Другий період. 
Становлення і розвиток естрадно-вокального мистецтва в Китаї в 1910-60 рр.

Згідно з вищезазначеною періодизацією, прийнятою в китайському мистецтвознавстві, другий період (1937;1969) подальшого формування естрадного вокального мистецтва у світі поділяється на два етапи: Шанхайський (1937;1949) та Гонконгський (1950;1969).

Шанхайський етап

Перший Шанхайський етап (1937;1949) був пов’язаний з розвитком кінематографа. Значну роль у цьому процесі відіграли артисти гурту «Яскравий місяць», котрі успішно брали участь у зйомці відомих китайських кінофільмів. Серед них великий успіх мали такі: «Ангел біля дороги», «Фігове дерево», «Острів весни та осені», «Назавжди», «Мати», «На нанкінській вулиці» та ін.

У результаті запровадженого дослідження я дійшла висновків: у 1930;40 рр. формується жанр китайської ліричної естрадної пісні, ознакою якої є відсутність емоційної експресії та драматизму почуттів. В аспекті музичного мислення характерними особливостями китайської ліричної естрадної пісні є насамперед пентатонічна ладова основа, неквапливий темп, наявність плавної мелодії широкого дихання, яка ускладнювалаcя різною мелізматикою, тощо.

Найвідомішими творами, написаними в цьому жанрі, були ліричні пісні: «Дійсно добра та красива», «Де ти, мамо?», «Бажання під луною», «Весільна пісня», «Весняна подорож», «Метелик, що літає», «Вітання з Новим роком», «Весна прийшла». Відомими виконавцями таких пісень були співаки: Чжоу Сюань, Бай Хун, Яо Лі, Янь Хуа, Бай Гуан, Лян Пінь, Бай Юнь.

У музично-естрадному мистецтві світу 1930;1940;х рр. спостерігається поступове посилення творчих впливів Заходу, що проявлялося у використанні китайськими музикантами нових стилів і жанрів (джаз, блюз, свінг та ін.), а також іноземних манер співу.

Відомий китайський мистецтвознавець Лі Ган пов’язує цей вплив зокрема з творчістю китайської виконавиці японського походження Лі Сян Лань: «Одне з перших привнесень у китайський музично-культурний простір європейських та американських естрадно-вокальних традицій пов’язане з концертною діяльністю співачки Лі Сян Лань» [2, с. 126].

Лі Сян Лань розпочинала творчу кар'єру вокалістки, працюючи в шанхайських кафе й ресторанах. Згодом, як учасниця гурту «Яскравий місяць», гастролювала з концертними виступами по всій країні, після розпаду колективу виступала сольно. Лі Сян Лань стала однією з найпопулярніших китайських естрадних виконавиць 1930;40 рр. Її репертуар складався з різноманітних творів — як спокійних, мрійливо-ліричних («До побачення, Шанхаю», «Буревісник», «У дитинстві», «Сливовий цвіт»), де артистка використовувала переважно народну й естрадну манери співу, так і легких, розважальних, у яких відчувається взаємодія національних китайських та західних музичних традицій («Другий сон», «Лотос», «Ноктюрн», «Запах ночі», «Квітковий запах для коханого», «Коли приїдеш знову»), де виконавиця поєднувала народну та джазову манери.

Багато розважальних пісень вирізняються дещо відвертим змістом, оскільки у відкритій формі висвітлювалася тема кохання, що було нетиповим явищем для китайського суспільства з його традиційною ментальністю. Слід підкреслити, що в 1930;40 рр. минулого століття твори подібної спрямованості нерідко зазнавали жорсткої критики.

Підсумовуючи особливості розвитку китайського естрадно-вокального мистецтва 1910;40 рр., можна помітити тенденцію, котра полягає в прагненні композиторів та співаків до написання і виконання пісень переважно у високому й середньому регістрах. Подібна тенденція характеризується значним впливом традиційної китайської народної та професійної оперної музики, у мелодійній тканині яких майже не використовуються звуки в низькому регістрі.

У цьому контексті важливим чинником осягнення ґенези означеної традиції є виявлення психологічної природи музичного сприйняття у фундаментальних працях відомого музикознавця Є. Назайкінського («Психология музыкального восприятия», «Звуковой мир музыки» тощо), у яких учений зокрема визначає семантичну специфіку людського сприйняття низьких та високих звуків: «все низкие, ритмически-рваные, грохочущие звуки издревле относятся к пугающим, страшным, опасным явлениям (гром, грохот обвала и т. п.), а все высокие плавные, тихие, напротив, — к приятным, безопасным. И человеку эта связь передается по эстафете из глубины глубин» [4, с. 70].