Українська державність як закономірність

Реферат на тему:

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ ЯК ЗАКОНОМІРНІСТЬ.

(на честь річниці незалежності України) На роковини незалежності прийнято згадувати набутки нації, народу, внесок у світову цивілізацію, відомих вчених, політиків, державців, митців, вітчизняних класиків світової літератури, знатних робітників, говорити про досягнення — вчорашні і сьогоднішні тощо. Все це вже досить відомо — як широкому загалу, так і керівникам, і все це сьогодні більш-менш доступно через літературу, інтернет тощо. Тому ми не будемо про це говорити зараз, а зосередимося на іншому — вищій доцільності державної незалежності, закономірності її реалізації для народу, нації, тих перевагах і вимогах які несе цей стан для всіх нас, наших перспективах.

Часто нерозуміння загальних законів розвитку суспільства породжує питання — чи не є незалежність, особливо сьогодні в часи глобалізації, чимось надуманим, непотрібним, зайвим? Адже ж у світі інтенсивно протікають інтеграційні процеси, Європа об'єднується, а ми… роз'єднуємось… То чи є стратегічно правильним орієнтир на державну незалежність?

Людство завжди було є і буде схоже на мозаїку, воно структуроване, поділене на держави, народи, нації, релігії, партії. Чому? Бо саме такий стан розділеності забезпечує динамізм розвитку цивілізації. Діє універсальний, фундаментальний закон єдності і боротьби протиріч, який і обумовлює розвиток суспільства. За цим законом оптимальний глобальний розвиток забезпечують конкурентні поля різної якості і рівнів — конкуренція держав, національних культур, мов, релігій, економік, конкуренція корпорацій, компаній, фірм, нарешті - окремих людей. Там і тоді де і коли ці конкурентні поля притлумлюються, штучно знищуються наступає застій у розвитку, стагнація, регрес. Головна причина краху всіх імперій — нищення ними конкурентних полів, які є рушієм розвитку суспільства.

Сучасний процес глобалізації - радикального збільшення транснаціональних товарних і фінансових потоків, формування глобальних «полюсів впливу» виявляється на нашому континенті у створенні єдиного платіжного засобу «євро», єдиного наднаціонального координаційного центру — Європарламенту, спрощенні подорожей з країни в країну тощо. Але це зовсім не те «об'єднання», яке ми бачили в СРСР, це не знищення суб'єктів згаданих конкурентних полів — держав, народів і націй, це не створення єдиного «європейського народу» (на кшталт «радянського»), що мало б негативні наслідки (в СРСР ці наслідки ми вже відчули на собі), це інше — нова, більш прогресивна форма спілкування і співжиття незалежних держав і націрнально-культурних організмів.

Отже, державна незалежність — не якась надумана забаганка партії чи групи «самостійників» (у нас чи де-інде), а магістральна, фундаментальна основа і умова оптимального розвитку людства. Іншими словами — фантасмагонічні моделі «єдиної держави» чи єдиної наддержави на планеті Земля, які так чи інакше висуваються і обговорюються деякими глобалістами, є суть нежиттєві, нестабільні й надумані конструкції, що суперечать фундаментальному закону єдності і боротьби протиріч. Якщо десь і колись така наддержава (суперімперія) і виникне, то негайно включаться закони гальмування розвитку (внаслідок знищення конкурентних полів) і вже незабаром ця держава розпадеться на окремі елементи, які знову включаться в конкуретний процес. Бо тільки сукупність незалежних (але тісно контактуючих) культур — запорука сталого всезагального розвитку. До речі це давно було відомо людству — згадаймо притчу про Вавілонську вежу…

Поглянемо на нашу сучасну українську державну незалежність в іншому ракурсі. Чи є вона органічною, історично виправданою, зрілою, а чи «зеленою кислицею» на цивілізаційному дереві? Безліч народів входять до поліетнічних держав. За статистикою існує близько 3 000 мов і всього лишень 200 держав. Отже, далеко не всі народи і нації «державні» — до їх когорти належать тільки найбільші кількісно і визрілі якісно. Більшість поліетнічних держав створені, або тими націями, які вже мають свої національні держави (наприклад, Швейцарія — французами, німцями, італійцями), або однією-двома домінантними націями, які є державотворчим ядром (Приклад — Індія).

Де ж стоїмо ми, українці-руси (русичі) — анти? Вже ця вервечка самоназв народу свідчить про його древність, досліджену і підтверджену світовими авторитетами («Повість временних літ», «Історія русів», «Історія України-Руси» М. Грушевського і т.д.). Ми не раз вже мали і державу і незалежність — Київську Русь (нашій столиці Києву — 1500 років), Галицько-Волинську державу, Гетьманщину, Українську Народну Республіку. Сьогодні ми говоримо не про здобуття, а про відновлення 10 років тому своєї незалежності і державності. І українці, очевидно, останній з 50-мільйонних народів світу, який не мав свої держави у ХХ ст. Отже, ми зріла, давно сформована культура, яка не раз витворювала державу і цілком закономірно зробила це ще раз.

Ще один вимір нашої сучасної незалежної держави — питання про давність державотворчого (українського) етносу. За Гумільвим народи-нації як цілісна сутність існують протягом 1500 років. Далі - порівняно швидкий регрес, розпад, асиміляція. Нам, україцям за однією з історичних версій або саме 1500 (згадаймо давність Києва), або й більше… То чи правий Гумільов і ми як втомлена нація що втратила своїх пасіонаріїв ось-ось добігаємо кінця свого розвитку? Про яке в такій ситуації відродження можна говорити? Чи доцільна тоді для нас (саме для нас, як і для будь-якого народу в його 1500-і роковини) державна незалежність? Питання, зрозуміло, теоретичне. Але з доленосними, практичними наслідками. Що можна відповісти Гумільову? Людство знає народи-нації, історія яких спростовує його теорію 1500-літнього циклу. Скажімо, євреї. Крім того, можна вийти на новий виток розвитку — новий 1500-літній цикл — через докорінну трансформацію. Так що від нас самих, знову таки все і залежить. Напружимо зусилля, мобілізуємося, створимо нову «критичну масу» нових пасіонаріїв — забезпечимо динамізм свого розвитку, ні - будемо поволі згасати.

Що дає нам незалежність і що вимагає? Гострі питання, які задає собі чи не кожен громадянин сучасної України… Отже — що дає? Те, що й іншим народам і націям — можливість бути хазяїном у себе вдома, хазяїном своєї землі, багатств, своєї долівідчуття свободи, яке необхідне людині і нації для розкриття творчого потенціалу. І по суті більш нічого — далі все залежить від самих людей. Незалежна держава для народу — що квартира для сім'ї. Її можна і виплекати, зробити своє життя достойним, насиченим, багатим духовно і морально, а можна й занехаяти все…

Незалежність дає тільки те, що все — наш вибір — залежить головним чином від нас самих, а не від когось (від хазяїна, «старшого брата» тощо). Отже, незалежність і вимагає від нас працювати і творити для себе і на себе, що завжди означає повну віддачу. Запитаймо себе — чи так ми діємо? Чи усвідомили свою незалежність. Адже, вона ніколи і нікому автоматично не приносила блага, вона тільки давала і дає шанс і можливість створити ці блага нам самим.

Як же нам скористатися незалежністю на благо і на користь людей і держави? Як нам облаштувати нову незалежну Україну? По-перше, на основі внутрішнього миру, етнічної і конфесійної толерантності. Основна ідея — політична нація з українським стрижнем. По-друге, орієнтація на ринкову економіку з базисним приватним (в деяких галузях державним) сектором. По-третє, європейський вибір при багатовекторній зовнішній політиці і дотриманні принципу вищості наших національних інтересів (за відомою виграшною формулою ми як держава не повинні мати ні друзів, ні ворогів, а тільки свої власні національні інтереси). Європейський вибір передбачає у майбутньому вступ до ЄС.

Щодо НАТО і взагалі воєнних блоків, то тут є дві альтернативи. Перша — грати «свою гру» — і стати на чолі нового міжнародного «клубу країн» з неядерним статусом. Це була б виграшна (оптимальна) реалізація вже існуючого стану добровільного ядерного самороззброєння (до речі рішення неоднозначного). Друга — увійти в НАТО. Тут також можливі декілька підваріантів. Перший — увійти в НАТО зі своїм статусом лідера неядерних країн, чим змінити обличчя НАТО. Думаю, що це сучасним політикам і уявити важко (бо вони живуть стереотипами і обмеженнями сучасних НАТІвських правил), але за умови подальшої трансформації НАТО — то реальна річ. Другий — увійти в НАТО на тих сучасних засадах, що й інші країни. Це основні варіанти, які можливі в перспективі незалежної України. Балансування між Сходом і Заходом — нетривкий стан, прийнятний хіба що тимчасово, в перехідному періоді.

По-четверте, фундаментальна переорієнтація економіки країни з виділенням домінант: аграрної, високих технологій (космонавтика, авіація, інформаційні технології та ряд локальних проривних технічних рішень), освіти, туризму і достатніх для самозабезпечення — вугільної, металургійної, харчової та інш. галузей.

По-п'яте, побудова нового українського міста і села за сучасним європейськими критеріями.

Рушієм і консолідатором всіх суспільних процесів в новій Україні повинна стати нова соціально приваблива національна ідея — духовне відродження та економічний прогрес з виходом на рівень 15−20-ти найрозвиненіших країн світу. Суть цієї ідеї може бути висловлена формулою: «третя (нова) Україна-Русь — багаті люди в багатій державі» .