Андрій Шептицький – життя і діяльність

Реферат з релігієзнавства

Андрій Шептицький — життя і діяльність Андрій Шептицький нардився 29 липня 1865 року в родовому маєтку графа Івана Шептицького в селі Прилбичах неподалік Явора на Львівщині. Його мати Софія була дочкою відомого письменника Олександра Фредра. Мала семеро синів, трьох з яких батько назвав на честь галицьких князів Романом, Левом і Юрієм.

Високоінтелегентним обдарованим зростав Роман, який з юних років відзначався богомільністю.

Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у м. Кракові (Польща). Після закінчення 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залиши­ти. Навчався на юрид. ф-ті Краківського та Вроцлавського ун-тів. 1888 здобув наук, ступінь доктора права. 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом В. Соловйовим та істориком В. Антоновичем. 28.5.1888 вступив до монастиря отців василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім'я Андрей. Зго­дом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наук, ступені доктора теології та доктора філ. 22.8.1892 був ви­свячений на священика у Перемишлі, згодоммагістр новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892−96), а з 20.6.1896 — ігумен монастиря Св. Онуфрія у Львові. Деякий час був проф. теології у Кристинополі (тепер м. Червоноград Львівської обл.).

1899 імп. Франц Иосиф І іменував Ш. станіславським єпископом, а папа римський Лев XIII затвер­див це рішення (хіротонія відбулася 17.9.1899). Після смерті митрополита Ю. Сас-Кубновського Ш. 1900 був номінований галицьким митропо­литом. Інтронізація відбулась 1901 у соборі Св. Юра у Львові. Ш., будучи депутатом Галицько­го сойму і чл. Палати панів австр. парламенту у Відні, відстоював інтереси укр. населення Галичи­ни. У січні 1906 Ш. очолював делегацію до імпера­тора Франца Иосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з ін. народами Австро-Угорської монархії.

Ш. підтримував розвиток освітньо-культурного життя у західноукр. землях, чим сприяв пробу­дженню нац. свідомості укр. населення. 1901 підтри­мав Сецесію укр. студентів Львів, ун-ту. 1902 митрополит поставив питання про необхідність від­криття укр. гімназії у Станіславі (тепер Івано-Фран­ківськ), а 1910 на засіданні палати панів вимагав створення укр. ун-ту у Львові. Дбав про орг-цію фахо­вої підготовки молоді. З цією метою сприяв станов­ленню і розвитку хліборобської школи у с. Коршів та садівничої школи у с. Миловащі. Ш. сприяв і розвитку укр. культури. 1905 заснував церк. му­зей (згодом перейменовано у нац. музей ім. митро­полита А. Шептицького). Завдяки піклуванню Ш. у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. На кошти митрополита придбано бу­дівлю, в якій розмістилася художня школа О. Но-ваківського, а також майстерні М. Сосенка та О. Куриласа. Ш. надавав стипендії молодим укр. митцям для здобуття худож. освіти у кращих навч. закладах Європи. 1903 заснував Народну лічницю, яку 1930;38 перетворили на сучас. шпиталь. Ш. був ініціатором і засновником Зем. банку у Львові (1910), підтримував діяльність укр. культурно-про­світницьких т-в «Просвіта», «Рідна школа», «Сіль­ський господар».

Ш. приділяв постійну увагу організації та розвит­ку нац.-реліг. життя у західноукр. землях. З його допомогою велося будівництво духовної семінарії у Львові, засновано бібліотеку станіславської Капі­тули. 1901 заснував чин Св. Теодора Студита, 1913 запросив до Галичини чин Редемптористів, які прий­няли сх. обряд і створили свою гілку. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, студиток, милосердя, Св. Вікентія, Св. Ио­сифа, священномученика Йосафата. Скликав си­ноди та конференції єпископату греко-католицької церкви. Важливою була екуменічна та унійна діяльність Ш. У цих справах він двічі відвідав Росію (1907, 1912) та Білорусь. Заснував Рос. католиць­ку церкву. Створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії, 1908 на­правив туди для місійної діяльності ченців-студитів. 1907 Ш. добився призначення єпископа для США, а 1912 і для укр. поселенців у Канаді. 1910 брав участь у Євхаристійному конгресі в Монреалі. Ш. був ініціатором Велеградських з'їздів (1907;27), у Бельгії створив сх. гілку ордену бенедиктинців.

Після окупації на поч. Першої світової війни Льво­ва рос. військами митрополит Ш. був 18.9.1914 заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом — до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі. Після Лютневої революції 1917 звільнений.

1917 провів низку заходів, спрямованих на по­ширення і зміцнення католицької церкви в Росії. У березні 1917 організував у Петрограді синод Рос. католицької церкви і призначив о. Леоніда Федо­рова екзархом для католиків візант. обряду в Росії. Перебуваючи у Києві, митрополит призначив о. Михайла Цегельського екзархом для католиків візант. обряду в Україні. У Києві налагодив контак­ти з провідними діячами Української Централь­ної Ради.

У вересні 1917 Ш. повернувся до Львова і відразу включився у політ, життя краю. 28.2.1918 у Палаті панів виступив з промовою, в якій відстоював право всіх націй імперії на самовизначення з урахуванням етногр. факторів та підтримав укладення у Бересті мирного договору з УНП (див. Берестейський мир 1918). З жовтня 1918 — чл. Української Націо­нальної Ради ЗУНР-30 УНР 1918;19. Під час укр.-польськ. війни 1918;19 інтернований польськ. властями. 16.12.1920 здійснив поїздку до Рима, звідти поїхав на візитацію укр. поселень у Пн. та Пд. Америці. У своїх виступах обстоював ідею не­залежності та соборності України, засуджував оку­пацію Польщею Галичини і ліквідацію укр. державності у західноукр. землях. Після повернення у кін. вересня 1923 Ш. заарештовано та інтерновано у м. Познані. Лише після особистого звернення рим. папи Пія XI його звільнили, і в січні 1924 Ш. повер­нувся до Львова.

У міжвоєн. період продовжував роботу з розбу­дови греко-католицької церкви. За ініціативою Ш. було засновано Львів, греко-католицьку академію (1928), Богословське наук, т-во (1929), Укр. като­лицький ін-т церк. з'єднання ім. митрополита Рутського (1939). Продовжуючи унійну діяльність, відно­вив роботу Голландського унійного апостолату, у Бельгії - сх. гілку ордену бенедиктинців, започат­кував унійний рух в Англії.

В умовах польськ. окупації Галичини постійно залишався оборонцем укр. населення. Засуджуючи насильницьку полонізацію краю, дискримінацію укр. шкільництва, антиукр. нац. політику, репре­сивні акції уряду в Галичині та Волині в 1930, Ш. намагався консолідувати політ, сили укр. суспіль­ства. Ш. неодноразово звертався до керівників Польськ. держави, добиваючись припинення «Па­цифікації». 1933 митрополит разом з ін. єпис­копами підготував (видав) послання, в якому за­суджувався штучний голод, організований більшо­виками в Україні. Важливе місце в діяльності митрополита у ці роки займав захист прав пра­вославного населення Волині, Холмщини, Підляшшя та Посяння. 1938 склав листа, в якому було заявлено протест проти переслідувань православ­них віруючих на цих землях. Після звернення Ш. та ін. церк. діячів до папи рим. Пія XI польськ. вла­да припинила нищення православних церков. У бе­резні 1939 митрополит вітав проголошення неза­лежності Карпатської Україна.

Після приходу більшовицьких військ у Зах. Ук­раїну в умовах переслідування УГКЦ (закривалися духовні навч. заклади, монастирі, церк. видання тощо), незважаючи на слабке здоров’я і похилий вік, Ш. намагався відстоювати права церкви і вірних перед новою владою. У своїх зверненнях до молоді, батьків, ченців Ш. закликав до цілеспрямованої праці, вірності ідеалам церкви. Передбачаючи на­ростання репресій проти церкви, митрополит тає­мно 1939 висвятив на єпископа свого наступ­ника — ректора Львів, духовної семінарії о. Й. Сліпо­го. У жовтні 1939 Ш. призначив екзархів для вірних візант. обряду, що проживали на тер. Радянського Союзу: єп. М. Чарнецького для Волині та Полісся, о. К. Шептицького для Росії та Сибіру та ін.

На поч. рад.-нім. війни 1941;45 митрополит Ан­дрей вітав відновлення укр. державності і створен­ня уряду Української держави — Українського дер­жавного правління на чолі з Я. Стецьком (лист Ш. від 1941). 1941 Ш. очолив Українську На­ціональну Раду, а 1944 — Всеукр. Нац. Раду. Митрополит негативно ставився до нім. окупацій­ного режиму.

Засуджуючи переслідування євреїв, звернувся з протестом щодо нищення єврейського населення у Галичині до рейхсканцлера Г. Гіммлера. За згодою Ш. значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. 1942 було видано пастирський лист митрополита «Не убий», в якому містилися заклики до примирення політ, сил укр. суспільства, засуджувалися політ, вбивства і містилися засте­реження про відлучення від церкви організаторів і виконавців подібних злочинів. Під час Другої світо­вої війни Ш. ставив питання про об'єднання всіх християн України навколо Київ, патріархату у єдності з Рим. престолом, але не знайшов розумін­ня з боку окремих ієрархів церкви та укр. інтелі­генції. Помер митрополит 1944. Похований у крипні собору Св. Юра у Львові.

Література.

1. 1.Грай Г. С.