Об"єднаймось, брати мої

Твір-роздум на тему:

Об'єднаймось, брати мої.

Єдність нації, на мою думку, починається з мови. Єдина мова, єдине коріння — фундамент консолідації. Тарас Григорович Шевченко — оберіг української мови, тож єднання повинне починатися саме з нього. Читати, розуміти і ставати ближчими до нього, один до одного. Бо саме Тарас Григорович мріяв про гуртування українців, їх підняття з колін на нові культурні та економічні щаблі.

Більш, ніж півтора століття Україна вслухаються у звучання дзвінких, мов бронза, слів «Кобзаря». Ця книга є музикою, його варто читати вголос, як читалися колись всі тексти в античності. Тепер важко навіть уявити, як поліфонія Шевченка вразила сучасників у часи, коли російська мова була панівною в культурному просторі імперії.

Вся Росія, держава і народ єдині в розумінні того, що російська мова — це засіб формування і збереження національної культури — смислів, символів, зразків поведінки, знань, способів інтерпретації. А національна культура означає національну державність. Тобто мова через культуру формує націю і національну державу. Звідси спільні зусилля Кремля, уряду і Думи, спрямовані на посилений розвиток саме російської мови. Через це розуміння перша леді Росії очолює Товариство російської мови, до якого входять не лише кращі інтелектуальні та академічні сили, а й промислова та фінансова еліта.

Українці досі можуть лише заздрити такому цілісному розумінню фундаментальної важливості мови. В Україні досі багато хто зводить мовні проблеми лише до питань спілкування чи освіти. Українська влада не може чи не хоче зрозуміти ключову роль мови для існування культури, а через неї - для існування сучасної політичної спільноти і державності.

Через те досі в Україні немає виразної культурної політики, розмитою залишається національна ідентичність. До цього часу предметом дискусій є навіть роль української мови порівняно з мовами інших етнічних груп у державі, в офіційних документах, у виступах посадових осіб.

Геній Шевченка зробив наддніпрянську селянську говірку мовою в європейському розумінні. Мовою, створеною народом у його тисячолітній історії і готовою до викликів нового часу, готовою до формування новочасної української нації. «На москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди.» .

Насправді його книга поставила питання не про українську мову, а про українську державність. Тому Шевченкове слово, виросле «із личаків, з курної хати», назвав «провісним» Василь Стус.

Шевченко звів у своїх текстах національні символи та моделі поведінки, виокремивши їх в окремому полі, на яке до нього претендували і російська, і польська культури. Більше того, він продемонстрував, що українська культура не обернена в минуле, що вона здатна існувати і приймати виклики сучасності. Найбільший з таких викликів — здатність до формування нації і держави. Тепер ми знаємо, що окреслені ним мова і культура змогли їх створити.

Сила мови і текстів Шевченка настільки потужна, що здатна змінити речі, світ навколо, створити цілу країну — Україну. Так Шевченко оригінально розпочав тему впливу мови на буття — тему, яка стане однією з головних у філософії ХХ століття.

Глибину Шевченка-політика, першими сприйняли не освічені земляки, а фахівці з жандармського ІІІ відділення. Генерал Дубельт правильно розкрив його головну ідею в записці Миколі І, підготовленій у справі Кирило-Мефодіївського товариства. Так розпочалося в Російській імперії українознавство в погонах. Воно і далі безпомилково оцінювало значення поетів, від Шевченка до Стуса. Виняткова жорстокість вироку, заборона «писати і малювати», вилучення «Кобзаря» чітко вказали, кого імперія справедливо вважала своїм найнебезпечнішим ворогом.

Все життя він шукав відповідь на питання, яке вперше поставив у «Давидових псалмах»: «Хто ж пошле нам спасеніє, верне добру волю?». Тоді ж він знайшов відповідь: «Обнімітеся, брати мої, молю вас, благаю». І підтвердив її в кінці життєвого шляху. Дорогу до добра знайде лише єдиний народ. «Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли» — визріла його молитва до Бога за рік до смерті.

Шевченко не лише молився про єдність, він творив і беріг її. Він знав хвилини відчаю від безвиході, слабкості друзів, глухоти людей. На Кос-Аралі він писав: «Либонь, уже десяте літо,//Як людям дав я „Кобзаря“ ,//А їм неначе рот зашито». Але ніколи — ні в засланні, ні повернувшись — він не дозволив собі жодним словом судити тих «братчиків», які виявили слабкість, під диктовку жандармів написали прохання про помилування на «высочайшее имя» .

Він добивався правди, а не визнання власних заслуг. І він ніколи не боявся говорити правду: «Серце болить, а розказувать треба» .

Глибина Шевченка-академіка і мислителя розкривається лише тепер, коли підводяться підсумки ХХ століття. Тепер стали зрозумілішими слова Франка про «нові, світлі шляхи», які Шевченко відкрив світові. Так само як і те, чому вони так довго не сприймались отими «професорами і книжними вченими». Геній виявився глибшим за багатьох діячів з університетськими дипломами. Нездатність його зрозуміти і визнати його правоту вони приховували народницьким міфом про дядька в шапці і кожусі. Насправді «Кобзар» засвідчує не просто високий академічний рівень автора. Він засвідчує справжню інтелектуальну свободу, здатність не повторювати філософську моду, а бачити суть речей.

Мета Тараса Шевченка — це гармонія людини з іншою людиною і природою, «Поставлю хату і кімнату». Ключові слова його ідеалу — «сім'я» і «братолюбіє» .

Раціоналісти вважають, що море, яке розступилося, і гори, якими рухає віра, є лише поетичними образами. Вони ніколи не зрозуміють, що це віра поета створила незалежність України. Хоча це відбулося через багато років після смерті академіка Шевченка, що прийшла до нього теж у березні. Спасибі йому за те, що він мав таку віру, дав нам її зразок.

Українці ще залишаються розпорошеними, розрізненими — культурно, економічно, політично. Ще далеко до кристалізації нації. Але до цього потрібно йти. Бо пісок вітер розвіє і нічого від нього не залишиться, а кристал — один. Він монолітний, він сильний. Він може протистояти і воді, і вогню, і всім іншим незгодам. А потім засяє сонце і кристал діамантоподібно заграє сонячним промінням. Українці варті цього. Хіба не так?