнтами, створює однакові параметри бактеріологічного за­бруднення повітряного середовища й інсоляції. У палатах відстань між ліжками повинна бути не меншою ніж 0,8−1,0 м. Ліжка ставлять на відстані не ближче ніж 0,9−1,0 м від зовнішньої стіни. Крім ліжок, у палаті повинні бути приліжкові тумбочки, стільці, стіл, вішалка. Необхідно, щоб у палатній секції для дорослих мають були ще й такі при­міщення: пост чергової медичної сестри (4−6 м2), кабінет лікаря (10м2), процедурна (13−18 м2), клізмова (8 м2), їдальня (18 м2), місце денного перебування хворих (15 м2), санітарний вузол.

Пост чергової медсестри розміщують біля процедурної та па­лат на одне ліжко, призначених для важкохворих. З поста повинно бути видно коридор, вхід до палат і допоміжні приміщення. Відстань від поста до палат, що обслуговуються, не повинна перевищувати 15 м. Пост обладнують столом, двома шафами (для історій хвороб, медикаментів і матеріалу для перев’язок), стерилізатором, холо­дильником, умивальником, телефоном, сигналізацією для виклику з палати медперсоналу і двостороннього розмовного (або відеорозмовного) зв’язку сестри і хворого.

Санітарний вузол повинен бути оснащеним умивальнею, ван­ною, убиральнею та допоміжним приміщенням. Потрібні три убиральні: чоловічий з пісуаром, жіночий з висхідним душем і для медичного персоналу. Щоб запахи із санітарного вузла не проникали в палат­ний коридор, його забезпечу­ють витяжною вентиляцією, а не вентилюють через ква­тирки чи відкриті вікна. Допоміжне приміщення устатко­вують пристосуванням і спе­ціальним зливом для миття суден та паровим стериліза­тором для їх дезінфекції, ша­фою з витяжкою для збе­рігання випорожнень хворих, резервуаром для брудної білизни, шафою для предметів прибирання, столом для мит­тя церат та умивальником. Приміщення санітарного вуз­ла повинні мати природне освітлення, підлоги викладають плиткою, панелі висотою не менше 1,8 м малюють масля­ною фарбою, а ще краще викладають облицювальною плиткою.

Сюди ж відносять і коридор, що з'єднує всі приміщення. Кори­дор може бути з однобічною (бічний), двобічною (центральний) і частково двобічною забудовою приміщенями. Гігієнічні переваги має світлий, добре вентильований, з бічною забудовою коридор. Шири­на коридора повинна бути не меншою, ніж 2,4 м, що забезпечує вільне розвертання ліжок чи носилок.

У багатопрофільних лікарнях, коли відділення складаються з декількох палатних секцій, між палатними секціями розміщують кабінет завідувача відділенням (12 м2), кімнати старшої медичної сестри і сестри-господарки (по 10 м2), приміщення для зберігання переносної апарату­ри (12 м2), місце для каталок (5 м2), дві кімнати для персона­лу, приміщення для спеціалізованих кабі­нетів (їх призначен­ня залежить від про­філю відділення), на­приклад, у хірургіч­ному відділенні - перев’язочна (22 м2). Буфет та їдальня мо­жуть бути спільними для двох суміжних секцій.

Крім звичайних палаті облаштовують палати інтенсив­ної терапії, півбокси та бокси, баропалати, палати-біотрони, «стерильні» палати тощо. Чим менше ліжок у палаті, тим менша небезпека внутрішньолікарняної інфекціїкрім того, це доз­воляє ізолювати неспокійних та тяжкохворих.

Палата інтенсивної терапії з подвійним медичним постом і комплексом моніторингового спостереження забезпечує можливість проведення експрес-аналізів, різноманітних діагностич­них досліджень і реанімаційних заходів.

Відділення анестезіології та реанімації обладнуються апарату­рою для дистанційного безперервного контролю за станом життєво важливих функцій організму хворого (кардіомонітором, кардіоком-плексом тощо). У цьому випадку на посту чергової медсестри вста­новлюють виносний сигналізатор ритму і тривоги.

Література:

• агальна гігієна з основами екології за редакцією проф. В. А. Кондратюка. Тернопіль, «Укрмедкнига» 2003.