Культура ХХ століття

План реферату: 1. Запровадження 2 2. Основні тенденції розвитку в XX столітті 2 3. Укладання 16.

1.

Введение

.

Розмаїття ликів культури ХХ століття, відмінність способів відносини людини до світу і себе подібним на повинен приховувати сутнісних моментів розвитку світової культури. Йдеться становленні єдиної загальнолюдської культури, існуючого держкордону і що розвивається через взаємодія суспільства та взаємозбагачення її національних форм. У зв’язку з цим необхідно розглянути: основні тенденції розвитку XX в. (наступність і традиції становлення культури нашого століття, криза сучасної культури, шляху виходу потім із нього, осмислення цього процесу у різних культурологічних концепціях); загальнолюдське та національне у культурі XX в. (головні причини виникнення загальнолюдської культури, її цінності, діалектика національного і загальнолюдського). Отже, культура ХХ століття єдина у своїй різноманітті. До загальнолюдським нормам, цінностям, формам сприйняття й оцінки світу людство входить у результаті розвитку та взаємовпливу національних культур.

2.Основные тенденції розвитку XX в.

Ідеали та настанови сучасної культури сплавом те, що було відкрито людством в століття і ще, що досягло людство до кінцю XX в. Яким формам соціального життя, зразки діяльності, способи світовідчуття і світосприймання відсіяло «сито часу», які базисні культурні цінності зустріли XX століттям? У сучасному культурі широкого розповсюдження набули гуманістичні принципи і ідеали. Зрозуміло, гуманізм — досить багатоаспектний поняття. Ренесансний гуманізм, наприклад, стверджував могутність і вплив свободу творчого людського духу, приходив у певному сенсі елітарним, оскільки його мораль була індивідуалістичної, значимої тільки до обраних. Суть сучасного гуманізму у його універсальності: він адресується кожній людині, проголошує право кожного життя, добробут, свободу. Інакше кажучи, це елітарний, а демократичний гуманізм. Гуманістична орієнтація культури XX в. поводиться у різних «світах» сучасного суспільстваекономічному, моральному, політичному, художнє т.д. Ця тенденція визначила, наприклад, становлення політичної культури у передових країнах. Так, цінності сучасної політичної культури вперше зафіксовані у «Декларації правами людини і громадянина» (1789 р.). Порівняйте два документа XVIII і XX ст. і ви побачите, як ідеї, вироблені у Франції далеку епоху революції, приймаються зараз у ролі ідеалу усіма державами Організації Об'єднаних Націй. Звісно, ідею загальної рівності висувало ще християнство. Христос вчив: перед Богом усі рівні, бо кожна людина, незалежно від своєї соціального становища, має безсмертної душею. Проте християнська ідея рівності має містичний характер. Адже люди рівні над реальної життя, а загробному. На землі кожен повинен смиренно нести свій хрест, як Христа, оскільки існуючі нерівності соціальної, класової життя, майнові відмінності предопределены Богом. Іншим найважливішим результатом розвитку, сприйнятої у нашій столітті, є налаштованість на научно-рациональное пізнання світу пов’язана з ній соціокультурна система — наука. Ще ХІХ ст. з’являються перші ознаки те, що наука стала, світової, об'єднавши зусилля учених різних країн. Виникла, розвинулася надалі інтернаціоналізація наукових зв’язків. Розширення сфери застосування науки наприкінці ХІХ — початку XX в. призвело до перетворенню життя десятків мільйонів людей, мешканців нових промислових країнах, і об'єднанню їхніх на нову економічну систему. Світова наукова цілісність, що склалася у XX в., започаткувала економічному об'єднанню світу, передавання в все куточки земної кулі передових способів виробничої культури. Ми є свідками зростання інтернаціоналізації народногосподарських зв’язків. Однією з висловів цього процесу стали транснаціональні корпорації зі своїми єдиними формами організаційної культури, що діють у десятках країн і різних континентах. Перед транснаціональних компаній припадає понад третини промислового виробництва, понад половина зовнішньої торгівлі, майже 80% нової техніки і технологій. Про наростання інтернаціоналізації життя сучасного світу однозначно свідчить всеохоплюючий характер науковотехнічної революції, принципово нова роль засобів й комунікації. Техногенне ставлення до природи як засобу задоволення не духовних, а суто технічних потреб стає у першій половині XX в. одна з головних тенденцій у розвитку культури. Оптимістичне світогляд, обумовлене успіхами наукової думки, втіленої у світовій промисловості й лазерній техніці, перетворюючих образ планети, послужило підвалинами виникнення властивого людини XX в. відчуття космічності свого буття. Космізм — унікальне, найцікавіше явище сучасної культури, значення починає усвідомлюватись лише тепер, одразу на порозі третього тисячоліття. У працях відомих космистов В.І.Вернадського, А. Л. Чижевского, Тейяра де Шардена було поставлено принципово нові проблеми космічної ролі людства, єднання людини і космосу, морально-етичній відповідальності у ході космічної експансії людства. Ці ідеї виникли насамперед вітчизняний ґрунт, бо до російської культури характерно уявлення про людину як «про особистості активної, котра шукає й одночасно закріпленою у загальних, загалом. Які основні ідеї нової космічної культуры?

Во-первых, це ідея активної еволюції, у якій виражається нова якість взаємовідносин чоловіки й природи. Маючи природничонаукові еволюційні погляди, традиційно ценимые у Росії, космисты висунули думка про неминучість розвитку людини, природи й космосу; коли свідомість, розум стають провідна сила світового розвитку, людина перебирає відповідальність за космічну еволюцію. Вони повинні перейнятися духом космічної етики. По-друге, розглядаючи Землю і його історію як частину еволюційних процесів у Всесвіті, космисты з'єднали піклування про космічному цілому зі потребами, запитами і потребами конкретних осіб. З їхніми погляду, гуманістичний оптимізм, радісні і світле світогляд засновані не так на прекраснодушних мріях окремих мислителів, але в законах розвитку і найбільш природы.

З найбільшої наукової доказовістю й філософської обґрунтованістю ці ідеї розвинулися видатним російським мислителем, ученимнатуралістом, хто стояв біля витоків сучасної геохімії і біогеохімії, -В.Л. Вернадським. Основний працю В.І.Вернадського — «Наукова думку, як планетне явище» — відрізняється энциклопедичностью в узагальненні, синтетичним підходом до еволюції Землі як до єдиного геологическому биогенному соціальному та культурному процесу. Усвідомлюючи шляху еволюції і світова культури, мислитель дійшов висновку у тому, діяльність людини не є певна відхилення в еволюційному розвитку. Під упливом об'єднаного людства біосфера закономірно піде на якісно стан — ноосферу (від слова «ноос» — розум). Людина та її розум непросто кінцевий результат еволюції, але водночас і почав нового руху, що створює сферу розуму, яка і буде визначальною силою еволюційного розвитку на майбутньому. У чому причини виникнення і сутність ноосферної культури? Перше. Поява ноосфери пов’язано насамперед із реальним процесом експансії розуму, свідомості в еволюційний процес. Людина здійснив повний захоплення біосфери життю. Лик Землі, цього першого космічного тіла, яким володіє людство, повністю перетворився. Усі природні стихії: вода, земля, повітря захоплено людиною. Найважливіша основу виникнення ноосфери — об'єднання людства. Для B.И. Вернадського рівноправність, братство, єднання всіх людей є не нравственно-культурным вимогою, прекраснодушним побажанням, а природним фактом. Виникає загальнолюдська культура; сучасні засоби і передачі зближують людей; наукова і технічна думку дедалі більш інтернаціоналізуються. Попри війни, міжнаціональні конфлікти, людство із необхідністю дійшов єднання. А головною причиною створення ноосфери є наука, становящаяся наймогутнішої геологічної і космічної силою. З цією процесом пов’язаний тріумф життя і чудове гармонійне майбутнє людей. Еволюція живого речовини, його ускладнення й пожвавлення сил розуму у Всесвіті є процеси неминучі. «Можна дивитися на нашу майбутню впевнено. В наших руках. Ми її не випустимо». Проте культура XX в. відбила ту кризу, куди повільно входила техногенна цивілізація. Сучасне виробництво, породившее новим типом цивілізації, індустріальне суспільство, призвело до дійсному панування безособових економічних технологічних, політичних структур над живої людської діяльністю, індивідуальним «Я» справжньої культури. Спосіб організації соціального життя, який Л. Мэмфорд відбив образ гігантської мегамашины, отримав своє логічне завершення на другий половині XX в. Симптоматично, що став саме через армію стандартна модель мегамашины передавалася від культури до культури, починаючи з епохи древніх царств. Людина із властивою йому індивідуальністю і творчим потенціалом виявляється стандартної деталлю соціальної машини, функціональним придатком технологічного процесу. Індивід пасивно сприймає форми життя, нав’язані йому соціумом, й перестає жити самобутньої вільної життям. «Втеча волі» призводить до трагедійності особистісного буття, породжує безсуб'єктні соціокультурні форми. «Наслідки цієї машинізації є наслідком абсолютного переваги механічної визначеності, исчисляемости й надійності. Усі, пов’язане з душевними переживаннями і вірою, допускається лише за умови, що його корисно з метою, поставлених перед машиною. Людина сам стає однією з видів сировини, що підлягає цілеспрямованої обробці. Тому, хто був субстанцією цілого та її змістом — людина, — тепер стає средством"3. Цілком природною видається у цій ситуації спрямованість соціального пізнання епохи індустріалізму, виключає унікальність людського «Я», культурним контекстом у розвитку соціуму, інженерне мислення з її стандартами, технологіями, вимірами стає зразковим у соціальному пізнанні. У XX в. повністю виявилися кризові явища техногенної цивілізації, посталої на руїнах середньовіччя. Культура цієї цивілізації склалася з урахуванням описані особливі стосунки чоловіки й природи, людина прагнув вирватися з залежність від природи й вищими її цінностями визнавалося панування людини над природою, прогрес, відновлення, нарощування технологічних і наукових знань. Розвиток техніки і технології як знаряддя панування людини над природою стали головними цілями у суспільному розвиткові. У результаті виникла ситуація, коли постійне нарощування матеріального багатства з урахуванням відновлення техніки перетворило людини у просте знаряддя ефективній економічній діяльності. Видатні гуманісти і мислителі XX в, з тривогою наголошували на процесі деградації культури. «Негативно впливає для культури також сверхорганизованность наших громадських умов. Наскільки, що організоване суспільство передумовою і водночас наслідком культури, настільки очевидно також, що у певному історико-правовому етапі зовнішня організація суспільства починає здійснюватися з допомогою духовного життя. Особистість і ідеї підпадає під влада інститутів суспільства, натомість, щоб надати впливом геть неї і підтримувати у яких живе початок. Створення у сфері всеосяжної організації на початковому етапі дає блискучі результати, та за кілька днів початковий ефект зменшується. Спочатку демонструється вже існуюче багатство, в подальшому нагадують про себе процеси недооцінки і ігнорування живої і початкового. Чим послідовніше впроваджується організація, тим більше проявляється її стримуюче вплив на продуктивне початок. Існують культурні держави, які можуть подолати ні з економічної, ні з духовного життя наслідків далеко що йде централізації управления"4. У результаті культурі XX в. розвинулося протиріччя, прояви протистоянні двох установок: сциентистской і антисциентистской. У основі сцієнтизму лежить уявлення про науковому знанні як і справу найвищої культурну цінність. Наука як абсолютний еталон розв’язати все проблеми, вважають сциентисты, які стоять перед людством, — економічні, політичні, моральні норми та т.д. Поняття «сциентизм» походить від латинського слова «scientia» — знання, наука. Сциентисты стверджують: науці все підвладне. Справді, сучасна наука пробралася у все пори сучасного суспільства, пронизуючи собою як промисловість, сільському господарстві, а й політику, адміністративну та військові сфери. Проте чи у світі - наука. Наприклад, існує сфера мистецтва, віра, людські відчуття провини та відносини. Антисциентизм з’явився як на перебільшення ролі науки. Він характерно приниження значення наукового знання, обвинувачення науки у цьому, що вона викликала можливі кризи: економічний, екологічний, національний. Його буква стверджує: «Наука — чума ХХ століття». Виникла ситуація, яку змалював Ч. П. Сноу: «…В одному полюсіхудожня інтелігенція, іншою — вчені, і найбільш яскраві представники цієї групи — фізики. Їх поділяє стіна нерозуміння і часом (особливо як серед молоді) антипатії і ворожнечі, головне, звісно, нерозуміння. Але вони дивне, перекручене уявлення друг про одному. Вони здаються настільки по-різному ставляться одних і тим самим речам, що ні може вишукати спільну мову навіть у царині чувств"5. Нинішній спочатку у Європі, і потім який з усього світу тип науково-технічної культури дуже багато дав людині у розвиток її волі. Але з тим вона має вади. Техногенна цивілізація полягає в такому стосунках між людиною і природою, у якому природа є людської діяльності, об'єктом експлуатації, причому експлуатації необмеженої. Їй притаманний тип розвитку, що можна висловити так словом: більше. Мета у тому, щоб накопичувати дедалі більше матеріальних благ, багатств і основі розв’язувати всі людські проблеми, зокрема соціальні, культурні та інші. Техногенної цивілізації властиво уявлення, що природа невичерпна саме як об'єкт її експлуатації людиною. Розуміння глибини економічної кризи кладе кінець такому уявленню. Звідси ідейний і науково-теоретичне рух останніх десятиліть, поставила проблему створення нової екологічної культуру. Екологічну кризу намічає кордону існуючому типу економічного розвитку. Йдеться необхідності нових стосунків з природою та між людьми. Відомий філософ Ю. Бохеньский, розглядаючи сучасну духовну ситуацію, виділив чотири найважливіших питання завдань, які человечеством.

• Яке посідає людина у космосі? • Чи є прогрес? • У чому цінність науки? • Як великі сили, чи безсилля людини? Сучасні відповіді опікується цими питаннями видаються дуже песимістичними. До прикладу, астрономія показала, що земля перестав бути центром Сонячної системи, що вона лише незначний фрагмент космосу загалом, бо за межами Чумацького Шляху існують мільярди і мільярди подібних галактик, відстань між якими вимірюється мільйонами парсеків (один парсек перевищує 30 800 мільярдів кілометрів). Для антропоцентризму минулих століть, культур, коли людина ставився до центру Всесвіту, цю крапку зору катастрофічна. Понад те, валиться вщент міф про унікальних якостях людини, унікальності існування життя в Всесвіту. Звідси випливає, що молоду людину не можна розглядати, як осередок всесвітніх сил. Ми, людство, лише порошина околицями буття. Нова духовна ситуація, вважає Ю. Бохеньский, забороняє нам мислити антропоцентрически. Сучасна культура будується вже в інших засадах. З іншого боку, радикально розривається уявлення про необоротності і наростання громадського прогресу. Після бомбардування Хіросіми і Нагасакі цінність науку й науково-технічного прогресу поставлена під сумнів. Новий дух часу викликає скептичне ставлення до можливостям наукового знання, точних наук не вважаються головними. Звідси й навідало людство безсилля перед викликаними ними некерованими силами науково-технічного прогресу, яке всі більш як у яскраву форму відбивається у песимістичній філософії екзистенціалізму, де існування людини носить трагедійний і безвихідний характер. У XX в. людина зіштовхнувся з вадами, від вирішення яких залежить доля цивілізації. Ці дві проблеми названі глобальними. Слово «глобальний» походить від латинського «globus», що таке «земну кулю». До першочерговим їх ставляться: • подолання екологічної кризи, що з катастрофічними наслідками людської діяльності (забрудненню довкілля, зменшення озонового шару атмосфери, парниковий ефект, що виник результаті підвищеного змісту вуглекислого газу повітрі й садити т.д.); • запобігання війни із застосуванням зброї масового знищення (термоядерного, хімічного, біологічного), створення без’ядерного ненасильницького світу; • подолання голоду, злиднів, неграмотності, розриву між багатою Північчю й бідним Півднем (що розвиваються); • перебування нових джерел сировини, забезпечення її подальшого розвитку економіки, запобігання негативних наслідків науково-технічної революции.

В ніж причина виникнення глобальних проблем? По-перше, це цілісність сучасного світу, який забезпечується глибинними політичними і економічними зв’язками. Зримим, грубим їх проявом були світові війни. Війна, що почалася межах Польщі и.

Німеччини, прийшла б у Африку. на Близький і Далекий Схід, в Тихоокеанський басейн, до Криму і на Кавказ… Усі виявилися учасниками єдиною історичною драми, У кривавій м’ясорубці війн перемалывалось усе, що индивидуализировало й певним чином розділяло людей: кордону, політичні уподобання, національні особливості. Видатний російський мислитель М. Бердяєв писав, що у що піднявся р світовому вихорі в прискореному темпі руху" все зміщується із своїх місць. Але цього вихорі можуть загинути і найбільші цінності, може «не встояти людина, то, можливо розідраний на дрібні клапті». Bо-вторых, криза світової цивілізації пов’язані з зрослої економічної міццю людини, ніколи не стягував із природи стільки данини, що тепер. Останні років промислового виробництва планети приумножилось більш ніж п’ятдесят раз. у своїй 4/5 цього приросту отримано 1950;го р. Сьогодні світова економіка створює валової продукції у сумі близько 14 трлн. дол, у найближчі півстоліття може збільшитися ще 5−10 раз. Вплив людини за своїми наслідками зараз порівняти з найбільш грізними силами природи. Ще Э. Циолковский вважав, майбутнє людство повністю перебудує нашу планету і став надалі силою, перетворною космос. Сьогодні ж людина, володіючи міццю планетарного масштабу, нагадує учня чарівника, що викликало до життя чарівні сили, однак може їх приборкати. Тому, по-третє, одній з причин виникнення глобальних проблем є нерівномірність розвитку країн і управлінням культури. Економічна та політична взаємозалежність країн доповнюється інформаційної. Завдяки телебаченню, супутниковому зв’язку, комп’ютерним системам події та відкриття світі сприймаються й поширюються миттєво. Тим більше що люди, споживають і використовують інформацію, непросто існують у різних країнах із різним політичним строєм, з погляду досягнутого ними рівня розвитку, вони живуть різних історичних культурних епохах. Родоплеменная громада з басейну Амазонки чи тропічної Африки, ледь яка вийшла з кам’яного віку, перебуває в відстані кількох годин польоту від мису Канаверал чи Байконура, звідки людина стартує до космосу. Тому зрозуміло, чому світове співтовариство настільки стурбоване проблемою ядерного тероризму, й виступає проти поширення ядерної зброї. Понад те, у свідомості окремих осіб дивним чином поєднуються пласти різних культур. Наведу потішний приклад. Існує поняття функціональної неграмотності: люди, завершивши шкільне навчання, приходять виробництва, але з можуть усвідомити зміст примітивною письмовій інструкції, зробити прості розрахунки, заповнити необхідні бланки. Функціональна неграмотність — бич цивілізації та духовної культури другої половини XX в. По офіційними даними, в.

США налічувалося 22 мільйона функціональних неписьменних, мови у Франції - 3 мільйона, а цілому у країнах ЄЕС — 15 мільйонів. Світова система освіти не встигає за змінами, що відбуваються в мире.

Науково-технічна революція з її интеллектуализацией праці, помітними змінами у структурі виробництва, з інформаційним вибухом тощо. змінила уявлення про те особистісних рисах, які мають виховуватися системі освіти. Слід зазначити, що це глобальні проблеми сучасності взаємопов'язані, та його ізольоване, окремо, рішення неможливо. Не можна, наприклад, забезпечити економічного відродження слаборозвинених країн без запобігання наростаючого забруднення довкілля. Інакше економічна катастрофа планети неизбежна.

Чи може людина вирішити які стоять проти нього глобальні проблеми? Деякі фахівці передрікають загибель людству вже у найближчі 30−50 років. Проте хід світового розвитку викликає у нас оптимізм. Напри заходів, найстрашніша загроза людству останніх десятиліть — загроза термоядерної війни, між наддержавами — значною мірою ослабла і є чільною у списку глобальних проблем. Це було пов’язано багато в чому з змінами, які у Росії. З історичного досвіду розвитку суспільства і культури відомо, що людство завжди ставило собі ті завдання, які могло дозволити. Сподіватимемося, що сьогодні, у зв’язку глобальними проблемами, він у вкотре подолає перешкоди, які виникли у ході історичного процесуПесимістичні моделі дозволу глобальних проблем розвитку чоловіки й планетарної культури призвели до того, що у 60−70-ті рр. постало безліч центрів, котрі об'єднали учених, що працюють у цій галузі. Стала поширюватися футурологія (від латинського «футурум» — майбутнє). У самому широкому значенні - це сукупність людських знань, поглядів на майбутньому людського роду. Найбільшу славу в футурологічних дослідженнях отримав Римський клуб, заснований 1968 р. і який об'єднав учених тридцяти країн світу. Основна проблематика досліджень Римського клубу, як найавторитетнішого міжнародного органу, вивчає майбутнє, — це глобальне моделювання. Причому глобальне моделювання береться у взаємозв'язку різних аспектів людського життя: соціального, політичного, морального, культурного, экономического.

Дослідження Римського клубу проводили у двох напрямах. І це вивчення меж і соціальної спрямованості економічного зростання, і дослідження у сфері людських і взаємодій. 1972;го р. підготували відомий доповідь Дж. Форрестера і Д. Медоуза під назвою «Межі зростання», автори якого поставили мета — прийняти негайні заходи для економічної і екологічної стабілізації і нездатність досягти «глобального равновесия».

У цьому вся доповіді пропонується зв’язки й з природними обмеженнями зростання людської цивілізації переглянути структуру потреб самого людини. 1974 р. у межах Римського клубу М. Месарович і Э. Пестель розробили доповідь «Людство у поворотного пункту». Якщо попередні роботи було показано ілюзорність досягнутого рівня матеріального добробуту найрозвиненіших країнах, то цьому повідомленні зазначалися необхідність якісного зростання розвитку людської цивілізації. Світ не просто взаимообусловливаемое ціле, але ціле, диференційовано на частини, деякі регіони, мають свої специфічних рис розвитку. Людство та її культура є єдиний організм, все елементи якого мають особливої якісної специфікою. Звідси і його ідея перенесення наголосу діяльності з кількісних параметрів на якісні. Якщо соціально-економічні відносини індустріального суспільства не є просто визначальними, а й гнітючими чинниками історичного руху, то сучасної цивілізації та культури ситуація змінюється. Постіндустріальна цивілізація виходить з інших форм соціального структурування. Серед перших прийшов до розуміння людину, як найважливішого чинника соціального розвитку керівник Римського клубу А. Печчеї. «Людська революція» не відмовити від загрозливого життя Землі науково-технічного прогресу, а корінне перевороті у всієї системи відносин «человек-социум». Суспільство трансформується корінним способом мислення й перетворюється «на щось нове й несподіване» (А.Тоффлер). Свобода і незалежність індивіда виявляється принципом розвитку виникає цивілізації та управління культури. Людина ламає стіну відчуженості та стає поруч із громадським виробництвом. Вже соціальних утопіях і теоріях, а соціокультурних реаліях кінця століття в. окреслюються контури майбутнього панування людини її культури над буттям. Суть нову культуру виростає з руйнації притаманних класичного індустріального суспільства систем, зовні детерминирующих життя особистості. Людина перестає бути елементом технологічної, економічної чи політичної систем, де його жорстко визначається зовнішніми по відношення до її особистісної культурі якостями. Ця жорстка детермінована схема непросто слабшає, виникає принципово нова ситуація, що означає, що соціально-економічному розвитку залежить вже від стану духовного світу особистості, від неї розвитку та соціокультурної спрямованості. Така ситуація пов’язана з тільки з глобальними погрозами існування людства, але й корінним поворотом у системі відносин «людинавиробництво». Сучасна економіка носить інноваційного характеру. Це означає, що матеріальні і речові чинники виробництва перестають бути основним носієм цінностей, оскільки застарівають кожні 3−4 року. Знаряддя праці, машини, верстати, виробничі лінії, різноманітних техніка змінюється буквально очах. Головним чинником відновлення виробництва та одержання прибутку людина, його інтелектуальні і творчі можливості. Розвиток особистісних якостей, творчих здібностей і можливостей, виховання висококваліфікованої робочої сили стає найвигіднішою вкладенням капіталу. Через війну громадський суб'єкт здобуває дедалі більшу незалежність від базису, його свобода наростає. Як показав Д. Белл, в сучасному інформаційному суспільстві людський вибір виявляється вирішальної детермінантою соціальноісторичного поступу. Класик сучасній західній футурології Елвін Тоффлер, узагальнюючи розвиток людського суспільства на XX в. і намагаючись усвідомити ті приголомшливі зміни, які вводять нашій XXI в., показав, що знання суспільстві перетворюється на справжнє багатства і у той вибухову силу, що здійснить зрушення влади. Весь громадський організм піддається різким трансформаціям, забувається розподіл світу на комуністичний і капіталістичний, на Північ і Південь. На зміну цьому приходять системи швидких і повільних економік. Якщо перші засновані на инновациации і відновленні, на ідеї неповторності, то другі традиційно стійкі і інерційними у своїй розвитку. Новий економічний світ полягає в знаннях і здібностях людини, на світовідчутті волі народів і ідеї творчого саморозвитку. Однією з методологічних підходів, концептуально осмысливающим що відбуваються зміни, виявилася теорія японського соціолога Е.Масуды. У 1945 р. запропонував ідею, багатьом яка здавалася фантастичною, — теорію «інформаційного суспільства». Це суспільство, об'єднана єдиної інформаційної мережею, завдяки якому для людства з’явиться можливість виробляти єдині мети, а й у людини — вияву його творчі можливості. Впровадження нових інформаційних технологій й раніше всього комп’ютерна техніка і систем телекомунікаційних зв’язків показали, що концепцію інформаційного суспільства це не утопичной.

3.

Заключение

.

Виникає нова інформаційна культура, нові шляхи отримання інформації, виробничу краще й наукової діяльності. Доступ до інформаційних мереж, знання виявляється визначальною підвалинами стратифікації, поділу суспільства. За підсумками автоматизованого доступу до системах зв’язку індивід чи група осіб може мати простий інформацію, необхідну рішення професіональних або особистих завдань. Відбувається процес автоматизації і роботизації виробництва й управління. У сфері інформаційну діяльність працює більш як 50% працездатного населення. Концепція «інформаційного суспільства» визначила шляху формування «матеріального тіла» культури кінця століття в.

Список літератури:. Культурологія, під ред.Г. В. Драча, Ростов-на-Дону, Феникс, 1996 р.. В.І. Добриніна Актуальні проблеми культури ХХ століття, М., Знання, 1993 г.