Творчість Рембрандта

Творчість Рембрандта Харменса ван Рейну (1606−1669) знаменує найвищий розквіт голандського мистецтва XVII століття і одну із вершин світового мистецтва взагалі. Демократичне і істинно гуманне, перейняте гарячою вірою в торжество справедливих життєвих початків, воно та втілило в собі сам передові і життєстверджуючі ідеї свого години. Художник підняв образотворче мистецтво на нову ступінь, збагативши його небувалою життєвістю й психологічною глибиною. Рембрандт створив нову мальовничу мову, у якій головну роль грали тонко розроблені прийоми світлотіні й насичений, емоційно напружений колорит. Духовне життя людини стало відтепер доступне зображенню засобами реалістичного мистецтва.

Рембрандт виступив новатором у багатьох жанрах. як портретист, він ставши творцем своєрідного жанру портрету-біографії, де довге життя, і його внутрішній світло розкривалися у всій своїй складності й суперечливості. як історичний живописець, він перетворив далекі античні й біблійні легенди в зігріту високим гуманізмом розповідь про реальні земні людські почуття й відносини.

Середина 1630-х років — годину найбільшої близькості Рембрандта до загальноєвропейського стилю бароко, пишного та гучного, насиченого театральним пафосом й бурхливим рухом, контрастами світла і тіні, суперечливим сусідством натуралістичних й декоративних моментів, чуттєвості й жорстокості.

У барочний період написане «Зняття із хреста» (1634). Картина ілюструє євангельську легенду про ті, як Йосип Аримафейський, Никодим та інші учні й близькі Христа, одержавши дозвіл Пілата,.

[pic].

зняли вночі тіло Христа, загорнули його в багату плащаницю й поховали. Легенда розказана Рембрандтом з приголомшливою життєвою правдою. Трагічна смерть вчителя й сина принесла учасникам події глибоке горі. Художник вдивляється в обличчя, намагаючись проникнути в душі людей, прочитати реакцію шкірного тих, що відбувається. Схвильовано передає він непритомність Марії, матері Христа, плач й стогони жінок, страждання й скорботу чоловіків, переляк й цікавість підлітків.

У цьому творі Рембрандт відштовхувався від відомої картини Рубенса тієї ж назви, використовуючи окремі композиційні мотиви великого фламандця й прагнучи перевершити його у вираженні щиросердечних рухів героїв.

Іншим важливим досягненням цієї картини, поряд із індивідуалізацією почуттів діючих осіб, із «явилося використання світла для досягнення цілісності багатофігурної композиції. Три головних моменти легенди — зняття із хреста, непритомність Марії й розстеляння плащаниці - освітлені трьома різними джерелами світла, інтенсивність які убуває згідно зі зменшенням значення сцени.

[pic].

Початок нового періоду в житті й творчій діяльності майстра було б відзначено двома важливими подіями, що відбулися в 1642 році: передчасною смертю Саскії, гаряче коханої дружини, що залишила йому однорічного сина, й створенням картини «Нічний дозор» — великого групового портрета амстердамських стрільців, найвідомішого твору майстра.

Сімейна трагедія й завершення відповідального замовлення поставили Рембрандта перед складними проблемами особистого й творчого життя. Художник виходить із цієї кризи ще более змужнілим й навченим. Його мистецтво стає серйозніше, зібраніше і глибше, а й у ньому все чіткіше проступає інтерес до внутрішнього життя людини, доти, що діється в його душі.

У тісному зв «язку із еволюцією творчости Рембрандта в 1640-і рокта варто розглядати і один із найголовніших добутків художника — «Данаю», хоча на картині стоїть дата 1636. На створення образу Данаї, легендарної грецької царівни, заточеної своїм батьком, щоб уникнути передвіщеної йому загибелі від руки онука, Рембрандта надихнула його перша любов — Саскія. Алі через десять років, як показали новітні дослідження, художник, незадоволений первісним рішенням, істотно переробляє образ головної героїні. Моделлю для залишкового варіанту картини послужила йому, очевидно, Гертьє Діркс, молода вдова, що оселилася в будинку Рембрандта после смерти Саскії спочатку як нянька однорічного Титуса, але в правах повної господарки. Таким чином, голова, права рука і у значній мірі тіло Данаї, що очікує у своїй темниці коханого (по легенді, закоханий в Данаю Зевс проникнувши до неї у вигляді золотого дощу), а також фігура баби-служниці виявилися написаними наново, у сміливій широкій манері середини й другої половини 1640-х років. Майже усі інші деталі картини залишилися такими, якими були написані в 1636 році, характерним для попереднього періоду акуратним мазком.

Значним змінам піддався й колорит картини. У первісному варіанті панували холодні тони, типові для середини 1630-х років. Замінивши золотий дощ Першого варіанта золотим світлом, що як бі передвіщає появу закоханого бога, Рембрандт виконує тепер центральну частину картини в теплому тоні із золотавою охрою й червоною кіновар «ю як домінанти.

[pic].

У іншому варіанті, тобто в 1646—1647 роках, Даная здобула й заглиблену психологічну характеристику, завдяки якій розкрився таємний внутрішній світло жінки, уся складна й суперечлива гаму її почуттів й переживань. «Даная», таким чином, — наочний конкретний приклад становлення знаменитого рембрандтівского психологізму.

Творчість Рембрандта 1650-х років відзначено насамперед досягненнями в області портрета. Зовні портрети цого періоду відрізняються, як правило, великим розміром, монументальними формами. спокійними позами. Моделі звичайно сидять у глибоких кріслах, поклавши на коліна руки й повернувшись прямо до глядача. Світлом виділені обличчя й кисті рук. Це завжди літні, навчені довгим життєвим досвідом люди — старі й баби із печаткою невеселих дум па особах й нелегкої роботи на руках. Подібні моделі давали художникові блискучі можливості показати не лише зовнішні прикмети похилого віку, але й й духовний вигляд людини. У зборах Ермітажу ці роботи добро представлені незамовленими портретами: «Старий у червоному», «Портрет бабусі» й «Портрет старого єврея».

Ми не знаємо імені людини, що послужили моделлю для портрета «Старий у червоному». Рембрандт писавши його двічі: у портреті 1652 року (Національна галерея, Лондон) він зображений сидячим в кріслі із підлокітниками, у глибокій замисленості склонившим голову на праву руку; ермітажний варіант трактує ту ж тему — людина наодинці зі своїми думами. Цього разу художник застосовує суворо симетричну композицію, зображуючи нерухомо сидячого старого у фас. Алі тім помітніше рух думи, ледь уловима зміну виразу обличчя: воно та здається то суворим, то более м «яким, то втомленим, то раптом осяяним припливом внутрішньої сили і енергії. Ті ж відбувається й із руками: смердоті здаються то судомно стиснутими, то лежачими знесилено. Художник досягає цого насамперед завдяки блискучій майстерності світлотіні, що у залежності від її сили й контрастності вносити у зображення елегійну розслабленість чи драматичну напругу. Величезну роль грає при цьому й манера нанесення фарби на полотно. Порите зморшками обличчя старого й вузлуваті натруджені руки знаходять художню виразність завдяки грузлому місиву фарб, у якому жирні мазки, що переплітаються, передають структуру форми, а тонкі лесировки додають їй рух й життя.

Безіменний старий у червоному із підкресленим достоїнством, силою духу й шляхетністю ставши вираженням нової етичної позиції художника, який відкрив, що цінність особистості не залежить від офіційного положення людини в суспільстві.

До середини 1660-х років Рембрандт завершує свій найпроникливіший витвір — «Повернення блудного сина». Його можна розглядати як заповіт Рембрандта-людини й Рембрандта-художника. Саме тут ідея всепрощаючої любові до людини, до принижених й стражденних — ідея, якій Рембрандт служив усє своє життя, — знаходить найвище, найдосконаліше втілення. І саме в цьому добутку ми зустрічаємося із всім багатством й розмаїтістю мальовничих й технічних прийомів, що виробив художник за довгі десятиліття творчості.

Обірваний, знесилений й хворий, покинутий друзями, із «являється сін на порозі рідної домівки й туп на обіймах батька, знаходить прощення й розраду. Безмірна світла радість цих двох — старого, що втративши усякі надії на зустріч з сином, й сина, охопленого соромом й каяттям, що ховає обличчя на груд батька, — складає головний емоційний зміст шедевру. Мовчучи, вражені, застигли мимовільні свідки цієї сцени.

Художник гранично обмежує собі у кольорі. У картині домінують золотисто-охристі, кіноварно-червоні й чорно-коричневі тони при нескінченному багатстві найтонших переходів усередині цієї скупої гами. У нанесенні фарб на полотно беруть доля й пензель, й шпатель, й стеблина кисті; але й й це Рембрандта здається недостатнім — він наносити фарби на полотно безпосередньо пальцем (так написана, наприклад, п’ятка лівої ноги блудного сина). Завдяки розмаїтості прийомів досягається підвищена вібрація барвистої поверхні - фарби то горять, то блищать, то глухо жевріють, то як бі світяться зсередини, й жодна деталь, жоден, навіть самий незначний, куточок полотна не залишає глядача байдужим.

Тільки навчена величезним життєвим досвідом людина й великого художника міг створити цей геніальний й простий шедевр.

У «Поверненні блудного сина» нічого не відбувається й нічого не вимовляється — усі було б сказано, передумано, вистраждано дуже давно, у рокта довгого чекання, але й є радість зустрічі, тихої й світлої…

«Повернення блудного сина» було б останнім великим здобутком майстра. У 1669 році Рембрандт помер.

Використана література:

1. Ю. Кузнєцов. «Голландський живопис XVII — XVIII століть в Ермітажі».

Видавництво «Мистецтво», Ленінградське відділення, 1988р.

2. «Ермітаж. Плани виставок» укладач Ю. Шапіро. Лениздат, 1977р.

3. «Енциклопедичний словник юного художника» укладачі М. Платонова й В.

Синюков, Вид-во «Педагогіка», Москва, 1983р.