Своєрiднiсть визначення i розв «язання проблеми батькiв та дiтей у сiльськiй родинi (за повiстю Iвана Нечуя-Левицького» Кайдашева сiм «я»)

Своєрiднiсть визначення i розв’язання проблеми батькiв та дiтей у сiльськiй родинi (за повiстю Iвана Нечуя-Левицького «Кайдашева сiм’я»).

Глибоке знання народного життя, вмiння пропустити його крiзь свою художню уяву та душу, артистичне володiння народною мовою допомогло Iвану Семеновичу Нечую-Левицькому створити справжнiй шедевр української нацiональної культури — повiсть «Кайдашева сiм’я». Письменник з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв.

Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературi. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв’язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв’язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини. Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за «моє» i «твоє», дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв’язки, плямують власну гiднiсть та близьких їм людей.

Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект — вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське «моє» вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi капiталiстичнi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту («моє» — «твоє» та «старiсть — молодiсть»), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом. Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi «батьки та дiти» .

Нечуй-Левицький розв’язує цю проблему з досконалою майстернi стю: вiн створює на сторiнках повiстi родину, де у кожного її члена свiй, несхожий на iншi, майже протилежний характер. Але всi вони об'єднанi однiєю iдеєю: мати побiльше «свого». Старий Омелько Кайдаш — працелюбний стельмах, але знiвечений духовно i фiзично панщиною. Пияцтво поглиблювало його бездуховнiсть та егоїзм (у сценi його вiдмови полагодити дорогу). У жорстоких родинних сварках та колотнечах розкривається власницька сваволя Кайдашихи, хоч у глибинi душi вона добра i турботлива. Представниками молодого поколiння виступають сини Карпо i Лаврiн та їхнi жiнки Мотря i Мелашка. Характери у них протилежнi: черствий та рiшучий Карпо контрастує з поетичним Лаврiном, який «собi на умi». Наприкiнцi повiстi ми вже бачимо братiв, що мало чим вiдрiзняються один вiд одного: безперервнi родиннi сутички за «моє» i «твоє» зробили їх егоїстичними та впертими. В атмосферi грубостi мiняється i нiжний характер Мелашки, уподобившись сварливому характеру Мотрi.

Конфлiкт тимчасово згасає, коли всохла груша: сiм'ї помирилися. Та тiльки менi чомусь здається, що iз висиханням грушi «всохли» .

i родиннi взаємини. Так, сварок, може, вже й не буде. Та чи буде родинна єднiсть? Тiльки мир i взаємодопомога можуть принести щастя i впевненiсть у майбутньому, а це, на жаль, менi вбачається уже втраченим безповоротно.